|
Примули
Примули золотом в горах розквітли,
Їхню красу не помітити важко.
Вабить до себе, як сонячне світло,
Линуть до квітки бджілки-комашки.
Гори ховають в собі таємниці,
Давню легенду про дівчину милу.
Очі глибокі — яскраві зірниці,
Леґеня красного палко любила.
Тільки у парубка інша кохана,
Наче засліплений, вроди не бачить.
Дівчина гожа, мов квітка весняна,
Струмінь холодний — погляд юначий.
Думала довго. Шлях до чаклунки.
Має вона дивну силу магічну.
Люди говорять, про чари віщунки,
Що таїну заховала одвічну.
Вміє ворожка отак поробити,
Щоби коханого погляд став ясним.
Вранці у лузі виросли квіти.
Примула жовта — то дівчина красна.
Як не поглянути на первоцвіти?
Леґінь зрадів. Ніжні квіти ці — диво!
Вісник тепла і любові для світу.
Бути байдужим тут неможливо.
Примула в горах розквітнула знову.
Ключик до світла, квітка любові...
* * *
Липневі вечори
Ой, п’янкі липневі вечори!
Жимолость квітує і лілеї.
Шелестять гіллясті явори.
З вітерцем легеньким край алеї.
Тільки ти сьогодні не прийдеш.
Лілій аромат пливе довкола.
Знаю, вдалині сумуєш теж,
І так п’янко пахнуть матіоли.
А у серці зорепад бажань.
Заясніли в небесах Стожари.
А в очах мільйони запитань...
Липень. Нічка розсипає чари.
* * *
Ранок у селі
Яскраве сонце ще за небокраєм.
Земля в прозоро-свіжій прохолоді.
Село не спить, а трішечки дрімає.
Ґаздиня встала поратись в господі.
Ген косарі пішли на косовицю,
А спритні хлопці по гриби до лісу.
Це тихе полювання. Тож не спиться.
Заграва! Сонце відкрива завісу.
Запахло свіже молоко у хаті.
Запряг сусід свого коня у воза.
Клюють пшоно малесенькі курчата.
На пашу йдуть корови, вівці, кози.
В гнізді лелеченята ждуть поживу.
На річку поспішають білі гуси.
Веселий жайвір звеселяє ниву.
Вітрець ячменю чеше довгі вуса.
В повітрі пахне чебрецями, медом.
Покошені люцерна, конюшина.
Ласкаве сонце в синьоокім небі.
Прозорий ранок. Щедра літня днина.
* * *
Косовиця
Гарячий час,бо косовиця.
Ще звечора клепання кіс.
Приготувати все годиться.
Стежина повела під ліс.
На О́бочі трава у пояс.
Коса, граблі і "тормозок".
Тож нахилятися раз по раз,
Щоб накосити на стіжок.
Яскраві промені заграви,
Черешні зріють на гілках…
Духмяні буйногриві трави
Лежать і в’януть у валках.
Весь день на косовиці в русі:
Коси, розбий валки, греби.
Косар усе уміти мусить.
Забити треба остреви.
Чуби змокріли. Сонце вище.
Де кущ калини — джерело.
А в небі сіре хмаровище
Грозу накличе на село.
Ввихатися, бо сіно змокне.
Забудеш, де й коли болить.
Геть балакучий трішки змовкне,
Бо дорога в роботі мить.
Попрацювали. Теплий вечір.
Граблі та коси на плечах.
Попереду біжить малеча.
Додому простелився шлях.
* * *
На світанку
Я так люблю бігти чистими росами,
Сонце в заграві яскравій народжує день.
Жайворон в небі дзвенить над покосами
І не жаліє мелодій веселих пісень.
Я так люблю на світанку пройтися стежинами
І милуватись молочним туманом з гори.
Ліс розщедриться грибами, рясними малинами,
Лиш не лінуйся і хутко у кошик збери.
Я так люблю наші гори, що з вітром повінчані,
Шепіт смерек, кучерявих кремезних дубів.
Чисті джерела для мене здаються магічними.
Рідна земля ця — дорожча усяких скарбів.
* * *
Ластівка
Ластівки гніздечко звили над вікном
— На добро й удачу!— кажуть у народі.
Обмине будинок буря й вітролом.
Ластівки щебечуть — злагода в господі.
Може, пташка щастя принесе в мій дім.
Ластів’яні гнізда — сильні обереги.
Обмине подвір’я блискавка і грім.
До людей привітних туляться сердеги.
Усміхаюсь радо сонечку, теплу.
Ластівка щебече у блакитній висі.
