Казочка Галини Римар "Про Вишеньку та її славну родину"

 

 

 

Галина Римар

ПРО ВИШЕНЬКУ ТА ЇЇ СЛАВНУ РОДИНУ
 

Яка радість у всіх, коли на світ з'являється мала Дитиночка! Це наше все!

Так раділо й Деревце повесні, коли з приходом тепла то по черзі, а то й разом почали прокльовуватися його славні діточки!

— Ой!

— Йой!

— Я тут!

Кожна з них по-своєму віталася з матусею і Світом!

Листочки народжувалися тяжко, адже мали докласти великих зусиль, щоби розірвати свій товстИй захисний зимовий панцир!

Зате потім перепочити, надихатися цілющого повітря, обзнайомитися з усім довкола і роздумувати про буття...

Деревце пишалося своїми молоденькими лискучими синочками, замріяними донями, неабияк раділо кожною своєю клітиночкою за них! Що перебули холоди і змогли розкритися, бо без них і воно б загинуло, не мало б про кого піклуватися, а саме клопоти і є усім змістом його життя!

І коли всі дітки привіталися зі Світом, Вишенька сказала:

— Любі мої дітоньки! Ви — моє щастя й надія. Ми — один Народ. У нас своя неповторна Мова, звичаї, мудрість!
Вивчайте мови інших народів-дерев, їх надбання, традиції, та лишайтеся вірними своїм кореням і предківським Заповітам!
Нарешті ви, мої найдорожчі, побачили світ! Кожен з вас — зі своєю вдачею, характером! Я мріяла про це всю зиму. Перше моє до вас прохання й настанова: живіть дружно! Піклуйтеся про своїх рідних, підтримуйте, оберігайте! Ваша дружба — це мій Скарб, моє найбільше Щастя! — тоді трішки помовчала й додала:

— Іще прошу вас про головне: лишайтеся Добрими. Адже пізніше Матінка Природа обдарує кожного за його ділами!

Дерево так любить своїх малюків!

А один Листочок ще й досі спав. І мама почала хвилюватися, чи не захворіла, бува, її дитинка...

А йому просто подобалося так, спокійно- преспокійно дрімати на маминій гілочці-долоні, крізь сон чути тріск панцирів братиків, сестричок, їх мирне лопотіння й шелест.

Та Деревце знало, що всі діточки мають народитися, аби прожити своє особливе життя.

І воно сказало малюкові:

— Досить, сину, стільки спати!

Пора роду показатись!

І слухняний синок за мить із брунечки став цікавим Листочком.

— Матусю, братики, сестрички, я тут! 

Оглянувся і мовив:

— Який предивний наш світ!

А як він зрадів одного чудового дня, коли його сестрички стали чарівними квітами! І вмить провідати їх злетілися золоті Бджілоньки й заспівали дружно квітонькам хорали.

А до Листочка прилетів такий красивий Метелик і запитав:

— Дозвольте присісти біля вас, бо крильця стомилися, маю перепочити.

— О, прошу, друже! — дозволив він, адже пам'ятав про те, що завжди має бути добрим.

І з тих пір все мріяв хоч разочок політати, відчути все, що відчуває Метелик!

І восени за добрі справи — що пташок від дощу ховали, що шелестіли, веселили маленьких діток в дитсадочку, що Вишеньками пригощали, ховали всіх у холодочку... — Природа-Матінка усім сердечно дякувала їм. А нашому Листочкові здійснила давню мрію: він, як Метелик, політав із Вітерцем грайливим!

А потім феєчки Вишневі назад у бруньки всіх вертали, щоб до Весни спокійно спали, проклюнулись і знову встали!!!

 

Казка люб'язно надіслана авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки".