"...Знаєте, я ще в дитинстві знала, що навіть якщо буду одна-єдина українка у всьому світі, але хотітиму по-справжньому, то вона буде. Україна буде! Все!" (Емма Андієвська)
Вознесіння Господнє. Про народні традиції цього свята — з книги Василя Скуратівського «Дідух».
Згідно з біблійною оповіддю, на 40-й день після свого воскресіння Христос, кілька разів з’явившись учням, вознісся на небо. На честь цієї події православною церквою встановлено свято Вознесіння Христового. У храмах виносять і ховають плащаницю, тому після Вознесіння вже не можна вітатись словами «Христос Воскрес!» Вознесіння завжди припадає на четвер. На це свято найкраще росте трава. У деяких місцевостях цього, дня «заполювали льон» — щоб добре ріс, «підносився» вгору. Випікали печиво у вигляді драбинок, на Чернігівщині та Сумщині — млинці «христові онучки», з якими ходили в поле («щоб добре росло жито») або на цвинтар — поминати померлих (щоб їхні душі вознеслися на небо). Молодь улаштовувала різноманітні забави. Вважалося, якщо на Вознесіння гарна погода, то на добрий врожай, а якщо слякотлива — на недорід.
На світовому фіналі міжнародного конкурсу "Інфоматрікс" з робототехніки і інформаційних технологій у Бухаресті учасники з України вперше взяли гран-прі, а також золото, два срібла і шість бронз в різних номінаціях. Команда складалася з учасників з Києва, Одеси, Житомира, Кам'янця-Подільського та Тарутина (Одеська область). Гран-прі отримав одинадцятикласник з Чернігова Ігор Мелехов в номінації "Програмування". Крім того, учасники з України стали кращими в конкурсі з перегонів дронів.
Як фарбують грицики? Кожного року по-різному. Це може бути гірчичний відтінок, жовта барва, проте найчастіше грицики дарують писанці ніжно-зелений відтінок, близький до світло-салатового. Легку зелену барву можуть також дати молода кропива, листя берези. Отож, грицики входять у ту маленьку групу весняних барвників, які здатні забарвити писанку у відтінки зеленого. Цим вони унікальні.
"— Як тебе звати?
— Калина.
Любомир здивовано зводить брови й перепитує:
— Може, Килина?
Усміх сонячним зайчиком спалахує на губах у дівчини:
— Ні, Калина... Хіба не чув такого імені?
— Хто тебе так назвав?
— А батько з матір'ю. — Та й, поспішаючи вибалакатися, так і сипле лункими словами-дзвониками. — Я була маленька, то не пам'ятаю, як вони мене називали. Ми сюди приїхали з Чорнобиля, я тепер живу у баби Явдохи..." (Євген Гуцало)
Ліна Костенко, Володимир Шовкошитний, Дмитро Павличко, Іван Драч, Леонід Талалай, Валентина Козак, Валентина Харченко, Борис Олійник, Віктор Баранов, Світлана Йовенко, Анна Багряна, Ніна Гнатюк, Станіслав Бондаренко, Наталя Ільчишина, Юлія Хандожинська, Сергій Губерначук, Марія Яновська, Василь Мелюс, Тетяна Прокоф'єва — українські автори, що створили поезії про Чорнобильську катастрофу, які увійшли до цієї добірки. Читаймо... Пам'ятаймо...
Валентина Харченко. Поезії про Україну
"Я гарнішого краю не знаю,
Там, де мати мене сповила,
Де пісні колискові співала
І рушник у дорогу дала.
Там, де спокій знайшли мої предки,
Там, де воля козацька живе,
Там, де серце моє спочиває
І життя, мов у казці пливе."(Валентина Харченко)
Читаючи чудові твори Галини Римар, ми бачимо, що авторка добре знає світ дитячих фантазій, любить дітей, знайома з дитячими мріями. Злет душі пані Галини знайшов своє місце у її творчості, оповіданнях, казках, поезії, музиці, натхненній співпраці з талановитими людьми.
