Публікації за тегом: Оповідання

"... Оленка згорнулась клубочком. І дивно їй: очі заплющені, а все видно. Бачить Оленка свій двір, і кучугури снігу, і перекинуті саночки. Ох і вредні санчата! Каталась Оленка з гірки, а вони взяли та й повернули у рівчак. Оленка упала. У валянці набилося снігу, і от маєш: болить горло...." (Віктор Близнець)

"Вийшла Катруся ввечері погуляти. А надворі сніг, а надворі мороз, і такий пекучий, що в Катрусі щоки почервоніли, як яблучка. Взяла вона саночки. Почала з гірки спускатися. Ще червоніші щоки стали в Катрусі. Очі блискотять. Пара з рота клубком вилітає. Гарно! Спинилася відпочити. На небо глянула і задивилася..." (Іван Сенченко)

У цьому розділі пропонуємо почитати гарні оповідання для діточок про зиму, про свято Нового року та Різдвяні свята від наших сучасних авторів та класиків української літератури: Василя Сухомлинського, Олени Пчілки, Івана Багмута, Ярослава Стельмаха, Віктора Близнеця, Пилипа Бабанського, Остапа Вишні, Петра Короля, Галини Демченко, Олександра Копиленка, Олега Буценя, Андрія Бондарчука, Віктора Васильчука, Анатолія Давидова, Наталі Забіли, Івана Сенченка, Василя Струтинського, Василя Скуратівського, Івана Малковича, Олени Цегельської, Лесі Ворониної, Ніни Наркевич, Івана Соколова-Микитова, Бондаренко Ксенії, Оксани Давидової та інших. 

 

Класик української літератури Степан Васильченко – письменник-гуманіст, чудовий оповідач і художник слова. Його твори приперчені доброзичливим гумором, часто мають несподівані закінчення, стилістично вишукані й водночас прості. Про кого б не розповідав автор – дітей чи дорослих – вони про любов і доброту, матеріальну скруту й духовне багатство, високі поривання, про справжні чесноти людини...

"Квітень. Свято. Весело й шумливо на вигоні за шахтарською слобідкою. Ген далі до залізниці зібралась доросла молодь: парубки в червоних, синіх, зелених, жовтих сорочках під пояс, у піджаках і новеньких картузах, в гарних чоботях з блискучими халявами; дівчата в різнобарвних спідницях, у вишиваних сорочках, у намисті й стрічках, у новеньких хусточках - водять короля, співаючи пісень під гармошку, а деякі сидять просто на траві, дивляться на вигадливий танок, балакають, лущать насіння..." (Спиридон Черкасенко)

Спиридон Черкасенко (1876 - 1940) за фахом - учитель, тож і не дивно, що перші його твори про дітей і для дітей. Доля письменника надзвичайно цікава: спочатку Херсонщина, де зростав, потім, здобувши вчительську освіту, - Катеринославщина й Донбас, далі - Київ, Ужгород і, нарешті, Прага, яка стане для письменника останнім притулком на землі.

"Мати послала Олега й Романа до дідуся. Він у сусідньому селі живе. Зраділи близнята: давно не були в дідуся. "У нього в садку яблука смачні, ото вже поласуємо",— думають хлопці. Принесли дідусеві нову вишиванку, що мати передала. Подякував дідусь і каже:  "Ідіть, діти, в садок, їжте яблука...""  (Василь Сухомлинський)

"Величезний красивий метелик сів на червону квітку канни. Махаон. Сів і ворушить крильми. До Махаона підкрався хлопчик і спіймав його. Тріпочеться метелик, а вирватися не може. Хлопчик приколов його великою шпилькою до аркуша паперу. Крильця метелика й зів'яли. .." (Василь Сухомлинський)

"Недалеко від хати росла Хризантема. На спаді літа вона зацвіла ніжним рожевим цвітом і милувалася своєю красою. Її квіти шепотіли: "Які ми гарні... " А поруч із Хризантемою росла Цибулина. Ну, звичайнісінька цибуля. На спаді літа Цибулина доспіла, зелене пір'я зів'яло, й від неї відгонило гострим духом. Хризантема морщила носа ... Цибулина мовчала... Проти Хризантеми вона відчувала себе простачкою..." (Василь Сухомлинський)

