Публікації за тегом: Україна (Ukraine)

"На ромашковому полі,
Де птахи живуть на волі, 
Там волошок очі сині — 
Це на рідній Україні!
Там, де рік гірські потоки, 
Де ростуть стрункі осоки, 
Де озера журавлині —
Це на рідній Україні!"

(Музика Миколи Ведмедері
Слова Наталії Іванюк)

"Мовонько рідна, мово єдина,
Ти - неповторна, як УКРАЇНА!
З тобою будем жити-творити, 
Просто не можна тебе не любити, 
Просто не можна тебе не любити!"

(слова і музика Галини Римар)

 

 

 

"Засвіти мені, ясная зоренько,
Приголуб же мене, моя доленько, 
Щоб ранесенько я пробудилася,
Тихо Богові помолилася,
Божій Матері – нашій Заступниці,
Як навчили нас всі наші праотці,   
Щоб землі я низенько вклонилася
І росою світанку умилася..."

(Ірина Мацкова)

"Жайворонку, заспівай 
Пісеньку про рідний край! 
Щоб лилися на поля 
Теплі зливи,
Щоб цвіла моя земля 
Всім на диво.
Щоби бджоли мед несли 
Із садочків,
Щоб до сонечка росли 
Колосочки..."

(Слова Лариси Перевалової)

"Щоб квітла Україна
Із сонцем, з вітерцем,
Кожнісінька родина
Плекає деревце!
Той - вишеньку, той - яблуньку, 
Той - дуб, а той - горіх,       
Для того, щоб прикрасити        
Свій батьківський поріг!"

(Слова Надії Кир'ян    
Музика Миколи Ведмедері)

"Коли біда лещата стисне
І коли серце палить гнів,
Ми емігруємо у пісню –
З гірких,  безрадісних часів!
І коли далеч тополина
Цвіте – як доля! – у очах,
Я просто вірю Україні,
Отій, що – в думах і піснях!"

(Володимир Даник)

"​Зацвітає  калина,
Зеленіє ліщина.
Степом котиться диво-луна.

Це моя Україна,
Це моя Батьківщина,
Що, як тато і мама,  одна!"

(Анатолій Камінчук)

Діяльність Українського товариства історії та культури Рівненської області сконцентрована не тільки на Волинському регіоні та Україні. Вона сягає інших країн Європи, зокрема Естонії, де налагоджені тісні стосунки з українськими патріотами. Представляємо Вам Тетяну Івушкіну, членкиню Рівненського Товариства, яка створила в Естонії унікальний український музей.

"Згадується… Колись надіслав кілька пісенних віршів одному з композиторів Черкащини, а потім одержую відповідь. Мовляв, так, вірші цікаві… Але ще цікавіше, а що у вас вийшло нині, так би мовити… з-під пера! Якби подібне питання у ці дні виникло б у читачів щодо творчих поривань такого майстра слова, як Вадим Крищенко, то хорошою відповіддю на нього могла б бути досить розлога публікація поета у газеті «Літературна Україна» (номер від 23 листопада 2019 року). Приведені там і вірші з пісенним корінням, і вірші загалом не пісенні. Що аж ніяк не применшує ні глибини їх змісту, ні актуальності їх тематики. Вірш, яким розпочинається добірка, має назву «Я нікого уже не боюсь». Поет пише нібито про власне, про глибоко особисте. Але це глибоко особисте дуже близьке думам і прагненням багатьох українців..." (Володимир Даник)

"Немає України без калини,
Як і нема без пісні солов’я:
А ми — народ, зернина від зернини, 
В біді і щасті — ми одна сім’я."

(Галина Клок)

"Ми - маленькі козачата,
Станем справжніми людьми.
Ми кохаєм рідну пісню,
Україну любим ми!"

(Ольга Яворська)

"Товариство, минуло трохи днів у плідній роботі над новими проектами. Швидкоплинність часу поки що ніхто не відміняв. Та сьогодні ми хочемо розповісти вам про роботу над п’ятим випуском «Бункеру». Отож відмотаємо календар на цілий рік назад. Саме тоді ми зняли цей епізод. У ньому розповідається про подію, що слугувала утворенню Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). Отож, Листопадовий чин – повстання організоване в ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 року Українською Національною радою силами січових стрільців з метою встановлення Української Держави..." (Володимир Ухач)

