Тетяна Винник. "Синій світ" (збірка віршів для дітей)

Тетяна Винник

Моя матуся 

Матусю моя рiдненька,
Риси твого обличчя
Я збережу в обличi своїм.

Матусю моя найкраща,
Всi твої вмiння й таланти
Я зебережу у руках своїх.

Матусю моя найдобрiша,
Всi твої добрi справи
Я робитиму вслiд тобi.

Матусю моя наймилiша,
Всю твою вiру й любов
Я примножу у серцi своїм.

* * *

Тато

Мiй татусь розумний, чесний,
справедливий i чудесний! 
Вiн усе на свiтi знає – 
Що, коли i де буває. 

Може вiн пораду дати,
Може книжку почитати,
Вмiє тато майструвати,
I на скрипцi ладно грати.

Має тато чуйне серце,
Що в бiдi завжди озветься!

* * *

Моя родина

Моя родина – звучить так просто!
Моя родина – звучить так гордо!
Моя родина – це суголосся,
Це честь і мужність мого народу.

Це серце вірне – щосили б’ється, 
Як в лоні мами життя дитини. 
Моя родина – так мужньо зветься,  
Моя родина – це Україна!

* * *

Вишиванка 

Квiти розцвiтають
Ось на рукавах,
З iрiю далекого
Повернувся птах – 

Дивнi вiзерунки 
Сяють, мов живi –
Мама вишивала 
Оберiг менi! 

* * *

Україна

Їде потяг повз Карпати,
Десну й Чорне море,
Крізь степи, ліси та хати – 
Потяг неозорий.

Потяг цей свобода зветься,
Мова – його мати. 
Україна в мене в серці – 
Не лише на мапі! 

Весна

Весна іде по льоду,
В замети загляда,
Де спить іще холодна,
Несонячна вода. 

Виблискує крижинка,
Пливе по течії.
І дивиться сніжинка 
На відблиски її. 

Зайці на вітрі грають,
Сховавшись у снігах.
Рзчулено спливають 
Бурульки на дахах. 

* * *

Пiдснiжник

Ще снiг iскриться у рiллi,
Блукають хитрi лиси
Слiдами зляканих зайцiв,
Але ти їх не бiйся!

Ще холод в´ється мiж ялин
I тоншає, мов нитка,
Вже у снiги забрiв один
Пiдснiжник хтозна-звiдки. 

* * *

Сонце

Сонце у ставочку 
Блискає із дна.
Креслить по льодочку 
Промінцем весна.

Пташечки співають
В хмарах золотих,
І весна стирає
В небі холоди.

Розцвітають квіти, 
Яскравіють дні.
З сонечком радіти
Хочеться й мені. 

Писанка

Розмалюю писанки власними руками – 
Для бабусі, дідуся, тата і для мами!
Намалюю сонце, вранішню зорю –
Розкажу я світу, як його люблю!

Намалюю птаха – символ охоронця,
Божого посланця нашого віконця.
Намалюю гілку – у бруньках рослину,
І спіраль – як символ миті й часоплину.

Намалюю оленя – символ допомоги,
Рятівник безстрашний у шуканні Бога.
Намалюю коника – символ руху сонця,
Що несеться небом в шатах віроносця.

Намалюю квіти – радісних дітей,
Рибу – для здоров´я  й усмішок людей. 
Лист дубовий жовтий – подивитись любо,
Щоб було здоров´я міцне, як у дуба!

* * *

Великдень

Христос Воскрес! Христос воскрес!
Славiте в сонцезлетi 
Христа, що знiсся до небес,
Прославивши безсмертя.

Славiте шлях, котрий проклав – 
Йшов по водi, бо вiрив,
Надiю нам подарував
Й любов свою безмiрну.

Христос Воскрес! Христос Воскрес!
Радiй земля i небо!
Цей свiт добра, цей свiт чудес
Бог дарував для тебе! 

* * *

День Великий 

День Великий скоро буде,
Прославалятимуть всi люди
Час земних надiй i змiн – 
В сонцi, в небi Божий Син!

Вiн довiв своїм життям,
Без вiйни i без звитяг:
Можна зло перемагати
I спасiння дарувати. 

Щоб ми вслiд йому чинили
На землi добро робили.
Дзвiн лунає до небес – 
Сповiща: «Христос Воскрес!»

* * *

Великоднiй Hiжин 

Вже розквiтло мiсто барвами в саду,
I дахи шпилясто горизонтом йдуть,
Вiтерець зворшено угорi летить 
I несе на крилах Великодню мить!

Нiжин – мiсто-зодчий для своїх дiтей,
Прославляй Великдень, сповiщай людей – 
Хай малюють писанки, паски хай печуть,
Хай пiснi iз храмiв, як меди, течуть!

