"За незлічені вишневі садки, за пісні про рясні вишні поети назвали Україну вишневою. З давніх-давен дійшла до нас сумна легенда про вишню. Колись у степу жив старий січовик з дочкою-одиначкою. Дівчину посватав вродливий козак, але молодятам не судилося жити в парі. У день їхнього весілля на село напали татари. Козака убили в сутичці, загинула й наречена. Засмучені їхньою долею люди поховали молодят в одній могилі. І ось на ній виросла незвичайна вишня, схожа на загиблу дівчину: невисока, кругловида, зі смаглявими плодами. Так з’явилася вишня-степовичка. Народний художник Федір Панко з козацького села Петриківка на Дніпропетровщині, звідки походить відомий народний петриківський розпис, змалював давню легенду в картинах, котрі обійшли багато виставок, друкувалися в альбомах і книгах..." (Зірка Менатюк)
"Хто не знає півоній? Важко уявити весняні квітники без цих пишних рожевих, білих чи пурпурових квітів. їхнє розмаїття безмежне: у світі налічується 10 тисяч сортів півоній. У Китаї, де вирощування півоній вважають не тільки приємною, а й богоугодною справою, вони цвітуть цілими садами. А китайські діти слухають казки про добру богиню незвичайної вроди на ім’я Дух Півоній. Дикі півонії також мають багато видів. Два з них ростуть в Україні. У горах Криму трапляється півонія кримська. А в степу - півонія вузьколиста, яку ще називають степовою півонією, або воронцем..." (Зірка Мензатюк)
""Ну й вигадуєш, ха-ха! Пелюстки в клітинку? Гарна казочка!" А я ж нічого не придумую. Заплющую очі - й мов наяву бачу луку свого дитинства, Велику Рудку в селі Мамаївцях на Буковині. Ранньою весною, ще лиш зазеленіє трава, на луці з’являлися квіти, які любило все село. Вони виднілися здалеку - темні цятки на тлі молодої трави. То були прекрасні квіти! Високе стебло з вузькими та довгими закрученими листками, а на ньому - ніби тюльпани, схилені додолу. Та найдивніше, що вони мали пелюстки, розкреслені в дрібнесенькі білуваті й вишневі клітинки. Не квітка, а справжня тобі шахівниця! Може, білі весняні метелики грали на них у шахи та були світовими переможцями, достоту, як українські шахісти? Наукова назва квітки - рябчик шаховий..." (Зірка Мензатюк)
"Трава, як руно, сонце, як золото, вишні в цвіту, і ми, малі, під вишнями, у кульбабовім раю. Весною в дівчаток не було милішої забавки, ніж кульбаба. У які тільки шати вона не прибирала нас, в які коштовності не перетворювалась! Розділиш стебло навпіл, зав’яжеш на зап’ясті - маєш золотий годинник; зробиш із стебла кільце - ось тобі й браслет; понанизуєш кільця одне за одне - то вже намисто, а скільки плели вінків!.." (Зірка Мензатюк)
"Ці чудові пахучі квіти цвітуть навесні ледь не в кожному квітнику. Давні греки склали про них гарну сумну легенду. Вона оповідає, що Нарцис був сином річкових божеств. Йому напророкували, що він житиме довго, якщо не побачить свого відображення. Це було неважко: зроблені з металу дзеркала тоді ще траплялися вкрай рідко. Нарцис виріс красенем, усі дівчата закохувалися в нього, проте він любив тільки полювання. Через його байдужість німфа Ехо висохла з горя, і від неї зостався лиш голос. Одного разу на полюванні Нарцис нахилився до джерела, щоб напитись, і раптом побачив своє віддзеркалене обличчя. Власна врода так вразила юнака, що він не зміг відійти від потічка і навіки застиг над ним, милуючись собою. Так і перетворився на чудову квітку..." (Зірка Мензатюк)
Літературна доля Володимира Рутківського — незвична. Він не належить ні до тих, кого вона пестила у часи розквіту життєвих сил, ні до тих, про кого заговорили вже по смерті. Як там у Ліни Костенко: „Бо слава – це найкраща жінка, що на могилу квіти принесе”. Ні, слава прийшла раніше. Доля таки всміхнулася 73-річному письменникові з Одеси. Про нього заговорили, його книжки враз стали відомими, критики внесли його до літературного канону дитячої літератури.
