Платон Воронько
НА РІДНОМУ ПОРОЗІ
(вірші, поеми, казки)
ДІД МОРОЗ НЕСЕ МІШОК - В НЬОМУ ТЕПЛИЙ КОЖУШОК
Завантажити текст циклу віршів Платона Воронька "Дід Мороз несе мішок - в ньому теплий кожушок" (txt.zip)
|
Зміст:
Дід Мороз несе мішок
Перший сніг
Сніжна зіронька горить
З Новим роком!
Кожушок
Ялиня
Гра у сніжки
Дідів портрет
Віночок
Зимова калина
Казка про рукавичку
Про снігура
Лижки
Чобітки
Квіти
Пороша
Гість
Кіт не знав
Полотно
Дід Мороз і весна
|
|
|
Дід Мороз несе мішок
Дід Мороз несе мішок,
В ньому теплий кожушок
Ой ти, діду-дідусю,
Зігрій нашу Ганнусю,
Розв'яжи мерщій мішок,
Дай Ганнусі кожушок,
Надінь валянки на ніжки,
Хай вона пограє в сніжки.
* * *
Перший сніг
Голуби злетілися біленькі,—
Мабуть, хтось їм хліба накришив.
То вночі пройшов сніжок легенький
І усе довкіл запорошив.
Не спурхне сніжок цей голубами.
Як весняне сонце припече,—
Він струмком пов'ється між горами
І в далеке море утече.
|
|
|
Сніжна зіронька горить
Сніжна зіронька горить
В мене на віконці.
Як погасне, інша вмить
Спалахне на сонці.
Скільки їх, живих, ясних,
Вранці мерехтіло!
Це малята зір нічних
В гості прилетіли.
|
|
|
З Новим Роком!
З новим щастям! З Новим роком
Незабутнім!
З новим юним, смілим кроком
У майбутнє!
З новим заспівом веселим,
Рідні діти,
По містах своїх і селах
Ви ідіте.
Будуть успіхи, удачі
В Новім році:
І за рішенням задачі
На уроці,
І в майстерні, і на грядці
Чи на лузі,—
Жде вас радість в чесній праці,
Любі друзі!
Вам саджати липи, клени
І ліщину,
Щоб цвіла, мов гай зелений,
Батьківщина.
Вам рости і молодіти
З кожним кроком.
З новим щастям, рідні діти,
З Новим роком!
* * *
Ялиня
Сива матінка-зима
Молоду яличку
Одягала крадькома
В снігову спідничку.
Обтрусило ялиня
Снігову спідничку,
Бо зелене убрання
До лиця яличкам.
У своєму убранні
Юні ялинята
Дуже милі, осяйні
В новорічні свята.
|
|
|
Кожушок
Йшов сніжок на торжок
Продавати кожушок.
Кіт купив того кожуха,
Загорнувсь по самі вуха.
Як забіг у нім до хати,
Хутро стало розтавати.
Сів Воркотик за мішком
Та й умився кожушком.
* * *
Гра у сніжки
На галяві край доріжки
Полетіли влучні сніжки,
І почався білий бій,
Закрутився у сувій.
Закрутився, покотився,
Під горою зупинився.
Зверху сніг
І знизу сніг,
І ніхто узнать не міг,
Де чиї стирчали ніжки.
Ой, весела гра у сніжки!
|
|
|
Віночок
Сніжний віночок сплітає зима,
Такий, що не можна й намріяти.
Йду я тихенько, немов крадькома,—
Жалко віночок розвіяти.
Хай хоч погляну в люстерко: який?..
Тільки ввійшла я до хати,
Став той віночок вологий, липкий,
З хустки почав опадати.
Глянула в люстро — віночка нема.
В хаті стою і сумую.
А у віконце сміється зима:
«Вийди, новий подарую!»
* * *
Дідів портрет
Ми ліпили сніжну бабку,
Поки вечір наступив.
А вночі високу шапку
Й вуса іній наліпив.
