Публікації за тегом: Оповідання

Оповідання для дітей відомого українського письменника Майка Йогансена: "Кіт Чудило", "Собака, що лазив на дерево", "Як мураші наїлися цукру", "Собака і ворони", "Як окунь сам упіймався", "Краби", "Собака", "Вовки і верблюжата", "Собака Джан".

 

Оповідання Ірини Мацко: "Ніч чудес або передріздвяний сон", "Нашепочу вам сон я на вушко…", "Твоїми устами", "Дивна подруга", "Крихти", "Дверна ручка", "Черевички", "Каталожні забаганки".

Микола Трублаїні став одним із перших українських письменників пригодницького жанру. Його твори є значним внеском у скарбницю української дитячої літератури. Повісті та оповідання письменника овіяні романтикою і поезією, вірою у перемогу, у досягнення мети. Герої творів письменника - звичайні люди, веселі, віддані своїй справі і рідному народові, сердечні до товаришів, відважні і дужі. Таким був і сам письменник Микола Петрович Трублаїні.

... Яка то радість - весняний льодохід! Та героєві цього оповідання не пощастило. Одне - що провалився у воду, а друге - що став посміховиськом для всієї школи. А з того, що було потім, уже все село сміялося.... Читайте оповідання Віктора Близнеця "Як гуси з'їли свитку".

Віктор Близнець був дитячим письменником за природою свого таланту: він умів розглядати проблему «від початку», звертатися до найпершого значення слова й метафори, відкривати нове в давно знайомому. Звідси й закономірний інтерес до історії українського народу...

Читайте і завантажуйте повісті Віктора Близнеця: "Звук павутинки", "Земля світлячків". Також дивіться оповідання письменника: "Оленчине свято" та "Як гуси з'їли свитку".

У добірці надзвичайно цікавих і веселих казок для дітей від Всеволода Нестайка знайдете: "Про комарика Зюзю", "Пригоди близнят-козенят", "Олексій, Веселесик і Жарт-Птиця", "В Країні Сонячних Зайчиків", "Чарівне дзеркальце або Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків" та "В Країні Місячних Зайчиків".

"Дівчинку звали Ганнуся. Але змалечку всі називали її просто Нуся. Була вона білявенька, голубоока, кирпата й дуже симпатична. От бувають такі - не вельми, може, й гарні, але страшенно симпатичні. Глянеш - і губи самі розтягуються у привітну усмішку. Це вже, як то кажуть, од Бога - така симпатія. Симпатичні вони не лише на обличчя, а й за вдачею симпатичні - щирі, доброзичливі, усміхнені. Тому їх люди й люблять. Бо вони люблять людей і завжди намагаються покращити людям настрій. Тато навіть склав про свою доню такого віршика..." (Всеволод Нестайко)

 

Дуже повчальна казочка Всеволода Нестайка про братів-близнят, які захотіли стати козенятами, щоб бавитися досхочу, і "на свою голову" зустріли чарівника, який доправив їх у вигляді козенят у свою чарівну країну... Що з того всього вийшло - читайте...

Коротенька розповідь від Всеволода Нестайка про пригоди комарика Зюзі:  "Жив на світi комарик Зюзя. Звичайнісінький собі комарик-дошколярик. Але дуже непосидючий і неслухняний. Всі комарики-дошколярики в комариному дитсадку слухаються виховательку Комарію Комарівну, не пустують, не бешкетують. А Зюзя слухатись не хоче й тільки дзижчить зухвало: "Я с-сам вс-се з-знаю! I вз-загалі, дуж-же с-слухняні нічого в ж-житті не дос-сягають. А дос-сягають с-саме нес-слухняні!" Це так його знайомий хуліган Трутень із сусіднього вулика навчив…"

Всеволод Нестайко — автор, чиї твори для дітей увійшли до золотого фонду дитячої літератури. Вони видавалися 136 разів багатьма мовами світу, в незалежній Україні — 53 видання. Загальний наклад — понад 2 млн. примірників. Його трилогія «Тореадори із Васюківки» внесена до Почесного списку ім. Андерсена як один з найвидатніших творів світової літератури для дітей.

 

Оповідання Євгена Гуцала: "Дениско і відьма", "Пригоди літнього дня", "Пригоди осіннього дня", "Пригоди зимового дня", "Ласун", "Камінчик, знайдений в садку", "Зелений папуга". Ця книга Євгена Гуцала "Дениско" - це оповідання про хлопчика Дениска, який жадібно пізнає і вбирає в себе розмаїтий навколишній світ. Коло його інтересів надзвичайно широке: його чарує природа, він відкриває для себе таємниці з життя звірів, птахів і рослин. Цікавиться хлоп'я і трудовими буднями односельців. Дія в цих оповіданнях відбувається у 50-х роках минулого століття.

