Людмила Кибалка. Оповідання "Люди війни"
"Ганна почула збуджений грюкіт у двері. Кинулася до вікна, глянула: біля дверей німецький солдат. Від страху аж заклякла, а в скронях било: «Боже! Відчиняти чи ні?». Насилу зняла клямку. Відчинила. Охопила моторошність, як стало страшно. Здавалося, що навіть повітря дихало тим страхом. Він стояв на порозі, розмахував руками і щось по-своєму шверготав. «Мабуть, хоче їсти», - подумала Ганна, дивлячись на цього непроханого прибульця повними очима страху..." (Людмила Кибалка)
"Я виросла в лісі, точніше, він виростив мене. Спочатку відчувала, що з ним росту просто з-під землі, мовби мох, тоді й зазнайомилась з рижиками, невдовзі мене поманили до себе кущі, лише пізніше почала задивлятись на дерева. Першими моїми друзями стали вони, рижики. Я знаходила їх навколо великого незникомого болота в нашому ліску. На купинах. Вони усміхались до мене, смішно покритої ластовинням, з-під своїх крислатих капелюхів ще здалеку. Я чимдуж поспішала на їхнє світло, як ластівки до бабиної хати. Перш, ніж торкнутись тіла гриба, довго роздивлялась його і вслухувалась у ліс, чекаючи дозволу. Вже згодом довідалась, що гриби треба зрізати, щоб вони не перевелись, але я б не змогла цього робити – навіть уявити моторошно, що ріжу рижику ніжку. Пам’ятаю, як пальчиками легенько робила підкоп, а тоді ціленьке, неушкоджене, ніжне-ніжне тільце обережно підносила до носа, вдихала його своєрідний запах і клала на м’яку траву, розчистивши акуратненько місце..." (Галина Мирослава)
Леся Українка. Оповідання «Розмова»
"«Велике, фатальне кохання – се самум, що заносить піском і великі, спокійні озера і тихі струмочки в оазах, засмічує гучні гірські потоки, хоч вони так одважно збігли з гори, несучи долині вісті про нагірну волю; він нагромаджує несподівані гори-переспи навперейми владно-потужному морю, і воно з гнівом мусить відступити, змінивши границі держави своєї…» Так читав уголос молодий поет, схиливши буйно-кучеряву голову над щільно записаним зшитком. Він сидів край ніг хворої «відставленої» актриси, а вона лежала на софі, безвладна, апатична і слухала його читання, як слухають безнадійно хворі люди гомону морських неспокійних хвиль, лежачи на розпеченому сонцем березі." (Леся Українка)
Блог письменника Володимира Даника
Володимир Даник – поет, прозаїк, автор пісень і бард. Автор 21 книг поезій, пісень і прози, серед яких: «Гуморески та байки» (1991), «Таємна зброя» (1992), «Під впливом НЛО» (1992), «Як стати молодим» (1992), «Вічна тема» (1993), «У Черкасах – сміються!» (2006) та інші. Володимир Олексійович – член Національної спілки письменників України, двічі лауреат Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова» (2016 р., 2019 р., 2021 р.), лауреат Міжнародного літературного конкурсу «Гранослов», лауреат конкурсу «Автора! Автора!», який проводився журналом «Перець» та міністерством культури України.
До добірки літописних оповідань з «Повісті минулих літ» у переказі Віктора Близнеця увійшли такі: «Три брати – Кий, Щек, Хорив і сестра їхня Либідь», «Святослав укладає мир з греками і повертається до Києва. Смерть Святослава», «Володимир вибирає віру», «Розгром Ярославом печенігів. Початок великого будівництва в Києві. Похвала книгам».
Людмила Кибалка — сучасна молода українська поетеса та письменниця. Вона народилася і живе у Києві. У 2002 році закінчила факультет української мови та літератури Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, а згодом навчалася в аспірантурі Інституту філології КНУ ім. Тараса Шевченка. Людмила Кибалка пише як поетичні, так і прозові твори. Усі вони — щирі та теплі, сповнені любов'ю та добротою. Тож читаймо разом і поринаймо у світ прекрасного...
"Дрімучим лісом ішли двоє подорожніх: дідусь і хлопчик. Було жарко, хотілося пити. Нарешті вони прийшли до струмочка. Тихо дзюрчала холодна вода. Мандрівники нахилились, щоб напитися. Дідусь сказав: "Дякую тобі, струмочку." Хлопчик усміхнувся. "Чого ти усміхнувся, хлопче?" — запитав дідусь. "Навіщо ви, дідусю, сказали струмкові «Дякую»? Він же не живий, не дізнається про вашу подяку, не почує ваших слів"..." (Василь Сухомлинський)
"... воїну треба напитися зараз кріпкої ненависті до ворога та презирства до смерті. Ото ваше вино. А жаль — це не ваше занятіє. Жаль підточує людину, мов та шашіль. Перемагають горді, а не жалісливі!" Образи дідусів Платона і Савки у творі Олександра Довженка "Ніч перед боєм" символізують невмирущий героїчний дух рідного народу. Невипадково для цієї ситуації письменник-романтик обрав саме «крайню» вікову категорію — старість. Саме вона підкреслює кращі народні риси: глибоку мудрість, зневагу до смерті, сміливість, здатність до самопожертви в боротьбі з ворогом.
"Вітька + Галя, або Повість про перше кохання" - чудова гумористична повість Валентина Чемериса про життя і пригоди школярів із села Великі Чаплі. На сторінках цієї книги переплелись: дружба і перше кохання, вірність і перший поцілунок, дуель і перше побачення. Героїчні, а часом і безглузді вчинки підказують Вітьку Горобцю шлях до серця Галі Козачок. Повість входить до шкільної програми та буде цікавою широкому колу читачів.
