"І знову ми з тобою, друже мій дорогий, у лісовій школі. Давай-но зазирнемо у клас. Онде за першою партою сидять вони — вірні нерозлучні друзі зайчик Кося Вухань та їжачок Колько Колючка. За ними — рисеня Раїска Мняу та козеня Зіна Бебешко. Далі — ведмежа Михайлик Ведмеденко та борсученя Боря Сук. Потім лосеня Соня Лось та білченя Вірочка Вивірчук. А за останньою партою, як майже у кожному класі, сидять — хто? — авжеж, сидять зривщики дисципліни, ледарі й двієчники вовченя Вовчик Вовченко та лисеня Рудик Лисовенко, які останнім часом подружилися. Зараз саме урок музики, і вчитель сольфеджіо Бегемот Гіпопотамович розучує зі школярами нову спортивну пісню. От послухай..." (Всеволод Нестайко)
"Весною, на початку нового навчального року, у лісовій школі знову з’явився новачок. Тільки тепер уже не дівчинка, а хлопчик — рудий котик Вася Кицин. Його привела до школи мама, дика очеретяна кицька Мура, що жила край озера в очеретах. Вона була така дика, що ніхто в лісі не знав навіть, як її звуть по батькові. Директор школи Бурмило Михайлович Ведмідь спершу не хотів приймати Васю: "Ну, чого ви так поспішаєте, голубонько? Ваш синок ще дуже малий. У нас цієї весни прийому не буде. Всі учні вже рік провчилися, не можу ж я його до них посадити, він не дожене. А заради одного Васі одкривати спеціальний клас ми не маємо змоги"..." (Всеволод Нестайко)
"Жив на світі їжачок Колько Колючка. І жив на світі зайчик Кося Вухань. Гарні були хлопці, але боягузи страшенні. Всього на світі боялися. Боялися темряви і боялися сонця. Боялися блискавки і боялися грому. Боялися вітру і боялися дощу. Навіть тіні власної боялися. А найдужче боялися хуліганів. То прибіжить Колько Колючка до мами-їжачихи: "Ой мамо, мамо! До нас у двір хулігани вдерлися!" Вийде мама-їжачиха на ґанок, — а у дворі дві маленькі жабки стрибають..." (Всеволод Нестайко)
"У похмурому підземному палаці перед каміном, де ледь жевріло темно-синє вогнище, сидів Начальник Канцелярії Нічних Кошмарів Пан Морок. На ньому був чорний оксамитовий плащ з каптуром, що закривав обличчя. Якби не плащ і не синє полум’я в каміні, ми б з вами пана Морока просто не побачили. Бо весь він був із темряви. Саме про це він і співав, перебираючи струни чорної гітари. Коли у пана Морока був гарний настрій, він любив поспівати під гітару. Аж тут згори до палацу провалилися схвильовані Баба Яга та її молодший брат Бабай..." (Всеволод Нестайко)
"Весною у лісовій школі почалися заняття. Зібралися у перший день учні на Великій Галявині біля школи. І раптом бачать — у них незвичайний новачок, сонячний зайчик Терентій. З сонячним ранцем за плечима, у картузику — все як слід. "Ой! Який гарненький!" — скрикнуло рисеня Раїска Мняу. І лісові дівчатка: білочка Вірочка Вивірчук, свинка Хрюша Кабанюк, козеня Зіна Бебешко, лосеня Соня Лось — одразу обступили Терентія і почали радісно ойкати та айкати… А от шкільні забіяки Вовчик Вовченко та Рудик Лисовенко радості не виявили. "Мало нам зайчика Косі Вуханя було! Так ще сонячного Терентія підкинули!" — пхикнув Вовчик. "Точно!" — підтакнув Рудик..." (Всеволод Нестайко)
"Серед Казкового Лісу здіймалася висока Скеляста Гора, і на захмарній вершині тієї Гори у розкішному Мармуровому Палаці жила родина гологолових і голошиїх грифів-кондорів, найбільших і найсильніших птахів світу. Родина невелика, всього троє: Грифон Грифонович Кондор, його дружина Грифонія Грифонівна та синок Грифа. Грифон Грифонович був Президентом Пташиної Республіки. Хоча ніхто його, чесно кажучи, на цю посаду не обирав. Та коли проголосили Республіку, не було аніякісінького сумніву, хто буде Президентом. Адже всім відомо, що Президентом завжди обирають найрозумнішого і найдостойнішого. А такими, як правило, вважають себе найсильніші. І сорока Скрекекулія без усяких виборів облетіла всю Пташину Республіку і всім сповістила, хто віднині Президент..." (Всеволод Нестайко)
У книжці читач познайомиться з дивовижними пригодами хлопчика Олексія, який одного разу вранці перетворився з симпатичного і веселого малюка на плаксу і капризулю, що перестав слухатися своїх батьків і поважати товаришів. Чому це сталося і як добро, дружба і наполегливість перемогли зло, дізнаєтеся, прочитавши цю цікаву книжку.
У добірці надзвичайно цікавих і веселих казок для дітей від Всеволода Нестайка знайдете: "Про комарика Зюзю", "Пригоди близнят-козенят", "Олексій, Веселесик і Жарт-Птиця", "В Країні Сонячних Зайчиків", "Чарівне дзеркальце або Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків" та "В Країні Місячних Зайчиків".
