Публікації за тегом: Оповідання

"Папугу звали Антось, жив він на останньому поверсі найвищого в місті будинку у дивному помешканні старенької пані Магди. Антося їй подарував онук-моряк. Він завжди привозив зі своїх мандрів щось цікаве: були в  квартирі величезні рожеві мушлі з Червоного моря, був японський пузатий божок, який хитав головою, коли до нього торкнутися, був справжній бумера́нг із Австралії. І всі ті речі пані Магда дуже любила і навіть час від часу розмовляла з ними. Таке трапляється зі старими самотніми людьми, коли їм буває сумно..." (Леся Воронина)

«Потяги» - зворушливе оповідання Валентини Вздульської, в якому дуже відчутною є туга двох братів за своїм татом, який тепер не живе з ними разом, оскільки вони не порозумілися з мамою. Старший брат підтримує молодшого, в них є спільна гра, в яку вони грають по дорозі зі школи, а ще в них є спільне бажання, щоб тато і мама помирилися… Така туга й таке бажання може об’єднувати всіх тих дітей, які переживають розлучення батьків. Дорослим, які будуть читати це оповідання разом із дітьми, батьки яких розлучилися, варто бути чутливими до емоцій таких дітей і надати їм підтримку. Будь-якій дитині важливо знати про те, що стосунки в різних родинах бувають різними, і про те, що посварені між собою батьки все одно люблять своїх дітей і дбають про них, а дорослим варто цю любов до дітей проявляти словами, турботою, дотиками, подарунками та проведеним разом часом.

"Щоб я погодилася з’їсти суп, коли була малою, мама мусила розповідати казку. Найулюбленішою була «Принцеса на горошині». Щоразу рідним доводилося вигадувати нове й нове продовження цієї казки й навіть малювати ілюстрації. Гадаю, я натренувала у своїй родині добрих казкарів. Не менш цікаво було ночувати в бабці. Перед сном вона на моє прохання неодмінно розповідала казку. Але швидко починала дрімати й крізь сон мурмотіла якісь нісенітниці. Врешті спала тільки бабця, а я тишком-нишком сміялася з «півнів у підштанках і ящиків, які встали й кудись побігли». (Валентина Вздульська)

 

"Ішов Дениско з дідусем повз крамницю. А там у вітрині стільки іграшок, що просто очі розбігаються!
— Дідуню,— став благати Дениско.— Купи мені дудочку. Я про неї все життя мрію.
Денисків дідусь — добра душа, внукові не відмовить. От і купив..."

(Анатолій Григорук)

"Квітують луки! Цвіте усе зело, а кожна квітка ніби промовляє. Про що ж вони хочуть розказати?" Розгадати їхні таємниці давно намагалася відома буковинська письменниця Зірка Мензатюк. У збірці оповідань "Зелені чари" вона розповідає про знані й маловідомі рослини України, пов'язані з ними легенди, повір'я, народні звичаї, про їхні чарівні й реальні властивості, про дива України - Долину нарцисів, заповідні тисові гаї та інші. Особливу увагу авторка приділяє забороненим у радянський час - і тому майже забутим - релігійним легендам про рослини, а також пов'язаним з різними квітами цікавим бувальщинам з житті видатних українців.

"У саду кувала зозуля. Віщувала комусь довгі літа.
Пахло м'ятою, любистком. Цвіли ружі. Гули бджоли.
Із-за хати, з-за гострої стріхи виблискували золоті хрести церкви.
У глибині обійстя, на клуні, поважно куняв, стоячи на одній нозі, чорногуз. Буяло зелене свято — Тройця..." (Сергій Плачинда)

"Від Пляшевої до Берестечка й Острова - широке поле. Влітку 1651 року тут лютувала битва, що вписала героїчну й трагічну сторінку в історію нашого народу. І хоча тоді доля відвернулася від України, та військо під проводом Богдана Хмельницького вкрило себе невмирущою славою..." (Євген Шморгун)