Любов Пономаренко. "Гер переможений"
"Полонені німці зводили цей квартал з любов’ю і розпачем. Спочатку вони тільки боялися, брутальна лайка зависала на вустах, коли охоронець чіплявся поглядом і байдуже погиркував: «Шнель, бидлота, шнель!» Вони не любили цей народ, не любили будинки, які мали тут поставити, але тільки-но звівся фундамент, як щось трапилося з кожною цеглиною: цеглини лагідно лягали в руки, не обривали м’язи і не дряпали шкіру, немовби розмовляли з полоненими про те, що цей будинок міг би бути їхнім, стояти на околиці Лейпціґа..." (Любов Пономаренко)
"Те, що того ранку побачив Ігор у сусідньому дворі, дуже схвилювало його. Маленький хлопчик такого ж віку, як і він сам, стьобав прутиком рябе цуценя, тягаючи його по саду за шнурок. Собача жалібно скиглило, падало, переверталося на траві, намагаючись встигати за своїм довгоногим мучителем. Але той навмисне стрибав через кущі, бігав поміж деревами, а цуценя, впавши на землю, котилося, ніби клубочок білих ниток. Серце Ігоря не витримало. Блідий, із стиснутими кулаками, він миттю перехопився через паркан і став перед хлопчиком..." (Михайло Чабанівський)
"Мороз ходив по лісових галявинах у нових чоботях на рипах. Біла габа землі, нерухомі великі зірки неба, гострі шоломи дерев - все, що було перед очима, все, що лежало в площині виміру, здавалося сьогодні твоїм, створеним для тебе. Не так воно вже й багато лежало в полі зору, але й цього було досить, бо коли у твоїх струнких і трепетних ногах пульсує кров юності, все належить тобі, а того, що навколо, вистачає цілком, щоб у ньому вмістився всесвіт..." (Михайло Чабанівський)
"... Додому дівчинка йшла, міцно тримаючи маму за руку. А вдома доня обняла маму за шию і тихо промовила: "Мамусю, я завжди-завжди буду тебе слухатись!"" (Вікторія Лабунець)
Босмінка – маленький рачок. Такий маленький, що не всяка риба помітить його. У річці, де жила Босмінка, подейкували, що вона, мовляв, негарна. І ніс задовгий – ну справжній тобі хобот! – і ніг не видно – ховає десь під черпашкою. А найжахливіше – одне-однісіньке око в бідолахи...
"Загубилася", "На що скаржимось?", "Пузанчик пропонує дружбу", "В полоні у Пухирника", "Політ на Чаплі", "Ма-а-а!" – оповідання, що увійшли до збірки Леоніда Шияна "Пригоди Босмінки".
Цю книгу Лариса Ніцой написала багато років тому, але деякий час не наважувалася на її публікацію, тому що вважала, що суспільство може не сприйняти подібну дитячу книгу, написану в веселому пригодницькому стилі. Головний герой книги - хлопчик на ім'я Олег. Розумний, начитаний, кмітливий і ... в інвалідному візку. Через непристосованості школи до інвалідного візочка Олегу доводиться вчитися вдома. Але одного разу головний герой разом зі своїми кращими друзями Любомиром і Василиною відкривають для себе свою школу з абсолютно нової сторони. Виявляється, раніше їх звичайнісінька школа була палацом. А де палац, – там скарб і пригоди. Разом трійця вирушає на пошуки скарбів, не останню роль в яких виконають дві бабусі головних героїв.
«Ліза та цюця П.» – справжня пригодницька історія про пошуки вірних друзів: зі шпигунами, таємними агентами-горобентами, Кущовою Тітонькою та ще багатьма героями з чудернацькими прізвиськами, яких вигадала письменниця Лариса Денисенко. Ця книжка – перша збірка творів для дітей відомої сучасної письменниці. Авторка вдало використала дотепну дитячу звичку давати предметам свої власні назви з тим, аби вони ожили і заговорили, й наповнила цими фантазіями книгу. Це історія про те, як Ліза вигадала Цюцю П. та пішла її розшукувати. Маленька героїня казки Лариси Денисенко нікого не залишить байдужим. Адже вона знайшла власний спосіб спілкування зі світом, працює, не покладаючи рук, і сміливо долає перешкоди.
"Хто потрібен в міському саду" - уривок зі збірки оповідань Катерини Бабкіної "Гарбузовий рік"
"Гарбузовий рік" - перша дитяча книжка Катерини Бабкіної. Це низка історій про мешканців садиби в місті. Як речі, птахи, овочі та інші рослини, авта, візки, іграшки, трави, тварини, люди й діти взаємодіють між собою? Вони багато що знають і вміють, особливо овочі. Будь до них уважний або уважна і вони все тобі розкажуть, а дещо навіть покажуть.
З кожної сторінки цієї книжки на тебе повіє свіжий вітер радості, подарованої знаменитими українськими фантастами Мариною та Сергієм Дяченками, а також прекрасним художником Арсеном Джанікяном. Так пишуть, малюють і думають люди третього тисячоліття...
Два братики — Гордійчик та Андрійчик їдуть на літній відпочинок до свого дідуся. Одного дня вони разом з дідусем, песиком Хвостиком та козою Ізабеллою вирушають до річки, але несподівано для себе опиняються на Летючому Капелюсі, тобто на НЛО. Але, на щастя, у хлопчиків є тато — військовий льотчик, мама — інтернет-оператор, і... мобільчик...
