Галина Бойко. "На перехресті" (добірка духовної поезії)


 

 

          Галина Бойко

Знайди притулок в моєму серці, Боже!

Ти стукав у двері мого серця, Боже,
Тук-тук, тук-тук і знову й знов.
Це так до мене промовляла
Твоя незвідана Любов.

Та мить прийшла, я серце причинила
Ти так нечутно увійшов.
Та я лиш Духом міркувала,
Що це прийшла Твоя Любов.

О, Незбагненна Тайно Божа!
Прийди до мене день при дні,
Не дай мені Тебе покинути ніколи,
Знайди притулок у мені!

-  Хто в серці твоєму живе тепер?
Раптом мене спитає хтось,
То я скажу йому відверто:
-  Раніше я жила, тепер живе Христос!

 

* * *

 

Боже, Ти Слову своєму дав крила

Боже, Ти Слову своєму дав крила,
Щоб вільною птахою в Світ полетіло,
Щоб Слово Твоє живе і діяльне
У кожному серці було визначальним.

Ти Духа Святого у Слово вложив,
Щоб в кожному серці вогонь запалив.
Немає кордонів, немає і меж.
Слово Господнє долає їх теж.

Ти наше багатство і Ти наша мова,
Ти відповідь дати усім нам готове,
Навчи нас любити і правильно жити,
Ти можеш усе, лиш Тебе попросити…

 

* * *


Мить блаженства

З Тобою, Боже, я на самоті,
Не в самоті, а разом із Тобою
Блаженна мить у моєму житті,
Що подарована Тобою.

Радіє сонце з висоти Небес,
Метелики кружляють над травою,
Ромашку обнімає деревій,
Тут все в гармонії з Тобою.

Мене Ти огортаєш вітерцем,
І пестиш сонячним промінням,
– Люби мене! – Про це говорить тут усе,
Бо це твоє найвище людське вміння.

 

* * *

 

На перехресті

На перехресті двох світів
Ми стрілись, Господи, з Тобою
Ти глянув в душу і сказав:
-    Іди за мною.

На перехресті двох сердець
Ми стрілись, мій Спасителю, з Тобою
-    Повір, що я люблю Тебе
І я завжди з Тобою.

На перехресті двох епох
Ми стрілися з Тобою, Боже:
-    Я поведу тебе в світи,
Я поруч, я з тобою, бо я твій Бог.

 

* * *

 

Боже, подай душі моїй крила!

Боже, дай сили мені,
Бо я знемагаю в життєвій борні.
Мені піднестися до Тебе не сила
Подай душі моїй крила.

Я серцем своїм приросла до землі
Душа моя в землю коріння пустила
Боже, душу мою від землі обтряси
Додай душі моїй сили.

Душа моя квилить, мов зранений птах
І серце моє у смутку й тривозі,
Боже, дай світла мені,
Щоб я не блукала в дорозі.

Рояться, мов бджоли думки в голові,
Пускають у душу мою своє жало
Я каюся серцем у своїх гріхах,
Що так люблю тебе мало.

Я каюся серцем у своїх гріхах
І щиро шкодую за кожну провину
Боже, дай сили згори,
Щоб я в гріхах не загинула.

О наша розп’ята Любове за нас
Розп’ятий за нас, Божий Сину,
Ти ж мені, Боже, усе віддав
А я Тобі – лиш краплину.
І я Тобі віддаюсь, Божий Сину!

 

* * *

 

Прощання Матері  із Сином

(Страстна п’ятниця)

О, гірка година настала
Ще тяжча хвилина прийшла
І сумом із неба упала
І болем на серце лягла.

О, Матінко мила, наша Маріє,
Любов незбагненна і мудрість без меж
Любов’ю своєю нам Сина зродила
І в тяжкім стражданні Його віддаєш.

Схилилося Небо в святому мовчанні
І зорі упали додолу з Небес
Прийшла ця хвилина прощання
Свій Скарб Ти Отцю віддаєш.

Ще раз огорнула Дитя своїм лоном
Цілуєш і тулиш його до грудей
І Рани сльозами вмиваєш і Серцем питаєш:
За що ж Тобі так від людей?

