Публікації за тегом: Оповідання

"Квітують луки! Цвіте усе зело, а кожна квітка ніби промовляє. Про що ж вони хочуть розказати?" Розгадати їхні таємниці давно намагалася відома буковинська письменниця Зірка Мензатюк. У збірці оповідань "Зелені чари" вона розповідає про знані й маловідомі рослини України, пов'язані з ними легенди, повір'я, народні звичаї, про їхні чарівні й реальні властивості, про дива України - Долину нарцисів, заповідні тисові гаї та інші. Особливу увагу авторка приділяє забороненим у радянський час - і тому майже забутим - релігійним легендам про рослини, а також пов'язаним з різними квітами цікавим бувальщинам з житті видатних українців.

"У саду кувала зозуля. Віщувала комусь довгі літа.
Пахло м'ятою, любистком. Цвіли ружі. Гули бджоли.
Із-за хати, з-за гострої стріхи виблискували золоті хрести церкви.
У глибині обійстя, на клуні, поважно куняв, стоячи на одній нозі, чорногуз. Буяло зелене свято — Тройця..." (Сергій Плачинда)

"Від Пляшевої до Берестечка й Острова - широке поле. Влітку 1651 року тут лютувала битва, що вписала героїчну й трагічну сторінку в історію нашого народу. І хоча тоді доля відвернулася від України, та військо під проводом Богдана Хмельницького вкрило себе невмирущою славою..." (Євген Шморгун)

"Біля криниці стояла величезна дубова діжка. Час від часу в неї наливали води, щоб нагрівалася на сонці. Щодня Варочка набирала з діжки літепла, поливала квіти та вишеньки коло хати. Варочка зачерпнула води й несла до палісадника. Зирк на відеречко, а там бджола плаває. Варочка поставила відерце й почала розглядати бджолу. Чи скупатись їй захотілось, чи води напитися? Бджола борсалася у воді, намагалася змахнути крильцятами, та вони намокли, і нічого з тих силкувань не виходило. Еге, вона не злетить, ще й потонути може!.." (Василь Чухліб)

Хто такий Хлюсь? Це чоловічок, який мешкає у річці, але до Оляни потрапляє з автомату, який продає газовану воду. Хлюсь – майже хлюп, тому зрозуміло, чому у нього таке ім’я. Але Хлюсь «на завданні», у нього є важлива місія – знайти саме цю дівчинку і вмовити врятувати річку Стугну, яка тече в бабусиному селі. Олянка обрана, і ось як це пояснюється: «– Це Стугна вибрала саме тебе, Олянко. Вона дала тобі дивовижну силу. Бо ти й справді любила Річку. Любила просто за те, що вона Річка. Бачиш, більшість людей любить тільки те, що корисне. Або смачне. Рибу люблять – смажену, раків – варених. А Річку – за те, що з неї беруть воду і виливають у неї отруту». Хоча щодо «обраності» виникають питання, бо дівчинка не здобула чарівну силу, а магією її наділили ще у дитинстві. Краще б це було сказане трохи інакше, бо ж не кожна дитина зможе приміряти таку «обраність» на себе. За допомогою Хлюся Оляна вночі летить у мильній бульбашці до Ріки, але на заваді їй стає ворог. Хоча, як на мене, Подвійний-Оселедець викликає подив і сміх, а не страх. Хоча намагання затягти дівчинку у комп’ютерну гру, а тоді запрограмувати її поведінку і відібрати волю заслуговують на увагу і роздуми про шкідливість віртуального світу. Але чому ворог приймає подобу саме оселедця, чесно кажучи, мені досі незрозуміло, бо протиставлення води і розсолу якесь непереконливе. За свою допомогу і врятовану Річку Оляна отримала від Стугни чарівну намистинку, і тому, можливо, пригоди дівчинки матимуть продовження...

Звичайно, у кожної людини є таємниці. Яся теж мала секрет і знала, що ніколи й нікому про нього не розповість. Бо все одно їй ніхто не повірить. І справді, хіба можна уявити, що одного ранку дівчинка раптом знайшла під кущем бузку маленького слоника? І не подумайте, що цей слоник був іграшковий. Ні! Ясин слоник був живий-живісінький. І все у нього було, як у справжнього слона: вуха, схожі на лопухи, довгий хобот і тоненький хвіст. От тільки у Ґудзика (згодом виявилося, що звуть слоника саме так) все було малесеньке, і сам він спокійно вміщався у кишені Ясиної курточки. Але найголовнішим було те, що Ґудзик умів вигадувати найцікавіші у світі пригоди. Якщо ви разом із дівчинкою Ясею хочете долучитися до пригод неймовірно веселого й винахідливого слона Ґудзика — прочитайте цю книжку. (Леся Воронина)

"Я люблю, щоб життя було різнобарвним: ненудним, наповненим. Але все ж часом визирнеш у вікно — і бачиш сірість. Або й так: зазирнеш у своє внутрішнє «вікно», а там теж бракує кольорів. Тоді я уявляю, що маю багато відер з різними фарбами. Там — барви несподіваних відкриттів, карколомних подорожей, дивовижних знайомств... Уявляю, що беру пензлики й розмальовую ними все навколо. Потім — ще цікавіше. «Малюю» словами, будую ними точнісінько те, що нафантазувала. І ще й запрошую туди друзів.  Ходімо читати?"  (Тетяна Щербаченко)

Читайте оповідання Тетяни Стус: "Смугастик", "Як пасує краватка, або Чому не всі поросята брудні", "Таємна змова, або не слід балакати з незнайомцями".

