Іванна Савицька. "Незабудьки" (збірка віршів для дітей)

Іванна Савицька

УКРАЇНА

Україна, любі діти,
Край добра й краси,
Сонце там промінно світить 
На поля й ліси.

Річок скрізь прудких багато, 
Знай, дитино, знай,
Україна наша рідна –
Це чудовий край!

Україна, це біленькі 
У садках хатки.
Ниви збіжжям золотенькі, 
Пахнуть скрізь квітки,

І міста розлогі, чисті,
Знай, дитино, знай,
Україна наша рідна –
Це чудовий край!

І хоч ворог лютий нині 
Нашу землю взяв,
Знищив там церкви-святині, 
Волю закував.

Встане Правда, встане Воля, 
Знай, дитино, знай,
Україна наша рідна –
Це чудовий край!

ДАЛЕКІЙ УКРАЇНІ

Вітчизно наша, рідна Україно, 
Покинута в воєнну хуртовину,
Хоч я Тебе у пам'яті не маю,
Апе пюбпю всім серцем до безкраю.

І лиш Тобі одній повік служити,
Дпя Тебе лиш трудитися і жити.

А зберегти чуття шляхетне й, Боже, 
Хай нам Пречиста Діва допоможе!

Вітчизно наша горда, мужня й славна, 
Ти славилась в боях уже віддавна!
Твої герої гинули за волю,
Шукали правди, здобували долю,
І хоч в ярмі, та духом Ти невгнута.
І як же нам тепер Тебе забути!

А зберегти чуття шляхетне й, Боже, 
Хай нам Пречиста Діва допоможе!
 
Хоч на чужині ми, малі, зростаєм,
І рідних піль не бачили й не знаєм,
Та пах квіток і золото пшениці,
Цілющий лік води із дна криниці,
Пташиний спів і сонця теплі ласки –
Нам матінка змальовує, мов з казки.

А зберегти чуття шляхетне й, Боже, 
Хай нам Пречиста Діва допоможе!

Вітчизно наша, рідна, люба Мати!
Ми хочемо Тобі серця віддати,
Плекати мову, пісню і звичаї.
Красу гаїв і шум степів безкраїх, 
Трембіти звук і чар квіток з левади 
Не проміняєм за чужі принади.

А зберегти чуття шляхетне й, Боже, 
Хай нам Пречиста Діва допоможе!

 СЕРЦЕ УКРАЇНИ

О Києве! Столице давня, світла!
Ти наша славо, плекана віками!
Твоя краса, що в давнину розквітла, 
Подоптана варварськими ногами.

Печерська Лавра, пам'ятник Богдана,
І стародавній наш Собор Софії —
Там народилась правда довгожданна, 
Світанок щастя, вольностей надії.

Дніпро — ріка веселкою сіяє,
Під Києвом бурхливі котить води;
Там повсякчас Тарасів дух ширяє,
Як символ правди, щастя і свободи.

Сади в квітках і чар васильків, м'яти,
І неба синь, і мова солов'їна! —
Чи є слова, щоб ними оспівати 
Красу землі, що зветься Україна!

О Києве, столице многоцвітна!
Твоя любов до правди не загине,
Бо прийде час, що Воля знов розквітне 
Й заб'ється вільно серце України.

НАШ ЛЬВІВ

Наш рідний Львів, наш славний Львів, 
Це город галицьких князів —
Він в листопадовому зриві 
Засвідчував чуття правдиві.

На пісні бойової звук 
Вхопили зброю сотні рук:
"Не буде кривди більш, не буде!" — 
Кричали молодечі груди.

Знялися гордо догори 
Свободи вільні прапори,
І сонце золотої Волі 
Нам рани гоїло і болі.

Кайдани впали навісні,
Дзвеніли радісні пісні,
І Воля нам зійшла ласкава, — 
Героям Слава! Львову Слава!

МІЙ РІДНИЙ КРАЙ

Мій рідний край гнетуть окови, 
Мій рідний край у боротьбі.
О, як же тут в ім'я любови 
Вітчизні помогти моїй?