Затихла Земля у мовчазній скорботі
І Ангели в Небі в зажурі смутній
Це Двоє Сердець розстаються сьогодні,
Щоб злитись навіки в Любові одній.

О, Матінко мила, Голубко нескверна,
Улюблена Дочко Отця,
Господь Тобі Сина поверне
У сяйві Свойого лиця.

І я припадаю до стіп Твого Сина
І каюсь, і каюсь з гріхів без кінця
О, Матінко мила, благай нам Любові у Сина
І прощення в Бога Отця!

 

* * *

 

Око Господнє шукає в нас віру

Око Господнє шукає в нас віру
Бути залежним від Нього
Та повну довіру,
Щоб кроки свої тверді
В невідомість робили
Залежні від Божої сили!
Щоб Слово Господнє
Було як штурвал
Не вибив його б жоден шквал
І радість і вдячність
Була серед бур і тривог
Надіємось ми і очікує Бог!

 


* * *

 

Згадай Марію!

Коли тобі  незвідана дорога
На обрії вже мріє,
Манять тебе чужі світи
Й душа твоя в тривозі мліє:
Згадай Марію!

І як в тобі душа щемить
І смуток на душі тяжіє
Не розпачай і не тужи
Лиш в небо очі підведи:
Згадай Марію!

Ти може в світі заблукав
І сила вже твоя маліє
Та в серці твоїм все ще жевріє надія
Не плач і не сумуй:
Згадай Марію!

Згадай Марію, Матінку свою,
Що з серця свого тебе не випускає
Про Неї ти, мабуть, забув,
Вона ж про тебе пам’ятає.

Згадай Марію, Вифлеєм…
І Назарет убогий.
Не розпачає, не квилить
Покірно служить Богу

Згадай пустиню піщану
Єгипет – край чужий, ворожий.
Важку дорогу в чужину
Та все ж сповняє волю Божу.

Єрусалим… Єрусалим…
Сумна її Голгофи доля
-    « Хай буде «так» усе твердить
Хай буде, Боже, Твоя Воля!

 

* * *

 

Найсвятішій Матері

О найсолодша Матінко потіхи!
Без Тебе ми слабкі і кволі.
Ти помагаєш нам в недолі
Над нами ніжно Ти чуваєш,
Бо Серце Материнське маєш!
Тремтиш і плачеш наді мною,
Щоб не лишилась сиротою. – Молюсь:
Щоб всі тебе прийняли найсолодша,
З Тобою путь до неба є коротша.
Безпечна путь, хоча й терниста,
Зате свята і чиста.
Любов’ю й Світлом оповита,
Хвалою Богу обігріта.
Хай буде честь Тобі і слава Богу
О, Матінко моя, візьми і нас в дорогу!


* * *


Народженій Зірці – Марії Пречистій!

Свята Маріє – Пречиста Діво,
Зростив Тебе Бог у небеснім Раю,
Як Матір Пречисту для Сина,
Як Нову Небесну і Світлу Зорю.

Як Зірка Досвітня, що морок розвіє
Душа Твоя радість для Світу несе,
Бо Сонце – Христос наш, Спаситель, Месія,
Усіх нас від смерті спасе.

Ти перед Сонцем Зірка ясна
Зійшла із Неба до Землі
Ясніша всякого проміння
Вся Божа велич у Твоїм єстві.

Святиня Бога і Світло світу
Нерукотворний Храм небес
Ти Матір Бога Пресвятого
І утаєнний Скарб чудес.

Всі Ласки в Твоєму Зачатті:
Могутність, Велич і Краса,
Ти Матір Бога і Цариця наша,
Яку дарують Небеса.

Вся Божа благодать в Тобі вмістилась
Їі ти свято бережеш,
А всім, хто любить сина Твого,
ІІ ти щедро роздаєш.

Ласкава Матінко Небесна,
Надіє наша пресвята,
Усі молитви серця мого
До Тебе линуть в Небеса!

 

* * *

 

Розважання над притчею
«Про блудного сина»

Піду від свого батька, я піду і крапка!
Не можу я ж так жити без кінця.
Я ж тут не раб і не слуга
Не буде більше тут моя нога!
Я вже дорослий став, мені відкриті двері в світ широко
Я ж тут зачахну зовсім,
Не можу я ж так жити одиноко!

