На відео: розповіді про життя Володимира Свідзінського, читання його поезій.
Володимир Свідзінський - український поет та перекладач доби «Розстріляного відродження» (життя та творчість)
Володимир Євтимович Свідзінський (1885—1941 рр.) - видатний український поет-лірик, незрівнянний майстер поетичної медитації, твори якого зачаровують яскравою самобутністю, безпосередністю, мудрим спокоєм споглядання й любові.
Творчість Володимира Свідзінського мало відома читацькій аудиторії, позаяк довгі роки поспіль його ім’я і трагічна доля замовчувалися, а за життя поета побачили світ лише три його невеличкі поетичні збірки: «Ліричні поезії» (1922), «Вересень» (1927) та «Поезії» (1940).
Микола Бажан свого часу писав про Володимира Свідзінського: «Це — поет неповторний, своєрідний, тонкий. Я маю насолоду від його поезії і думаю, що невдовзі прийде час і на достойне поцінення його творчості критикою і громадськістю».
Народився Володимир Свідзінський 26 вересня (8 жовтня) 1885 року у селі Маянів, що на Вінничині, у родині свяшенника.
Навчався в Тиврівському духовному училищі (1894–1899 рр.), Подільській духовній семінарії (1899–1904 рр.).
1913 року скінчив курс навчання в Київському комерційному інституті. На цей період припадає перша відома нині його публікація – поезія "Давно, давно тебе я жду…" в місячнику "Українська хата" (1912, № 1).
По закінченні навчання поїхав до батьків на Поділля, там долучився до проваджуваного земською управою вивчення народних промислів, здійснив експедиційне обстеження ткацтва та килимарства; нарис "Ткацкий промысел" увійшов до збірки "Кустарные промыслы Подольской губернии" (1916).
1922 року в Кам’янецькій філії Державного видавництва вийшла друком його перша збірка "Ліричні поезії".
Восени 1925 року Володимир Свідзинський переїхав до тодішньої столиці УСРР Харкова, де працював коректором, літературним редактором, перекладачем (місячник "Червоний шлях", газета "Червона армія", Техвидав, Вільна академія пролетарської літератури, "Літературний журнал").
1927 року Володимир Свідзінський власним коштом видав другу збірку – "Вересень", сприйняту критикою неприхильно. Йому закидали "ідеалістичність і пасивність, суб’єктивізм і почуття самотності", врешті – "безперспективне буржуазне світорозуміння".
У 1930-ті роки, особливо після розгрому київських неокласиків, Володимир Свідзинський здійснював творчий синтез модерної поетики з глибинною міфопоетичною, фольклорною традицією.
Попри все у 1930-ті роки як поет він працював інтенсивно і сформував дві великі підсумкові рукописні збірки: "Медобір", а також ще одну, без назви. Сучасникам поета його творча спадщина значною мірою залишилася невідомою, хоч серед його шанувальників були Павло Тичина і Юрій Яновський, Майк Йогансен і Арон Копштейн, а також ще зовсім молоді на той час Ігор Муратов, Олекса Веретенченко, Василь Боровий та ін.
1940 року вийшла третя й остання прижиттєва книжка Володимира Свідзинського "Поезії".
Володимир Свідзінський переклав твори Гесіода, Арістофана, Публія Овідія Назона, "Слово о полку Ігоревім", фрагменти вірменського епосу "Давид Сасунський", а також поетичні та прозові твори з російської, білоруської, грузинської, польської, німецької мов (О. Пушкін, М. Лермонтов, М. Некрасов, Янка Купала, А. Церетелі, А. Міцкевич та ін.).
27 вересня 1941 поет був заарештований, а в середині жовтня 1941 відправлений разом з іншими арештантами пішим етапом на схід. 18 жовтня 1941 поблизу х. Бутирки Уразовського району Курської області спалений в покинутій господарській будівлі разом з іншими арештантами.
Реабілітований 1964 року. Перше повне видання його спадщини з’явилося лише у 2004 році.
За матеріалами: http://www.nbuv.gov.ua/
---------------------------
Зміст книги:
Казки класика вітчизняної літератури, одного з найбільших поетів XX століття Володимира Свідзінського друкувалися в часописах ще в 1930-ті роки, а відтак на довгі десятиліття були несправедливо забуті разом зі своїм автором. Лише в останні роки український читач наново відкриває для себе дивовижний казковий світ поезії цього «тихого генія». Сюжети одних його казок - «Сопілка», «Чудесна тростка» - знайомі всім нам, і навіть годі сказати, коли ми їх уперше почули. Інша - «Кий» - нагадує одразу кілька здавна знайомих казок, та водночас не повторює жодної з них. Натомість ще інші - «Нанана Боселе», «Сонцева помста» - вражають своєю екзотичністю, хоча водночас також мають карб тисячолітньої традиції казкотворчості. Втім, у переказі незрівнянного майстра слова всі вони набувають первозданної свіжості, ніби їх торкнулася «чудесна тростка» чарівника.