"Біля криниці стояла величезна дубова діжка. Час від часу в неї наливали води, щоб нагрівалася на сонці. Щодня Варочка набирала з діжки літепла, поливала квіти та вишеньки коло хати. Варочка зачерпнула води й несла до палісадника. Зирк на відеречко, а там бджола плаває. Варочка поставила відерце й почала розглядати бджолу. Чи скупатись їй захотілось, чи води напитися? Бджола борсалася у воді, намагалася змахнути крильцятами, та вони намокли, і нічого з тих силкувань не виходило. Еге, вона не злетить, ще й потонути може!.." (Василь Чухліб)

Хто такий Хлюсь? Це чоловічок, який мешкає у річці, але до Оляни потрапляє з автомату, який продає газовану воду. Хлюсь – майже хлюп, тому зрозуміло, чому у нього таке ім’я. Але Хлюсь «на завданні», у нього є важлива місія – знайти саме цю дівчинку і вмовити врятувати річку Стугну, яка тече в бабусиному селі. Олянка обрана, і ось як це пояснюється: «– Це Стугна вибрала саме тебе, Олянко. Вона дала тобі дивовижну силу. Бо ти й справді любила Річку. Любила просто за те, що вона Річка. Бачиш, більшість людей любить тільки те, що корисне. Або смачне. Рибу люблять – смажену, раків – варених. А Річку – за те, що з неї беруть воду і виливають у неї отруту». Хоча щодо «обраності» виникають питання, бо дівчинка не здобула чарівну силу, а магією її наділили ще у дитинстві. Краще б це було сказане трохи інакше, бо ж не кожна дитина зможе приміряти таку «обраність» на себе. За допомогою Хлюся Оляна вночі летить у мильній бульбашці до Ріки, але на заваді їй стає ворог. Хоча, як на мене, Подвійний-Оселедець викликає подив і сміх, а не страх. Хоча намагання затягти дівчинку у комп’ютерну гру, а тоді запрограмувати її поведінку і відібрати волю заслуговують на увагу і роздуми про шкідливість віртуального світу. Але чому ворог приймає подобу саме оселедця, чесно кажучи, мені досі незрозуміло, бо протиставлення води і розсолу якесь непереконливе. За свою допомогу і врятовану Річку Оляна отримала від Стугни чарівну намистинку, і тому, можливо, пригоди дівчинки матимуть продовження...

Звичайно, у кожної людини є таємниці. Яся теж мала секрет і знала, що ніколи й нікому про нього не розповість. Бо все одно їй ніхто не повірить. І справді, хіба можна уявити, що одного ранку дівчинка раптом знайшла під кущем бузку маленького слоника? І не подумайте, що цей слоник був іграшковий. Ні! Ясин слоник був живий-живісінький. І все у нього було, як у справжнього слона: вуха, схожі на лопухи, довгий хобот і тоненький хвіст. От тільки у Ґудзика (згодом виявилося, що звуть слоника саме так) все було малесеньке, і сам він спокійно вміщався у кишені Ясиної курточки. Але найголовнішим було те, що Ґудзик умів вигадувати найцікавіші у світі пригоди. Якщо ви разом із дівчинкою Ясею хочете долучитися до пригод неймовірно веселого й винахідливого слона Ґудзика — прочитайте цю книжку. (Леся Воронина)

"Я люблю, щоб життя було різнобарвним: ненудним, наповненим. Але все ж часом визирнеш у вікно — і бачиш сірість. Або й так: зазирнеш у своє внутрішнє «вікно», а там теж бракує кольорів. Тоді я уявляю, що маю багато відер з різними фарбами. Там — барви несподіваних відкриттів, карколомних подорожей, дивовижних знайомств... Уявляю, що беру пензлики й розмальовую ними все навколо. Потім — ще цікавіше. «Малюю» словами, будую ними точнісінько те, що нафантазувала. І ще й запрошую туди друзів.  Ходімо читати?"  (Тетяна Щербаченко)

Читайте оповідання Тетяни Стус: "Смугастик", "Як пасує краватка, або Чому не всі поросята брудні", "Таємна змова, або не слід балакати з незнайомцями".