І серце нищечком говорить: 
"Учись, трудися кожний день, 
Не забувай своєї мови,
Звичаїв рідних і пісень.

Люби все те, що гарне й чисте, 
І правду сміло обставай,
А Сонце Волі променисте 
Зогріє твій дапекий край."

ХИМЕРНИЙ БЕРЕЗЕНЬ

Химерний березень! —
Раз плаче, раз сміється, —
Посипле дощиком, сніжечком прикрасить, 
Несмілим сонечком крізь хмари обізветься, 
Засмучених діток розвеселить.

Химерний березень!
З-під снігу квітка гляне,
А вітер їй: — "Не розцвітай, ще час.
Ось, щойно лід на сонній річці тане, 
Мороз-жартун ще всюди не погас."

Химерний березень,
Та діти веселенькі,
Співає ось пташина голосна.
Ще день, ще мить, на крилечках маленьких 
Прилине тут усміхнена весна!

ПЕРШІ КВІТИ

Ось і провесна! Пора нам 
На город заглянуть, діти!
Сніг стопився, а з-під нього 
Вже сміються перші квіти.

Гляньте! Крокус синьоокий 
Розквітає в хуртовину,
А за ним тупьпан високий 
Пробивається крізь глину.

Швидко зацвітуть нарцизи, 
Забіліють і конвалії,
Трошки згодом, ген городом 
Рожевітимуть азалії.

Так у місті. Знов же в лісі 
Вже цвітуть кругом підсніжки. 
Верби в полі зеленіють, 
Підсихають скрізь доріжки.

І співає пісню пташка 
Про весняну перемогу.
Вся земля стоїть в обнові, 
Дякує Творцеві-Богу.

ВЕСНА

Цвітуть квітки барвисті та пахучі. 
Цвітуть навкруг, і в парку, і в саду. 
Квітками вкриті ліс, попя і кручі, 
Колише вітер травку моподу.

Ось пташечка безжурна, голосна 
Виспівує — весна, весна, весна!

Цвітуть квітки, і подихом весняним 
Сліди снігу підсушує вітрець. 
Дівчатонька із личеньком рум'яним 
Гагілочку виводять і танець.

Ось пташечка безжурна, голосна 
Виспівує — весна, весна, весна!

Цвітуть квітки барвисто, різноцвітно, 
Бузковим квітом пахнуть вже кущі. 
Рясна верба гойдається привітно, 
Гудуть на вишнях у саду хрущі.

Ось пташечка безжурна, голосна 
Виспівує — весна, весна, весна!

ВЕСНЯНА МУЗИКА

Ой, музИка гарно грає,
Мило, звучно, дзвінко так, 
Півник крилами махає 
І дає оркестрі знак.

Вже нявчить тоненько котик, 
Грубим басом джміль гуде, 
Хрущ бринить не без охоти,
А овечка: "ме-ме-ме".

Качка квакає досхОчу,
Песик гавкає й собі,
Жаба голосно й охоче 
"Раду радить" у ставі.

Вже кує зозуля долю, 
Сверщик грає у житах, 
Пташечки цвірчать у полі,
А сороки на плотах. 

Жайворонки вже співають 
Ніжно, любо, від душі.
Ось шумлять і розмовляють 
Осока та комиші.

Вже журчать гірські потоки, 
Вже шумить зелений гай: 
Доки ж спати, доки, доки? 
Це вже травень, це вже май!

І несеться дзвінко всюди 
Пісня мила, голосна,
Знов цвісти між нами буде 
Сонцем збуджена весна.

НАЙКРАЩА ПИСАНКА

Пише писанки бабуня,
Пише мама, пишу я.
А чия найкраща буде? 
Я гадаю, що моя.

І бабуня так говорить,
Так і мама каже теж.
— Правда, таточку, — питаю? 
Він відказує: — Авжеж!