"Пишемо традиційну поліську писанку крок за кроком. Писанка має назву "Півонія з трав'янцями", походить з села Добротів, що на Чернігівщині. Перш ніж занурити писанку до першого барвника, потрібно нанести чимало ліній на біле тло шкаралупи. Найчастіше то і є основний масив роботи..." (Ірина Михалевич)
Найпершими навесні прокидаються трав’янисті рослини – кропива, деревій, чистотіл. Ще раніше нагадують про скору весну, припорошені снігом, зелені поля. У каталозі Кульжинського записано, що озимина здатна подарувати писанці зелену барву. Мені захотілося спробувати. Тож сіла до автобуса і поїхала до окраїни міста, до найближчого поля). У спину тепло, світить лагідне сонце, угорі співають жайворонки. Синьо і гарно довкруж. Озимина з корінням не виривається, зривати її легко і швидко. Для барвника достатньо пари оберемків.
Українські старшокласники з Києва та Харкова здобули золоті нагороди в 38-му міжнародному конкурсі науково-технічних розробок Beijing Youth Science Creation Competition, який щорічно проходить в Китаї в Університеті академії наук. Цьогоріч конкурс відбувався 24 – 28 березня в Пекіні і проходив під гаслом «Відкриття. Інновації. Відповідальність», а розробки учасників були представлені в 4 категоріях: інформатика, математика, зоологія, біомедицина.
7 квітня 2018 року у Луцьку просто неба на вулиці Лесі Українки з'явилася галерея писанок. Це писанки за "Сонячною колекцією" писанок Ольги Косач (Волинський краєзнавчий музей), які відтворила і подарувала закладу торік відома майстриня-писанкарка Ірина Михалевич. Пані Ірина відтворила писанки, бо долучилася до всеукраїнського проекту "Вишивка етнографічна", куратор - Тетяна Серебреннікова. Традиційні волинські та подільські писанки вважаються зразками найвищого прояву художньої майстреності. Писанки розміщено на двометрових бігбордах. Вони привертають величезну увагу лучан та гостей міста.
"За Прутом є село, за селом — гора, а на горі лісок-перелісок, такий невеличкий, що його можна оббігти довкола. У тому лісочку живе мавка-зеленавка, мала, як і він. Взимку вона спала в сухому листячку, а поверх листя лежав сніг. Але прийшла весна, сніжок розтав, і мавка прокинулась. "Що це дзвенить, мов чисте срібло, аж мене розбудило? Може, це ви, струмочки?" — спитала вона. "Ні, мавко. Ми дзюрчимо не перший день, але ти не будилася", — відповіли струмки. "То, може, це ти, берізко?" "Я всю зиму дзвонила обмерзлими гілочками, — сказала берізка. — Але ти того не чула". "Тоді, напевно, це вітер, що гуляє над горою?" "Ні, мавко, не я це. Я взимку дзвенів-свистів, мів летючими снігами, а тепер я тихий і лагідний". "То хто ж воно?" — роззирнулася мавка довкола й побачила на лужку, на узліссі, дівчаток. Вони бігали й сміялися голосно-голосно, аж котилася луна. Адже почалися канікули, і нарешті була весна: тепле сонечко й воля гратися скільки захочеш. "Он хто мене розбудив", — усміхнулася мавка, бо цих дівчаток вона знала від торік: Марусю, Олюсю і старшеньку Миросю. "Скоро Великдень, — тим часом казала до менших дівчаток Мирося. — А ви ще не навчилися веснянок". "Таки ні..." — кивнули Маруся й Олюся. "Я знаю «Молоданчика». Мене бабуся навчила, а я навчу вас!"" (Зірка Мензатюк)
З якими думками пишемо писанку? Зі світлими, спокійними думками, скажете. Ми мимоволі надихаємося певними думками, коли бачимо ті символи, що лягають на яйце. Котрийсь знак нагадує вуха зайчика, котрийсь – пір’їнку, інший – зірочку або хрест. Писанкарські символи, говорять дослідники-науковці, давні дуже, люди придумували їх, щоб зберегти своє світобачення. Ось уже скоро ми покладемо наші писанки до пасхального кошика і понесемо для освячення до храму Божого. Там, у храмі, ми теж побачимо багато символічного. Чимало символів містять псалми: їх ми чуємо щоразу на Богослужіннях. У молитвах, наприклад, можна почути про птахів, про оленя, зорі, Місяць, Сонце, про виноград, сніг, про віск…
