Публікації за тегом: Україна (Ukraine)

"Щоб квітла Україна
Із сонцем, з вітерцем —
Кожнісінька родина
Саджає деревце.
Той вишеньку,
Той яблуньку,
Той дуб, а той горіх
Для того, щоб прикрасити
Свій батьківський поріг..."

(Надія Кир’ян)

 

 

"В сестри Оленки в квітничку
Барвіночок зацвів.
А я викохую квітник
Із наймиліших слів.
Квітник-словник,
Словник-квітник —
Він справжній чарівник.
Вміщає поле, і ріку,
І день, і ніч, і вік..."

(Надія Кир'ян)

"У рідній моїй стороні
Не маю я рідного дому,
Ні саду — щоб діяти те,
Що миле й відрадне мені.
Зібрав би я в гарну сім'ю.
Дерева, і квіти, і скелі,
І плем'я, чий голос — пісні,
Любило б оселю мою..."

(Володимир Свідзінський)

 

Володимир Євтимович Свідзінський — видатний український поет-лірик, незрівнянний майстер поетичної медитації, твори якого зачаровують яскравою самобутністю, безпосередністю, мудрим спокоєм споглядання й любові. Творчість Володимира Свідзінського мало відома читацькій аудиторії, позаяк довгі роки поспіль його ім’я і трагічна доля замовчувалися, а за життя поета побачили світ лише три його невеличкі поетичні збірки: «Ліричні поезії» (1922), «Вересень» (1927) та «Поезії» (1940). Микола Бажан свого часу писав про Володимира Свідзінського: «Це — поет неповторний, своєрідний, тонкий. Я маю насолоду від його поезії і думаю, що невдовзі прийде час і на достойне поцінення його творчості критикою і громадськістю».

"...Піснею квітни завзято,
Сяйвом схвильованих нот!
Бо нам усім оживати
В слові тривожнім – народ...
Те, що в душі заясніло,
Стрімко, мов хвиля, зліта. 
Мовонько, ти ж наша сила,
Ти наших дум висота!"

(Володимир Даник)

"Тарас Шевченко – як поет-пісняр?! Сама постановка цього питання є до певної міри досить суперечливою, оскільки відповідь на нього тісно пов'язана з тим, що ми вкладаємо у зміст цих слів сьогодні. Бо у наші дні загалом пишеться пісень немало, але серед них занадто багато таких творів, про які не скажеш однозначно – пісня невдала! А з іншого боку і вдалою її – теж не назвеш… Тобто забагато пісень здебільшого нібито цілком професійних, однак у той же час дуже  вже сірих і середньоарифметичних. Майже повністю позбавлених власного обличчя. Пісень, у яких не знайдеш ні живої думки, ні свіжого і зворушливого суцвіття почуттів. А життя і творчість такого поета, як Тарас Шевченко, важко назвати інакше як – неординарними!.." (Володимир Даник)

У повісті ”Політ журавлів над нетолоченими травами” Катерина Мотрич зуміла показати всенародну біду очима простої людини, старенької сільської бабусі, яка за свій вік багато чого пережила, але такого лиха ще не бачила. 

 

"Mово! Пресвята Богородице мого народу! З чорнозему, рясту, любистку, м'яти, євшан-зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі і місяця народжена! Мово! Мудра Берегине, що не давала погаснути зеленому вогнищу роду нашого і тримала народ на небесному олімпі волелюбності, слави і гордого духу. Мово! Велична молитво наша у своїй нероздільній трійці, що єси Ти і Бог - Любов, і Бог-Віра, і Бог-Надія. То ж стояла Ти на чатах коло вівтаря нашого національного храму й не впускала туди злого духа виродження, злого духа скверноти, злого духа ганьби! І висвячувала душі козацького роду спасенними молитвами й небесним вогнем очищення, святими водами Божого річища, щоб не змалів і не перевівся народ той. І множила край веселий, святоруський і люд хрещений талантами, невмирущим вогнем пісень і наповнювала душі Божим сяйвом золотисто-небесним, бо то кольори духовності і Божого знамення..." (Катрина Мотрич)

Радо читаймо прекрасні твори авторів, представлених на "Малій Сторінці"! 

 

 

 

 

 

 

 

"Ти життя моє перечорнобилив, 
Заорав ти мою рідню.
Своїм чорним горбатим шнобелем — 
Я виорююсь день по дню."

(Іван Драч)

 

 

 

 

"Питання зле – куди ж іти...
Усе ж туди а чи сюди.
А день грядущий відкрива –
Ну, треба ж... ви таки погляньте:
Бува, що лагідні слова –
Але ж... суворі варіанти!"

