"Два Горобчики літали й милувалися садком. Тоді присіли на ніжних гілочках Абрикоса й заговорили: "Ось-ось розкриються ці чарівні квіткові бруньки!" "Так. Це буде чудесно!" Тоді по-господарськи поговорили, що гусені ще немає, тож роботи їм небагато, а їжа є: он хоч би й на калинці ще повно ягід лишилося, а у дворі насипано пшенички багато для курей, тож можна безтурботно політати й порадіти теплу. Чудово, що тут нема пострілів, вибухів, як у інших знівечених садочках..." (Галина Римар)
"Писанка в Україні тісно пов'язана зі святом Світлого Христового Воскресіння, тому в радянський період писанкарство тривалий час було під забороною. Аж настільки, що в Центрі України перестали писати писанки зовсім. На Кропивниччині жінки до Пасхи, а потім і до Проводів завжди старалися приготувати побільше крашанок. Моя бабуся Надія Семенівна Данильченко, 1931 року народження, жила на хуторі на Спаському куті поблизу села Березівка Маловисківського району. Вона заздалегідь, з лютого місяця, починала збирати сирі курячі яйця. Бережливо складала їх до металевої форми, в якій випікала паску, а стояла та форма під ліжком. Там було прохолодно, тож яйця не псувалися і зберігалися до весни..." (Ірина Михалевич)
"Благаєм небеса і світ увесь:
– Спиніть війну! Спиніть війну! – благаєм.
Важкий упав на плечі хрест.
Крізь жах і смерть свій шлях долаєм."(Ганна Максимович)
"Народе мій милий,
яка наша доля?
Важко нам вдається
відстояти волю.
Але ми всі разом,
як кулак єдиний,
будем захищати
неньку Україну..."(Григорій Донець)
"For a moment of life,
For a moment of death,
A poet left already love for home.
For a moment of peace,
For a moment of fight,
A poet left already Lviv for Luhansk.
For a moment of smile,
For a moment of sigh,
A poet left already love for home."
(Kurama)
"Якось над золотистим полем нависла хмара. Чорна, грозова, ось-ось з неї вдарить блискавка. І дійсно, невдовзі загуркотів грім, і хмарюка почала закидати поле градом та кресати страшні блискавиці. Довго це відбувалося..." (Юлія Забіяка)
"Bleeding. Freeing.
Willing. Mariupol.
Homeland.
Port town.
Remain.
The only one for me.
Bleeding. Freeing.
Shielding. Mariupol..."(Kurama)
"Що з нами збудеться, мила,
що з нами стане?
Вітер сліпий жебракує поміж містами.
Мох проростає дахами,
тоншають стіни.
Те, що здавалось непевним,
стало постійним.
Те, що здавалось далеким —
стало свідомим.
Хочу додому, чуєш!!!!
Я хочу додому..."
(Марко Терен)
"Води криничноï вiдерце,
Через уста у саме серце.
Це почуття запам'ятай –
Це Украïна, рiдний край.
Домашнi звичнi нам турботи,
Приємна втома вiд роботи.
Це почуття запам'ятай –
Це Украïна, рiдний край..."(Юлiя Дмитренко-Деспоташвiлi)
Юлія Хандожинська, Микола Ведмедеря. Пісенник «Сонячні промінчики» (стор. 3–24) — слова, ноти, відео
"Aware of a poet?
Aware of a poet?
A poet of Cossack broods over the land.
Not noting a bullet.
Not noting a bullet.
You see a poet of Cossack in Borodyanka."(Kurama)
"Дякую Вам за спілкування і за інтерес до живої української традиції писанкарства. У блозі є окремий розділ “Про натуральні барвники в усі пори року”, де написано чим та в якому місяці можна добре зафарбувати писанку. Квітень містить не так багато заголовків. І от розділ доповнюється новим рецептом. Фарбувати вміє будь-яка рослина. Особливо гарно фарбують весняні рослини, бо вони найсильніші. О цій порі, в перших числах квітня, вже є сережки на березах. Вони зроблять писанку сонячно жовтою. У жовтий колір пофарбує і листя бузини чорної, що саме зараз зеленіє густими чубчиками. Але бузину чорну ще треба знайти десь у парку чи при дорозі. А от верба плакуча зростає повсюдно. Принаймні так є у нас на Кропивниччині. Це дерево часто можна побачити поміж житловими будинками, біля кафе, вздовж вулиць, побіля річки. Молоді гілочки верби плакучої зафарбують писанку у світло-бурий відтінок. Це так дивовижно: салатові вербові галузки дарують світло-коричневий відтінок, одразу на біле яйце. Отож, у моєму списку рецептів цьогоріч на один рецепт стало більше..." (Ірина Михалевич)
"У країні небесній, далекій
Де, на жаль, не літають лелеки,
Де немає ні сліз, ані болю,
Дивний сад розцвітає весною...
На деревах, між тих білих квітів,
Черевички новенькі для діток,
Різнобарвні, яскраві, красиві,
Та не взули їх і не носили..."(слова Тетяни Строкач,
музика Ольги Тимошенко)
"Якби ви знали, москалі,
Що засідали у кремлі.
Як вас Бандерівці чекали
І що для вас приготували.
Ви не напали б уночі.
Якби хоч трохи мізки мали.
І добре все прорахували.
Ви не пішли б нас «захищати»,
Себе вам треба рятувати.
Спецоперація у вас?
Покажемо вам майстер-клас!.."(Людмила Федорова)
"бомба не розрізняє кольори шкірибомба не відрізняє тебе від твого ворогане бачить націй і народностейрелігій і безбожництваїй байдуже скільки тобі роківхто твої предкиде ти народивсячого досягнув..."(Галина Мирослава)
"Та замовкніть, нелюди земні.
Ваші звірства видимі, їх бачать
Очі, скам’янілі від жахні,
Душі з неба, зорі, вічність.
Плачем
Ріки розбивають береги
І крізь камені проходять,
І над ними,
І змивають бруд..."(Галина Мирослава)
Читаймо патріотичні вірші та коротку прозу української письменниці Юлiї Дмитренко-Деспоташвiлi, яка народилася в Полтаві, а наразі мешкає та працює у Тбілісі (Грузія).
"Тепер зрозумiла, чому та бабуся, що стiльки пережила, хлiб не викидала, й навiть крихти бережно збирала. Не тому, що хотiла зберегти, накопичити його для себе, а тому, що бачила очi тих, кого цi крихти могли врятувати, коли ïх, цих крихт, не було... Вiдправити до смiтника той шматочок, мовби зрадити тi очi, знецiнити ïх страждання. Страждання, якi могли бути ïï, та не стали, або торкнулися в меньшiй мiрi. Немовби вони не мали того хлiба, аби вона його мала. Й це почуття провини, свiдоме чи пiдсвiдоме. Цi збереженi крихти в долонi, як символ збереженого життя. Ним можно лише подiлитися: з пташкою, безхатнiм песиком... А викидати? Нi." (Юлiя Дмитренко-Деспоташвiлi)
"Священна вiйна в Украïнi!
Не стих вiд гармат соловей!
Iз нелюдом в битвi єдинiй
Вiн спiвом єднає людей!
За те, щоб дитина спокiйно
У власному домi знов гралась,
Щоб поряд батьки з нею були,
Родина щоб знову смiялась."(Юлiя Дмитренко-Деспоташвiлi)