Хай радiє мiсто, кличе хай людей 
На святкову службу в мiсто це – музей.
Хай озвуться дзвони й ангели сурмлять,
Мов птахи iз вирiю, рушники летять. 

Синій світ

Синій киці сниться мишка,
Що по ліжку ходить пішки.
Синя тінь снує хвостата
В синю нірку біля хати.

Синя киця, синій сад,
Синій в небі зорепад.
Синій вітер за вікном,
Синя мрія за столом.

В синє дивиться вікно,
Де ще жовтим все було.
Мріє киця в сні про синє –
Синю мишу в синім сіні.

* * *

Художник

Намалюю синю птицю,
Золоту лахмату кицю.
Синій сад я намалюю,
У якому не нудьгують.
Намалюю день червоний,
Фіолетового дзвона.
Хай і песик не сумує 
І його я намалюю
Кольорового усього!
Забруднив усю підлогу – 
Кольоровими слідами
Робить стежечку до мами.
Намалюю жовту днину
І рожевеньку дитину,
Помаранчевого зайця
І собі блакитні пальці.
Полосатий подорожник, 
Справжній я тепер художник!
У клітинку жовті ночі…
Намалюю – що захочу!

* * *

Вечір

Жовта хмарка у криниці
Умивалася, мов киця.
Чорний кіт біля воріт
Залишив глибокий слід.
Сірий вітер – весь у дірки,
А крізь нього світять зірки.
Сон торкається руки,
Облизав усі шибки.
Синє небо неозоре,
А з вікна весь світ – як море.

* * *

Слон і дзеркало

Слон у дзеркало вдивлявся
Й не на жарт перелякався!
Навіть хоботом не рухав
І прикрився власним вухом!
Але все ж не розгубився,
Хоч і вухом затулився:
- Хто у дзеркало вселився?! – 
Слон у дзеркало дивився.
Але Хтось мовчав і слухав, 
Слон бубнів – розвісив вуха.
Той, у дзеркалі, не стерпів…
(Хоч і мав залізні нерви!)
- Ти забув, коли вмивався,
Бо себе вже сам злякався!

* * *

Тіння

Ми Тіння, Тіння, Тіння – 
Зелене, буре, синє…
Ми в Тіньовій країні
Воюєм зі Світінню.

Живемо в безгомінні,
У вічному тремтінні.
Ми падаємо стиха,
Страшніші ми за лихо,

Підступніші за лихо,
Бо ходим тихо-тихо.
Хоч можемо, як віхола,
Стояти понад стріхами.

Ми Тіння, Тіння, Тіння
З тонкого павутиння,
І навіть з бадилиння,
І запашного сіна.

У білім цьому плині
Страшнішого немає,
Коли довкіл смеркає – 
І Тіння виринає.

Йдемо по свіжім сліду,
Останні в світі свідки.
Ніякому солдату
З землі нас не підняти.

Але коли смеркає
І з трав роса спадає,
Безслідно ми зникаємо,
Від себе ми втікаємо.

* * *

Секрет

Таємниця є у Ані
Про яку вона лиш Ірі
Розказала позавчора.
Вчора розказала Каті,
А сьогодні – Марті.

Таємниця є у Ані, 
Про яку вона лиш мамі
Розповість сьогодні.
Може, ще розкаже Аллі,
Хоч вона сьогодні вранці
Відняла у Ані ляльку.

Не розкаже лише Маї – 
Кращій подрузі своїй.
Мая влітку із батьками
У селі відпочиває!
Маї в місті ще немає…

* * *

Неслухняні черевики

Це мій лівий черевик – 
Він сховався на балконі.
Це мій правий черевик – 
Він лежить біля півонії.
Я роззувся, оглянувся…
От морока із взуттям – 
Неслухняні черевики 
Роблять справи навпаки!
Правий черевик – на ліву,
Лівий черевик – на праву
Ніжки взулися і йдуть.
- Я до правого не звикла! – 
Обізвалася лівиця.
- А мені кульгати годі – 
Що зробилось у природі?! 
Говорили черевики:
- Ми до «навпаки» не звикли! – 
Вибігають на дорогу,
Переплутавши всі ноги!

Осінь 

Сад листочки розгубив,
Розкружляв, розвiяв.
Причаїлися гриби 
В сонечка на вiях.

Струни рвуться у стернi
I летять у вирiй,
Нiби птахи неземнi –
Золотi та сiрi.

I вистукує багряно
Серце у калини.
Ось листок летить над нами –
З саду – у долину. 

* * *

Покрова

Угорi росте пiдкова,
По зiрках iде Покрова. 
Вкриє землю обегiром – 
Або листям, або снiгом.

Йди, Покровонько, до нас,
Хай настане добрий час –
Козакам i воякам,
Й всiм на свiтi дiточкам!

* * *

Пісенька лісових грибів

Нас не всі знають,
Хоч нас не минають,
Зривають, зминають, 
Переступають!

Під капелюшками
Ми засинаємо.
Перед ножем
Голови не схиляємо!

Не боїмося чорнії хащі –
Любимо осінь. 
Отруйні, корисні, але найкращі – 
Ліки для лосів!

* * *

Гриби 

В лiсi на осоннi 
Грiлися гриби.
Ось лисички соннi
Й лисячi слiди.

Бiлий в капелюсi –
Iз листком зеленим. 
В чобiтки узувся
Золотий опеньок. 

Панi сироїжка
Поламала нiжку.
I ридає – ух! – 
В синiй капелюх.

Зеленушки за горою –
позливалися з травою.
I стоїть, як семафор,
На узбiччi мухомор. 

Синичкa

Синичко, синичко,
Маленька, прудка,
Ти крихти не їла,
Води не пила!

Тобi годiвничку
Повiсили ми.
Сюди прилiтай ти 
посеред зими!

Ти вмiєш радiти
I крихтi на днi.
Вiд цього теплiше
Не серцi й менi!

* * *

Сон

Я лечу над містом,
Осідлавши пса.
Світяться іскристо
Сонні небеса.

Димарі носами –
В хмарах золотих.
І сліди від санок
Засипає сніг.

Свище завірюха,
Виє зусібіч.
Пес розвісив вуха
У зимову ніч. 

* * *

Метелиця

На подвір'ї сніговиця – 
Снігом замело травицю – 
Заметільниця, шаруга,
Сніжниця, зимова хуга!

У шибки підступно дмуха
Хуртовина, завірюха,
Завиває, снігом віє,
Хугавиця і крутія.

Всі дороги замела 
Веремія-бабця зла – 
Хвища, віхола, охиза,
Сніговійниця у ризах.

Лісом бродить, в дуплах виє
Хуреля, кура, завія,
Кушпела, юга, хурдига
Снігокрутниця-інтрига!

Заметь, сніговій, хуртеча – 
Нажахалася малеча –
Заметіль, фурделя, хвижа
В димарі горлає хижо!

А завійниця й пурга
У повітрі – застига.
Замітає снігом місто – 
Буде у природі чисто!

* * *

Іній

Вранці у віконці
Забіліло сонце,
Бiлi птахи i дахи,
Й на деревах кожухи.

Задимiли димарi – 
Білi хмари угорi!
Бiла фреска у вікні,
Проминають білі дні.

Бiлий в голуба полiт –
Забiлiв ген бiлий свiт!
Чорні розповзлися тіні –
Не бере їх білій іній! 

* * *

Снігурі

Червоні намистини
Розсипала зима.
Прикрасила калину – 
Бо листя вже нема.

Червоні намистини
На сонці виграють
І ягоди калини
Пожадливо клюють.

А ми ще й годівничку 
Повісили в дворі –
Злітайся, синички
Й прекрасні снігурі!

Лист до Святого Миколая

Я Тобі малюнок намалюю,
Де щасливі всі на світі діти!
На Твою адресу надішлю я – 
Хай зоря у небі синім світить.

Попрошу у Тебе, аби Свято
В нас було чудове неодмінно – 
Дітлахів на світі так багато,
Що Тебе чекають з нетерпінням!

* * *

Миколай Чудотворець

Старець iз янгольським ликом – 
святостi й благодатi,
послухай мою молитву, 
мовлену у сум´яттi: 
всiм, хто шукає пораду,
всiм, хто в бiдi та скрутi, 
Ти подаруй розраду,
зла розiрвавши пута.
Оберiгай подорожнiх,
Паломникiв, водiїв,
воїнiв, удiв, торговцiв,
студентiв та морякiв. 
I бережи, мов зiницю,
Всiх на землi дiтей!
Хай iм´я Твоє святиться
Хай буде Чудо Твоє! 

У Святвечір

Янголи, мов діти, у вікна заглядають
Й зірку золоту тулять до шибок.
І дерева, й птахи в радості співають,
І Земля радіє, і радіє Бог.

Радуйся ти, Земле, радуйся новині – 
Всім нам на спасіння Бог послав Христа – 
Сина дорогого, щоб прийшло прозріння,
І любові сила, й віри висота!

Янголи і діти – прославляють Бога,
І співає серце в радості земній.
Кожному хай буде світлою дорога – 
Сяє ясна зірка в сонній далині.

* * *

Вертеп

В хуртовину, у завію,
У печері поміж сіна,
У безвиході Марія
Народила в яслах Сина.

Сяє зірка Вифлеємська,
Гріє серце висота – 
Ангел сповіщає Землю
Про нароження Христа!

Всі несуть дари для Hього –
Ладан, золото і мирро!
Хай у кожного дорога
З Богом буде, буде з миром!