"Не все те забулось, що було змалку. Пригадую, як біля церкви, на яку богомільні баби обернули звичайну сільську хату, почепили на поперечці поміж двох стовпів тракторне колесо замість дзвона. Пригадую, як ще малими дітлахами по синьо-рипучих снігах ходили колядувати, і нам виносили спечені з меляси та цукру гіркуваті солодощі, або пиріжки з печеними буряками, або ж просто спускали собаку з цепу...." (Євген Гуцало)

"Він прокинувся й нащулив вуха: у вогкому струмені вітру долинав сухий, різкуватий звук. Звук летів знизу, від річки. Лось звівся, тепер його постать чітко вималювалася в удосвітніх сутінках. Це був великий звір з широкими грудьми, які легко здималися од дихання. Його роги нагадували осінній низькорослий кущ, із якого обнесло листя. Лось знав, що то тріщить стара гілляка на дубі, всохла, кощава; їй давно вже б треба впасти, а вона не падала, з дивною впертістю тримаючись за стовбур. Він те знав, однак це не заспокоювало, і тривога в крові, спершу слабка і майже невловна, дедалі густішала, й від того шкура на грудях здригнулася раз, а потім іще. Струмінь вітру доносив запах річкової криги, в ньому жив дух примерзлого болота, долинало шарудіння прив'ялих стеблинок, які пускалися вскач по впалому листю, але над усім цим линуло знеможене, схоже на зітхання порипування гілляки..." (Євген Гуцало)

"Женя повертався зі школи. Двірники кололи на асфальті лід, дрібні крижинки вилітали з-під ломів і, виблискуючи гострими крайками, по коротких або довших дугах перелітали в повітрі. Сонце дивилося на місто радісно й доброзичливо, широко всміхаючись. І та усмішка випромінювала стільки тепла, що крижані скалки танули, підтікаючи свіжою водою, а по димно-сизих бурульках, що висіли на ринвах, котилися дзвінкі холодні краплі. Жені було весело. Він розмахував стареньким портфелем, з якого виглядали зошити та книжки, і, озираючись по боках, щось галасував. Женя галасував про те, що двірники рубають лід, що в струмках, які течуть уздовж тротуарів, купаються смішні та хмільні горобці, поскубуючи лакованими дзьобиками кожну пір'їнку на собі. Він галасував щось і про тих зустрічних дівчаток, які проходили мимо в розстебнутих пальтах, з грубуватим рум'янцем на щоках; зараз вони здавалися йому ще більш дивакуватими й гідними зневаги, ніж будь-коли. І раптом Женя зупинився..." (Євген Гуцало)

Оповідання Євгена Гуцала: "Олень Август", "Лось", "Запах кропу", "Сім'я дикої качки", "Дениско і відьма", "Пригоди літнього дня", "Пригоди осіннього дня", "Пригоди зимового дня", "Ласун", "Камінчик, знайдений в садку", "Зелений папуга".

Свій письменницький псевдонім Олена Пчілка «позичила» від невсипущих трудівниць-бджілок. Як працьовита бджола, протягом усього життя несла вона в щільник української культури свою посильну працю - художні твори, переклади, активно виступала як видавець, громадський діяч. Її не дуже велика обсягом, але вагома своїм демократичним спрямуванням, гуманістичним змістом, реалістичним відтворенням дійсності літературна творчість посідає почесне місце в історії розвитку української літератури. 

 

"Недалеко вiд лiсу стояла хатка. В тiй хатi жив чоловiк Максим iз сiм'єю; було в нього четверо дiтей, найстаршому хлопчиковi Iвасевi було десять лiт. Лiс був такий гарний, навiть зимою не здавався смутним, бо промiж чорнолiссям було там чимало й сосон, а вони завжди веселять око тим вiчнозеленим убранням! Недалеко вiд Максимовоï хати була одна сосонка така-то вже хороша! Була вона не дуже велика, але й немаленька, саме мiрненька та така зграбнесенька, круглесенька, зеленi глицi аж сяють, а молодi пагонки, як свiчечки, стремлять, простi та яснi..." (Олена Пчілка)

" Із глибини трьох тисячоліть докотилося до нас відлуння Троянської війни, повивши ореолом легендарності ім'я незрівнянної Єлени, через яку десять років лилася кров троянців і ахеїв. Єлена була дочкою Зевса і Леди, перед її красою блідла навіть краса олімпійських богинь. Усі правителі Греції домагалися її руки, але вона обрала собі в чоловіки хороброго Менелая. Та Єлену підступно викрав Паріс, син троянського царя. Це і призвело до війни, а потім і до загибелі славного міста, стіни якого, за переказом, зводили самі боги...." (Євген Шморгун)

"«Піди туди — невідомо куди, принеси таке — невідомо яке»,— загадують героям у казках. І коли сміливці зрештою приносять те, що від них зажадали, ми навіть не дуже дивуємося: адже у казці все збувається. Інша річ, коли таке трапляється в житті. Ми ходили туди — хтозна й куди, шукали таке — ледь відомо яке. І ніяк напасти на нього не могли. Бо шукали рослину, знайти яку хіба що трохи легше, ніж цвіт папороті. Так-от, націлилися ми на зозулині черевички, або, як їх у науці називають, венерині черевички..." (Євген Шморгун)

Оповідання Євгена Шморгуна: "Рослина дивовижної сили", "Зозулини черевички", "Козацькі могили", легенда "Неопалима купина".