"Одного дня в дитячий садок привели двох новачків - п'ятирічних хлопчиків Толю й Колю. Їх привели мами. Хлопчики познайомились. Толя запитує Колю: -  Де працює твоя мама?.." (Василь Сухомлинський)

"Клен цілу зиму спав. Крізь сон він чув завивання хуртовини і тривожний крик чорного ворона. Холодний вітер гойдав віти, нагинав їх. Та ось одного сонячного ранку відчув Клен, ніби до нього доторкнулось щось тепле і лагідне. Прокинувся Клен. А то до нього прилинув теплий весняний Вітер. "Годі спати, - зашепотів   весняний   Вітер. - Прокидайся, весна наближається..."   (Василь Сухомлинський)

"У садку росте стара вишня. Маленький хлопчик Олесь побачив недалеко від неї маленьку вишеньку та й питає дідуся: — Дідусю, де взялася ця маленька вишенька? — З кісточки виросла, — відповів дідусь..." (Василь Сухомлинський)

"Маленькій Яринці треба рано-рано вставати, до дитячого садка йти. А не хочеться, ой, як не хочеться! Увечері й питає Яринка дідуся:
— І чого це я рано ніяк не прокинуся? — Це подушка в тебе ледача..."  (Василь Сухомлинський)

"Мишкові купили велосипед. А живе він поруч зі школою. Між садибою його батьків і шкільною садибою - сад, так що й їхати ніде. Мишко привів свого велосипеда, мов коня на вуздечці. Хлопці оточили Мишка. Обмацували колеса, педалі, руль. Велосипед всім подобався. Діти заздрили Мишкові..."  (Василь Сухомлинський)

"У третьому класі вчиться маленька дівчинка Наталя. Вона довго хворіла. Повернулась до школи бліда, швидко втомлювалась. Андрійко розповів своїй мамі про Наталю. Мама сказала: "Цій   дівчинці   треба   їсти   мед і суниці. Тоді вона стане бадьорою, червонощокою... "" 
(Василь Сухомлинський)

"У одного батька троє синів - маленьких хлоп'ят. Ввечері батько питає хлопчиків:
—   Розкажіть, як ви сьогодні прожили день...."

(Василь Сухомлинський)

"Андрійко і Ніна, школярі-першокласники, поверталися з школи. На шляху був ярок. Припекло сонце, розтанув сніг, ярком потекла вода.  Шумить бурхливий потік. Стоять перед потоком Андрійко і Ніна. Андрійко швидко перебрів через потік, став на протилежному березі. Подивився хлопчик на Ніну, й соромно йому стало...."  (Василь Сухомлинський)

Небуденне явище в нашій літературі — поезія Миколи Вінграновського. Кажу: поезія, хоч в останні роки він більше пише прозу. Проте і проза його навдивовижу поетична. Він у всьому поет. А щоб пізнати поета, радив колись мудрий Гете, треба піти в його країну... Що ж таке: поетова країна? Це не просто географічне чи політико-адміністративне поняття. Це і земля, де він народився і зростав, де вбирав у себе безліч вражень дитинства, що формували основу його духу. Це і доба, що дала настроєність і масштаб цьому духові. Це і люди, в яких і через яких поставали йому земля і доба: батько і мати, кревні й сусіди, друзі й ровесники... Це народ. Це великі книги й великі імена, до яких тягнувся... Земля... Україна... Миколаївщина...

"Семен Ґедзь постановив за всяку ціну здихатись Семена Комара. Життя ж не стало через бісового хлопця! З того часу, як пан прийняв до череди отого паршивого «скургуца», не було Семенові проходу від глузування всієї економії. Перше був він собі просто Семен, ну Семен-чередник, ну хай часом і Семен Ґедзь, якщо на прізвище покликати треба було. А тепер тільки Ґедзь та й Ґедзь, хоч чорта всім дай..." (Володимир Винниченко)

"Ну, снігу вже майже нігде не було. Хіба що десь ча парканами, по закутках, куди сонце ніколи не зазирає, ще лежали сірі, діркуваті купи. Так то ж за парканами. А в полі за містом не було ані латочки, Михась та Гаврик це вже добре перевірили. Не дурні ж вони, справді, й не маленькі були. Рішатися на таке діло та не вивірити, чи є сніг в степу, чи немає. Не на забавку ж, не дзиґу ганяти йшли, а так що, може, й усього життя доведеться рішитися..." (Володимир Винниченко)