Навіть котик щось муркоче, 
Видряпавшись на вікно.
Певно, він сказати хоче,
Що заспуга тут його...

Бо на писанку барвисту 
Лапку мокру він поклав,
І доріжку свіжу й чисту 
Необачно попсував.

Пише писанки бабуня,
Пише мама, пишу я.
А чия найкраща буде?
Я гадаю, що моя.

МОЇЙ МАМІ
 
Люблю Тебе, Матусенько єдина,
Любов'ю щирою, як любить лиш дитина,
І Господа щоденно я молю,
Щоб зберігав Він Матінку мою.

Любпю Тебе, хоч, може, люба Ненько, 
Непоспухом раню Твоє серденько,
Що вражене, до болю давить грудь. 
Прости мені, Матусенько, забудь.

Прости мені, Ти вмієш все прощати, 
Ласкава, добра, терпелива Мати!
Ти янгоп мій, що злинув просто з неба, 
Любпю Тебе, — і більше слів не треба.

ТОБІ, О МАМО

Тобі, о Мамо, віршик цей складаю,
Тобі співаю радісних пісень,
В стрічки-рядки любов мою безкраю 
Вплітаю, Мамо, в Твій великий день.

Бо знаю я, що слів Тобі не треба,
Вони минають, кануть в забуття.
Любов міцну, що лине просто з неба 
Матусі любій жертвуймо щодня.

Любов таку, що родить тільки добрість, 
Що вимагає вартісних прикмет: 
Пошана, поспух, пильність і хоробрість, 
Ось запашний для Матінки букет.

В таких квітках краса не проминає,
Вона лікує мов цілющий лік.
Найкращий квіт, - сердець чуття безкрає 
Матусі нашій жертвуймо повік.

НАШ САДОЧОК

Ой, який бо гарний наш садочок вліті! 
Дозрівають сливи, сонечком нагріті.
Груші золотенькі, ой, які ж добренькі! 
Кращого садочка не знайти на світі.

Ой, які ж пахучі та розкішні квіти! 
Сонечко їх гріє і колише вітер.
Прилетить раненько пташечка маленька, 
Защебече мило, — добрий день вам, діти!

КВІТИ УКРАЇНИ

А у нашому садочку 
Квітнуть квіти в хоподочку, 
Матінка їх догпядає,
В кожний вечір підливає.

Ось стоїть, мов на сторожі 
Соняшник стрункий та гожий, 
Рожа по драбинці пнеться, 
Біпя неї бджілка в'ється.

Під віконцем пахне м'ята 
Оксамитна, пелехата,
І барвінок невеличкий —
На весілля для сестрички.

Незабудок два рядочки 
Насторожили листочки,
А на кущику в куточку 
Пахнуть китиці бузочку.

Хто лиш гляне, той зрадіє, 
Сонечко крізь віти гріє.
Щастя в наш садочок лине, 
Це ж бо квіти України!

ПРИ ВАТРІ

Вже вечір тихенько прилинув до нас,
І промінь останній за лісом погас.
Вкруг ватри ясної сидять пластуни,
І пісня несеться крізь гай і лани.

Горять і мигочуть гілки із ялиць,
І жевріють очі усміхнених лиць.
А іскорки вітер усе, ах, усе 
Високо, високо над хмари несе...

Ой, зоре вечірня, зійди, ах, зійди,
Ой, місяцю-князю, світи нам, світи. 
Вкруг ватри ясної сидять пластуни,
І пісня несеться крізь гай і лани.

Поволі втихають слова та пісні,
І гаснуть та меркнуть іскристі вогні. 
Пора на спочинок, та кожний із нас 
Пильнуймо, щоб в серці вогонь не погас.

МИ МОЛОДІ

(Маршева пісня, відзначена на конкурсі О.П.Д.Л. під гаслом "Андрій Озаревський")

Ми молоді, і світ такий прекрасний, 
Тож заспіваймо радісних пісень,
Ми молоді, в нас віра не погасне 
У краще завтра, у свободи день.