"Біжить зимовим лісом Дід Мороз. За спиною — здоровенницький мішок з новорічними подарунками для дітей. Аж тут із-за куща несподівано вистромилася довга палиця, схожа на держак від мітли. Дід Мороз перечепився через неї і бебехнувся на землю, боляче вдарившись коліном об пеньок. Мішок покотився, розв’язався, подарунки посипались у сніг. Ох! Що ж це таке? Так болить коліно!.. Тепер клопіт матиму, бо тепер кульгатиму! А мені ж треба поспішати… І подарунки розсипалися, збирати треба… Ох, запізнююсь я, запізнююсь!.. А з-за куща почувся тихий сміх, потім свист. Враз знялася завірюха, і той, хто свистів і сміявся, умить зник…" (Всеволод Нестайко)
"Коли він нарешті проклюнувся і вистромив на білий світ свого довгого цікавого носа — сліпуче сонце сяяло з безхмарного неба, на старій вербі весело щебетало птаство, а лагідний ранковий вітрець про щось грайливо шепотів на вухо шурхотливому очерету.
І рідне болото здалося йому таким гарним, а життя навколо таким прекрасним, що він засміявся від нестримної радості. І ну витанцьовувати в гнізді, весело піднімаючи свої цибаті ноги. Та раптом почув сердитий скрипучий голос: "Ква! Ква! Кум! Чого це ти розкричався, голомозий!" Він обернувся. Недалеко від гнізда на лататті сиділа велика баньката жаба в золотих окулярах..." (Всеволод Нестайко)
"Гаряча квітка" - з добірки "Важлива звістка"
"Гаряча квітка" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Гвинтик" - з добірки "Байдужий пеньок"
"Говорити без дозволу не можна" - зі збірки "Сергійкова квітка"
"Горбатенька дівчинка" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Гостини" - з добірки "Важлива звістка"
"Гостини у горобини" - з добірки "Важлива звістка"
"Гроза у лісі" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Гудуть, а меду не приносять" - зі збірки «Куди поспішали мурашки»
"Мишкові миші" Галини Вдовиченко - казка про різних мишей, яким доведеться порозумітися й посваритися, нареготатися й побитися - перш ніж вони створять супер-пупер мишачий рок-бенд... Дивіться та слухайте казочку, яку для вас читає Фоззі.
"Чого я другу не сказав
про золоті піски?
Ми подалися б з ним на став
шукать собі казки."(Галина Кирпа)
"Ось так починається казка:
Було королівство Будьласка.
Сусіда-король з королівства Ану́
Почав з ним таємну, підступну війну.
На вулицях міста-столиці
З’явились насуплені лиця..." (Галина Малик)
"Жив був на світі КЛЮБИК. Маленький, кругленький і дуже веселий. Ще б пак! Адже він жив на горищі старого-престарого, але теж дуже веселого клубу. Чого веселого? Бо в ньому кожного дня збиралися діти. А для чого збираються діти? А для того, щоб погратися у яку-небудь гру! А хто вигадував для них ігри? Звичайно, ви правильно здогадалися! Ігри для дітей вигадував Клюбик! .."
(Галина Малик)
"Якось до Равлика завiтала Не-Дуже-Чемна-Жаба.
— Запроси мене до своєї хатки, — сказала вона Равликові.
— Але ти у ній не помiстишся, — вiдповiв Равлик.
— Я ж прийшла до тебе в гостi? — спитала Жаба.
— В гостi... — розгублено мовив Равлик.
— Отож ти мусиш мене запросити! — закричала Не-Дуже-Чемна-Жаба.
Ніяково стало Равликові..."(Галина Малик)
"Навчилась я читати у п’ять років. І читала скрізь. Навіть у найменш підходящих для читання місцях… У першому класі — під партою, поклавши книжку на коліна. Моя перша вчителька Раїса Іванівна жалілася мамі: «Читають діти буквар, а Галя читає під партою книжку. Я ж це чудово бачу. Зненацька кажу їй: — Малик, продовжуй! І вона в ту ж мить продовжує!» Ще б пак! Я той буквар до семи років уже знала напам’ять." (Галина Малик)
"Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії" - неймовірно цікава пригодницька повість-казка від української письменниці Галини Малик про дівчинку Алю, яка потрапила в країну усіляких недоробок через свої лінощі, необачність та забудькуватість. Ця історія вчить доводити усі справи до кінця не тільки діточок, але й дорослих. Книга має гарні кольорові ілюстрації художників Анатолія Фролова і Любові Шевченко.
"Жив колись в одному царстві,
Не простому, а лицарськім,
Цар, не дуже вже й великий,
Десь завбільшки з черевика.
Кажуть, був він не то саксом,
Не то шведом, мав він таксу,
Коней мав, палац, картини,
Їздив часто, без упину,
Оглядав свої маєтки,
Успадковані від предків."(Галина Мирослава)
"Забожись, що ти все зважиш,
Що почуєш – не розкажеш
Ні одному королю.
Якщо так, то я почну.
У селі, де аж три хати,
Жила собі стара мати,
З нею разом – один син,
Рудий, наче мандарин.
Хтось якось сказав на глум,
А юнак узяв на ум
Та й покинув рідну хату,
Пішов воленьку шукати..." (Галина Мирослава)
