Публікації за тегом: Поезії

"Народе мій, замучений, розбитий,
Мов паралітик той на роздорожжу,
Людським презирством, ніби струпом, вкритий!
Твоїм будущим душу я тривожу,
Від сорому, який нащадків пізних
Палитиме, заснути я не можу..."
(Іван Франко)

"По сей день Посейдон посідає свій трон.
У правиці тримає тризуба.
В голубій одіссеї реліктових крон
причаїлась і зваба, і згуба."

(Ліна Костенко)

 

"...Як нас біда не в’яже,
Знову розгорнем крила:
Тільки б Вкраїні нашій –
Доленька заясніла!.."

(Володимир Даник)

"Це не дощ, а справжня хлюща,
Репетує дужче й дужче!
Не кажи, що всім не вгодиш,
Ти – то ллєш, то не приходиш!"

(Наталя Карпенко)

 

 

 

"Ніби сонце, що сходить над кручі,
Ніби сяйво стрімкої води,
Наша мова – це диво квітуче,
Без якого серцям не цвісти!"

(Володимир Даник)

"Вертатись пізно.
Вже гра – як битва…
На зміну пісні
Прийшла молитва..."

(Ігор Павлюк)

 

"Слова, як зерна, силу мають,
Завжди про щось повідомляють.
Є добре слово і лихе -
Ти пам’ятай завжди про це... "

(Тамара Швець)

"Світоч сяє в кожнім з нас - 
Дощ вгамує, пил зжене з легень.
Чи хто хоче, щоб той згас,
Завітавши у похмурий день?.."

(переклад Ольги Шарко)

 

"Тобі, о Мамо, віршик цей складаю,
Тобі співаю радісних пісень,
В стрічки-рядки любов мою безкраю 
Вплітаю, Мамо, в Твій великий день."

(Іванна Савицька)

"Круг
який малює навколо тебе
відхилена ніжка циркуля життя
з голкою
забуравленою у твоє серце
більшиться
коли вісь витягує тебе вгору"

(Галина Мирослава)

"Про́шу я папугу Про́шу
Не літати, де не про́шу.
А папуга мені: "Про́ша
Прехоро́ша. Прехоро́ша!"" 

(Галина Мирослава)

 

 

 

"Не забулося… Ні, збереглось!
І угору – до сонця! – ростиме
Золотистим безмежжям колось
Оце слово святе – побратими.
І почується раптом – гримить…
Бо минуле – як блискавка з хмари!
Кажуть, серце Вкраїни лежить
Десь побіля Холодного Яру..." (Володимир Даник)

"Коли у наших ЗМІ з’являлися перші повідомлення про таке мистецьке явище, як сучасне кобзарство, моя реакція була до певної міри суперечливою. З одного боку не міг не радіти – відроджується давня (і славна...) традиція! З іншого боку були і побоювання, а чи не буде у цьому явищі чогось надміру театрального... награного... так би мовити, декоративного. Але те, що потім удалося почути, переконувало: справжнє, пережите, що перейшло зі схвильованих душ у виконувані твори – переважило! Сучасні кобзарі таки зуміли по-справжньому оживити нев’янучі глибини українського кобзарства. Сучасні кобзарі зробили свою справу. І тепер уже всім нам, людям, небайдужим до національної культури, треба робити свою справу – не стояти осторонь цього цікавого мистецького явища! Прислухатися – а що ж вони співають... сучасні кобзарі. Придивитися – а хто ж вони... за своєю долею і пісенною суттю! Бо цим людям таки вдалося, наповнивши її кров’ю власної душі, оживити давню-прадавню традицію." (Володимир Даник)

"Таких, як ти, напевно, не буває.
Таких, як ти, – проміле з одиниць.
І хай там як, дощенту й горілиць,
Та глибина твоя не зна кінця і краю.
Таких, як ти, не виросте ніколи,
Як бур'яни з-під сажі вироста..."

(Ольга Шарко)

"Сім'я —  сім поколінь і я.
Линуть в ірій століття,
А кожне покоління
У скарбницю життя
Складає надбання,
Яке важливе для розуміння
Щастя й буття..."  (Людмила Кибалка)

 

"Ну, а Микита цвіте і сія,
У валентинку – вкладає всю душу!
– Риба моя... щука моя...
Тебе твій карасик любить... і дуже!"

(Володимир Даник)

"Облітають квіти, обриває вітер
пелюстки печальні в синій тишині.
По садах пустинних їде гордовито
осінь жовтокоса на баскім коні."

(Володимир Сосюра)

"- Я?.. Прийду! 
Каховку також узяти міг би - 
Каховка гралась в Таврійські ігри.
- А сказати пару слів хто хотів?
- Хто-хто - Львів!
- Чому Львів?
- Бо хотів!
- Друже Львове, тобі слово.
- Говорити буде Львів!
- Хто все з'їв? Хто ж все з'їв?!"

(Володимир Нагорняк)

 

"Чому, сказати, й сам не знаю,
Живе у серці стільки літ
Ота стежина в нашім краю
Одним одна біля воріт."
(Андрій Малишко )

"Не відношу себе до особливих любителів джазу, а тим більше до його великих знавців. Але є джазові твори, що мене зворушили і схвилювали. І зворушили і схвилювали до такої міри, що було виразне відчуття – так, це музика мого серця... Були, звичайно ж, джазові твори, які залишали мене байдужим. А то і зовсім розчаровували. Але ж... Але ж була, була завжди у душі спрагла потреба почути... чи щось таке, що ти вже чув... чи щось для тебе абсолютно невідоме і нове... і раптом усвідомити – так, це джаз... і це талановито! Ця музика уміє хвилювати і заспокоювати. Вміє бути звичною і у той же час незбагненно-змінною і непередбачуваною. Яскравою і неординарною. Ще не відкритою і до прозорої ясності зрозумілою..." (Володимир Даник)