Тож не гайнуймо марно юних літ, 
До молодих належить світ!

Ми молоді, і нас життя гартує,
Та й не страшні нам праця, ні труди. 
и молоді, і серце наше чує,
Що Україна кличе нас туди.

Тож не гайнуймо марно юних літ, 
До молодих належить світ!

Ми молоді, ми діти України,
На прапорах в нас Тризуб, в серці Бог. 
Вітчизну нашу двигнемо з руїни 
І поведем до ясних перемог.

Тож не гайнуймо марно юних літ, 
До молодих належить світ!

ПРОЩАЙ ЛІТО

Вже вакації за нами.
Як же швидко час пройшов! 
Ми й не зчулися, з книжками 
В школу треба їхать знов. 

Прощавайте, милі друзі, 
Фармо, море і ліси,
Щебети пташок у лузі,
Повні чару і краси. 

Прощавайте, всі доріжки,
Всі смереки та дуби, 
Золотенькі всі горішки,
І ожини, і гриби.

Прощавай, бурхливе море, 
Всі кораблики, лодки,
І мушель мінливих гори, 
І рибацькі всі вудки.

Будь здорова, люба фармо 
Серед зелені сосон,
Там провів я не надармо 
Довге літо, наче сон. 

Прощавайте, всі довкола, 
Прощавайте не на вік,
Нас до праці кличе школа, 
До побачення за рік!

НА ПРОЩАННЯ

Ой, як сумно нам за бором, 
Жаль прекрасних вечорів.
Тут пташки співали хором, 
Вогник ватри ясно тлів.

Тут шуміла нам діброва,
Казку мовив тихий гай,
Тут серцям бальзам, обнова, 
Тут ввижавсь далекий край.

Ой, як жаль ліску, оселі,
Кожен з кимсь в гурті дружив, 
Тут бо дні такі веселі,
Повні чару, повні див.

Тут дзвеніла рідна мова, 
Наливавсь піснями гай,
Тут серцям бальзам, обнова, 
Тут ввижався рідний край.

Плакать пластунам невільно. 
Жар, що ватрою горів, 
Збережім у серці спільно,
І пташок безжурний спів, 

Спогад про ліси, діброву, 
Рідну пісню і звичай,
Все, що дасть душі обнову 
Не забудь, — а пам'ятай!

ДО ШКОЛИ

Вже до школи, діти, час!
Книжка кличе, просить вас. 
Затужили вже за вами 
Пера, зшитки з олівцями,
І малий дзвінок охоче 
Голосно дзвонити хоче.

Вже до школи, діти, час!
Сумно, пусто там без вас. 
Невеселі стіни білі,
Класи тужать опустілі,
І малий дзвінок охоче 
Голосно дзвонити хоче.

Як же ж, діти, вже прийшли? 
Відпочили, підросли?
— Відпочили, відпочили,
Радощів набрались, сили. 
Затужили за книжками,
Перами та олівцями.
Всі веселі ми й здорові,
І до праці знов готові!

* * *

ДО ПРАЦІ
 
Школа, школа, знову школа, 
Знов науки довгий час. 
Відпочинку вже доволі,
Час поклін віддати школі, 
Ось вона скликає нас.

Всі найкращі гри, забави,
Всі безжурні, ясні дні,
Всі вони тоді лиш милі,
Як заслужені й щасливі 
Ті, що з працею у дружбі.

Тож до школи всі ідімо! 
Праця — наш цілющий лік. 
Кожний по своїй спромозі 
Хай працює, і лиш в Бозі 
Починаймо знову рік.

ПОКЛІН ПРАЦІ

Розкажи мені, о ненько,
Хто встає щодня раненько, 
Не лінується, не спить,
Все кудись іде — біжить?

Сонце, — золотко моє,
Перше з всіх із сну встає. 
Перш із всіх в росі прозорій 
Миють личко ранні зорі.

Згодом пташечки малі 
Вичаровують пісні.
Півник зраня біля хати 
Закликає: "Час вставати!"

Перші рано, до зорі, 
Схоплюються матері.
Варять, миють, порядкують, 
Всім сніданок приготують.

Місто також вже не спить, 
Там життя кругом кипить. 
Дзвонить молочар пляшками, 
Пахнуть пекарні хпібами, 
 
Доставляти пошту й гроші 
Вирушають листоноші.
Божий день благословиться, 
Працьовитому — не спиться!

А на фармі, ген, в природі, 
Довго спати, справді, годі,
Там роботи повні руки,
На косу чекають луки,

Збіжжя вже достигпе гнеться, 
Виноград солодкий в'ється, 
Кури й гуси хочуть їсти,
Там життя кипить, мов в місті.

Тільки сонечко одне 
Перше з всіх із сну встає. 
Перш із всіх, в росі прозорій 
Миють личко ясні зорі.

ОСІНЬ

Летять листки пожовклі і зів'ялі, 
Летять до ніг і сумно шелестять. 
Затих гайок, і верби кучеряві 
Пташиним співом вже не гомонять.

А ниточки ясні, срібноволосі 
Шепочуть тихо — осінь, осінь...

Летять листки, і скрізь так непривітно 
Заснув ставок, і нивка вже не та, 
Колишеться вітрець одноманітно,
І між стернею блудить самота.

А ниточки ясні, срібновопосі 
Шепочуть тихо -— осінь, осінь...

Летять листки, замовкли пташі хори, 
А сонце все біжить кудись, біжить. 
Ах літечко! Вернися до дітвори 
Хоч на часок, годинку, хоч на мить. 

А ниточки ясні, срібноволосі 
Шепочуть тихо — осінь, осінь...

НАША ГРУШЕЧКА

А у нашому садочку 
Грушечка росте.
Сонечко щодня цінує 
Гіллячко густе.

Сяде пташка на вершечок, 
Сяде й полетить.
Часом мушка-жовтобрюшка 
Тихо забренить.

Дощик листячко обмиє 
Струменем рясним.
Сонце висушить, зогріє 
Подихом ясним.

Глянуть діти, а в садочку 
Осінь гомінка.
Кожна грушечка достигла, 
Жовта і м'яка.

Будуть дітям на всю зиму 
Овочі смачні,
Щоб росли вони здорові, 
Гарні та міцні.

ЗА ТИХ, ЩО ВПАЛИ

Кладовищем проходить Листопад, 
Пожовкле листя по стежках розносить. 
Сумних пісень виводити він рад, 
Дощем-слізьми понад хрестами росить.

Навіщо сум, понурий Листопаде!
Ти свідок чину і боїв звитяжних.
Невже сльоза, що на могили впаде —
Це привітання дпя сильних, відважних?

О, ні! Не сліз і не зітхань бездільних 
Потрібно тут. В могилах сплять герої! 
Співайте днесь пісень дзвінких, весільних, 
Про перемогу Boлi пресвятої.

Співайте гімн бадьорий, повний віри,
Що недаремні жертви Листопада,
Що всі змагання, болі і офіри
Для поколінь майбутніх не пропадуть.

Пісень дзвінких співайте про ЇХ чини,
Бо Листопад, то світла перемога!
Криваві жертви, це святі данини,
Що склала їх Вітчизна у стіп Бога!

Героям-Лицарям, поклін зложімо наш,
В священній тиші запалім лампадку,
І прокажім молитву "Отче наш"
За тих, що впали, - на побожну згадку.

ОТЧЕ НАШ

(пісня-молитва)

Отче наш, що світ в опіці весь держиш, 
Створінням кожним дорожиш, 
Що повен Ти любови вщерть 
Бо сина дав за нас на смерть, 
Надії, Отче, промінь дай, 
Благослови наш рідний край.

Отче наш, землиця, сонце, небеса
Господні славлять чудеса. 
Безмежна дяка від людей 
Несеться щиро із грудей. 
Надії, Отче, промінь дай, 
Благослови наш рідний край.

