Читаючи чудові твори Галини Римар, ми бачимо, що авторка добре знає світ дитячих фантазій, любить дітей, знайома з дитячими мріями. Злет душі пані Галини знайшов своє місце у її творчості, оповіданнях, казках, поезії, музиці, натхненній співпраці з талановитими людьми.
"Пишемо традиційну поліську писанку крок за кроком. Писанка має назву "Півонія з трав'янцями", походить з села Добротів, що на Чернігівщині. Перш ніж занурити писанку до першого барвника, потрібно нанести чимало ліній на біле тло шкаралупи. Найчастіше то і є основний масив роботи..." (Ірина Михалевич)
Найпершими навесні прокидаються трав’янисті рослини – кропива, деревій, чистотіл. Ще раніше нагадують про скору весну, припорошені снігом, зелені поля. У каталозі Кульжинського записано, що озимина здатна подарувати писанці зелену барву. Мені захотілося спробувати. Тож сіла до автобуса і поїхала до окраїни міста, до найближчого поля). У спину тепло, світить лагідне сонце, угорі співають жайворонки. Синьо і гарно довкруж. Озимина з корінням не виривається, зривати її легко і швидко. Для барвника достатньо пари оберемків.
Українські старшокласники з Києва та Харкова здобули золоті нагороди в 38-му міжнародному конкурсі науково-технічних розробок Beijing Youth Science Creation Competition, який щорічно проходить в Китаї в Університеті академії наук. Цьогоріч конкурс відбувався 24 – 28 березня в Пекіні і проходив під гаслом «Відкриття. Інновації. Відповідальність», а розробки учасників були представлені в 4 категоріях: інформатика, математика, зоологія, біомедицина.
7 квітня 2018 року у Луцьку просто неба на вулиці Лесі Українки з'явилася галерея писанок. Це писанки за "Сонячною колекцією" писанок Ольги Косач (Волинський краєзнавчий музей), які відтворила і подарувала закладу торік відома майстриня-писанкарка Ірина Михалевич. Пані Ірина відтворила писанки, бо долучилася до всеукраїнського проекту "Вишивка етнографічна", куратор - Тетяна Серебреннікова. Традиційні волинські та подільські писанки вважаються зразками найвищого прояву художньої майстреності. Писанки розміщено на двометрових бігбордах. Вони привертають величезну увагу лучан та гостей міста.
"За Прутом є село, за селом — гора, а на горі лісок-перелісок, такий невеличкий, що його можна оббігти довкола. У тому лісочку живе мавка-зеленавка, мала, як і він. Взимку вона спала в сухому листячку, а поверх листя лежав сніг. Але прийшла весна, сніжок розтав, і мавка прокинулась. "Що це дзвенить, мов чисте срібло, аж мене розбудило? Може, це ви, струмочки?" — спитала вона. "Ні, мавко. Ми дзюрчимо не перший день, але ти не будилася", — відповіли струмки. "То, може, це ти, берізко?" "Я всю зиму дзвонила обмерзлими гілочками, — сказала берізка. — Але ти того не чула". "Тоді, напевно, це вітер, що гуляє над горою?" "Ні, мавко, не я це. Я взимку дзвенів-свистів, мів летючими снігами, а тепер я тихий і лагідний". "То хто ж воно?" — роззирнулася мавка довкола й побачила на лужку, на узліссі, дівчаток. Вони бігали й сміялися голосно-голосно, аж котилася луна. Адже почалися канікули, і нарешті була весна: тепле сонечко й воля гратися скільки захочеш. "Он хто мене розбудив", — усміхнулася мавка, бо цих дівчаток вона знала від торік: Марусю, Олюсю і старшеньку Миросю. "Скоро Великдень, — тим часом казала до менших дівчаток Мирося. — А ви ще не навчилися веснянок". "Таки ні..." — кивнули Маруся й Олюся. "Я знаю «Молоданчика». Мене бабуся навчила, а я навчу вас!"" (Зірка Мензатюк)
