"...Засніжені, знедолені, сумні...
Мов неживі, у горі і обмані...
Голодні... Наче привиди нічні,
В густому безпросвітному тумані..."(Марія Яновська)
Вірші про голодомор в Україні
"Ні! Мовчати не буду! Хай знають народи —
В тридцять третьому голодом вбили на сході
Українців, нащадків козацького роду.
Світ знущання такого не бачив ще зроду.
Чорноземи хлібами пишались одвічно,
Чому з голоду люди вмирали трагічно,
Українські степи вкрили братські могили,
Лютим голодом смерть цілі села косила..."(Марія Яновська)
"Вишиванка – символ України,
Віддзеркалення вкраїнської душі,
Де рясніють кетяги калини
Й мамина сльоза на полотні."(Юлія Хандожинська)
До нової добірки пісень на слова українського поета Сергія Губерначука, музику до яких написав композитор Володимир Чернявський, увійшли: «Моя пташина Україна», «На горі козаки вогонь розкладали», «Сопілка», «Сільська, весняна і весільна», «Матіоловий сон», «Юний вітер», «Сни твої розвіються», «Тропічна полька», «Ця світла ніч», «Пошепки», «Некрасива», «Ты и только ты», «Беззаветная любовь».
"Кожна з них по-своєму віталася з матусею і Світом! Листочки народжувалися тяжко, адже мали докласти великих зусиль, щоби розірвати свій товстИй захисний зимовий панцир! Зате потім перепочити, надихатися цілющого повітря, обзнайомитися з усім довкола і роздумувати про буття... Деревце пишалося своїми молоденькими лискучими синочками, замріяними донями, неабияк раділо кожною своєю клітиночкою за них! Що перебули холоди і змогли розкритися, бо без них і воно б загинуло, не мало б про кого піклуватися, а саме клопоти і є усім змістом його життя!.." (Галина Римар)
"Події нашої недавньої історії (та і теперішні дні теж!) ще вимагають свого осмислення. Багато що знають переважно дійові особи, а широкому читацькому колу це ще не відомо. Але з'являються грунтовні статті, виходять у світ книги, і щось ще недостатньо відоме чи і незрозуміле усе ж стає таки і з'ясованішим, і яснішим. Отож, заходжу до черкаської міської бібліотеки, що носить горде ім'я Лесі Українки. І, вибираючи книги для прочитання, звертаю увагу на таку: Артем Шевченко “Слов'янськ. Початок війни” (Харків, Фоліо, 2020). Тема актуальна. Книга непогано видана. І в ній... передмова. Від тогочасного (на момент написання книги...) міністра внутрішніх справ Арсена Авакова..." (Володимир Даник)
"А у цьому щось є — усміхнутися у день свята нашої Незалежності! Особливо коли це вже тридцята річниця."
(Володимир Даник)
Володимир Даник. Вірші про рідну мову
"Що тільки серце не мучить –
Холодно й важко, мов лід…
Мовонько щира, квітуча –
Долі усміхнений цвіт!
Піснею квітни завзято,
Сяйвом схвильованих нот!
Бо нам усім оживати
В слові тривожнім – народ..."(Володимир Даник)
"А мовонька-мова — схвильованим виром...
Слова — невгамовні сонця!
У мовоньці-мові є музика щира,
Що нею квітують серця. [...]
І радісна днина — ще прийде... ще буде!
Хоч хмари важкі і гроза.
А мовонька-мова — це легко відчути... —
І біль, і вогонь, і краса!"(Володимир Даник)
Дитячі пісні на слова Ксенії Бондаренко
"Люлі, люлі, люлі, лю,
Цілу ніченьку не сплю,
Заспіваю ніжно знову
Ляльці Льолі колискову.
Люлі, люлі, люлі, лю,
Ляльку Льолю я люблю..."(Ксенія Бондаренко)
До цієї збірки пісень на слова Сергія Губерначука, музику до яких написав композитор Володимир Чернявський, увійшли: "До України", "Небо України", "Тарасова гора", "А красива дівчинка була", "Висота", "Твоїм очам", "Гладіолуси в осіннім саду", "Не спокушай мене", "Сяйво ясного дня", "Яблунева весна", "Щось тебе не видно", "Синій птах".
"...Сказав Боян, піснетворець давній
Часу Олега ще й Ярослава,
Про дні сказав Святославові:
«Тяжко голові без плечей,
А зле тілу без голови».
Так само тяжко й Руській землі
Без князя Ігоря..."(переклад Максима Рильського)
"У той далекий тридцять третій... ой було,
Здавалось, й небо голодом кричало,
Смерть опустила занавісою чоло,
Скільки людей невинних повмирало..."(Юлія Хандожинська)
"А маки, маки!!!
Розцвілись, мов ружі!
Їх так багато!!!
То все добрі люди.
Їх душі світлі
ниньки - коло Бога...
І тут лишилися
краплинки крові..."(Галина Римар)
Галина Римар. Вірш "Діткам України"
"У феєчок роботи так багато!
Всім добрим мріють влаштувати свято.
Щоби зігріти серденька привітні,
щоби щасливі стали добрі діти!
І вигадали пречудесні фрукти,
В які поклали насінинки чудні!.."(Галина Римар)
Сергій Лифар – всесвітньо відомий танцівник із Києва, хореограф, педагог театру "Гранд-Опера" в Парижі.
Роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» засвідчив новий етап і у творчому зростанні Панаса Мирного, і в розвитку прози взагалі: це був перший зразок соціально-психологічного роману в українській літературі, перший «роман з народного життя», в якому, за визначенням Івана Франка, «змальовано майже столітню історію українського села», розкрито соціальну дійсність в усіх її суперечностях, показано, як соціально-економічні умови, конкретне життєве середовище формували характер особистості, зумовлювали, визначали її поведінку.
Сюжет повісті Миколи Гоголя "Тарас Бульба" оповідає про Україну першої половини 17 століття, де українські запорозькі козаки воюють супроти поляків на боці Московії. Головний герой — козацький полковник Тарас Бульба. Перша редакція повісті була опублікована у 1835 році, і її літературознавці вважають проукраїнською. Друга редакція повісті війшла друком у 1842 році. Її літературні критики вважають русофільською з елементами юдофобії, полонофобії та українофобії. Незважаючи на свою російськоімперськість, повість Тарас Бульба стала популярною в Україні відразу по виходу, й починаючи з 1850-го року вийшло вже більше десяти повних україномовних перекладів повісті. До читання та слухання пропонується твір у перекладі Миколи Садовського за редакцією Івана Малковича та Євгена Поповича.
"За давніх часів колись на Україні були такі люди, що не признавали над собою ніякої влади. Кожний з них мав старшого за ворога, рівного за брата, бо в рівні поважав самого себе, власну самостійність, а менших мав за бидло, прах, посміття. Усе, що господь щедрою рукою розсипав по світу, усе те побачили б у їх палацах, а кругом тих палаців – непокриті халупи, обідраний, голодний і холодний люд. Усе добре і чуле, чим наділя господь чоловіка, даючи йому серце й душу, усе те в них заплило глеєм чванства, ганьби і ненатлі. І як то чудно усе в них зложилось і перекорилось: проповідували вольность, непідлеглість, а тим часом чухрали батогами свою ж таки шляхту! Палили слободи, вибивали народ тисячами і плакали над їх безголов’ям. Строїли монастирі, костьоли, а душі свої губили в тяжких гріхах... А знаєте, люди добрі, як звали тих людей?.. Польськими магнатами!.." (Олекса Стороженко)