"Мені приснилась та білява" — добірка поезій Платона Воронька про кохання (любов)

Платон Воронько

МЕНІ ПРИСНИЛАСЬ ТА БІЛЯВА

Мені приснилась та білява, 
Що у чернечому гаю 
Спливла з туману, мов уява,
І душу вразила мою 
Простими, ніжними словами. 
Текла ріка між островами 
І підмивала явори.
Багато літ з тії пори 
Пройшло в минуле. 
Промайнули
Юнацькі весни мандрівні, 
Столиці, слободи, аули —
Аж до війни.
І на війні
Вона приснилася мені 
Або привиділась —
Не знаю.
Вночі лежав я серед гаю,
І кров холола на льоду.
Тоді почулось:
— Бачу, знаю!
Іду, іду!
Лечу, лечу!
Сльозами рану омочу...
І підійшла моя білява,
То був не сон і не уява — 
Вона сестрою підійшла. 
Цілющі сльози пролила 
На рвану рану вогневу.
І я живу.
(1949)

* * *

ХОДІМО, КОХАНА, У ЛІС

—    Ходімо, кохана, у ліс.
—    Ще холодно в лісі, мій друже.
—    Не дуже,— кажу я,— не дуже! 
Там зелень березових кіс. 
—    Ходімо, кохана, у ліс.

—    Ходімо, кохана на луг.
—    Ще мокро на лузі, мій друже.
—    Не дуже,— кажу я,— не дуже! 
Там повінню криється Буг. 
—    Ходімо, кохана, на луг.

—    Ходімо, кохана, в степи.
—    Ще вітер студений, мій друже.
—    Не дуже,— кажу я,— не дуже! 
Там квіти, куди не ступи.
—    Ходімо, кохана, в степи.

—    Ходімо, кохана, в мій дім.
—    Ходімо, назавжди ходім.
(1947)

*****

ДІВОЧА ПІСНЯ

Вийду ніччю до води — 
Ой Дунай-ріка,
Ой поля мої, сади — 
Юність гомінка.

Я нічого не втаю,
Все віддам — бери. 
Первоцвітами в маю 
Застелю двори. 

Тільки, любий, щоб навік, 
Тільки назавжди. 
Подивись, який потік 
Синьої води.

І любов моя така,
Бережи її.
Ой шумить Дунай-ріка,
Як літа мої.
(1948)

*****

ЩАСТЯ

Вона несла кохання повне серце,
Мов із криниці підняте відерце,
Все боячись у ямку не ступнуть,
Щоб і краплини щастя не схлюпнуть. 
А щастя хлюпалось,
Усмішкою лилось.
В ту мить її зустріти довелось.
І я спитав красуню молоду;
—    Куди ти йдеш?
—    До вірного іду.
До любого, до тесляра Гордія.
Він робить хату там, коло Десни.
В правлінні кажуть: є усі надії,
Що ми у неї ввійдем восени. 
Найкраща хата буде на селі. 
Ростимуть наші діточки малі...
Та що це я таке наговорила! —
І, як маленька, хусткою закрила
Ясне обличчя.
Пройде ще півріччя —
І на весіллі музика загра,
І буде сонце,
Будуть зорі ніччю,
Ростиме в світлій хаті дітвора.
(1949)

* * *

І ЧОГО ТІКАТИ

Стрілася на полі, руку подала. 
Чорною бровою тихо повела.

Ніжно усміхнулась, зникла у житах,— 
Хусточка майнула, наче білий птах.

Я повів бригаду славних косарів, 
Хвилями покосів поле перебрів.

Думав — заховалась в житі, в гущині, 
А вона сміялась десь удалині.

А вона в’язала росяні снопи,
Колосок зривала з кожної копи.

Як ішла додому в житньому вінку, 
Радо всі вітали дівчину швидку.

Лиш у мене серце билось гаряче: 
Думав — чорноока знову утече.

Утекла б, та в полі скрізь уже стерня,
 Утекла б, та серце дівчину спиня.
 
