Публікації за тегом: Поезії

Платон Микитович Воронько — визначний український поет, учасник Другої світової війни. З воєнних випробувань Платон Воронько виніс незабутні враження, пам’ять про фронтових побратимів, що наснажувала всю його творчість. Платон Микитович Воронько створив чимало героїко-патріотичних поезій, поем, зворушливих ліричних віршів, а також творів для дітей. Його поезії властива широта жанрового діапазону, роздумливість, життєва правдивість, глибина переживання, ритмомелодійна своєрідність, збагачена народнопісенними традиціями. Деякі вірші Платона Воронька покладено на музику. За книгу поезій «Повінь» П. М. Воронько у 1972 році був удостоєний Державної (нині — Національної) премії України ім. Т. Г. Шевченка.

Галина Мирослава, у дитячій літературі часто підписувалась як Галка Мир, родом з Червонограда. Пані Галина — з родини вчительки української мови, що фанатично любила свою професію та українську літературу, Мирослави Козак, і дизайнера одягу, шанованого у Червонограді закрійника невеличкого ательє, до якого приїздили шити костюми та плащі навіть зі столиці, Івана Козака. За життя навчалась на різних курсах, як потрібних, так і таких, що були даремною тратою часу, змінювала види діяльності, та єдине, що завжди залишалось незмінним — безмежна любов до української мови та поезії.

Володимир Євтимович Свідзінський — видатний український поет-лірик, незрівнянний майстер поетичної медитації, твори якого зачаровують яскравою самобутністю, безпосередністю, мудрим спокоєм споглядання й любові. Творчість Володимира Свідзінського мало відома читацькій аудиторії, позаяк довгі роки поспіль його ім’я і трагічна доля замовчувалися, а за життя поета побачили світ лише три його невеличкі поетичні збірки: «Ліричні поезії» (1922), «Вересень» (1927) та «Поезії» (1940). Микола Бажан свого часу писав про Володимира Свідзінського: «Це — поет неповторний, своєрідний, тонкий. Я маю насолоду від його поезії і думаю, що невдовзі прийде час і на достойне поцінення його творчості критикою і громадськістю».

"і він видихався
ця швидкість була не його
і плутались кроки
і серце стискало без жалю
ховалося сонце лягаючи в очі на дно
і він відчував
що все далі від світу
все далі..."

(Галина Мирослава)

 

"...Піснею квітни завзято,
Сяйвом схвильованих нот!
Бо нам усім оживати
В слові тривожнім – народ...
Те, що в душі заясніло,
Стрімко, мов хвиля, зліта. 
Мовонько, ти ж наша сила,
Ти наших дум висота!"

(Володимир Даник)

"...тільки всесвіт і вічність
тільки вічність і всесвіт
завжди все бачать
завжди все чують
завжди з тобою
і немає болю
він у смугах
які зависають туманом
а твоє серце його не витримує..."

(Галина Мирослава)

"Тарас Шевченко – як поет-пісняр?! Сама постановка цього питання є до певної міри досить суперечливою, оскільки відповідь на нього тісно пов'язана з тим, що ми вкладаємо у зміст цих слів сьогодні. Бо у наші дні загалом пишеться пісень немало, але серед них занадто багато таких творів, про які не скажеш однозначно – пісня невдала! А з іншого боку і вдалою її – теж не назвеш… Тобто забагато пісень здебільшого нібито цілком професійних, однак у той же час дуже  вже сірих і середньоарифметичних. Майже повністю позбавлених власного обличчя. Пісень, у яких не знайдеш ні живої думки, ні свіжого і зворушливого суцвіття почуттів. А життя і творчість такого поета, як Тарас Шевченко, важко назвати інакше як – неординарними!.." (Володимир Даник)

 "Там, де ти – море сліз,
  а я сміюся і танцюю скрізь,
  а я радію, що від мене знов
  пішла любов..,
                             така любов."

(Сергій Губерначук)

"Умиє дощик личко
Весняної землі.
Прокинеться травичка,
Прилинуть журавлі.
Дощик срібний, дощик срібний,
Сонце золотисте
Уквітчали землю рідну,
Мов живе намисто..." 