З якими думками пишемо писанку? Зі світлими, спокійними думками, скажете. Ми мимоволі надихаємося певними думками, коли бачимо ті символи, що лягають на яйце. Котрийсь знак нагадує вуха зайчика, котрийсь – пір’їнку, інший – зірочку або хрест. Писанкарські символи, говорять дослідники-науковці, давні дуже, люди придумували їх, щоб зберегти своє світобачення. Ось уже скоро ми покладемо наші писанки до пасхального кошика і понесемо для освячення до храму Божого. Там, у храмі, ми теж побачимо багато символічного. Чимало символів містять псалми: їх ми чуємо щоразу на Богослужіннях. У молитвах, наприклад, можна почути про птахів, про оленя, зорі, Місяць, Сонце, про виноград, сніг, про віск…
""Кудкудак! Кудкудак! Знесла яйце, як кулак! - закудкудакала курка на весь двір. - Та гарне ж: схоже на білий світ. Бо в світі сонце, а в яйці золотий жовток. Кудкудак!" Під хатою на стільчику грілась проти сонечка бабуня Марія. "Яйце? Та кругле, біленьке! Візьму його на писанку." І вона поклала яйце в решето до таких же, як воно, білих та кругленьких. Тоді розтопила ярого воску: "Ходи-но, Івасику, писанки писати!" Взяла бабуня писачок. Р-раз! - і лягла на яйце гаряча лінія. Два! - і розкреслилось яйце навхрест. "Бабулю, чуєш, бабуню! - запитав Івасик. - Що це за квіточка у тебе намалювалася?" "То, Івасику, не квіточка. То знак сонечка золотого..."" (Зірка Мензатюк)
"Три останні дні напередодні Великодня люди вважали жалобливими, «бо Ісус Христос покутував за наші гріхи». Найбільш богомільні не тільки «носили жалобу» — голосно не розмовляли, не сміялися, не встрявали в суперечки — а й не вживали їжі, даючи напередодні сувору обітницю, «щоб Бог допоміг позбавитися гріхів та хвороб». Здебільшого це стосувалося Чистого четверга (Живильного, Страсного, Великого, деінде Нявського Великодня). З цим днем пов'язано чи не найбільше обрядів і дійств..." (Василь Скуратівський)
"Буковина була і ще є багатоетнічним краєм, і кожний етнос має свої обряди, пов’язані із різними церковними святами та іншими подіями. Великодні обряди розпочинаються тижнем, який передує Великодню і зветься Великим: кожен із його днів ніс у давнину певне культове навантаження. Знаю багато повір'їв, пов'язаних з цими днями у горах, де проживає переважна частина гуцулів. Так, у Чорну середу заказувалося обрізати дерева, бо могли висохнути. Вірили, що на Живний четвер після того, як люди виходили з церкви після вечірньої, «приходять мерці на відправу». У Велику п’ятницю ніхто не пускав кров із ніякої маржини, так само ніхто в цей день не йшов по рибу або полювати. Це табу підкріплялося страхом, що поранений звір «клєстиме цілий рік», і це прокляття діятиме до дев'ятого покоління. Цієї застороги дотримувалися в пам'ять про страту того дня Ісуса Христа..." (Юрій Чига)
"Виграва сопілонька у ліску,
Красується землемька у вінку,
Вітерець, пустуючи, шелестить,
Молоденьке листячко мерехтить."(Катерина Перелісна)
"Гарна писанка у мене,
Мабуть, кращої нема.
Мама тільки помагала,
Малювала ж я сама.
Змалювала дрібно квіти,
Вісім хрестиків малих,
І дрібнюсінько ялинку
Й поясочок поміж них."
