|
Галина Бойко
Знайди притулок в моєму серці, Боже!
Ти стукав у двері мого серця, Боже,
Тук-тук, тук-тук і знову й знов.
Це так до мене промовляла
Твоя незвідана Любов.
Та мить прийшла, я серце причинила
Ти так нечутно увійшов.
Та я лиш Духом міркувала,
Що це прийшла Твоя Любов.
О, Незбагненна Тайно Божа!
Прийди до мене день при дні,
Не дай мені Тебе покинути ніколи,
Знайди притулок у мені!
- Хто в серці твоєму живе тепер?
Раптом мене спитає хтось,
То я скажу йому відверто:
- Раніше я жила, тепер живе Христос!
* * *
Боже, Ти Слову своєму дав крила
Боже, Ти Слову своєму дав крила,
Щоб вільною птахою в Світ полетіло,
Щоб Слово Твоє живе і діяльне
У кожному серці було визначальним.
Ти Духа Святого у Слово вложив,
Щоб в кожному серці вогонь запалив.
Немає кордонів, немає і меж.
Слово Господнє долає їх теж.
Ти наше багатство і Ти наша мова,
Ти відповідь дати усім нам готове,
Навчи нас любити і правильно жити,
Ти можеш усе, лиш Тебе попросити…
* * *
Мить блаженства
З Тобою, Боже, я на самоті,
Не в самоті, а разом із Тобою
Блаженна мить у моєму житті,
Що подарована Тобою.
Радіє сонце з висоти Небес,
Метелики кружляють над травою,
Ромашку обнімає деревій,
Тут все в гармонії з Тобою.
Мене Ти огортаєш вітерцем,
І пестиш сонячним промінням,
– Люби мене! – Про це говорить тут усе,
Бо це твоє найвище людське вміння.
* * *
На перехресті
На перехресті двох світів
Ми стрілись, Господи, з Тобою
Ти глянув в душу і сказав:
- Іди за мною.
На перехресті двох сердець
Ми стрілись, мій Спасителю, з Тобою
- Повір, що я люблю Тебе
І я завжди з Тобою.
На перехресті двох епох
Ми стрілися з Тобою, Боже:
- Я поведу тебе в світи,
Я поруч, я з тобою, бо я твій Бог.
* * *
Боже, подай душі моїй крила!
Боже, дай сили мені,
Бо я знемагаю в життєвій борні.
Мені піднестися до Тебе не сила
Подай душі моїй крила.
Я серцем своїм приросла до землі
Душа моя в землю коріння пустила
Боже, душу мою від землі обтряси
Додай душі моїй сили.
Душа моя квилить, мов зранений птах
І серце моє у смутку й тривозі,
Боже, дай світла мені,
Щоб я не блукала в дорозі.
Рояться, мов бджоли думки в голові,
Пускають у душу мою своє жало
Я каюся серцем у своїх гріхах,
Що так люблю тебе мало.
Я каюся серцем у своїх гріхах
І щиро шкодую за кожну провину
Боже, дай сили згори,
Щоб я в гріхах не загинула.
О наша розп’ята Любове за нас
Розп’ятий за нас, Божий Сину,
Ти ж мені, Боже, усе віддав
А я Тобі – лиш краплину.
І я Тобі віддаюсь, Божий Сину!
* * *
Прощання Матері із Сином
(Страстна п’ятниця)
О, гірка година настала
Ще тяжча хвилина прийшла
І сумом із неба упала
І болем на серце лягла.
О, Матінко мила, наша Маріє,
Любов незбагненна і мудрість без меж
Любов’ю своєю нам Сина зродила
І в тяжкім стражданні Його віддаєш.
Схилилося Небо в святому мовчанні
І зорі упали додолу з Небес
Прийшла ця хвилина прощання
Свій Скарб Ти Отцю віддаєш.