(Надія Кир’ян)

"Відпалало сонце жарко.
В надвечір’ї — ніжні хмарки.
Хмарка-лев
І хмарка-кіт
Розмовляють край воріт.
Тільки що це? —
Кіт не слуха.
У кота
Пропали вуха..."
(Надія Кир’ян )

 

ЗМІСТ ДОБІРКИ ЛІРИЧНИХ ПОЕЗІЙ: «Вже хутко день. Сховався місяць...» «Мені ти милий з давніх літ...»     Зелені свята     Каплиця     «Ой красно ти, яблунько...»     «Не вій, вітре буйнесенький...»     «Як тебе утомить місто...» На заліску     На руїні     «Буває, в час самотніх дум...» «Так сумно тут здавалось самотою...»     Щастя «Як важко дихає ся ніч!..» «Нежданий сніг упав на брость зелену...»     «Цілий день палючий вітер...»     Приплив      «Вже з дерева життя мойого...»     «Висхли, висхли ранні роси...»     Темна     «Весна. Розкрились небеса...»     «Сіяє сад, від наморозі білий...»     «Ходім туди, у ліс, на гору!..»     «Усе в далечінь я дивлюся...»     «У тьмі, як море, сад шумів...»     «Моя дорога в край незнаний...»     «Вона прийшла. Іде лісами...»     «Люблю. Покинуто, самітно...»     Дощ     «Тут день — неначе сон прозорий...» «По лісі шум, розливний шум...»     Ранок     На Дністрі     «Потопало сонце за житами...»     Гори     «В часи давноминулі...» «...Прощай...»      Воріття     «О Боже, не дай загубити ключі...»     На заході     Вітер     Зима     I.    «За гаєм, гаєм...»     II.    «Розцвіли сніги...»     III.    «В синій пустині...»     «Дубовий ліс в сумній покорі...»     «Я вгорі, над лісом...»

Радо читаймо прекрасні твори авторів, представлених на "Малій Сторінці"! 

 

 

 

 

 

 

 

"Ти життя моє перечорнобилив, 
Заорав ти мою рідню.
Своїм чорним горбатим шнобелем — 
Я виорююсь день по дню."

(Іван Драч)

 

 

 

 

"Питання зле – куди ж іти...
Усе ж туди а чи сюди.
А день грядущий відкрива –
Ну, треба ж... ви таки погляньте:
Бува, що лагідні слова –
Але ж... суворі варіанти!"

(Володимир Даник)

"В наше місто знов прийшла весна
І бурульки капають сльозами.
Кожний рік здивована Десна
Сонце зустрічає поряд з нами.
Скільки в неї є великих сил,
Щоб прибрати кучугури снігу,
Скрижанілий, панцирний настил
На шматки порвати у відлигу."
(Геннадій Деснянський)

"Я вперше побачила світ на Лемківщині, в селі Опарівка, пов. Стрижів, у священичій сім'ї о. Олександра і Марії з Дрималиків-Трешневських. Мене назвали Йоанною, і так написано в метриці. Хто і коли зробив з мене Іванну, не пам'ятаю. Читати й писати навчила мене в перемиській гімназії Дівочого інституту моя улюблена вчителька української мови, близька родичка Богдана Лепкого, св. п. Марія Гривнакова, і вона познайомила мене з письменником в купелевій місцевості Черче, де Лепкі мали літню, стилеву "палатку". Лепкий тоді сказав: "Марія мене впевняє, що ви маєте талант, і я так думаю, прочитавши деякі ваші вірші, та талант треба шліфувати, випещувати, вигойдувати, як маленьку дитину. Вам треба багато читати старих і нових авторів, не наслідувати, а шукати власного вислову, терпеливості треба, послідовності і уваги до кожного слова. Ви певно знаєте, що перо - то знищальна і будівельна сили. Пером можна зранити і скалічити навіть, і можна гоїти ним рани. Не знущайтесь над читачем довгими монологами, бо читач того не любить. Усміхніться до нього і подайте працівникам пера приязно руку..."" (Іванна Савицька)

"На висоті довготривалих сновидінь,
на сходах вже заблокованих каналів,
за п'ять хвилин до осені і кольорових ліхтарів,
я пронесу листок із надписом "надія".
На вулиці дощ грає ля мінор,
а вітер піднімає мокре пальто,
за п'ять хвилин до осені і
кольорових ліхтарів,
я пронесу листок із надписом "людина"."

(Соломія Мардарович)

"Дощ полив, і день такий полив'яний.
Все блищить, і люди як нові.
Лиш дідок старесенький, кропив'яний
блискавки визбирує в траві.
Струшується сад, як парасолька.
Мокрі ниви і порожній шлях...
Ген корів розсипана квасолька
доганяє хмари у полях."
(Ліна Костенко)​

 

 

"Якщо вже вижив — то живи!
Не проживай — живи на повну.
І кожен божий день наповнюй
Смарагдом свіжої трави,
Медами спілої черешні,
Коханням милої нарешті —
Хоч і до втрати голови!
Але ніколи не пливи
Безвольно вниз за течією..."

(Володимир Шовкошитний)

 

Соломія Мардарович - молода українська поетеса, акторка театру, ведуча літературних подій, журналістка, волонтерка. Авторка поетичних збірок "Граматика звуку" (2016) та "Коли я захотіла політати" (2020, готується). Лауреат Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова-2018» в номінації "Пісенна лірика".