Євген Дудар
ТЕЛЕСИК
Жили собі дід та баба. І був у них синочок Івасик, якого вони ласкаво називали Телесиком.
Було, сяде баба біля колиски. І так ніжно-ніжно виводить:
— Люлі, люлі, Телесику,
Наварила кулешику...
Колихала, колихала, аж поки не виколихала. Підріс Телесик. Став красенем таким. Як погляне своїм поглядом голубооким — зів’ялі трави оживають. От і каже одного разу Телесик дідові:
— Купіть мені, тату, моторного човна «Прогрес». Буду по морю плавати, рибку ловити і вас годувати.
Зраділи дід і баба:
— Який у нас син добрий та чуйний.
Купив дід човна. Спустили його на воду. Сів Телесик. Поплив. Наловить рибки. Підпливе до берега. Віддасть батькові й матері. А тоді знову пливе.
Якось мати каже:
— Гляди ж, синку, будь обережний. Коли я кликатиму, то підпливай до мого берега. Та дивись, не слухай чужого голосу. Бо запливеш світ за очі і пропадеш...
От плаває Телесик по морю, милується його красою. Пісень радісних співає. Аж гульк, з води русалка висунулася. Та така красива. Вії віниками, вуста дугою лука. А волосся, як лляне прядиво Житомирського льонокомбінату. І сказала медовим голосом:
— Телесику-милесику, який ти парубок гарний!..
Телесик не звик до чужих похвал. Зарум’янився.
Уперше в житті почув якесь невідоме лоскотання в грудях.
— Телесику-милесику, — знову завела русалка. — Пливи, пливи за мною. До мого берега. У мене і сонечко краще сяє. І вітерець лагідніше повіває. Житимеш-поживатимеш, горя не знатимеш...
— Не хочу! — каже Телесик. — У мене он там свій берег. А на тому березі матінка і батечко чекають.
Хтива русалка бачить, що ніщо у неї не виходить. Вдалася до нових хитрощів:
— Батечко і матінка, Телесику, не вічні. А хто ж тоді достойно твою красу оцінить? Хто віддасть належне твоїй поставі і вроді? А ти такий красивий, такий неповторний, Те— лесику-милесику...
Телесика ще ніхто так не звав. Йому солодко було на серці від русалчиних слів. І він непомітно плив за русалкою. Все далі й далі від свого берега.
Мати стояла на березі, кликала:
— Телесику! Телесику!
Приплинь, приплинь до бережка!
Дам я тобі їсти й пити!..
Але Івасик не чув маминих слів. А чув тільки русалку. Плив далі й далі.
Аж ось з’явився незнайомий берег.
Тільки Телесик ступив на нього, як хтозна-звідки взялися дикі чудовиська. Схопили Телесика, скрутили йому руки. Телесик гукнув з розпачем:
— Русалко! Де ти! Рятуй мене!..
Але русалка тільки дико зареготала і булькнула в воду.
Посадовили чудовиська Телесика у самохід, повезли в гори. Там затягли в печеру і довго морили голодом. Тоді поклали перед ним папір, ручку. Кажуть:
— Пиши, що ти зрікаєшся батька й матері! Ми тебе з печери випустимо і їсти дамо...
Подумав Телесик: все одно батько й мати далеко. А їсти хочеться... Підписав...
Вийшов Телесик з печери. Сонце нестерпно пече його голову. Вітер чужий, колючий закидає піском йому в очі. Усе чуже, усе холодне. Так захотілося Телесикові почути голос рідної матері.
Побачив він, у небі гуси летять. Просить:
— Гуси-гуси, гусенята!
Візьміть мене на крилята,
Та понесіть до матусі.
Бо в матусі — їсти й пити,
Та ще й вільно походити!..
А гуси кажуть:
— Нехай тебе чорти візьмуть!
За матеріалами: Євген Дудар. Вибрані твори: Гумор. Сатира. Вступна стаття В. Баранова; післямова С. Гальченка; укладач Ю. Попсуєнко (Бібліотека Української Літературної Енциклопедії: вершини письменства). Київ, видавництво «Українська енциклопедія» ім. М. П Бажана, 2010.
Більше творів Євгена Дударя на нашому сайті:
Творчість знаного письменника, популярного гумориста і сатирика Євгена Михайловича Дударя — явище в сучасній українській літературі. Соковита, барвиста мова його «дударесок», лаконічні, влучні вислови, дотепні діалоги персонажів, уїдлива іронія, сарказм, а водночас і засоби гротеску, фарсу, щире вболівання за духовне і громадянське здоров’я людини, за долю суспільства і держави — все це окреслює своєрідний художній світ творів митця, їхню естетику й оригінальність. І жодного твору «прохідного», поверхового, бо в той чи той спосіб у них порушено гострі проблеми: чи то національно-політичні, соціальні, моральні, етичні, мовні чи інші.