* * *

Бiлий янгол

Бiлий янгол на плечi
В сивої надiї.
Усмiхається й мовчить
В срiбнiй заметiлi.

Снiг кружляє, опада
На яри й дороги.
Бiлий янгол – не вода,
А посланець Бога.

Бiлий янгол засурмить –
I серця озвуться.
Слався, Hебо, слався, Мить,
Прославляй Iсуса!

* * *

Колядка

Коляда іде в Святий вечір,
Коляда іде – всім Дари несе,
Всім Дари несе найкоштовніші:
Усім людям – ладу найладнішого,
Усім людям – долі наймилішої,
Усім звірам – снігу найтеплішого,
А деревам – срібносніжну віхолу.
Коляда іде, всім Дари несе,
Щастя золоте – в серденько дитини.
Коляда іде, всім Дари несе,
Бо Різдво прийшло на Україну.

* * *

Йде Рiздво по Hiжину

Скверами, кварталами
Тихо йде зима.
Місяць світить фарою – 
З хмари вирина.

Вулички заснiженi –
Русла давнини.
Йде Рiздво по Hiжину
I несе Дари.

Вечiр дивовижний,
Спить Остер-рiка.
Йде Рiздво по Hiжину,
I зоря – в руках. 

* * *

Родивсь Христос!

Йде Рiздво по вулицi,
Вiкна в небо вузяться
I горять свiчки.

До горiшка вишенька 
В бiлiй льолi тулиться,
I – тепло руки.

Дiдух в шибку дивиться
На церкви заснiженi – 
В нотах суголось.

Хай тобi радiється,
Стародавнiй Hiжине,
Бо родивсь Христос!

* * *

Щедрий вечiр

Вода-Маланка і Місяць-Василь
про торжество ґаздів сповістили!
У Щедрий Вечір, у добрий вечір 
Багаті столи господа͑рі накрили!

Ось кутя на покуті, ковбаса, вареники – 
То ж «водіть Маланку» з танцями та сценками!
Із душами предків, із добрими богами,
Щедрий вечір завжди буде поміж нами! 

* * *

Засівка

Сію-сію, снiгом вiю,
Вiтром завiваю!
Я вiншую-засiваю
Й вас, ґазди, вiтаю!

Хай будеприйде достаток
З Дiдухом до хати,
Радостi святковий вир,
А у серцi вашiм – мир!

* * *

Водохреща

«Не я б´ю – верба б´є»,
Та воду я славлю!
У неї теж серце є – 
Прозоре, мов крапля.

«Не я б´ю – верба б´є!»
Здоров´я бажає.
Хай личко твоє
Слiз не проливає!

Сіячі

Ми посіяли зерно
В полі проросло воно.
Стиглий Колос колосився, 
Пив дощі, на сонці грівся
Та дивився в небо,
Бо була потреба
Споглядати небеса – 
Волошкова то краса!
Ми посіяли зерно,
І достигло вже воно – 
На Бориса-Гліба 
взялися до хліба!
То ж зібрали урожай,
Помічник у нас – комбайн!
Наші предки на млині
борошно мололи. Ми
намололи на верстаті,
й уже хлібом пахне в хаті,
у пекарні, у печі
пахнуть сонце-калачі,
мандрики та вергуни,
жайворонки, медівник, 
пундики, млинці, галушки,
мамалига, балабушки,
булки, пироги, локшина,
паски золота скорина,
книш, коржі та коровай – 
до вподоби обирай!

Хліб на ноги всіх поставить –
Сіячів своїх прославить! 

* * *

Буває

Ранок та вечір – 
Свiтання – смеркання,
Пiзня година – зоря вечiрня,
Розсвiт, поранок чи спозарання…
Все у життi дороге i гарне. 
Все у природi таке потрiбне:
Нiч – щоби день, темно – щоб видно.
Є у життi i гiрке, й солоденьке,
Може – ще рано, а може – пiзненько.
Може людина нещирою бути,
Може й вiдвертiстю всiх огорнути.
Схiд є i Захiд, Пiвнiч та Пiвдень,
Сонце заходить, щоб завтра зiйти. 

* * *

Добро i Зло

Зло та Добро одвiчно змагаються –
Хто з них спритнiше, хто головне.
Зло по дорозi бiжить, озирається,
Може, Доброго його пережене?!

Ну а Добро йде собi тихо,
Впевнено, мирно, лагiдно йде.
Справи хорошi робить на втiху,
Має сто усмiшок й сотню iдей.

Зло видивляється, Зло вихваляється
Працею iнших, щастям чужих.
Ну а Добро на те все усмiхається – 
Навiть не хоче змагатись зi злим. 

Зло все навиворiт геть вивертає,
Рветься до всього Зло напролом.
Але у Зла стiльки сили немає,
Аби у свiтi стати Добром.