Публікації за тегом: Україна (Ukraine)

"Дві години від ріки Серету на Буковині лежить село Д. Його рівні поля пригадували б степ, якби не те, що місцями вони западають, мов знеохочені своїм положенням, творячи плиткі невеликі кітли, і якби не той великий ліс, що тягнеться по західній стороні села і творить зелений мур поперек широкої площини, щоб обмежити її розмах. Пишний, майже безмежний великан, неначе у вандрівці, задержався ось тут та задумався над тихими полями, а недалеко нього, почувши за собою зеленого опікуна, попіднімалися сільські хати. Тут... і там... і там — розкинулося село. Ліс панський. Власність приватна. Тонкі ніжні берези поперепліталися з поважними дубами і ясними літніми ночами блистять, мов у срібло одягнені, їх листя дрижить неспокійно, а граціозні, легко повигинані пні приманюють до себе ніжністю та білістю, мов русалки..." (Ольга Кобилянська)

 

 

"... Як показали себе ягоди магонії в роботі? Барвник я готувала як звичайно: 230 мл води, варила на повільному вогні 15 хвилин, до готового відвару додала алюмокалієві квасці. Писанка спочатку набула сіруватого відтінку, та згодом стала синішати. У барвнику тримала її цілу годину. Результат – темно-синьо-сірий з зеленуватим відтінок. Яйце зафарбувалося нерівномірно, при знятті воску барва стала теж сходити місцями. Але то теж результат. Напевно, ягоди магонії – то більше кулінарний барвник, адже є інформація, що нею підфарбовують вина." (Ірина Михалевич)

 

У первісному суспільстві відбулася міфологізація та ототожнення кольорів з важливими в житті речовинами і стихіями, а в період ранньої історії склалася канонізація кольорів згідно з будовою Космосу (світу богів та людей). Первісні народи ототожнювали кольори з найбільш важливими для них стихіями та речовинами: вогнем, кров'ю, землею та молоком. Їм відповідали червоний, чорний та білий. Ці три кольори надовго зберігають значення головних. Пізніш приєднуються жовтий колір світил, зелений (колір рослин у всіх народів), синій (небо, вода).

"Чарівник до нас спустився,
Новий рік не забарився,
Це не вірші, це не казка,
Це із неба  Божа ласка.
Б'ють куранти і салюти,
Новий рік стрічають всюди,
Світом гомін покотився,
Новий рік сніжком умився."

(Юлія Хандожинська)

"Ви були коли-небудь на річці на Осколі, що тече Харківщиною нашою аж у річку Північний Донець? Не були? Побувайте! ...За славним містом Енськом Оскіл тече повз радгосп, і радгоспівський садок, як то кажуть, купається в річці. Заплава річки Осколу, де він у цьому місці розбивається на кілька нешироких рукавів, заросла густими очеретами, кугою, верболозом і густою, зеленою соковитою травою. Як увійдеш, картуза не видко! Шумить заплава в травні та в червні..." (Остап Вишня)

"Вишивала рушничок
Бабуся нитками,
Вишивала рушничок
Всіма кольорами.
Ниточка до ниточки
В полотно впліталась,
Квіточка до квіточки
Мило посміхалась."

(Юлія Хандожинська)

"Плаче дівчинка боса
На бабусин поріг.
Розчарована осінь
Клигає по дворі..."

(Ігор Павлюк)

Персональна виставка картин художника Василя Гелетка "Стежками Тараса Шевченка" відбудеться! Але трохи пізніше...

 

Ця стаття - продовження попередньої, де публікуємо добірку ілюстрацій орнаментів вишивок з книги Катерини Сусак та Ніни Стеф’юк "Українське народне вишивання".

"Коляда іде в Святий вечір,
Коляда іде – всім Дари несе,
Всім Дари несе найкоштовніші:
Усім людям – ладу найладнішого,
Усім людям – долі наймилішої,
Усім звірам – снігу найтеплішого,
А деревам – срібносніжну віхолу.
Коляда іде, всім Дари несе,
Щастя золоте – в серденько дитини.
Коляда іде, всім Дари несе,
Бо Різдво прийшло на Україну."

(Тетяна Винник)

Глибока осінь дарує коричневі барви! Таких відтінків можна досягти і на писанці. Чим же фарбувати писанку в жовтні й листопаді? І свіжим:), і висушеним, і замороженим — усім потрошку...

 

 

 

Вісім рядків про кожен місяць складають ілюстровану книжечку Олени Журливої "Хто знає, як рік минає". Картинки до неї намалювали художники  Іван Макогон та Антон Тетьора.