«Література для мене – можливість прожити кілька різноманітних життів. Дитяча література – можливість, насамперед, подарувати дитині друга». (Денисенко Лариса)

Читайте оповідання Лариси Денисенко: "Як Шу́ша познайомився з Га́гою", "Шуша і побиті байдики" та "Як диварлики віднайшли у собі гідність" (зі збірки «Правобукварик»).

 

"Уночі була хурделиця. Намело кучугури снігу. Рано-вранці у школу йшло троє дітей — Юрко, Михайлик і Ніна. Всюди коло хат з'явилися люди. Відкидали лопатами сніг, прокладали доріжки. Ось хатина бабусі Марії. Вона живе одна-однісінька. Зупинились діти біля бабусиного двору. Нікого не видно..." (Василь Сухомлинський)

Оповідання Миколи Магери "Бевка" – то є частинка  самого автора, це все пережите, побачене, вистраждане. Читаючи його, ти ніби бачиш все відтворене уявою письменника, переживаєш усе разом з ним...

Читайте оповідання відомої української дитячої письменниці Лесі Ворониної: "Слон на ім’я Ґудзик", "Хлюсь та інші", "Пригоди голубого папуги", "Нямлик і балакуча квіточка".

Сергій Петрович Плачинда (літературний псевдонім - Сергій Кожухар),  — відомий український письменник, прозаїк, публіцист, літературний критик.  "Серед степу широкого... (Гілея)", "Роксолана", "Міфи і легенди стародавньої України" - твори Сергія Плачинди, запропоновані у цьому розділі.

 

"Ще звечора Галя дуже хвилювалася і не давала бабусі спокою. Треба було випрасувати форму і білий фартушок. Це на завтра на ранок. Такий день завтра, що аж страшно робиться, як згадаєш! А бабуся ніби нічого й не розуміє і не поспішає... Ще ж і комірець до форми треба випрати. Взялася було Галя сама, а бабуся каже, щоб вона не полоскалася у воді, бо тільки зіпсує... Ходить Галя слідом за бабусею і зітхає. А бабуся готує обід, і Галині зітхання їй заважають. Уже все зробила Галя, що їй наказала робити бабуся: витерла тарілки, чашки і в шафу все поставила. "Ти в мене сьогодні слухняна дівчинка, — похвалила бабуся онуку. — Тепер піди погуляй, доки тато й мама з роботи прийдуть. Зустрінеш їх..."" (Олександр Копиленко)

"Важко жити на світі Денисові... І знаєте чому? Дуже він малий! Такий малий, що мати називає його хлопчиком-мізинчиком. Іноді Денис навіть і заплаче на самоті, так хочеться йому бути великим. Та й мати частенько говорить — ріс би ти, Денис, швидше, помічником був би.
Тут ще діти в школі взнали, що мати називає Дениса мізинчиком, почали його дражнити. Особливо дівчата. Денис насупиться й відповідає: "Який я тобі мізинчик? У мене ось він, мізинчик! А я незабаром виросту аж до стелі і стану вищий за дядька Кирила!" Найбільш заздрить Денис дядькові Кирилові, бо той найвищий. Кирило бригадир і на всі руки майстер. Мати часто каже: у Кирила золоті руки! Він і швець, і жнець, і в дуду грець. Одне слово, золоті руки..." (Олександр Копиленко)

"Давно давно це було. Було це за тих часів, про які старі наші люди, жартувавши, казали: «Було це за царя Опенька, як була земля тоненька!» А тоді таки справді був цар, хоч і звався він не Опеньком, а Миколою, і були на нашій землі пани – поміщики та капіталісти. А жили ми на хуторі, і від хутора до села було тоді верстов зо три, а тепер, значить, кілометрів… На хуторі було з десяток хатів, а навкруги – ліс, де росли високі ялинки, розложисті клени і могутні, у три чотири обхвати, дуби…" (Остап Вишня)

Оповідання Володимира Сенцовського: "Над ставом", "Після дощу", "Украдений апетит", "Хоробрий Тимко", "Журавлі сурмлять", "Внучок", "Білий бант", "Як заступ учили працювати", "Зірка", "Знахідка", "Пташки", "Квіти для Марійки".