       –  Ти знаєш, батьку, я вирішив усе!
Мені тут нудно, тісно, сумно
Нема мені простору
Я можу все, я світ переверну
Ти тільки дай мені опору!
Здригнулась батькова душа.
Лещатами стиснуло груди
Зітхнув:  -  « Малий ти, сину, в мене ще
І не підеш нікуди».

Тиснулася в душу вже давно
Оця лиха година, та ось прийшла,
Її не відвернути і знає батько,
Що чекає сина!

Щеміла батькова душа.
Здригулися коліна
І шепотять його уста: « Та я для Тебе,
Ось тут для тебе, синку,
Придбав усе це віно: поля, воли, комори…
Усе для тебе,синку!
Та я ж від тебе надіявся опори!
– Не треба, батьку! – різко обірвав.
– Ти дай мені моє! І я піду з обори.

Лягали сутінки сумні,
Насупився вже вечір.
Пекла Отця сльоза важка
Жура скотилася на плечі.
   –  Ось, синку, тут усе твоє
Тут доля твоя в вузлику оцьому,
Візьми його і перстень свій,
І знай, що завжди можеш
Повернутися додому…
Віддав йому і сумно опустивсь додолу.

Підкинув вузлик вгору син,
І в другу перекинув жменю,
Він миттю зважив вузлик цей
Зрадів він ним й недбало кинув у кишеню:
     –  Піду і все, не можу більше ждати,
Піду уже! Хай не сумує мати!
      – То ж підожди до ранку.
Бо ранок вечора  завжди мудріший
–  Не можу!- й почав збиратися хутчіше.

Не озирнувся, вийшов на поріг
Вдихнув на повні груди: - я вільний!
Так легко стало на душі: -
– Тепер гайда! – Вперед! Між люди!
Він не спинивсь, не оглянувсь,
Зробив він крок і два,
І ще прибавив кроки.
Ось мить, й пірнув у темряву глибоку.
Стрімка хода, знайомий шлях
І впевненість в усьому,
Ще трохи часу й далеко буде він від дому!

Не йшов, а біг – летів,
Душа несла його немов на крилах
Думки сплітались в голові
І мрії юні груди полонили,
Вперед до заповітної мети
Веде його та незборима сила!

Злітала радість до небес
І билася об груди…
О, який прекрасний час,
Чи ще коли йому так буде?!

Тремтіли зорі угорі і місяць круглобокий,
Минути пагорб цей, а там і шлях широкий
Там ритм життя, там круговерть,
Там найвірніші друзі,
Не пропадати ж йому тут у глушині
У цім «забитім» крузі.
Манить принадами життя
І блиском сліпить очі,
Чарує чаром молодість оцю  –
Відкрите серце навстіж ночі!

Сягнув жаданої мети
Життя вирує в колі друзів
Не все ж життя йому тягар нести!
Він вільний, душа його на волі.
Чи не господар він тепер своєї долі?
І слово Батька не пече.
Не чути матері докору,
Чи ж не чекав він все життя
На цю « прекрасну» пору?!

Весь світ покорений до ніг.
Все обійняв він силою своєю,
Зустрівся він із пасією
І дні летять у вихорі щоденнім
Усі, мов свято, навіть і буденні
Тут розкіш, блиск і круговерть
Їі нічим вже не спинити
Життя наповнене ущерть
І палить, палить круговерть  –
Не на життя –  на смерть!

Як тихий вечір цей, так день за днем спливає днина,
Не спить, чуває все Отець,
Чекає сина!

 

Поезії надіслано Уляною Броницькою спеціально для читачів "Малої Сторінки".

 

 

Більше поезій Галини Бойко на нашому сайті:

 

Дрогобицький монастир св. верховних апостолів Петра і Павла.

"Ти стукав у двері мого серця, Боже,
Тук-тук, тук-тук і знову й знов.
Це так до мене промовляла
Твоя незвідана Любов.
Та мить прийшла, я серце причинила
Ти так нечутно увійшов.
Та я лиш Духом міркувала,
Що це прийшла Твоя Любов."
(Галина Бойко)


Останні коментарі до сторінки
«Галина Бойко. "На перехресті" (добірка духовної поезії)»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми