На відео: Людмила Дорош. "Вербова гілка".
Людмила Дорош
ВЕРБОВА ГІЛКА
Нелегку зиму пережила молоденька вербиця. Цілу зиму вітрюган намагався зламати її гілочки, дув щосили і пригинав до землі, але вона не здавалася, гнулася, жалібно змахувала руками-гілочками, та не ламалася.
І коли несміливе весняне сонце почало голубити землю, і в її скованому стовбурі почало прокидатися життя. Вербиця хотіла розплющити очі, та поки ще не могла – її бруньки не налилися соком, а міцно спали на гілочках. Та не надовго. Під теплими променями сонця сік розтав і побіг по стовбуру.
– Годі спати, дівиці-сестриці, весна вже! – бадьоро співав він, біжучи стовбуром та гілочками.
Ось так поступово бруньки почали наливатися соком, набрякати і ставали все більшими й більшими, аж поки не виросли стільки, що змогли відчинити віконечка і показали світу свої пухнасті біленькі голівки.
– Ой, які гарненькі котики! – замилувалася синичка. – Пухнасті й білі, немов сніг!
Але, на відміну від снігу, пухнасті котики могли нагрівати. Ось чому, коли мороз ще боровся за своє існування і намагався скувати землю і все живе, до вербиці зліталося мале птаство і вмощувалося поміж гілочками, тулячи до котиків свої змерзлі дзьобики, аби нагрітися.
Та й самі котики, дарма що маленькі й тендітні, дуже стійко витримували мороз завдяки своїй пухнастій одежині.
Але в природі все живе поступово змінюється. З кожним днем сили морозу меншали, а теплого сонечка – більшали. Сніг перетворився на струмочки і побіг долами-гаями, з вирію почали повертатися перші перелітні птахи, а галявини уквітчали весняні квіти.
За цей час і з вербою сталися зміни – котики почали міняти свою одежину і ставали все жовтішими й жовтішими, аж поки вербиця і зовсім скинула свій пухнастий наряд. Замість нього на світ визирнули малесенькі зелені листочки.
А одного дня прийшли люди і набрали цілий оберемок вербових гілочок.
– Ой, куди ж це ви? – захвилювалася синичка, яка вже встигла подружитися із вербою.
– До церкви, – гордо мовило вербове гілля, – через кілька днів настане Вербна неділя, яка без нас не може обійтися.
Як ви добре знаєте, цікавості у синички не бракує. Вона полетіла за людьми і почала за ними спостерігати. Через деякий час побачила, як безліч людей почало збиратися у церкві, а згодом залунали дзвони і кожен, хто виходив з церкви, мав при собі гілочку верби.
– Не я б’ю, верба б’є, за тиждень – Великдень! – промовляли люди і легенько хлестали один одного свяченою вербовою гілкою.
І ця радісна звістка піднімалася все вище й вище в небо, розносячи радість усім віруючим. Господарі почали прибирати в садках, а господині взялися завзято за писанки та паски, але про свячену вербу не забули – одні поклали її над дверима, інші – над іконою, вірячи в те, що вона обереже їх від злих сил та напасті.
За матеріалами: «Дзвоник» №49, квітень, 2011 року. Журнал для українських дітей Румунії. Місячник Союзу Українців Румунії.
Ілюстрація з архівів Українського Національного музею в Чикаго. Поштові картки 50-х років.
Людмила Дорош
АНДРІЙКО-ОБЛИВАЛЬНИК
Наближався Великдень. По всіх дворах кипіла робота, вікна виблискували чистотою, у хатах панував порядок і затишок, а в серцях – передсвятковий настрій.
Велика піч теж безупинно працювала. В неї постійно щось засовували, щось витягували. Димок весело вився цівкою угору, піч гордовито попухкувала-потріскувала, мовляв, яка я важлива, який же Великдень без мене. Від двору і до двору линули пахощі ягнячої печені, голубців, паски. Та як би пахощі не закликали, апетит потрібно було приборкати до неділі, адже саме тоді можна розговітися і наїстися досхочу всієї тієї смакоти. А до того часу – піст.
Та малому Андрійку не ці духмяні пахощі не давали спокою, а зовсім інші роздуми. Він уже давно пригледів для себе чудову машину на дистанційному управлінні. Але коштувала вона досить багато, тож тато й мама порадили йому збирати гроші самому. Але ж звідки їх назбирати? Адже нагод майже ніяких немає. Різдво вже давно пройшло, а гроші за коляду він уже витратив. Аж тут мама розповідає татові про своє рішення покликати сусідку, бабусю Одарку, щоб та допомогла їй підготуватися до Великодня. Бо з малим чотирирічним Андрійком та семимісячною сестричкою Оленкою вона зовсім не встигала підготувати як слід усе своє господарство до цього великого свята. Та Андрійкові ця ідея здалася не дуже вдалою:
– Мамо, навіщо витрачати гроші? Краще я тобі допоможу і ти заплатиш мені, – запропонував хлопчик рішуче.