І чого тікати, як зійшлись путі,
Як любов єднає щастям у житті!..
(1950)

*****

ДАВНЯ ПІСНЯ

«Ой на морі хвиля грала.
У долині роса впала,
На калині 
Поламала Цвіт».
Так співала На Купала
Дівчина, що в серці мала 
Вісімнадцять літ.

«В лісі папороть розквітла. 
Квітка, повна щастя, світла,— 
Хто дістане цвіт,
Подарую серце тому.
А у ньому, молодому, 
Вісімнадцять літ». 

Як пішов юнак по квітку, 
По широкому по світку — 
Загубив і слід.
На Івана на Кунала 
Сумно дівчина співала 
Ще багато літ:

«Ой на морі хвиля грала, 
У долині роса впала,
На калині 
Поламала Цвіт».
(1952)

*****

Я НЕ ШУКАВ КОХАННЯ

Я не шукав кохання,
Бо само
Воно мене знаходило раптово. 
Бувало, на завдання ідемо,
І втома давить плечі стопудово,
І твань холодна хлюпає з чобіт,
І обливає дощ тебе і піт.
Присядеш на годину в хутірці 
Спочити, перевірити гранати —
І співчуття побачиш на лиці 
У дівчини, що вигляне із хати. 
Вона тобі віддасть останній хліб, 
Води в ковші з криниці принесе. 
Оце і все.
Але на скільки діб 
Рівнішає розтерзане шосе 
У чорному страшному передгроззі. 
І, підірвавши толом вражий дот,
Ти думаєш,
Що краща з нагород —
Вертатися назад по тій дорозі,
Де жде тебе у тихім хутірці 
Остання крихта хліба у руці, 
Джерельний хміль в кленовому ковші 
І рідне слово ніжної душі.
(1953)

*****

СТАРА МЕЛОДІЯ

Я забулася, як ходила в степ,
Я забулася.
Я забулася, як згубила серп,
Я забулася.
Я забулася, як топила піч,
Я забулася.
Я забулася, як настала ніч,
Я забулася.
Як опівночі пострічалася —
Не забулося.
Як до ранку з ним цілувалася — 
Не забулося!
(1954)

*****

ВІРНІСТЬ

Колись давно, аж триста літ тому, 
Вона коня з криниці напувала 
І вірила в коханні одному,
Лише його з походу виглядала.
У тій криниці висохла вода,
Курні шляхи покрили вже асфальти. 
Вона ж у пісні вічно молода,
Все козака з походу вигляда 
Із-за Дніпра,
З-за Одеру,
З-за Альти.
(1956)

*****

В ХУРТОВИНУ

Дівчино з Полтави, 
Дівчино русява, 
Пожовтіли трави, 
Вилягла отава.

Відшуміла осінь,
Виє хуртовина,
А на серці — просинь, 
Ти, моя єдина.

Ти завжди у серці 
Будеш молодою.
Як зоря в відерці 
З чистою водою.

Снігові обвали 
Рвуться до світання. 
Дівчино з Полтави, 
Розбуди кохання.

Розбуди, бо роки 
Сунуться в замети.
Юна, кароока,
Де ти?
Де твій сміх?
... За вікном широким — 
Сніг.
(1956)

*****

ПІСНЯ ГАЛИНИ

У гаю заламана калина,
На лугах потоптана трава.
З ким ти ходиш тут, моя Галино?
Хто дівоче серце зігріва?

— Я сама калину заламала,
На луги виходила сама.
Все кохання вірного шукала,
Бо без нього радості нема.

Коли любиш — будь завжди зі мною, 
Коли ні — забудь мої слова.
Хай цвіте калина під горою,
Хай росте незаймана трава.
(1957)

*****

Є ПОЧУТЯ ТАКІ ПРОЗОРІ

Є почуття такі прозорі,
Що, коли б з них відлити зорі, 
Вони б світились, як небесні,— 
Прямі вони, відкриті, чесні,
Ті почуття.
А в мене ні.
Вони десь там, у глибині,
То заболять, мов давня рана,
То душу вивернуть до дна 
І запитають:
— Де кохана? —
А я не знаю, де вона.
(1957)