Я для тебе, пташко, небо прихилю —
Принеси до хати тільки добрі вісті.
* * *
Маковійчики
Барвінок і петрові батоги...
Все до відбору. Будьте небайдужі!
Яке буяння квітів навкруги:
Жовтогарячі чорнобривці, ружі...
Щоби міцнів з літами родовід —
Кладіть у маковійчик материнку,
Календулу, як оберіг від бід.
Краса земна — калини намистинки.
Ген тирлич на поляні лісовій!
Зірвіть його у вранішню годину,
Додайте ще пахучий деревій,
Буркун і сизу гілочку полину.
Достатку символ — житні колоски,
Васильок запашний для щастя в хаті,
Ще соняшник, календули квітки,
Для спокою кладуть стебельце м’яти.
Волошка синя — оберіг тепла.
Як сім братів, так сім голівок маку.
Червона стрічка нині для зела.
Усі квітки як символічні знаки.
* * *
Зі Спасом!
Уміло причепурена домівка,
З небес до нас прилине завтра Спас.
Скотилася остання паперівка*,
А чорнобривці, айстри у анфас.
Багатий серпень... Хазяйнує літо.
Рум’яний персик проситься в кошіль.
Запахла грушка свіжа, соковита,
І синя сливка впала мимовіль.
Радію сонцю, пахне меду цівка...
Блискучі очка у п’янких ожин.
Я з досвідом, давно уже не дівка.
В житті чимало пройдено стежин.
Прилине Спас, і пролунають дзвони.
Забудемо про пандемію... Цить!
Нема на святкування заборони.
Зі Спасом, люди! Хай усім щастить!
*Паперівка — сорт яблук
* * *
Жнива
Гай! гай! У скирту складено солому.
Лелека мовчки бродить по стерні.
Забудеться від радощів про втому,
Бо хліборобське щастя — у зерні.
Досушується збіжжя у стодолі
І не страшні вітри, ані дощі.
Серпневе сонце. Спочиває поле
І трішки спокою дарує для душі.
— Як буде хліб, то буде і до хліба! —
Передавали це із роду в рід.
Ой скільки я наслухалась від діда
Про сорок сьомий рік, про недорід.
Своє добро нажив він мозолями,
Працюючи з малого на землі,
Заповідав, щоб діти шанували
Святий окраєць хліба на столі.
Мов золото пшеничного колосся...
Зерно недавно грілось в сповитку.
Розмову діда чую, чи здалося:
— Шануймо, люди, працю нелегку!
В духмяній паляниці — свіжість ранку
І сяйво місяця, і тракториста спів,
І сонця жар, і вітру колисанка,
І нагорода хліборобських днів.
* * *
У дитинстві влітку...
В дитинство хочу, де дівча кумедне
Не може хвильку всидіти на місці.
Який смачненький хліб з варенням, з медом.
Я виростала в селищі, не в місті.
Любила лазити, як білка по деревах.
Черешні, вишні, яблука найперші...
Я знала на Ділу гірські джерела,
Була непосидюща, трішки вперта.
Ой, як мені взнаки далися гуси,
Бо пасла їх без вихідних щоденно.
Любила теж допомогти бабусі.
Обов’язки всі знала достеменно.
В подряпинах, в зеленці... Що й казати..
Смішне дівчисько з бантиком, косою.
Ще білі підколінники на свята.
Щодень босоніж бігала росою.
Коли ж настане червень, по суниці
На зруб ішла, де Крихіве́ць збігає.
Дитинство, може, десь мені присниться,
Поля пшеничні, золоті, безкраї.
Вінок з ромашок, у букет волошки...
Ген череду корів в село погнали,
А я у білім платтячку в горошки
Біжу, замріяна, по стежечці ланами.
* * *
Літні спогади
Немов дитя, зібравши в дві руки,
Дощем умиті камінці плескаті,
Іду надвечір берегом ріки.
Чомусь улітку не сидиться в хаті.
Я кидаю легенько по воді
Камінчики і бачу дивні кола...
Своє дитинство згадую тоді.
До Пруту бігли, як до меду бджоли.
В нас камери звичайні, надувні.
З коліс машини дарував їх тато.
Світились щастям очі дітлашні,
Аж до моста могли помандрувати.
Несли по черзі ми назад вантаж,
Йшли по зарінку босими ногами
Вверх, проти течії. Навкруг пейзаж:
Сади рясні і верби берегами.
Надворі серпень. Мжичка завелась.
Плоди додолу сипле паперівка.
Роки злетіли. У дитинство — зась.
До себе вабить річка і мандрівка.
|
.jpg)