Отче наш, в опіку нас свою візьми, 
Благаєм щиро із слізьми. 
Діждати дай нам волі світ, 
Славити Бога з рода в рід, 
Надії, Отче, промінь дай, 
Благослови наш рідний край.

ЛИСТОПАД
 
Там, в моїм краю далекім, 
Відлетіпи вже лелеки,
Лиш високо ген у млі 
Ще курпичуть журавлі

Край дороги, в чистім полі 
Тужать-плачуть три тополі.
Між хрестами бродить вітер,
А калина ронить віти.

Там у сумерку безкраїм 
Свічечка горить-палає...
Хтось шепоче молитви 
За живих і за мертвих.

Хтось зболілими устами 
Просить-кличе: "Будьте з нами, 
Станьте разом в дружній ряд, 
Вас взиває Листопад!"

Там, в моїм краю далекім 
Відлетіли вже лелеки,
Лиш високо ген у млі 
Ще курличуть журавлі.

НЕ ЖАЛЬ ВАМ

Не жаль вам, діточки, отих листків пожовклих, 
Що по садку від вітру розбрились?
Не жаль пташат, що, втомлені, замовкли,
І не щебечуть мило, як колись?

Не жаль вам сонечка, що світить, і не гріє,
І тих квіток, що одцвіпи давно?
Ось гляньте, вже дрібненький дощик сіє,
І мряковинне стелиться рядно.

Напевно жаль, та годі нудьгувати!
Минеться сум і прийдуть дні ясні.
Пташки пісень знов будуть нам співати,
І зацвітуть фіалки запашні.

Метелик-друг на квіт черешні злине,
В саду вишневім хрущик забринить.
Радіймо всі, землиця відпочине,
Обновиться і знову буде жить.

ПЕРШИЙ СНІГ

Летить сніжок біленький і пухнатий 
Летить униз, не топиться, бпистить, 
Мов пташечки пурхнупи діти з хати,
І кожне з них у підскоках біжить.

Летить сніжок біленький та іскристий, 
Летить, летить мов в казці, мов у сні, 
Позастеляв усе кругом дочиста, 
Порозсипав зірок квітки ясні.

Летить сніжок, танок його легенький, 
Летить-кружляє й стелиться до ніг. 
Лунає сміх дитячий, веселенький,
— Нарешті сніг, нарешті перший сніг.

СВЯТИЙ МИКОЛАЙ

Нічка тиха, мерехтлива, спочиває світ у сні,
Лиш на небі зорі сяють, сріблом ткані і ясні.
Ось в таку блаженну тишу — світла й гамору ніде - 
До дітвори у гостину гість з небес на світ іде.

Нічка тиха, таємнича, повна дива і чудес,
До дітвори в гості лине довгожданний гість з небес. 
Буде радість, буде втіха, бо ж усякий пам'ятай,
За дітей цієї ночі не забуде Миколай.

* * *

У НІЧ СВЯТОГО МИКОЛАЯ

Темна нічка за шибками. 
Сон на крилах вже летить. 
Небеса блистять зірками, 
Та Івасик ще не спить.

У голівці сонні мрії... 
...Хмари, небо, зорі, рай.
Білі ангели-лелеї, 
А між ними Миколай.

На санчатах щедрі дари – 
Вже готове все як слід. 
Ангели стають у пари 
І злітають вниз, на світ...

Миколай, дідусь старенький, 
Ставить дари на столі, 
А Івась питає неньки: 
«Ненечко, чи це мені?» 

Темна нічка за шибками 
Заглядає до вікон. 
Спить Івасик біля мами, 
Усміхаючись крізь сон...

МОЛИТВА ДО СВ. О. МИКОЛАЯ

Святий, небесний отче Миколаю,
До Тебе діти нині прибігають 
І просять щиро: — Нас Ти не забудь,
І в ніч чудес з дарунками прибудь.

Хай повні ласк долоні чудотворні 
Усіх сиріт опущених пригорнуть.
Всім тим, які без мами і без тата 
Зішли найбільше ласк і благодатей.

