Публікації за тегом: Оповідання

"Вдень почав танути сніг, капали краплі з дахів. А вночі знову підмерзло. Вийшов з хати Юрко і побачив велику крижану бурульку. Вона звисала з даху. Зійшло сонце, і бурулька заблищала різнобарвними вогниками..." (Василь Сухомлинський)

"Катруся вже справжня школярка! Вчиться вона в першому класі і вміє читати: «Оса мала. Мамо, тут оса». Ого, Катруся вміє не тільки читати, а вже й букви пише. У неї є зошит, і в ньому кожну сторінку розліновано на рядки – це зошит для письма. Є ще в школярки і другий зошит – для арифметики. Його розліновано клітинками. А третій зошит – для малювання. На першій сторінці Катруся намалювала яблуко й гриб. Яблуко розмалювала червоним олівцем, а шапочку на грибі – жовтим. Чудовий вийшов грибок! Справжнісінький маслючок – молоденький, тугий, ніжка товста і шапочка трохи набік. Та найбільше подобається Катрусі новий буквар. Яка ж це хороша книжка!..." (Олесь Донченко)

"Ну й ловко грає Андрiйко на пищику! Ви нiколи не чули, як вiн грає? Пищик у нього як живий. Схоче Андрiйко - i заспiває вiн у нього тоненько-тоненько, як комар. Схоче - обiзветься товсто, загуде, як джмiль. А буває, закукурiкає, як молодий пiвник, - i голосисто, i трошки хрипло. А подумати тiльки - звичайний пищик iз стручка жовтоï акацiï! Та самий стручок не засвистить, хоч дмухайте в нього цiлий день! Треба вмiти зробити з нього пищика...." (Олесь Донченко)

​У оповіданні "Голубий гвинтик" Олеся Донченка йдеться про те, як працюють на заводі мами і тата малюків з дитячого садку.

Ілюстровані оповідання Олеся Донченка: "Подорож до млина", "Голубий гвинтик", "Золоте яєчко", "Любима книжечка", уривки з повісті "Лісничиха".

"... В умовах жорстокого національного гніту, «під страшним російським режимом, під яким не можна було навіть говорити рідною мовою, майже нічого не можна було писати, а тим більш мати свою пресу, школу й урядування», як згадував Володимир Самійленко, минуло майже все його життя. Тільки два місяці ще в студентські роки він міг відчути, що значить бути вільним, і то завдяки громаді київської української інтелігенції, яка дала йому кошти на поїздку до Галичини. «Дивно було почувати, що над твоєю душею не стоїть російський жандарм, що за одне непевне слово може тебе заарештувати й запроторити бог зна куди»... Володимиру Самійленку властива органічна єдність особисто пережитого і змісту ним написаного в усіх жанрах його літературної творчості — в ліриці, сатирично-гумористичних поезіях, прозових фейлетонах та оповіданнях, драматичних творах і навіть у статтях та рецензіях..."   (М. Г. Чорнопиский)

"Крізь ранішній сон чув Матвійко, як мати відчинила віконниці, як сокоріли за вікном кури і вулицею пройшла на пастівник череда. Одна корова довго мукала, мабуть, за телям. Матвійко повернувся на другий бік і натягнув на вухо рядно, а корова все мукала, і чути було, як гукали і ляскали пугою пастухи..." (Олесь Донченко)

"Раз так було. Невесела у Шевченка зимою та восени хата,— стоїть край села, як примара, найгірша, мабуть, в усьому селі: кривобока, стара, стіни повигинались, солома на покрівлі потемніла, потрухла, мохом узялася, почорнів од диму вивід, - од вітру порозлазилась, дірки світять голими латами. А прийде весна, зацвіте садок за хатою, рясна яблуня коло хати, промете Катря під вікнами півники та барвінок, і хата, як хата - суму мов не було того..." (Степан Васильченко)

