Іванна Олександрівна Савицька (дівоче прізвище - Трешневська) - відома українська письменниця. Народилася Іванна Савицька 14 березня 1914 р. у Кросно (Галичина). Почала друкуватися у 30-х роках: у 1931 в журналі «Вогні» вийшов перший напис «Жебрачка». Згодом редактор Юліян Костюк відкрив для неї «дитячий куточок» в католицькій газеті «Український Бескид» у Перемишлі. Редактор отець Семен Їжик запросив до співпраці в журналику «Мій приятель», працювала в часописі 17 років. Емігрувала: спочатку перебувала у Німеччині, потім - у Канаді. У 1949 році переїхала до США, мешкала в Чикаго. Дісталась на працю до Організації Об'єднаних Націй у Нью-Йорку, працювала дванадцять років. Працювала в дитячих журналах «Світ дитини», «Дзвіночок», «Веселка».
Авторка збірок віршів «Серце» (1953), «Українські молоді пісні» (1957), «Незабудьки» (1959), «З мого вікна» (1997); збірок оповідань і казок «З пташиного лету» (1974), «Наша хатка» (1957), «Золоті дзвіночки» (1958), «Три казочки» (1961), «Денник Ромця» (1963); драматичних і гумористичних творів «Гість із неба» (1955) та ін.
Іванна Савицька про себе:
"Я вперше побачила світ на Лемківщині, в селі Опарівка, пов. Стрижів, у священичій сім'ї о. Олександра і Марії з Дрималиків-Трешневських. Мене назвали Йоанною, і так написано в метриці. Хто і коли зробив з мене Іванну, не пам'ятаю. Читати й писати навчила мене в перемиській гімназії Дівочого інституту моя улюблена вчителька української мови, близька родичка Богдана Лепкого, св. п. Марія Гривнакова, і вона познайомила мене з письменником в купелевій місцевості Черче, де Лепкі мали літню, стилеву "палатку". Лепкий тоді сказав: "Марія мене впевняє, що ви маєте талант, і я так думаю, прочитавши деякі ваші вірші, та талант треба шліфувати, випещувати, вигойдувати, як маленьку дитину. Вам треба багато читати старих і нових авторів, не наслідувати, а шукати власного вислову, терпеливості треба, послідовності і уваги до кожного слова. Ви певно знаєте, що перо - то знищальна і будівельна сили. Пером можна зранити і скалічити навіть, і можна гоїти ним рани. Не знущайтесь над читачем довгими монологами, бо читач того не любить. Усміхніться до нього і подайте працівникам пера приязно руку..." Я слухала Богдана Лепкого і мотала те все "на вус". Після матури (1932 р.) я рішила не турбувати батька довгими й коштовними студіями, стипендій тоді не було. Старша за мене сестра Дарія сиділа в хаті п'ять літ без праці, згорнувши до шухляди диплом з педагогіки (Краків). Я вибрала дворічну косметичну школу ім. Елизабет Арден у Кракові, і, склавши кінцевий іспит, скоро дістала працю. Але доля покермувала інакше. Одного дня (як у казках буває) приїхав до Львова із Праги "князенко на білому коні" і забрав мене до свого музичного царства. А царства, як усі, не процвітають вічно. Прийшли несподівані удари - зміна стилю життя і турбота про хліб насущний. Я дісталась на працю до Організації Об'єднаних Націй у Нью-Йорку. Працювала там повних дванадцять років, п'ятикратно виїжджала до Европи на закупи мистецьких експонатів, зустрічала цікавих людей, бачула широкий світ (Лондон, Париж, Рим, Атени, Букарест, Дубровнік, Сараєво, Київ) і таким чином заповняла прогалину покинутих колись студій. І тут поставимо крапку, перейдемо врешті до пера.
Мій перший нарис "Жебрачка" з'явився в журналі "Вогні", коли мені було сімнадцять років. Дещо згодом редактор Юліян Костюк відкрив для мене "дитячий куточок" в католицькій газеті "Український Бескид" у Перемишлі. Моє прізвище було тоді Іванна Трешневська. Згодом, редактор о. Семен Їжик запросив до співпраці в журналику "Мій приятель", і та співпраця тривала 17 років (Львів - Вінніпег). Редактор Михайло Таранько запросив писати читачам "Світу дитини". Марія Пастернакова - до "Українського дошкілля". Прийшла війна, втеча до Німеччини і виїзд до Америки. Перша моя стаття - есей "Без рожевих окулярів" з'явилася у "Свободі" за редактора Луки Мишуги в 1951-1952 р. І саме у "Свободі" друкуюся і посьогодні. Репортажі, оповідання, спогади, гуморески і колонка "З мого вікна". Теми різні, як події у житті, не схожі одна на одну..."
У кращі світи Іванна Олександрівна Савицька відлетіла у 2011 році.
За матеріалами: https://www.chasipodii.net/
----------------------
"Хто з вас, діти, не знає лисички-сестрички, що у неї звичка на ферму забігати, гусей лякати, курей душити, шкоду людям робити. От така то лисичка, хитра, неласкава, що про неї несеться поганенька слава, прибігла з лісу під хатку і чує: хтось співає молитву не молитву – колядку не колядку. А це в хатці діти посідали в куточок і, який в кого голосочок, тягнуть, аж пісня серце голубить – “О хто, хто Миколая любить”. А далі стали діти говорити, що небавом святий Миколай по хатках буде ходити, добрих діток дарами наділяти, бідним помагати… Як почула лисичка такі новини, швидко-швиденько побігла в яри та долини. Далі в ліс, де ялиці крислаті, стала звірів на нараду скликати..." (Іванна Савицька)
----------------------
"Тобі, о Мамо, віршик цей складаю,
Тобі співаю радісних пісень,
В стрічки-рядки любов мою безкраю
Вплітаю, Мамо, в Твій великий день."(Іванна Савицька)
"Ось і провесна! Пора нам
На город заглянуть, діти!
Сніг стопився, а з-під нього
Вже сміються перші квіти."(Іванна Савицька)
«Вакації», «Весна», «Весняна музика», «Далекій Україні», «До праці», «До школи», «За тих, що впали», «Квіти України», «Летить літак», «Листопад», «Ми молоді», «Мій рідний край», «Моїй Мамі», «Молитва до св. о. Миколая», «Молитва українських дітей», «На прощання», «Найкраща писанка», «Наш Львів», «Наш садочок», «Наша грушечка», «Не жаль вам», «Осінь», «Отче наш», «Перший сніг», «Перші квіти», «Під ялинкою», «Поклін праці», «При ватрі», «Прощай літо», «Різдвяний спогад», «Святий Миколай», «Серце України», «Сніговий дід», «Тобі, о Мамо!», «У Вифлеемі», «Україна», «Химерний березень», «Христос Воскрес!», «Як я виросту» - поезії Іванни Савицької, що увійшли до збірки "Незабудки".
"Вітчизно наша горда, мужня й славна,
Ти славилась в боях уже віддавна!
Твої герої гинули за волю,
Шукали правди, здобували долю,
І хоч в ярмі, та духом Ти невгнута.
І як же нам тепер Тебе забути!А зберегти чуття шляхетне й, Боже,
Хай нам Пречиста Діва допоможе!" (Іванна Савицька)