Ще раз огорнула Дитя своїм лоном
Цілуєш і тулиш його до грудей
І Рани сльозами вмиваєш і Серцем питаєш:
За що ж Тобі так від людей?
Затихла Земля у мовчазній скорботі
І Ангели в Небі в зажурі смутній
Це Двоє Сердець розстаються сьогодні,
Щоб злитись навіки в Любові одній.
О, Матінко мила, Голубко нескверна,
Улюблена Дочко Отця,
Господь Тобі Сина поверне
У сяйві Свойого лиця.
І я припадаю до стіп Твого Сина
І каюсь, і каюсь з гріхів без кінця
О, Матінко мила, благай нам Любові у Сина
І прощення в Бога Отця!
* * *
Око Господнє шукає в нас віру
Око Господнє шукає в нас віру
Бути залежним від Нього
Та повну довіру,
Щоб кроки свої тверді
В невідомість робили
Залежні від Божої сили!
Щоб Слово Господнє
Було як штурвал
Не вибив його б жоден шквал
І радість і вдячність
Була серед бур і тривог
Надіємось ми і очікує Бог!
* * *
Згадай Марію!
Коли тобі незвідана дорога
На обрії вже мріє,
Манять тебе чужі світи
Й душа твоя в тривозі мліє:
Згадай Марію!
І як в тобі душа щемить
І смуток на душі тяжіє
Не розпачай і не тужи
Лиш в небо очі підведи:
Згадай Марію!
Ти може в світі заблукав
І сила вже твоя маліє
Та в серці твоїм все ще жевріє надія
Не плач і не сумуй:
Згадай Марію!
Згадай Марію, Матінку свою,
Що з серця свого тебе не випускає
Про Неї ти, мабуть, забув,
Вона ж про тебе пам’ятає.
Згадай Марію, Вифлеєм…
І Назарет убогий.
Не розпачає, не квилить
Покірно служить Богу
Згадай пустиню піщану
Єгипет – край чужий, ворожий.
Важку дорогу в чужину
Та все ж сповняє волю Божу.
Єрусалим… Єрусалим…
Сумна її Голгофи доля
- « Хай буде «так» усе твердить
Хай буде, Боже, Твоя Воля!
* * *
Найсвятішій Матері
О найсолодша Матінко потіхи!
Без Тебе ми слабкі і кволі.
Ти помагаєш нам в недолі
Над нами ніжно Ти чуваєш,
Бо Серце Материнське маєш!
Тремтиш і плачеш наді мною,
Щоб не лишилась сиротою. – Молюсь:
Щоб всі тебе прийняли найсолодша,
З Тобою путь до неба є коротша.
Безпечна путь, хоча й терниста,
Зате свята і чиста.
Любов’ю й Світлом оповита,
Хвалою Богу обігріта.
Хай буде честь Тобі і слава Богу
О, Матінко моя, візьми і нас в дорогу!
* * *
Народженій Зірці – Марії Пречистій!
Свята Маріє – Пречиста Діво,
Зростив Тебе Бог у небеснім Раю,
Як Матір Пречисту для Сина,
Як Нову Небесну і Світлу Зорю.
Як Зірка Досвітня, що морок розвіє
Душа Твоя радість для Світу несе,
Бо Сонце – Христос наш, Спаситель, Месія,
Усіх нас від смерті спасе.
Ти перед Сонцем Зірка ясна
Зійшла із Неба до Землі
Ясніша всякого проміння
Вся Божа велич у Твоїм єстві.
Святиня Бога і Світло світу
Нерукотворний Храм небес
Ти Матір Бога Пресвятого
І утаєнний Скарб чудес.
Всі Ласки в Твоєму Зачатті:
Могутність, Велич і Краса,
Ти Матір Бога і Цариця наша,
Яку дарують Небеса.
Вся Божа благодать в Тобі вмістилась
Їі ти свято бережеш,
А всім, хто любить сина Твого,
ІІ ти щедро роздаєш.
