На відео: Ніна Наркевич. "Щасливий Святий Вечір".
Ніна Наркевич
ЩАСЛИВИЙ СВЯТИЙ ВЕЧІР
(оповідання)
Завантажити текст оповідання "Щасливий Святий Вечір" (txt.zip)
Сьогодні Марічка дуже поспішала додому. Насилу дочекалася вона останньої години навчання в школі. Сьогодні Святий Вечір, а завтра Різдво. Марічка дуже любить Різдвяне Свято. Тоді так гарно вдома, так гарно в церкві...
Мабуть, мамуся вже прилагодили Святу Вечерю. А ялинку ще вчора тато приніс знадвору й Марічка вже прикрасила її: і янголик вгорі під зіркою, і кольорові ланцюжки й золоті горішки... Тільки все якось не так весело на душі, як завжди, було в цей вечір. І тато й мама потихеньку сумують. Це теж бачить Марічка й знає чому... Ось уже скоро рік, як братік Юрко поїхав від них у далеку подорож на великім кораблі. Він минулого року закінчив морську школу та поступив на службу до мор ського флоту. Часто присилав він листи до тата й мами, багато цікавого в них оповідав про всі ті країни, де встиг уже побувати, і ніколи не забував він своєї сестри — Марічки. Завжди кілька привітних, веселих слів було для неї. Завжди обіцяв привезти Марічці гарних гостинців зі своєї подорожі, а... от уже другий місяць, як перестав писати... Мама й тато питали скрізь, що сталося. Й от їм сказали, що під час великої бурі на океані той корабель, де був Юрко, розбило. І досі ніхто не знає, де всі люди з корабля — хто живий, хто загинув. Але потішають, що, мабуть, усі врятувались, тільки ще не мають вістки про них.
— І яке ж це буде свято без Юрка?.. — 3 такою думкою добігла дівчинка додому та, перестрибуючи по два-три сходинки, піднялася нагору і увійшла до їхнього помешкання. Вже темніло. В їдальні коло ікони мамуся засвітила лампаду. В світлі її привітно всміхалася на іконі Мати Божа до Ісусика. Було тихо й якось ще більше сумно, як завжди, в останній час. Мама ще поралася в кухні, але все вже було готове. Стіл був накритий вишиваною скатертю. Там уже лежав рум'яний Різдвяний колач, а на пучечку сіна стояли полумиски з кутею та узваром.
— Мабуть, треба вже прилагодити посуд для вечері. Піду, запитаю в мами... — подумала Марічка, й побігла до кухні.
— Я вже прийшла, мамо... — почала Марічка та замовкла. — В мами очі червоні, плакала?... — несміто вона запитала мами. —Де тато, мамусю? Вже смеркло, може лагодити посуд для вечері?
— Так, донечко, — відповіла мама. І зітхнула... — Будемо починати вечерю. Тільки сьогодні Святий Вечір, і ти постав тарілку і для Юрка теж. Його нема з нами, то хоч його місце, його тарілка буде між нас... — В голосі мами забреніли сльози.
— Добре, мамо... — і Марічка швидко вибігла з кухні, щоб і собі не розплакатись.
Незабаром усі зібралися до їдальні. Не сміявся і не жартував тато з Марічкою, як завжди. Дівчинка потихеньку сіла на своє місце. Мама засвітила свічку.
— Ну, щож, будемо вечеряти, Іване?... Вже перша зірка засвітилася... Хоч і нема з нами нашого Юрка, то може вона й йому десь засвітить.
Тато похилився. Мимоволі очі всіх звернулися на місце, де стояло порожнє крісло, а перед ним на столі Юркова тарілка, що прилагодила Марічка.
Тато почав молитися. Слова молитви промовляв уголос, а за ним їх повторювали потихеньку мама й Марічка, а в думці бриніли другі слова, якими вона зверталася до Божої Матері, що ласкаво всміхалася до неї з ікони (так їй здавалося). "Пречиста Діво Маріє, верни нам нашого Юрка, верни нам його..."
У цю мить за дверима почулися кроки, хтось узявся за двері, пробував відчинити, тоді задзвонив.
— То, мабуть, хлопець, що газету носить, по гроші прийшов, сказала мама.
— Я зараз. Та ж двері не замкнені... — відповів тато та й пішов до передпокою. Та ще він не встиг переступити порога, як двері відчинилися, і в них стояв Юрко в морській уніформі з валізкою в руках.
— Юрчику! Синку! — скрикнула мама, а тато вже обіймав хлопця. А Марічка? Вона вже протиснулася поміж татом і мамою й стрибнула братикові на шию.
— Отож бачиш, отож бачиш, яка несподіванка для нас! — щебетала вона.
І який то був щасливий Святий Вечір, такого, здавалося, ніколи не було в цій хаті. Весело вечеряли, сміялися, гомоніли. Після вечері засвітили ліхтарики на ялинці та співали коляди. А потім Юрко оповідав про свої пригоди на морі. Марічці він привіз багато гарненьких мушельок, прикладав до її вушка й казав:
— Слухай, як шумить у мушельці, це хвилі говорять!
Так із мушелькою в руці й заснула Марічка, та снилися їй хвилі, а на них Юрко в човні. Над човном простягла руки Пречиста Діва, ніби захищає його...
За матеріалами: "Сніжинки". Додаток до журналу "Наше життя". Малюнок Христі Зелінської. Упорядкувала Марія Юркевич. Союз українок Америки. Філадельфія, 1960, стор. 23 - 25.
Дивіться також на "Малій Сторінці:
Наркевич Ніна — українська письменниця в діаспорі, про життєвий та творчий шлях якої не згадується в жодній еміграційній періодичній пресі, де вона виступала з творами для дітей. За період 1950-1970-х рр. опублікувала цілу низку оповідань та віршів у журналі «Наше життя» («Our life»), що видавав "Союз українок Америки" у Філадельфії.
У цьому розділі пропонуємо почитати гарні оповідання для діточок про зиму, про свято Нового року та Різдвяні свята від наших сучасних авторів та класиків української літератури: Василя Сухомлинського, Олени Пчілки, Івана Багмута, Ярослава Стельмаха, Віктора Близнеця, Пилипа Бабанського, Остапа Вишні, Петра Короля, Галини Демченко, Олександра Копиленка, Олега Буценя, Андрія Бондарчука, Віктора Васильчука, Анатолія Давидова, Наталі Забіли, Івана Сенченка, Василя Струтинського, Василя Скуратівського, Івана Малковича, Олени Цегельської, Василя Чухліба.
