Платон Микитович Воронько (1913-1988 рр.) — визначний український поет.
Біографія Платона Воронька — динамічна, поривчаста, прискорена, як і його творчість, а отже, й характер.
Протягом усього свого свідомого життя поет, жодного разу не стояв осторонь діянь і звершень своєї Вітчизни, ніколи не брав «тайм-ауту», його природі чужа позиція стороннього спостерігача.
Він — син свого часу з усіма наслідками і зобов’язаннями, що накладає на особу цей стан.
"Я повсюди звертаюсь до тебе:
У думках, у надіях, в жазі.
Де б не був я, а ти, наче небо,
Наді мною в ясі і ірозі.
І, напевне, в останній тривозі,
Як утомиться серце старе,
Горілиць упаду при дорозі,
І в очах твоє небо замре, —
так і тільки так мислить себе поет.
По закінченні семирічки в Охтирському дитмістечку (уже там він виступає з першими поетичними спробами) юний поет у 1929-1932 рр. вчиться в Харківському автошляховому технікумі. А вже у вісімнадцять років він добровільно поїхав на будови далекого Таджикистану, працював на Вахшбуді, в Ходженті.
Звідти ж у 1935 році пішов до армії. По демобілізації поет повернувся у батьківські краї, викладав мову й літературу в Хухрянській середній школі.
А тим часом поезія дедалі більше полонила його, і у 1938 році Платон Воронько вступив до Московського літературного інституту імені О. М. Горького.
Та недовго молодий поет вчився в інституті. У грудні 1939 року він разом зі своїми однокурсниками добровольцем вирушав на фінський фронт у складі 12-го легколижного батальйону.
В аудиторії літінституту Платон Воронько повернувся змужнілий, суворіший: війна багато чому навчила. Це була саме та пора, коли життєвий досвід мав би сплавитися з досвідом поетичним.
Одне слово, Платон Воронько ступив на ту грань, від якої починається поет. У його записниках було чимало віршів, котрі своїми художніми якостями вже претендували на друк.
Але поет не квапився. Максим Рильський, з яким Воронько на той час познайомився (згодом те знайомство переросло у хвилюючу, чисту дружбу), згадував: «Він читав нам свої віршові спроби, і було в них багато теплоти і свіжості. Але, скромний і вимогливий до себе, Платон Воронько не квапився друкувати свої вірші, хоч ми його до того й заохочували».
Словом, поет був на порі. От-от мав він вийти на таке жадане побачення з читачем. Але... знову війна. Цього разу — небачена, нечувана в історії людства — Друга світова.
Платон Воронько пішов добровольцем на фронт. А вже навесні 1943 року він опинився серед партизан-ковпаківців...
Оці кілька дат з життєпису поета згадано, щоб звернути увагу читача на одну особливість Воронькової біографії: на всіх етапних, віхових подіях Платон Микитович обирав собі місце в найгарячіших цехах, на передньому краї, і завжди — добровільно.
Оце саме той випадок, коли ключ до поетової творчості треба шукати на полях його біографії. І не лише до творчості, а й до характеру, уподобань, особистих якостей індивідуума.
Чим читачам дорогий, близький і любий серцю Платон Микитович Воронько? Тим, що він жив, як писав, писав як жив.
Платон Воронько видав чимало книг. За першою — «Карпатський рейд» (1944) — ідуть «Весняний грім» (1417), «Великий світ» (1948), «В ім’я твоєї волі» (1949), «Славен мир» (1950), збірка «Поезії» (1950), «Від Москви до Карпат» (1951), «Моя Москва» (1953), «Народження легенди» (1954), «Обов’язок» (1455), «Моя Гуцульщина» (1956), «Тепло землі моєї» (і459), «Драгі другарі» (1959), «Мирний неспокій» (1960), «Через гони літ» (1961), «Гнівом Африка клекоче» (1961), «Коли я в Київ повертаюсь», «За всі літа розлуки» (1962), «Нелинь», «Твори у двох томах» (1963), «Скресання» (1967), «Поки живий — іди», «У світлі блискавиць» (1968), «Повінь» (1970), «Здвиг-земля» (1976), «Узьмінь» (1979), «Батькові долоні» (1980), «Совість пам’яті» (1980) і ще, й ще можна доточувати й уточнювати цей ряд. 1995 року побачила світ укладена вдовою поета книга лірики «Подорожник».
Тут не перелічені переклади творів Платона Воронька на інші мови, котрі значно б поповнили своєрідний послужний список поета. Адже його книги й окремі поезії звучать російською, білоруською, туркменською, чуваською, узбецькою, молдавською, болгарською, чеською, польською та багатьма іншими мовами.
Дитяча поезія Платона Воронька завоювала собі симпатії мільйонної аудиторії, а його славнозвісні «Читаночка» і «Казка про Чугайстра» стоять в ряду вищих досягнень поезії для дітлахів.
Про популярність поета, про щиру шану до нього свідчать Державна премія України імені Т. Г. Шевченка, премії імені Миколи Островського та Лесі Українки.
(Борис Олійник)
Інтимна лірика Платона Воронька: "Мені приснилась та білява", "Ходімо, кохана, у ліс", "Дівоча пісня", "Щастя", "І чого тікати", "Давня пісня", "Я не шукав кохання", "Стара мелодія", "Вірність", "В хуртовину", "Пісня Галини", "Є почуття такі прозорі".
" ... Ще з дитячих років стали нерозривними для Платона Микитовича Воронька на все життя поняття праці й пісні. Адже батько його був ковалем, а дід — бандуристом, котрий пішки виміряв не один десяток доріг. І Платон Микитович, невтомний поет і трудар, не один десяток доріг пройшов майже в усіх кінцях світу — доріг війни й миру, доріг страждань і щастя, доріг негод і перемог. І на всіх дорогах життя не полишала поета дідова пісня, гартована у батьковому горні, бо вона, вбираючи в себе всі болі й радощі життя, сама ставала його невід'ємною часткою. Не випадково поруч із дорослими віршами в доробку поета займають рівнозначне місце твори для дітей. Поезія і дитинство — це для Платона Воронька спільне, невід'ємне одне від одного. Всі його вірші пронизані усмішкою, зігріті лагідною добротою, яких так частенько не вистачало в свій час малому Платонові... Тож коли доля нагородила його щасливою можливістю дарувати дітям радість — він усі щедроти своєї душі віддав найменшим!.." (Анатолій Костецький)