Ласкава Матінко Небесна,
Надіє наша пресвята,
Усі молитви серця мого
До Тебе линуть в Небеса!
* * *
Розважання над притчею
«Про блудного сина»
Піду від свого батька, я піду і крапка!
Не можу я ж так жити без кінця.
Я ж тут не раб і не слуга
Не буде більше тут моя нога!
Я вже дорослий став, мені відкриті двері в світ широко
Я ж тут зачахну зовсім,
Не можу я ж так жити одиноко!
– Ти знаєш, батьку, я вирішив усе!
Мені тут нудно, тісно, сумно
Нема мені простору
Я можу все, я світ переверну
Ти тільки дай мені опору!
Здригнулась батькова душа.
Лещатами стиснуло груди
Зітхнув: - « Малий ти, сину, в мене ще
І не підеш нікуди».
Тиснулася в душу вже давно
Оця лиха година, та ось прийшла,
Її не відвернути і знає батько,
Що чекає сина!
Щеміла батькова душа.
Здригулися коліна
І шепотять його уста: « Та я для Тебе,
Ось тут для тебе, синку,
Придбав усе це віно: поля, воли, комори…
Усе для тебе,синку!
Та я ж від тебе надіявся опори!
– Не треба, батьку! – різко обірвав.
– Ти дай мені моє! І я піду з обори.
Лягали сутінки сумні,
Насупився вже вечір.
Пекла Отця сльоза важка
Жура скотилася на плечі.
– Ось, синку, тут усе твоє
Тут доля твоя в вузлику оцьому,
Візьми його і перстень свій,
І знай, що завжди можеш
Повернутися додому…
Віддав йому і сумно опустивсь додолу.
Підкинув вузлик вгору син,
І в другу перекинув жменю,
Він миттю зважив вузлик цей
Зрадів він ним й недбало кинув у кишеню:
– Піду і все, не можу більше ждати,
Піду уже! Хай не сумує мати!
– То ж підожди до ранку.
Бо ранок вечора завжди мудріший
– Не можу!- й почав збиратися хутчіше.
Не озирнувся, вийшов на поріг
Вдихнув на повні груди: - я вільний!
Так легко стало на душі: -
– Тепер гайда! – Вперед! Між люди!
Він не спинивсь, не оглянувсь,
Зробив він крок і два,
І ще прибавив кроки.
Ось мить, й пірнув у темряву глибоку.
Стрімка хода, знайомий шлях
І впевненість в усьому,
Ще трохи часу й далеко буде він від дому!
Не йшов, а біг – летів,
Душа несла його немов на крилах
Думки сплітались в голові
І мрії юні груди полонили,
Вперед до заповітної мети
Веде його та незборима сила!
Злітала радість до небес
І билася об груди…
О, який прекрасний час,
Чи ще коли йому так буде?!
Тремтіли зорі угорі і місяць круглобокий,
Минути пагорб цей, а там і шлях широкий
Там ритм життя, там круговерть,
Там найвірніші друзі,
Не пропадати ж йому тут у глушині
У цім «забитім» крузі.
Манить принадами життя
І блиском сліпить очі,
Чарує чаром молодість оцю –
Відкрите серце навстіж ночі!
Сягнув жаданої мети
Життя вирує в колі друзів
Не все ж життя йому тягар нести!
Він вільний, душа його на волі.
Чи не господар він тепер своєї долі?
І слово Батька не пече.
Не чути матері докору,
Чи ж не чекав він все життя
На цю « прекрасну» пору?!
Весь світ покорений до ніг.
Все обійняв він силою своєю,
Зустрівся він із пасією
І дні летять у вихорі щоденнім
Усі, мов свято, навіть і буденні
Тут розкіш, блиск і круговерть
Їі нічим вже не спинити
Життя наповнене ущерть
І палить, палить круговерть –
Не на життя – на смерть!
Як тихий вечір цей, так день за днем спливає днина,
Не спить, чуває все Отець,
Чекає сина!
|