(Катерина Перелісна)
"Залишивши гніздечко, покотилось яєчко... Та котилось воно недалечко. Квочка з курчатами на подвір’ї гуляла, діток своїх забавляла. "Мамо, он яєчко по стежинці котиться, - сказало найменше курчатко. - Ану ж, яке воно на колір?" "Біле, як сніг", - сказала квочка. "А сніг який?" - спитав півник, бо курчаток взимку ще не було, і снігу вони не бачили. "Такий білий, як оте яєчко, що котиться, - відповіла квочка. - Однак скоро Великдень. То давайте пофарбуємо яєчко, щоб воно було барвисте, як весна." Закотили курчатка яєчко до своєї хати й ну його фарбувати. Припустив теплий дощик, потім стала веселочка в небі. Курчатка у веселочки фарб позичали, на білому яєчку весну малювали. Малювали лапками та писали пір’ячком - і покотилася писанка зеленим подвір’ячком..." (Андрій М'ястківський)
"Нелегку зиму пережила молоденька вербиця. Цілу зиму вітрюган намагався зламати її гілочки, дув щосили і пригинав до землі, але вона не здавалася, гнулася, жалібно змахувала руками-гілочками, та не ламалася. І коли несміливе весняне сонце почало голубити землю, і в її скованому стовбурі почало прокидатися життя. Вербиця хотіла розплющити очі, та поки ще не могла - її бруньки не налилися соком, а міцно спали на гілочках. Та не надовго. Під теплими променями сонця сік розтав і побіг по стовбуру. "Годі спати, дівиці-сестриці, весна вже!" - бадьоро співав він, біжучи стовбуром та гілочками. Ось так поступово бруньки почали наливатися соком, набрякати і ставали все більшими й більшими, аж поки не виросли стільки, що змогли відчинити віконечка і показали світу свої пухнасті біленькі голівки...." (Людмила Дорош)
Писанка, помережана сіткою таємничих ліній, і сама – суцільна загадка. Мало відомо про походження звичаю розписувати пташині яйця, невідомо звідки і коли цей звичай виник на нашій рідній землі. А що ж відомо про писанкарські символи? На багатьох сайтах можна знайти детальне потрактування орнаментів. У різних текстах повторюється одна і та ж думка – раніше люди надавали числам особливого сакрального значення і тому поділ писанки на певну кількість частин не є випадковим. Можна зустріти ось таку трактовку – поділ писанки на дві рівні частини передає уявлення про два світи, коли бачимо поділ на три частини, то це на позначення трьох небесних сфер. Прочитав і хочеться пояснень – про які світи йдеться, що то за небесні сфери, чому квітка на писанці має саме п’ять пелюсток, а не сім тощо?
…Була така в Галичині поетка. Її знають переважно як дитячу авторку. Свого часу вона активно брала участь в українських галицьких шкільних, просвітницьких справах, багато писала для дитячих журналів ("Світ дитини" і ін.), допомагала в складанні букварів та читанок. Наразі продовжують виходити її дитячі збірки, можна знайти її і в сучасних читанках (дитяча класика на кшталт "Українка я маленька, українці – батько й ненька…" чи "Мати наша мати, як голубка сива…" або такі шедеври дитячої поезії, як "Безконечні казочки"). Але насправді Марійка Підгірянка була не лише дитячою письменницею. У 1919 вона видала зовсім не дитячу поему "Мати-страдниця". Недитячими були її перші збірки: "Відгуки душі" (1908), втрачена "Краплини крові". Більшість її творів розкидано в різних тогочасних часописах. Марійка Підгірянка багато писала не тільки "актуальних" патріотичних, "виховних" віршів, але й чимало і чистої лірики – світлої, сумної, гіркої і трагічної.
"Діждались ми паски, а далі діждемо і Божої ласки.
На Великдень і крашанки цілуються.
За тиждень Великдень - недалечке червоне яєчко!
Красна річка берегами, а Великдень пирогами.
Будь великий, як верба, а здоровий, як вода, а багатий, як земля."
(з народного фольклору)
"...Несміло, наче випадково, мружиться на землю сонечко. Всі, хіба окрім холодного, аж білого, снігу, радіють його першим привітикам. Сніг злиться: тане, зменшується, збігає безпечними каламутними струмочками і зникає. Взамін із-під торішнього листя нетерпляче випурхнув перший живий підсніжничок… другий… третій… ой, та їх тут – море! А ось, біля твого ж таки міського будинку, просвердлила мертву товщу асфальту тендітненька кульбаба. Яка сила!!!..." (Володимир Нагорняк)
"Головне - не переставати мріяти про космос, і мрія здійсниться. На питання «чи важко стати космонавтом?», я відповідаю: «якщо цю мрію зміг втілити у життя хлопчик із буковинського села, її може здійснити будь-хто». Тут ніяких таємниць у мене немає. Все дуже просто – треба мати мрію, із якої все починається, і багато працювати». Серед сузір'ївців, я впевнений, є майбутні конструктори ракетної техніки, космонавти. Перед ними стоять завдання – створити принципово нові ракетні двигуни, принцип роботи яких полягав би у використанні природних сил і які існують у Всесвіті, – гравітаційних і електромагнітних. Освоєння далекого космосу, польоти на інші планети – ці завдання також будуть під силу сузір`івцям. Саме у такий спосіб вони зроблять внесок у підкорення космосу, прославлять себе і нашу державу." (Леонід Каденюк)
"Україно моя", "Земля, освячена Тарасом", "Я з цих країв", "Барвінок", "Осколки серця", "Симфонія весни", "Куди пішли?", "Йдемо з батьком по гриби", "Вовк, коза й капуста", "Херсонський сніг" - вірші з книги Володимира Нагорняка "Український рік".