Володимир Даник. "А кобзарство – …завжди сучасне!" (інтерв'ю з бандуристом Михайлом Ковалем)
"Кобзарство – це мистецьке явище, що належить не тільки історії... Бо є і сучасне кобзарство! Та можна усе ж сказати і так, що кобзарство – завжди сучасне! Бо його творять талановиті і небайдужі люди. І можливо саме тому настільки талановиті і настільки небайдужі, бо їх творчість переповнена любов’ю до України. Отож коли вести мову про кобзарство, то і варто було б звернутися з запитаннями, влаштувати, так би мовити, міні-інтерв’ю з кимось з сучасних кобзарів. Ну, наприклад... з Михайлом Ковалем!.." (Володимир Даник)
Ірена Мадей – художниця декоративної кераміки, енергійна та життєдайна мисткиня, прекрасна жінка, яка має потужну силу творчої особистості. Народилася 6 серпня 1950 року у Львові. Закінчила Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва у 1972 році. 1978 року пані Ірена виїхала з родиною до Австралії. З 1980 року працювала у Сіднеї на керамічній фабриці та менеджером фабрики «Studio Anna Australia». Від 1982 року – реставратор Австралійського музею. Основні галузі – станкова та монументальна художня кераміка.
"Доброго дня усім! Хоч я за фахом мовознавиця й опікуюся переважно мовою як системою, як хороша лінгвістка й перекладачка я все ж маю знатися на культурологічних засадах країни (розумними словами це зветься «лінгвокраїнознавство»), літературу якої перекладаю. Тому певними своїми культурологічними знахідками я також ділитимуся в блозі, можливо, комусь із Вас ця інформація стане в пригоді. Сьогодні ми поговоримо про емігрантологію..." (Ольга Шарко)
"Гарна ти, матусю, люба дуже, мила!
Ти мене ще змалку звичаю навчила.
І щодня навчаєш, як любить родину,
мову нашу гарну, рідну Україну.
Буду українка, як і ти, матусю,
і за ту науку я тобі вклонюся!"(Катерина Перелісна)
"Ми приходимо знову і знову
Після довгих життєвих доріг,
Щоб згадати про тих добрим словом,
Хто за наші Черкаси поліг!А нам пам’ять гірка серце крає –
Скільки юних забрала війна!
Все під небом високим минає,
Тільки слава – повік не мина!.."(Володимир Даник)
Марія Яновська. Поезії про літо
"Дзумить бджола у липовому цвіті,
І полуниця гріється на сонці.
Весна побігла. По стежині літо
Суниці запашні несе в долоньці.
Виблискують черешні соковиті,
Лягають трави росяні в покоси..."(Марія Яновська)
Усім вітаннячка. А я надалі тішу вас різноманітним фольклором, адже ви цього варті. Ці смішинки нам на редагування колись давала моя вчителька української мови Пацук Юлія Юріївна (світла пам’ять). Ми тоді реготали до нестями. Пропоную й вам трохи потішитися, а заодно й попрактикуватися в коректурі – напишіть, як би ви перефразували ці речення.
Усіх вітаю. А я до вас знову з фольклором, який збирала після 1 курсу в межах практики на малій батьківщині моєї бабусі. Красно дякую «Тріо Федорових», які охоче поділилися духовними надбаннями рідного села.
"Не у хмарах – громом! Тихо, пелюстково
В серці озоветься – колосочком! – слово.
Хвилею стрімкою! Дзвінко, солов’їно –
Озоветься – цвітом! – слово – Україна…"(Володимир Даник)
Доброго здоров’я! «Тріо Федорових», із фольклором яких Ви вже мали можливість ознайомитися, приберегли ще кілька рандомних пісень. Насолоджуйтеся. Дякую усім трьом респонденткам.
Марія Яновська. Поезії про рідну мову
"Від почуттів глибоких лине слово,
Воно рядочком ляже на папір.
Симфонією лине серця мова,
Слова, вірші - душі моєї твір.
В тих строфах - енергетика чудова,
Нектар кохання і терпке вино,
В них шквал, веселка, щирість і розмова,
Гірські джерела, дощик заодно..."(Марія Яновська)
"Давним-давно в Карпатах-горах
Жив парубок на ймення Прут.
На небі засвітились зорі,
Додому лісоруби йдуть.
А він, вмостишись під ялину,
Кептар під голову поклав,
Заснув і бачить: в полонині
Бреде красуня поміж трав.
Чи так було, чи то здалося..."
(Марія Яновська)
"Рядові, рядові, рядові –
Хоч далеко вам до генералів,
Та до бою ви мужньо ставали!
І не всі з вас зостались живі.
І пригадається – скільки атак
Десь за висотку було невідому!
А коли бій затихав, думав – як
Мама, дружина і діти удома?!.."(Володимир Даник)
"А пам’ять – ніби полум’я суцвіть,
Де стільки щастя і журби без ліку.
А пам’ять – мов струна, яка звучить!
Звучить, звучить і... не змовка довіку."(Володимир Даник)
