Публікації за тегом: Поезії

"Руки мамині найтепліші.
 Як мені їх не любити?
Ще до року мене вчила
Слово "мама" говорити.
Кожен з нас це пам'ятає
І вшановує віками:
Найтепліші руки можуть
Бути тільки лиш у мами."

(Вікторія Стасів)

"Я народилась і зростала на Опіллі, у мальовничому краї чудових лісів та зелених лук, цілющих джерел і гомінливих струмочків, чистих озер та річок; у милому для ока краї, де людина живе в гармонії з природою, де відчувається природна чистота води та повітря. В нашій родині завжди шанобливо ставились до природи та навчали  дітей бачити і відчувати її красу. Це формувало мій світогляд. Тепер вивчаю історію культури України." (Ганна Максимович)

 

"Орнаментальна ознака –
Творити об'єктивний світ.
Щира душа –
Любові світ;
Щира душа –
Це Духовна краса,
Мов чисті небеса."

(Людмила Кибалка)

 

 

"Радіє сонце з висоти Небес,
Метелики кружляють над травою,
Ромашку обнімає деревій,
Тут все в гармонії з Тобою.
Мене Ти огортаєш вітерцем,
І пестиш сонячним промінням,
– Люби мене! – Про це говорить тут усе,
Бо це твоє найвище людське вміння."

(Галина Бойко)

"Ти стукав у двері мого серця, Боже,
Тук-тук, тук-тук і знову й знов.
Це так до мене промовляла
Твоя незвідана Любов.
Та мить прийшла, я серце причинила
Ти так нечутно увійшов.
Та я лиш Духом міркувала,
Що це прийшла Твоя Любов."
(Галина Бойко)

"До нас журавлик прилітав,
Він гарні віршики читав
Про синє небо і весну,
Про Чорне море і Десну,
Про Україну – рідний край...
Ти ще раз, друже, прилітай!"

(Ігор Січовик)

Вікторія Стасів, студентка Львівської Політехніки, - творча та неординарна натура. Вона пише вірші для дітей українською та англійською мовами, втілює їх у папері, викладає на ютубі... Відтепер наші читачі можуть бачити твори Вікторії на "Малій Сторінці".

"Матуся вишивала рушника.
Вкладала біль, любов, молитву, віру,
Щоб Бог беріг життя дитиноньки 
Й подарував їй славну долю й щиру.

Вкладались ниточки у пелюстки
рожевії, червонії, блакитні... 
Й листочки зеленіли на стеблі,
щоб радісно було дитині в світі..."

(Галина Римар)

 

"Пливу всім плином по Тобі,
де зупинилися два серця.
Поміж рожевих голубів,
між світлих душ і чорних вдів
Тепер не смійся і не сердься!
Тепер ми зернятко одне,
хай вітер нас закине в гори.
Хто знав Тебе або Мене –
нехай ті гори обмине..,
бо наше щастя – їхнє горе!" 

                                            (Сергій Губерначук)

"Вона народила сина,
Навчила його ходити.
Як виріс, казала: “Дитино,
Приходимо в світ, щоб любити!”
В очах його сині волошки,
А коси, мов стигле жито.
Він жити не вміє “потрошку” – 
На краще все прагне змінити...."

(Марія Дем'янюк)

 

"Малий Іванко народився взимку,
в морозну, сніжну, світлу диво-ніч,
це стало чотирнадцятого січня,
в селянській хаті, у Брусилові.
Про нього гарно дбали діти старші -
Одарка, Федір, і Палажка, і Василь,
й Михайло. Поважали працю змалку.
Усьому вчились у своїх батьків..."