""Кудкудак! Кудкудак! Знесла яйце, як кулак! - закудкудакала курка на весь двір. - Та гарне ж: схоже на білий світ. Бо в світі сонце, а в яйці золотий жовток. Кудкудак!" Під хатою на стільчику грілась проти сонечка бабуня Марія. "Яйце? Та кругле, біленьке! Візьму його на писанку." І вона поклала яйце в решето до таких же, як воно, білих та кругленьких. Тоді розтопила ярого воску: "Ходи-но, Івасику, писанки писати!" Взяла бабуня писачок. Р-раз! - і лягла на яйце гаряча лінія. Два! - і розкреслилось яйце навхрест. "Бабулю, чуєш, бабуню! - запитав Івасик. - Що це за квіточка у тебе намалювалася?" "То, Івасику, не квіточка. То знак сонечка золотого..."" (Зірка Мензатюк)
"Три останні дні напередодні Великодня люди вважали жалобливими, «бо Ісус Христос покутував за наші гріхи». Найбільш богомільні не тільки «носили жалобу» — голосно не розмовляли, не сміялися, не встрявали в суперечки — а й не вживали їжі, даючи напередодні сувору обітницю, «щоб Бог допоміг позбавитися гріхів та хвороб». Здебільшого це стосувалося Чистого четверга (Живильного, Страсного, Великого, деінде Нявського Великодня). З цим днем пов'язано чи не найбільше обрядів і дійств..." (Василь Скуратівський)
"Буковина була і ще є багатоетнічним краєм, і кожний етнос має свої обряди, пов’язані із різними церковними святами та іншими подіями. Великодні обряди розпочинаються тижнем, який передує Великодню і зветься Великим: кожен із його днів ніс у давнину певне культове навантаження. Знаю багато повір'їв, пов'язаних з цими днями у горах, де проживає переважна частина гуцулів. Так, у Чорну середу заказувалося обрізати дерева, бо могли висохнути. Вірили, що на Живний четвер після того, як люди виходили з церкви після вечірньої, «приходять мерці на відправу». У Велику п’ятницю ніхто не пускав кров із ніякої маржини, так само ніхто в цей день не йшов по рибу або полювати. Це табу підкріплялося страхом, що поранений звір «клєстиме цілий рік», і це прокляття діятиме до дев'ятого покоління. Цієї застороги дотримувалися в пам'ять про страту того дня Ісуса Христа..." (Юрій Чига)
"Виграва сопілонька у ліску,
Красується землемька у вінку,
Вітерець, пустуючи, шелестить,
Молоденьке листячко мерехтить."(Катерина Перелісна)
"Гарна писанка у мене,
Мабуть, кращої нема.
Мама тільки помагала,
Малювала ж я сама.
Змалювала дрібно квіти,
Вісім хрестиків малих,
І дрібнюсінько ялинку
Й поясочок поміж них."
(Катерина Перелісна)
"Залишивши гніздечко, покотилось яєчко... Та котилось воно недалечко. Квочка з курчатами на подвір’ї гуляла, діток своїх забавляла. "Мамо, он яєчко по стежинці котиться, - сказало найменше курчатко. - Ану ж, яке воно на колір?" "Біле, як сніг", - сказала квочка. "А сніг який?" - спитав півник, бо курчаток взимку ще не було, і снігу вони не бачили. "Такий білий, як оте яєчко, що котиться, - відповіла квочка. - Однак скоро Великдень. То давайте пофарбуємо яєчко, щоб воно було барвисте, як весна." Закотили курчатка яєчко до своєї хати й ну його фарбувати. Припустив теплий дощик, потім стала веселочка в небі. Курчатка у веселочки фарб позичали, на білому яєчку весну малювали. Малювали лапками та писали пір’ячком - і покотилася писанка зеленим подвір’ячком..." (Андрій М'ястківський)