«Література для мене – можливість прожити кілька різноманітних життів. Дитяча література – можливість, насамперед, подарувати дитині друга». (Денисенко Лариса)

Читайте оповідання Лариси Денисенко: "Як Шу́ша познайомився з Га́гою", "Шуша і побиті байдики" та "Як диварлики віднайшли у собі гідність" (зі збірки «Правобукварик»).

 

"Уночі була хурделиця. Намело кучугури снігу. Рано-вранці у школу йшло троє дітей — Юрко, Михайлик і Ніна. Всюди коло хат з'явилися люди. Відкидали лопатами сніг, прокладали доріжки. Ось хатина бабусі Марії. Вона живе одна-однісінька. Зупинились діти біля бабусиного двору. Нікого не видно..." (Василь Сухомлинський)

Оповідання Миколи Магери "Бевка" – то є частинка  самого автора, це все пережите, побачене, вистраждане. Читаючи його, ти ніби бачиш все відтворене уявою письменника, переживаєш усе разом з ним...

Читайте оповідання відомої української дитячої письменниці Лесі Ворониної: "Слон на ім’я Ґудзик", "Хлюсь та інші", "Пригоди голубого папуги", "Нямлик і балакуча квіточка".

Сергій Петрович Плачинда (літературний псевдонім - Сергій Кожухар),  — відомий український письменник, прозаїк, публіцист, літературний критик.  "Серед степу широкого... (Гілея)", "Роксолана", "Міфи і легенди стародавньої України" - твори Сергія Плачинди, запропоновані у цьому розділі.

 

"Ще звечора Галя дуже хвилювалася і не давала бабусі спокою. Треба було випрасувати форму і білий фартушок. Це на завтра на ранок. Такий день завтра, що аж страшно робиться, як згадаєш! А бабуся ніби нічого й не розуміє і не поспішає... Ще ж і комірець до форми треба випрати. Взялася було Галя сама, а бабуся каже, щоб вона не полоскалася у воді, бо тільки зіпсує... Ходить Галя слідом за бабусею і зітхає. А бабуся готує обід, і Галині зітхання їй заважають. Уже все зробила Галя, що їй наказала робити бабуся: витерла тарілки, чашки і в шафу все поставила. "Ти в мене сьогодні слухняна дівчинка, — похвалила бабуся онуку. — Тепер піди погуляй, доки тато й мама з роботи прийдуть. Зустрінеш їх..."" (Олександр Копиленко)

"Важко жити на світі Денисові... І знаєте чому? Дуже він малий! Такий малий, що мати називає його хлопчиком-мізинчиком. Іноді Денис навіть і заплаче на самоті, так хочеться йому бути великим. Та й мати частенько говорить — ріс би ти, Денис, швидше, помічником був би.
Тут ще діти в школі взнали, що мати називає Дениса мізинчиком, почали його дражнити. Особливо дівчата. Денис насупиться й відповідає: "Який я тобі мізинчик? У мене ось він, мізинчик! А я незабаром виросту аж до стелі і стану вищий за дядька Кирила!" Найбільш заздрить Денис дядькові Кирилові, бо той найвищий. Кирило бригадир і на всі руки майстер. Мати часто каже: у Кирила золоті руки! Він і швець, і жнець, і в дуду грець. Одне слово, золоті руки..." (Олександр Копиленко)

"Давно давно це було. Було це за тих часів, про які старі наші люди, жартувавши, казали: «Було це за царя Опенька, як була земля тоненька!» А тоді таки справді був цар, хоч і звався він не Опеньком, а Миколою, і були на нашій землі пани – поміщики та капіталісти. А жили ми на хуторі, і від хутора до села було тоді верстов зо три, а тепер, значить, кілометрів… На хуторі було з десяток хатів, а навкруги – ліс, де росли високі ялинки, розложисті клени і могутні, у три чотири обхвати, дуби…" (Остап Вишня)

Оповідання Володимира Сенцовського: "Над ставом", "Після дощу", "Украдений апетит", "Хоробрий Тимко", "Журавлі сурмлять", "Внучок", "Білий бант", "Як заступ учили працювати", "Зірка", "Знахідка", "Пташки", "Квіти для Марійки".

 

 

 

 

"Ольга Перевізникова", "Мудра володарка", "Михайло-семиліток" - історичні оповідання, який написав Антін Лотоцький - відомий український дитячий письменник, журналіст громадський діяч, учасник національно-визвольних змагань 1914 – 1920 років, активний діяч Пресової Кватири Українських Січових Стрільців.​

Василь Тимофійович Скуратівський (1939 - 2005) - один з найвідоміших українських народознавців ХХ століття. Своє багатолітнє творче життя він присвятив дослідженню історії свого народу й роду, вивченню його звичаїв, традицій, обрядів, життєвих правил, пізнанню багатющої духовної культури наших предків. Родом митець із Полісся, тому найбільше досліджував саме свій рідний край, обряди, звичаї, культуру поліщуків, яких раніше називали древлянами.​

Микола Магера – співець природи, співець дитячої душі. Вони – природа і діти – головні герої більшості творів відомого письменника. Микола Магера – майстер дитячої казки. Герої цих книг шанують рідну мову, оберігають все живе, дбають про птахів і звірів, насаджують плодові дерева і квіти, слухаються батьків і вчителів, поважають старих, люблять рідний край." (Віктор Кривошия)

 

"Найдорожче", "Мати", "Матусенько-о-о", "Зелені паляниці", "Покарання", "Моя улюблениця", "Дідова школа", "Грачине містечко", "Батіжок", "Боровики", "Синьоокий серпень", "Бевка", "Жар-птиця", "Війна, дітоньки, війна", "Дідух" - оповідання Миколи Магери, представлені у цій добірці.