(Володимир Даник)

"В наше місто знов прийшла весна
І бурульки капають сльозами.
Кожний рік здивована Десна
Сонце зустрічає поряд з нами.
Скільки в неї є великих сил,
Щоб прибрати кучугури снігу,
Скрижанілий, панцирний настил
На шматки порвати у відлигу."
(Геннадій Деснянський)

"Я вперше побачила світ на Лемківщині, в селі Опарівка, пов. Стрижів, у священичій сім'ї о. Олександра і Марії з Дрималиків-Трешневських. Мене назвали Йоанною, і так написано в метриці. Хто і коли зробив з мене Іванну, не пам'ятаю. Читати й писати навчила мене в перемиській гімназії Дівочого інституту моя улюблена вчителька української мови, близька родичка Богдана Лепкого, св. п. Марія Гривнакова, і вона познайомила мене з письменником в купелевій місцевості Черче, де Лепкі мали літню, стилеву "палатку". Лепкий тоді сказав: "Марія мене впевняє, що ви маєте талант, і я так думаю, прочитавши деякі ваші вірші, та талант треба шліфувати, випещувати, вигойдувати, як маленьку дитину. Вам треба багато читати старих і нових авторів, не наслідувати, а шукати власного вислову, терпеливості треба, послідовності і уваги до кожного слова. Ви певно знаєте, що перо - то знищальна і будівельна сили. Пером можна зранити і скалічити навіть, і можна гоїти ним рани. Не знущайтесь над читачем довгими монологами, бо читач того не любить. Усміхніться до нього і подайте працівникам пера приязно руку..."" (Іванна Савицька)

"Фрр! Здійнялись круки в небо. Зі свистом:"Ф'ю, ф'ю"... "Кра"... До кісток. Ти б теж хотіла так легко відірватись від землі, розправити крила рук і, вихитуючи пір'їнами пальців, кистями, відчувати пучками доторки повітря, чути кожен м'яз і нерв, що здіймає й опускає передпліччя, плечі, розрухуючи обидва горбики лопаток і викривлений часом рів поміж ними, що весь мав би служити віссю. Весь. Але не втечеш, бо вони заполонили все село. Вчора стояла фукавиця*, нанесла снігу, кожен крок тепер на всі боки видно. А у стрій який зодягнутися? Хоча ти знаєш, що з усіх сорочок ця, з вишитими густо рукавами, чорним по білому, з широкими поясами манжетів на зап'ястках, хрестик за хрестиком тобою при тьмяному світлі в кутку найменшого покою хати шита, тобі пасує найбільше. Лише ти знаєш, що твою голку вела не ти, а ти лише довірилась своїм відчуттям, не малювала на папері жодного взору, не рахувала, не прикидала, як зазвичай робиш.." (Галина Мирослава)

 

Катерина Мотрич — українська письменниця, поетеса, член Національної спілки письменників України (з 1979 року), лауреатка Огієнківської премії в галузі громадської, політичної та духовної діяльності. Читаймо твори письменниці, представлені на "Малій Сторінці":

«Молитва до мови»

"Політ журавлів над нетолоченими травами" (повість про чорнобильську трагедію)

У селі, у хаті під солом’яним дахом, що знаходилось біля річок Оріль і Орільки, жив 87 річний дід Тарас Щедрій. На хаті в нього було гніздо лелек, у якому жили четверо лелек: батько, мати і двоє лелеченят. Люди казали, що мале лелеченя вміло розмовляти людською мовою, та дід розповів оповідачу, що ж було насправді.

 

"Солов’їність нашої української мови?! О, вона виявляє себе у дуже різних напрямках і аспектах... Зокрема і у прізвищах. Прізвищах, що звучать і мальовниче, і привабливо, і соковито! Протягом  літ і літ проводячи заняття з студентами, не міг не помітити, які ж вони неординарні та цікаві – українські прізвища! Ну, наприклад – Підопригора… Оридорога… Та і у одній з груп, де цього року проводив заняття, є… ви уявляєте... і Мельник, і Мельниченко!.." (Володимир Даник)

 

 

"Якщо вже вижив — то живи!
Не проживай — живи на повну.
І кожен божий день наповнюй
Смарагдом свіжої трави,
Медами спілої черешні,
Коханням милої нарешті —
Хоч і до втрати голови!
Але ніколи не пливи
Безвольно вниз за течією..."

(Володимир Шовкошитний)

 

"Україно, рідний краю,
Перед тобою чоло схиляю.
Пам'ять леліє багато доріг,
Що знову ведуть на твій поріг.
Серце гучно в дзвони б’є:
Є в мене Вітчизна, є!
Бажана, як та жар – птиця,
Україна білолиця!"
(Валентина Кундель)

"Що за дивнії яєчка
Наша курочка знесла?
Намальоване гніздечко,
Ще й пташиночка мала!
Навкруги - барвисті квіти,
Жовті, сині гілочки..."

(Леонід Полтава)