(Галина Римар)

"Наснилось калині,
Що хлопця любила.
Від згадки про те паленіли уста,
А вже ж і не літо, осіння сльота.
А вже ж і не осінь, холодна зима.
І вітер б’є в очі і сонця нема.
Наснилось калині,
Що хлопця любила.
З вогню в нього губи,
Її він голубив…" 

(Володимир Даник)

"Квітка з твоєї долоні
проросла у моєму серці.
Тану в твоєму полоні
крапелиною в сині озерця.
Ніжність твоя до нестями
гладить моє волосся.
Серце ледь чутно співає,
райдужне двоголосся.
Звідки такі мережки
слів неймовірно ніжних?.."
(Марія Дем’янюк)

 

"Ісусик маленький, як Сонечко з неба
Свої рученята підносить до тебе,
І дякує Богу, і всіх нас вітає,
Усі веселімся: “Христос ся Рождає!”

(Галина Бойко)

 

 

"А надія горить, як свіча,
І невпевнено так, і стооко!
Ну, чого нам завжди вистача
І біди, і тяжкої мороки?!
Але кожен погодитись рад –
Бо і доля до болю смугаста! –
Що країна маленьких зарплат –
Все ж... країна найбільшого щастя!"

(Володимир Даник)

"Очі і ніжні, і милі! 
Юності даль золота.
Ніби вируюча хвиля,
Линуть квітучі літа!
Роки студентські крилаті!
Прийде хвилина оця –
Знову у вальсі кружляти,
Щоб поєднати серця!"

(Володимир Даник)

"...Грудню, ти у нас козак,
На всі витівки мастак.
Тільки треба у двори
Натрусити сніг згори.
Білу хмару запрягти,
Голу землю зодягти."

(Наталя Карпенко)

 

 

 

"Чи чули ви, як тихо шепче ліс,
Як весело виспівує струмочок?
Чи бачили, як  пагін новий зріс
І як квітує поле і садочок?.."

(Наталя Карпенко)

 

 

Ірина Мацкова - член Спілки українських письменників Словаччини. В Україні зі своєю поетичною та пісенною творчістю виступала на радіо «Культура», в школах, бібліотеках, в Національному музеї літератури України. Приймала участь у благодійних акціях українських письменників та Всеукраїнського Інтеграційного Руху "ВІР в Україну" - Believe in Ukraine по допомозі дітям-сиротам, важко хворим дітям та школярам бібліотеки міста Красногорівка. У Словаччині виступала на радіо та телебаченні в передачах національних меншин, серед української громади, молоді та жителів міст,  пропагуючи українську культуру, народні традиції.  Нагороджена дипломами  Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова» (2017 - 2019 р.р.) у номінаціях: "Віршовані твори для дітей" та "Пісенна лірика". Увазі наших любих читачів пропонуємо добірки поезій,  надрукованих у літературно-мистецькому та публіцистичному журналі Спілки українських письменників Словаччини «ДУКЛЯ», журналі для дітей «ВЕСЕЛКА», в двотижневику Союзу русинів-українців Словаччини «НОВЕ ЖИТТЯ», в культурологічному просвітницькому тижневику «Слово Просвіти» та у поетичній збірці «Прийде Весна» (2019 р.).

"Згадується… Колись надіслав кілька пісенних віршів одному з композиторів Черкащини, а потім одержую відповідь. Мовляв, так, вірші цікаві… Але ще цікавіше, а що у вас вийшло нині, так би мовити… з-під пера! Якби подібне питання у ці дні виникло б у читачів щодо творчих поривань такого майстра слова, як Вадим Крищенко, то хорошою відповіддю на нього могла б бути досить розлога публікація поета у газеті «Літературна Україна» (номер від 23 листопада 2019 року). Приведені там і вірші з пісенним корінням, і вірші загалом не пісенні. Що аж ніяк не применшує ні глибини їх змісту, ні актуальності їх тематики. Вірш, яким розпочинається добірка, має назву «Я нікого уже не боюсь». Поет пише нібито про власне, про глибоко особисте. Але це глибоко особисте дуже близьке думам і прагненням багатьох українців..." (Володимир Даник)