Підійшов Омелько-дід,
Усміхнувся:
— Все як слід:
Шапка, вуса, борода,
Ще й чуприна вигляда.
Гей, хто в хаті, гляньте йдіте,
Мій портрет зліпили діти! —
Вмить зібравсь Омельків рід:
— Справді, з баби вийшов дід!
|
|
|
Про снігура
Я спіймав у сітку
Снігура,
Посадив у клітку
З ятера.
Їсти він не хоче
Хліба і квасолі,
Ніби каже: «Хлопче,
Випусти на волю».
Відчинив я клітку
З ятера,
Випустив на вітку
Снігура.
Він гукнув на клени
Дочок-снігурят,
Щебетав про мене
Цілий день підряд:
Як відкрив я клітку
З ятера
Й випустив на вітку
Снігура.
* * *
Зимова калина
Все жахав мороз калину:
— Побілієш ти, як сніг,
Заморожу до загину.—
Заморозити ж не зміг.
Червоніла, пломеніла,
Грона жевріли як жар,
Не лякалась, не біліла —
Не калина, а пожар.
А коли прибігли діти,
Любо мовила вона:
— Ви мене в коші беріте,
Я морожена — смачна.
Зустрічали з пиріжками
Свій Новий щасливий рік...
І солодкими цівками
Лився їм на губи сік.
|
|
|
Пороша
Казала пороша:
«Я дуже хороша,
Усіх одягаю
За так, не за гроші».
А промені встали
І кажуть: «Порошо,
Ти б швидше розтала,
Як справді хороша».
Образилась біла пороша
Й розтала.
Травиця хороша
Під нею зростала.
* * *
Казка про рукавичку
Вчора Галочка-сестричка
Казку прочитала,
Як у лісі рукавичка
Звірам домом стала.
Я залишив рукавичку
За городом, там, де ліс.
Та ні зайчик, ні лисичка
Й вовк у неї не заліз.
Я подумав — замала
В мене рукавичка.
Більші в мами зі стола
Взяв та й у сестрички.
В ліс відніс — у ці, мабуть,
Звірі влізуть, поживуть.
Хтозна, як в них розмістились
Звірі й як їм спалось...
А мені не пощастило —
Від усіх дісталось.
|
|
|
Чобітки
В мене є чобітки-
Скороходи.
У садок, до ріки,
На городи —
Носять скрізь мене ті чобітки,
Лиш дзвенять по сніжку каблуки.
Я забіг до ріки
В перегонці,
Намочив чобітки
В ополонці.
Мати лає: «Не йди до ріки!»
Я кажу: «Занесли чобітки».
* * *
Кіт не знав
Падав сніг на поріг,
Кіт зліпив собі пиріг.
Поки смажив, поки пік,
А пиріг водою стік.
Кіт не знав, що на пиріг
Треба тісто, а не сніг.
* * *
Лижки
В мене гарні лижки,
Палиці з бамбука.
Лижки я — на ніжки,
Палиці — у руки,
Полечу із гірки,
Наче та ракета.
І не плачу гірко,
Як пірну в замети.
Цілий день на лижках
Міг би я гасати,
Але треба книжку
Братові читати.
|
|
|
Гість
Сніг-сніжок
На долині,
Стіг-стіжок
В луговині.
У стіжку сховався заєць,
В нього хліба є окраєць,
Капустина,
Картоплина
Ще й червона горобина.
Тут прийшов до нього кріль:
— Я до тебе з дальніх піль.
Прошу друга не сваритись,
Дай хоч трохи обігрітись.
— Прошу, прошу гостя сісти,
Обігрітись,
Попоїсти,—
Відповів привітний заєць. —
В мене хліба є окраєць,
Капустина,
Картоплина
Ще й червона горобина. —
Кріль нічого не сказав,
Тільки вуса облизав.
Мовчки схрумав капустину,
Картоплину,
Горобину,
Навалився на окраєць.