Про тяжко хворих, Отче, пам'ятай, 
Калікам силу і здоров’я дай,
А тим, що десь караються в неволі, 
Потіху дай і полегши недолю.

А ми за себе просим небагато.
Бо в нас є мама і працює тато,
Один дарунок, Отче, всім подай.
Хай Воля злине в наш далекий край!

РІЗДВЯНИЙ СПОГАД

Палають-світяться вогні 
І гомонить колядка, 
Ввижається, немов у сні 
Святочна, тепла згадка.

На земпю лине білий сніг, 
Такий ясний, пухнатий, 
М'яким накривалом припіг 
До сходів біля хати.

На небо вийшла вже зоря 
Різдвяна, довгожданна. 
Збирається кругом сім'я 
Святково, гарно вбрана.

Дідух в світлиці вже стоїть 
Пшеничний сніп соломи,
А на столі просфора й мед, 
Такий ще свіжий спомин.
 
Дванадцять страв готових жде, 
І пахне скрізь грибами, 
Святочний спогад все і все 
Летить, летить до Мами...

До тих безжурних, давніх свят, 
Чи ж можна їх забути?
До молодости і коляд,
Яких вже не вернути....

Дзвінкі дитячі голоси 
Виводять ось колядку,
А серце, спрагнене краси, 
Голубить теплу згадку.

ПІД ЯЛИНКОЮ

Різдво, і гомоном перлистим 
Колядки звуки гомонять. 
Ялинки вогники іскристі 
Палають, міняться, горять.

Тож обступім кругом ялину, 
Хай світло зірки на верху, 
З'єднає нас в одну родину, 
Люблячу, щиру і міцну.

Світи, ялинко, поміж нами, 
Любов'ю, радістю палай!
А звук колядки небесами 
Хай полетить у рідний край!

СНІГОВИЙ ДІД

Стеляться пухкі сніжинки, 
Вже не видко ні стежинки, 
Підождемо до обіда, 
Снігового зліпим діда.

Швидко він готовий буде,
Аж здивуються всі люди,
І носатий, і кирпатий 
Буде дід той біля хати.

Щоб наш дід не простудився, 
Від морозу не трусився,
Ми його вберемо в свиту 
Білу, теплу, сріблом шиту.

Та як сонечко пригріє,
Дід зіпріє і змаліє.
Швидко дідуся не стане,
Бо від сонця він розтане.

У ВИФЛЕЄМІ

У Вифлеємі, в стайні маленькій, 
Пелени стелить Діва біленькі. 
Стелить на сіні Божая Мати,
Буде Дитятку м'яко лежати.

А над вертепом, наче над раєм, 
Ясна зірниця світлом сіяє,
Світить дорогу тим, хто Дитині 
Почесть в покорі жертвує нині.

Ось три владики можні, багаті, 
Благословення просять в Маляти,- 
Молить опіки в Божого Сина 
Пастир убогий, що на колінах.

Мати Дитятко всім серцем любить, 
Йосиф колише, тупить, голубить. 
Ось і овечки враз з віслючками 
Гріють Ісуса, що біля Мами.
 
Коло вертепу, там, де Дитинка, 
Пахне зелена, свіжа ялинка.
Щоб не було так сумно Дитяті, 
Стала ялинка колядувати.

Ось із вершечка, де павутина, 
Мушка співає "Дивна новина". 
Хором зозульки дружньо взялися: 
"Нині, Адаме, возвеселися."

Пташка маленька теж прилетіпа, 
Колядувала щиро, як вміла,
І щебетала, славлячи Сина,
"У Вифлеємі нині новина".

Кажуть мурашки: "Та й ми не гірші, 
Будем складати ноти і вірші!"
І вийшпа справді гарна колядка: 
"Новая радість" та для Дитятка.

Навіть і сірий зайчик-серденько 
"Небо і земля" тягне тоненько, 
Гомін веселий скрізь покотився,
Бог у вертепі нам народився.