"Тими сірими великими очима, що суворо оглядали всякого з-під великого чола, тією поважною ходою Василько завжди викликав усмішку в дорослих. Коли б хто почув, як, було, гукне він улітку, одвертаючи од гречки корову, то, не бачивши його, подумав би, що то гримає старий, бородатий Микита-чабан, а не малий Василько, якому тільки цеї весни пошили штани. Дома Василько часом як почне «старувати», то всі тільки дивуються!.." (Степан Васильченко)

"Семен стоїть у сінях, заглядає в одчинені хатні двері. Він недавно прибіг знадвору, і в очах йому темно. Хата йому здається за темний льох, вікна - за дірки, в які зазирає ясний день. Вся стіна перед дверима обставлена чорними сумними іконами, перед ними горить три лампадки, привішені вряд на довгих шнурках. Десь далеко-далеко, як у глибокій норі, горять у печі дрова. Коло печі порається підтикана мати, червона од огню, з пасмами на чолі кіс, що вибилися з-під очіпка..."  (Степан Васильченко)

"Багато ялинок я бачив на своїм віку. Сьогодні, слухаючи, як моя маленька внучка щебече про святкові іграшки, я згадав одну ялинку. Мені було тоді шість, а може, сім років. Я був височенький на зріст і здавався старшим. Мої товариші заздрили мені, але мене це не тішило. "Ти вже великий!" - казала мати і загадувала колихати маленьку сестричку. "Отакий бузівок, а грається з пісочком!" - докірливо казав батько і посилав на город вибирати картоплю..." (Іван Багмут)

"Скінчилися раз уроки, а вчителька наша і каже: "Сашко Лісовий захворів, хто піде його провідати?" "Я! Я! Я!" - посхоплювались усі. "Якщо ви і в нього так кричатимете, - говорить вчителька, - то краще нікому не йти. Хворому потрібен спокій." Ми запевнили її, що не галасуватимемо, а вчителька відповіла, що ми молодці, але все одно сьогодні хай підуть кілька чоловік, а завтра ще кілька і післязавтра теж. "І пам’ятайте, - закінчила вона, - хворому потрібен спокій. Дивіться, щоб він не вставав з ліжка, розважте його як зумієте"... (Ярослав Стельмах)

"Спускалися ми з Митьком на санчатах. Уже всі розійшлись, а ми собі катаємось. Нарешті вирішили йти додому. Дивимось - дядечко з паличкою до нас прямує. "Мені, - каже, - хлопчики, незручно дуже, але взув я старі черевики, а вони ковзкі. Боюсь, не піднімуся нагору, впаду. Мені дуже незручно, — повторює, - але чи не змогли б ви мене на гору оцю підвезти?.." (Ярослав Стельмах)

Оповідання "Собака Джан" українського письменника, досконалого знавця природи Майка Йогансена – це надзвичайно тепла і зворушлива історія про песика Джана, який любив свого друга-господаря і заради нього був готовий на будь-які подвиги...

Суворі реалії життя тварин у пустелях Казахстану зображено у невеличкому оповіданні Майка Йогансена "Вовки і верблюжата".

Відомий український письменник-мисливець, письменник-природознавець Майк Йогансен у цьому коротенькому оповіданні вміло зображує характер собаки Леди, яка була відданим другом автора і не відпускала його від себе ні на крок....

Цікаві спостереження за морськими мешканцями описує український письменник-природознавець Майк Йогансен у своєму оповіданні "Краби".

У оповідання  Майка Йогансена "Як окунь сам упіймався" йдеться про хлопчика Івана та його вміння рибалити на річці. Цікавими є зауваження і подробиці цього дійства від письменника, який дуже розумів природу і був справжнім рибалкою.

Про боротьбу між "сильними" та "слабкими" у тваринному світі – оповідання Майка Йогансена. Здавалось, пес є безперечно сильнішим за ворону, але насправді – усе не так...

Надзвичайно пізнавальна історія про мурашок від Майка Йогансена, українського письменника, справжнього  натураліста, який любив і беріг природу.