Публікації за тегом: Євген Дудар

"Вчені мухи зібралися на симпозіум. Тема симпозіуму: «До питання про походження приказки «Не робіть з Мухи Слона». Муха-доповідач з усією категоричністю заявила: "Приказка «Не робіть з Мухи Слона» в корені своєму не відповідає правді! Виходить, що первинним був Слон, а Муха вторинною. Коли все навпаки. І приказка, відповідно, має звучати «Не робіть із Слона Муху»...(Євген Дудар)

"Одного сонячного ранку в лісовому господарстві отримали чергову колоду. Колода була незвичайна. На корі висічено якісь знаки. Збоку на шнурочку теліпалася сургучева печатка. Начальник лісгоспу Ведмідь радісно заревів..." (Євген Дудар)

"В одному селі жила Червона Шапочка. Дівчина гарненька, ставненька. Нижню; половину її вроди облягали вичовгані джинси. Верхню — розписаний незрозумілими гаслами балахон. На голові хвацько сиділа червона шапочка. Подарунок від бабусі на день шістнадцятиріччя. За те її і називали Червоною Шапочкою..." (Євген Дудар)

"Приходжу до своїх ровесників. Сімдесятилітніх хлопців і дівчат. А вони заздрісно: "Щось ти, Ільку, все молодієш. Он Варвара з тобою до школи ходила, а поглянь на неї. Зігнулася в дві погибелі. Ти ж — ніби огірочок свіженький". "Еліксир молодості, — кажу. — У мене є онук. Чотири роки. Як ртуть. Всі на роботу йдуть. Мене з ним вдома залишають"... (Євген Дудар)

"Жили собі чоловік та жінка. І була в них дочка Люля. І красива, і на слово дотепна, а щастя не мала. Заміж ніхто не бере, та й годі. Батько з матір’ю у розпачі. Для Люлі усе купляють. В усе наймодніше її зодягають. А парубки вернуть носа од неї. Якось проходив селом мандрівний чоловік. Завітав до батьків Люлі. Поділилися вони із ним своїм горем. А він і каже..." (Євген Дудар)

"Жили собі дід та баба. І був у них синочок Івасик, якого вони ласкаво називали Телесиком. Було, сяде баба біля колиски. І так ніжно-ніжно виводить: "Люлі, люлі, Телесику, наварила кулешику"... Колихала, колихала, аж поки не виколихала. Підріс Телесик. Став красенем таким. Як погляне своїм поглядом голубооким — зів’ялі трави оживають. От і каже одного разу Телесик дідові: "Купіть мені, тату, моторного човна «Прогрес». Буду по морю плавати, рибку ловити і вас годувати"... Зраділи дід і баба..." (Євген Дудар)

"Не за далекими морями, не за високими горами, а на подвір’ї Івана Нетудихати це діялося. Мав господар у своєму хазяйстві десять курочок та одного півника. Курочки були, як на підбір, гарненькі і чубатенькі. Не породи нью-гемпшир, але вагою природа їх не обділила. Півень ходив красенем поміж своїм жіноцтвом. Дбав про кожну однаково й уваги приділяв усім порівну. Бувало, знайде гребенястий черв’яка, засокоче ніжно. Покличе одну свою подругу. Знайде комашку — покличе другу. Нікого не ображав, нікого не виділяв. Господиня також до всіх ставилася однаково. Було, вийде на подвір’я, посипле пшениці і так ніжно-ніжно усіх кличе..." (Євген Дудар)

"Жили собі дід та баба. І була у них Коза-Дереза. Відвели вони для неї у дворі красиве місце. Збудували для Кози-Дерези хатку. От одного разу дід і каже найстаршому синові: "Ми з бабою їдемо в гості. А ти приглянь за Козою-Дерезою. Щоб вона наїджена була, напоєна. По двору нагулялася." Поїхали дід з бабою..." (Євген Дудар)

"Я дивився на сусідського кота Антихриста і думав: «Коли б у мого шефа був хвіст, між нами ніколи не виникали б конфлікти... » Між Антихристом і пуделем Бунцьом конфлікт, правда, виник. Але тільки через те, що Бунцьо по-собачому простий і наївний. Хоч він собака службовий і трохи вчений..." (Євген Дудар)

"Загальні збори звірів у лісі одностайно ухвалили: «Господарем лісу обрати Ведмедя». У протоколі нагадувалося, що ведмідь і молодий, і працьовитий, і чесний, і принциповий, і морально стійкий. І ведмідь став господарем..." (Євген Дудар)

Творчість знаного письменника, популярного гумориста і сатирика Євгена Михайловича Дударя — явище в сучасній українській літературі. Соковита, барвиста мова його «дударесок», лаконічні, влучні вислови, дотепні діалоги персонажів, уїдлива іронія, сарказм, а водночас і засоби гротеску, фарсу, щире вболівання за духовне і громадянське здоров’я людини, за долю суспільства і держави — все це окреслює своєрідний художній світ творів митця, їхню естетику й оригінальність. І жодного твору «прохідного», поверхового, бо в той чи той спосіб у них порушено гострі проблеми: чи то національно-політичні, соціальні, моральні, етичні, мовні чи інші.