До збірки дитячої поезії Уляни Кравченко увійшли вірші: "Заспів", "Проліски", "Веснівка", , "Квіти", "Хрущі", "Конвалії", "На Зелені Свята", "Лелії", "Квітка і гусінь", "Незабудка", "Кіточка", "Пташка в клітці", "Думка" ("Ой, скажи мені, струмочку), "Рідне гніздо", "Сирітська думка", "Моїй дитині", "Спокійно засни", "Співай дитино!", "Ти питаєшся, дитино", "Скажи, дитино, правду щиреньку", "Як сяють зорі на неба склоні", "Серденько чуттєм огрій", "Мамо, сипле, сипле сніг!", "Поспіши, дитино мила!", "Під Святий вечір", "Та зима така чудова", "Вітер завиває, гуляє по полю", "Як зима, цариця біла", "Рідний край", "Цей твій брат, моя дитино", "Ті старші наші сестри, побратими", "Ой ся землиця", "Думка" ("Хоч ти неначе в домовині"), "Думка" ("Як палають в темнім борі ягідки калини"), "Молись, дитино", "Боже!", "Мова без слів", "Розмова", "Клопоти Нусі", "Нуся при роботі", "З листу мами до Нусі", "Свідоцтво Нусі", "Нуся на феріях", "В гостині у Нусі".

На завершення публікації книги Катерини Сусак та Ніни Стеф’юк "Українське народне вишивання" надаємо добірку ілюстрацій орнаментів вишивок з цієї книги без описань та пояснень.

"Рідний край", "Цей твій брат, моя дитино", "Ті старші наші сестри, побратими", "Ой ся землиця", "Думка" ("Хоч ти неначе в домовині"), "Думка" ("Як палають в темнім борі ягідки калини"), "Молись, дитино", "Боже!", "Мова без слів", "Заспів" - поезії Уляни Кравченко, присвячені рідній Україні.

"Бачиш: між трав зелених,
як грудочки, пташата...
Станьмо ось тут навшпиньки
спокій їх берегти.
Може, не зможу батьком –
стану їм старшим братом;
будь їм, маленьким, сірим,
просто сестрою ти…"  (Володимир Підпалий)

У Києві відбувся Форум «Космос і майбутнє» для обговорення викликів космічної ери, найсміливіших інноваційних ідей, технологій, освіти майбутнього. Форум організували представники громадських організацій УМАКО «Сузір’я», UkraineIS – «Україна Є», Центр розвитку творчості «Лілея» та ТОВ «Українсько-норвезький міст». На Форумі відбулася найширша дискусія за останні роки як щодо космічного майбутнього України, так і подальшого глобального розвитку нашої цивілізації. В рамках Форуму відбувся Космохакатон - перший у світі космічний «анти-хакатон», де команди працюють над проектами майбутнього не тільки під час заходу, але й після його завершення. Космохакатон – це принципово нова модель творчої  командної роботи над глобальними проблемами людства та викликами майбутнього.

1 жовтня відзначаємо свято Покрови Пресвятої Богородиці, або, кажуть, "Покрови". Традиційно Покрова на Україні належала до так званих двонадесятих свят, себто великих. З Покрови починали гуляти весілля — це була пора сватань та шлюбів. Покрова вважалась покровителькою козаків. Щорічно з великою урочистістю вони відзначали це свято на Січі у своєму головному храмі святої Покрови. Українська Повстанська Армія (УПА), що постала в час другої світової війни як збройна сила проти гітлерівської і большевицької окупації, — теж обрала собі свято Покрови за день Зброї, віддавшись під опіку святої Матері Богородиці. Таким чином, Покрова святкується в нас не тільки як народно-релігійне, а й національне свято.

 

"Росла собі на городі звичайна квасолька. Цвіла дрібненькими скромними квіточками, а восени давала добрий урожай смачних поживних квасолинок і була при цьому щасливою. Таку квасольку ви й тепер можете побачити на кожному городі, а борщик, зварений з нею, дуже смачний. А от колись давно трапилась така історія. Літав собі, бавлячися, пустун-вітерець, побачив нашу квасольку і почав її дражнити..." (Надія Кир'ян)

"То не чорні хмари над Богуславом стояли, то турки-яничари на місто напали, людям руки путами в’язали і гнали їх у далеку землю турецьку, в тяжку неволю. Спіймали й дівчину-білявку, попівну Марусю Богуславку. Вродлива, справжня красуня була Маруся. Тож, коли її в Стамбулі на базарі продавали, вподобав її багатий паша турецький. "Не годиться таку пишну квітку важкою каторгою в’ялити, візьму її до свого дому, скажу її виховати в мусульманській вірі та в звичаях турецьких, туркенею стане, за дитину мені буде." Купив паша Марусю, у свою палату привів, у турецьку одежу зодягнув і найняв учителів, щоб дівчинку по-своєму вчили, щоб її потурчили-побусурменили. І пильнували вчителі, щоб вона українського слова не чула, хреста не бачила, щоб не до Христа, а до Аллаха молилася. Але дівчинка глибоко в серці, мов чарівний образок, носила спогад про рідний край — про чудовий краєвид із сріблистою рікою, крутими скелястими берегами й білими хатками у вишневих садках..." (Роман Завадович)