І зітхнув гостинний заєць:
— От мені попався гість —
Не говорить, тільки їсть. —
Кріль поїв усе до кришки,
Обігрів у зайця ніжки,
Тихо муркнув щось під ніс
І гайнув собі у ліс.
Сніг-сніжок На долині,
Стіг-стіжок В луговині.
У стіжку куняє заєць —
Не вечеряв сіроманець.
* * *
Полотно
Сніг наткав полотна
Аж від лісу до вікна.
І сміється,
Задається:
— Ось так ширина!
А із того полотна,
Що від лісу до вікна,
Не пошиєш і спіднички.
Сніг того не зна.
|
|
|
Квіти
Герані у хаті —
Їм тепло зимою.
Сніжинки крилаті
Летять за стіною.
Летять за шибками:
«Он квіти в теплі!»
Й замерзли квітками
Сніжинки на склі.
* * *
Дід Мороз і Весна
Дуже хвастав Дід Мороз:
— Я страшніший бур і гроз.
Вже кого полоскочу —
Не до сміху,
До плачу.
Я нікого не боюсь,
Всім дошкулити берусь. —
Тут з’явилася Весна,
Уклонилася вона
І сказала:
— А мені?.. —
Дід сховався в гущині
І кричить з кущів:
— Ні, Весно!
Це нечесно!
Це нечесно!
Ти мені, красуне мила,
Сиву бороду спалила! —
А Весна стоїть сміється:
— Хай Мороз не задається.
|
|
.jpg "Платон Воронько. Зимові вірш для дітей. Дід Мороз несе мішок - в ньому теплий кожушок. Цикл віршів для дітей зі збірки На рідному порозі (вірші, поеми, казки). Ілюстрації Людмили Постних. Дід Мороз і Весна.")
За матеріалами: Платон Воронько. "На рідному порозі". Вірші, поеми, казки. Художник Людмила Постних. Київ, видавництво "Веселка", 1983 рік, стор. 37 - 44.
Усі поезії з книги Платона Воронька "На рідному порозі" читайте на "Малій Сторінці":
"...Ще з дитячих років стали нерозривними для Платона Воронька на все життя поняття праці й пісні. Адже батько його був ковалем, а дід — бандуристом, котрий пішки виміряв не один десяток доріг. І Платон Микитович, невтомний поет і трудар, не один десяток доріг пройшов майже в усіх кінцях світу — доріг війни й миру, доріг страждань і щастя, доріг негод і перемог. І на всіх дорогах життя не полишала поета дідова пісня, гартована у батьковому горні, бо вона, вбираючи в себе всі болі й радощі життя, сама ставала його невід’ємною часткою. Не випадково поруч із дорослими віршами в доробку поета займають рівнозначне місце твори для дітей. Поезія і дитинство — це для Платона Воронька спільне, невід’ємне одне від одного. Всі його вірші пронизані усмішкою, зігріті лагідною добротою, яких так частенько не вистачало в свій час малому Платонові... Тож коли доля нагородила його щасливою можливістю дарувати дітям радість — він усі щедроти своєї душі віддав найменшим!.." (Анатолій Костецький)
Більше творів Платона Воронька на нашому сайті:
Платон Микитович Воронько — визначний український поет, учасник Другої світової війни. З воєнних випробувань Платон Воронько виніс незабутні враження, пам’ять про фронтових побратимів, що наснажувала всю його творчість. Платон Микитович Воронько створив чимало героїко-патріотичних поезій, поем, зворушливих ліричних віршів, а також творів для дітей. Його поезії властива широта жанрового діапазону, роздумливість, життєва правдивість, глибина переживання, ритмомелодійна своєрідність, збагачена народнопісенними традиціями. Деякі вірші Платона Воронька покладено на музику. За книгу поезій «Повінь» П. М. Воронько у 1972 році був удостоєний Державної (нині — Національної) премії України ім. Т. Г. Шевченка.