"...Отож передача «Дрімайко»… Назва, якою ця публікація розпочинається, певна річ – просто жарт. Бо передача цікава і приваблива! І таке враження, що слухачі у неї є. Ведучий передачі представився, як Cашко-лірник. І правильно – нема чого занадто розшифровуватися! А то ще переманять кудись... у Париж чи Нью-Йорк! А нам самим в Україні такі люди потрібні. І хоч не так і багато удалося прослухати, виникало враження – талановита передача, зроблена талановитою людиною. Не збираюся когось у цьому переконувати, але деякі аргументи щодо цього усе ж приведу. Звертає на себе увагу прагнення ведучого вести розмову з маленьким українським слухачем, як з рівним собі співрозмовником. Казки – це важливо і цікаво! Бо у них немалий життєвий досвід – і конкретної людини, і цілого народу. Але ж казка і привід зачепити вагомі і неперебутні теми – а якими ж мають бути майбутні українці! А якою б ми хотіли бачити Україну…" (Володимир Даник)

"Вітаннячка! Пропоную вашій увазі дізнатися значення українських прізвищ, із якими нас ознайомила викладачка курсу «Оніми в сучасній українській мові» Кравченко Людмила Олександрівна. Що не вдалося записати за пані Людмилою, «реконструйовано» за допомогою вже звичного нам словника В'ячеслава Бусла."(Ольга Шарко)

 

"Україно, Україно!
Моє серце на світанку
Із тобою, земле мила,
Ти даруєш мені крила!
Ти – мов пісня журавлина,
Що летить за обрій синій
І краса, і сила твоя
Хай зростають знову й знову..."

(Ірина Мацкова)

"Коли закінчиться війна,
Я хочу тата обійняти,
Сказати сонячні слова
І повести його до хати,

Ти – наш Герой! Тепер щодня
Я буду дякувати Богу 
За мирне небо, за життя,
Всім, хто здобув нам ПЕРЕМОГУ!"

(Ірина Мацкова)

 

"Рідний край", "Україна!", "Це моя країна", "Україно", "Хочемо ми жить в Україні!", "Квітуча Україна", "Гордість України", "Я поділюся", "Заспіваймо дружно", "Чарівна пісня ця", "Дайте дітям жити" - пісні про нашу країну, які увійшли до цієї чудової добірки.​

Мистецтво Володимира Півня — це як єдність чогось невідомого, але завершеного. Це імпульс, який стає вічністю. Це намагання поєднувати різні техніки та стилі, постійний пошук нових форм. Він дуже впізнаваний серед сучасних художників завдяки ретельним навичкам використання пензликів та винятковій яскравості своїх робіт. Його картини виражають насолоду від життя. Найприємніші моменти існування зображаються на полотні, стаючи дорогоцінними частинами фізичного світу.... Художник змушує нас відчувати вдячність за це життя.... Він намагається охопити Всесвіт... Завітайте до нашої онлайн-галереї, і Ви будете втішені побаченим...

"Було це колись дуже давно. Жила на землі прекрасна країна. Звали цю країну - Україна. Була та країна настільки красивою, що коли її хтось бачив, відразу хотів навчитися на її мові розмовляти.Все живе, від пташки до квітки в цій країні, почувши найчарівнішу, мелодійну мову говорили на ній. Квіти пританцьовували. Від вітерця ледь заколишуться й повторюють слова, що немов найніжніша мелодія лунають. А сонечко… що тут й казати, ледь українську мову почує, вмить починає світити ще яскравіше". (Інга Квітка)

"Жив на світі один цар. Був він дуже злий, підлий та жорстокий. Володарював на своїх землях багато років, але для свого народу нічого доброго не робив. Не піклувався цар про своїх людей, лише про власні вигоди думав. Любив поганий цар на чужі землі задивлятися. На одну країною війною піде — шмат землі відбере, до другої з мечем в руці увірветься — море привласнить, в третьої — худобу вкраде, пшеницю потопче. Багато горя він у світі накоїв. Стільки сліз людських через нього пролито було, що коли їх всі разом зібрати, певно увесь світ у воді б потонув. І от одного разу повертався злий цар з війни та завернув до сусідньої країни. Здалося йому, що таких зелених лугів та лісів, прозорих рік та озер ніде нема. Вразили його і родючі поля, на яких завзято працювали люди. Вони наче й не помічали, що цар спостерігав за ними. Потихеньку землю обробляли, з такою повагою та любов’ю до кожної її крихти ставилися, ніби серця матерів своїх в руках тримали..." (Інга Квітка)