Євген Дудар
КОЗА-ДЕРЕЗА
Жили собі дід та баба. І була у них Коза-Дереза. Відвели вони для неї у дворі красиве місце. Збудували для Кози-Дерези хатку.
От одного разу дід і каже найстаршому синові:
— Ми з бабою їдемо в гості. А ти приглянь за Козою-Дерезою. Щоб вона наїджена була, напоєна. По двору нагулялася.
Поїхали дід з бабою.
Найстарший син приніс Козі-Дерезі і їсти, і пити. Потім відпустив її на подвір’я, щоб вона погуляла. Приходять дід із бабою увечері. Дід і питає:
— Кізонько, моя мила,
Чи ти їла, чи ти пила?
А Коза-Дереза:
— Ні, дідусю. Нема у мене що їсти й що пити. Треба тобі сина пожурити... Он у кози Маньки, що в сусідньому дворі, зовсім не те...
Дід розсердився і вигнав сина із дому. Знову йдуть дід із бабою в гості. Каже дід середульшому синові:
— Випусти козу пасти у двір. Ще й заготуй у хлівчику для неї їсти й пити...
Так і зробив син. Випустив Козу-Дерезу у двір пастися. А у хлівці заготовив для неї і травички, і капусти, і навіть кілька батонів поклав.
Повернулися дід із бабою. Дід і питає козу:
— Кізонько, моя мила,
Чи ти їла, чи ти пила?..
А Коза-Дереза:
— Ні, дідусю! Нема у мене що їсти, нема що пити... А у Кози Маньки, що у сусідньому дворі, все є...
Вигнав дід і середульшого сина.
Та знову в гості зібрався з бабою. Найменшому синові каже:
— Поведеш козу пасти до лісу. Дивись, щоб вона добре наїлася і напилася. І в хлівчику у неї щоб було чисто й тепло...
Вчинив син так, як батько велів. Старався Козі-Дерезі догодити.
Прийшов дід та й знову Козу-Дерезу питає:
— Кізонько моя мила,
Чи ти їла, чи ти пила?
А Коза-Дереза:
— Ні, дідусю. Нема у мене, що їсти, нема, що пити. А у кози Маньки...
Ще більше дід розсердився. Вигнав і наймолодшого сина.
Перевдягнувся. Сам Козу-Дерезу пасти погнав. Сам її напував. Сам для неї усе до хлівця зносив. А під вечір знову перевдягнувся. І козу питає:
— Кізонько моя мила,
Чи ти їла, чи ти пила?
А Коза-Дереза:
— Ні, дідусю. Нема у мене що їсти, нема, що пити... Он у сусідньому дворі живе коза Манька...
Дід не витерпів. Узяв березового віника. Та козу уздовж хребта трісь, трісь:
— Геть! Мало тобі у мене, біжи до сусіда!..
І вигнав Козу-Дерезу із двору.
Прийшла Коза-Дереза під сусідні ворота:
— М-е-е, пусти мене! Я у твого поганого сусіда жила, мене там голодом морили. Пити не давали. Гуляти не пускали...
Глянув сусід на Козу-Дерезу. Шерсть на ній блискуча. Від жиру у неї боки розпирає. І сказав:
— Йди світ за очі. Нехай тебе вовки деруть. Нехай тебе гієни з’їдають! Брехнею світ пройдеш, але назад не вернешся...
1977
За матеріалами: Євген Дудар. Вибрані твори: Гумор. Сатира. Вступна стаття В. Баранова; післямова С. Гальченка; укладач Ю. Попсуєнко (Бібліотека Української Літературної Енциклопедії: вершини письменства). Київ, видавництво «Українська енциклопедія» ім. М. П Бажана, 2010.
Більше творів Євгена Дударя на нашому сайті:
Творчість знаного письменника, популярного гумориста і сатирика Євгена Михайловича Дударя — явище в сучасній українській літературі. Соковита, барвиста мова його «дударесок», лаконічні, влучні вислови, дотепні діалоги персонажів, уїдлива іронія, сарказм, а водночас і засоби гротеску, фарсу, щире вболівання за духовне і громадянське здоров’я людини, за долю суспільства і держави — все це окреслює своєрідний художній світ творів митця, їхню естетику й оригінальність. І жодного твору «прохідного», поверхового, бо в той чи той спосіб у них порушено гострі проблеми: чи то національно-політичні, соціальні, моральні, етичні, мовні чи інші.