Мама розсміялася:
– Ой, і кмітливий же у мене синочок росте, – погладила вона його по голівці. – На машину хочеш назбирати?
Бабу Одарку вона все одно покликала, але й Андрійко помагав, чим міг. То листочків назбирав, щоб мама змогла приготувати гарні крашанки з рослинними візерунками, то корові води приніс своїм маленьким відерцем, то сестричку побавив. А за це він отримував від мами по лею, по два, коли як.
У суботу ввечері, напередодні Великодня, він витягнув свої гроші й разом із мамою вони порахували їх. Андрійко тяжко зітхнув, адже йому було потрібно ще чимало на машину.
– А ти піди в понеділок до сусідських дівчат, – порадила йому баба Одарка, яка саме закінчувала прибирати біля печі. – У поливaльний понеділок можна не тільки крашанок та писанок назбирати, а й грошей.
Андрійко збадьорився. А й дійсно, він геть забув за цю їхню традицію. Хлопчик пригадав, як і його тато ще з самого ранку вирушав обливати усіх знайомих дівчат та жінок і повертався аж під вечір із повним кошиком крашанок та писанок, а мама потім готувала їм смачнючу картоплю, запечену із яйцями та сметаною. А от тепер піде і він, вирішено!
Неділя пройшла у сімейному колі, весело й щасливо. Настав довгоочікуваний понеділок. Андрійко сам вибрав сорочечку, приготував кошик, прихопив і парфуми, адже він бачив, як мамині обливальники, та й тато теж, збризкували пафрумами жінку, бажаючи їй цвісти, як квітка, цілий рік. Та от тільки парфумів у мами було декілька, і Андрійко вирішив прихопи усі три пляшечки.
Він зайшов до сусідки і побачив, що там уже були обливальники. Вони привітали бабусю, висловили їй свої побажання і побризкали парфумом, а бабуся в подяку пригостила їх крашанками, а найменшим дала й грошей, як це водиться за новими, сучасними традиціями.
«То, може, мені побризкати трьома парфумами?» – замислився Андрійко.
Він ходив від хати й до хати і голосно бажав господиням:
Встав раненько на Великдень,
Кошик прихопив
І полити вас, як квітку,
Жваво поспішив!
І цвітіть, і духмянійте,
І ніколи не старійте!
Дозволите облити?
І коли господині дозволяли, він по черзі збризкував їх парфумами із трьох пляшечок. Вони ж, не очікуючи такого, починали сміятися й приказувати, що тепер вже точно будуть пахнути, мов цілий квітник. І дарували йому не тільки крашанки, а й гроші, приказуючи:
– Це тобі за твої старання й щедрість, що не пошкодував трьох парфумів, – а самі й далі посміхалися завзятому й тямущому малому обливальнику.
Повернувся додому Андрійко втомлений, але такий щасливий! І крашанок повен кошик, і грошей чималенько. От тільки пляшечки з парфумами значно спорожнилися, проте мама не сердилася:
– Бізнесмен ти мій активний, – тільки і сказала вона, коли побачила напівпорожні пляшечки парфумів і повні кошики крашанок та грошей.
Коли пізніше Андрійко з мамою порахував отримані гроші, то його щастю не було меж: йому вистачить не тільки на ту велику машину з дистанційним управлінням, а ще й залишиться.
– Можливо, я ще куплю й мамі щось гарне, намисто або браслет, – поділився він з татом своїми міркуваннями.
– І тобі не шкода своїх грошей? – запитав його тато.
– Звісно, що ні! – пирхнув Андрійко. – У мами он ще скільки парфумів залишилося – зароблю нових!
За матеріалами: «Дзвоник» №168, квітень 2021 pоку. Журнал для українських дітей Румунії. Місячник Союзу Українців Румунії.
Дивіться також на "Малій Сторінці":
Пропонуємо до Свята Великодня вірши Катерини Перелісної, Лесі Храпливої, Леоніда Полтави, Олекси Стефановича, Ігоря Січовика, Михайла Левицького, Леоніда Глібова, Романа Завадовича, Леоніда Глібова, Дмитра Чередниченка, Григорія Чупринки, Степана Жупаніна, Олександра Олеся та інших.
Ще цікаво:
Великодні оповідання для дітей
Великдень. Святкування та народні звичаї
Одне з головних, якщо не найголовніше, свято всього православ'я - це Великдень (або Пасха, чи, по-народному, паска) Ці назви є стилістичними синонімами в розумінні назви релігійного свята Воскресіння Христового. Слово "Пасха" церковнокнижне, а слово "паска" - просто розмовний синонім до церковного "Пасха", і, крім того, означає обов'язкову великодню здобу, що господині випікають і святять у церкві. Проте основна назва свята Воскресіння - Великдень.