Всеволод Нестайко. "Загадковий Яшка" - з казкового серіалу "Незвичайні пригоди в лісовій школі"


На відео: Всеволод Нестайко. Аудіокнига "Загадковий Яшка" - з казкового серіалу "Незвичайні пригоди в лісовій школі".

 

 

Всеволод Нестайко

НЕЗВИЧАЙНІ ПРИГОДИ В ЛІСОВІЙ ШКОЛІ 

(Казковий серіал)

 

Всеволод Нестайко. Загадковий Яшка. Казка. Незвичайні пригоди в лісовій школі. Казковий серіал. Казкові пригоди і таємниці. Книга. Малюнки Анатолія Василенка.


ЗАГАДКОВИЙ ЯШКА

 

Завантажити текст казки Всеволода Нестайка "Загадковий Яшка" (txt.zip)

 


Розділ 1

Хто він такий?


У Казковому Лісі на Великій Галявині відкрилася спеціалізована лісова музична школа з ведмежою мовою викладання. Директором школи був Бурмило Михайлович Ведмідь. Учителями — Пантера Ягуарівна (математика), Лисавета Патрикіївна (лісознавство), Мамонт Африканович (лісова історія), Жирафа Жирафіївна (лісова географія), Макак Макакович (фізкультура), Бегемот Гіпопотамович (співи і сольфеджіо). Вчилися в школі зайчик Кося Вухань, їжачок Колько Колючка, ведмежа Михайлик Ведмеденко, вовченя Вовчик Вовченко, лисеня Рудик Лисовенко, рисеня Раїска Мняу, козеня Зіна Бебешко, борсученя Боря Сук та інші звірятка…
На відміну від вас, любі друзі, в учнів лісової школи навчання було влітку, а великі канікули взимку. Бо ж у директора школи Бурмила Михайловича, у Михайлика Ведмеденка, у їжачка Колька Колючки, борсученяти Борі Сука та ще в декого взимку була зимова сплячка. А які ж можуть бути уроки, коли директор школи і половина учнів сплять?..
Отож — надійшла осінь.
Відбулися батьківські збори, на яких Бурмило Михайлович зачитав оцінки, відмінникам видав похвальні грамоти і поздоровив усіх з переходом до другого класу. Почалися канікули. Велика Галявина спорожніла.
Зайчик Кося Вухань та їжачок Колько Колючка сиділи на пеньку й зітхали.
— Так це ми до весни вже й не побачимося? — зітхнув Кося Вухань.
— Не побачимося! — зітхнув Колько Колючка.
— І хто придумав оту зимову сплячку, хай їй грець! — скривився Кося Вухань.
— Хіба я знаю? — знизав плечима Колько Колючка.
— І аби ж то сплячка була у Вовчика Вовченка або Рудика Лисовенка, а не в тебе, — знову зітхнув Кося.
І тут раптом з-за товстелезного дуба вилетів замашний дрючок, вдарив по гілці дерева, під яким сиділи друзі, і на них густо посипалося осіннє листя, накривши їх з головою.
— Ой! Хто це? — стрепенувся Колько, обтрушуючись.
— Це я! Це я! Це витівка моя! — почулося з-за дуба веселе й задерикувате.
— О! Знову він! Яшка! — вигукнув Кося.
Десь посеред літа почалися загадкові витівки якогось маленького незнайомця. Він з’являвся зненацька, коли лісові школярі гралися або відпочивали. Обливав їх водою, кидався сосновими шишками, грудками, дрючками і взагалі всіляко дошкуляв. І щоразу весело виспівував з-за дерева: "Це я! Це я! Це витівка моя!" Через те, що він весь час "якав", його й прозвали Яшкою. Цього загадкового Яшку ніхто ніколи як слід не бачив. Хоч і намагалися. Встигали лише помітити, як щось руде і волохате мелькало за деревом і одразу зникало.
Великої шкоди він, правда, нікому не завдавав, але всіх тримав у напрузі — хтозна, що він вигадає…
— От бачиш! — скривився Кося Вухань. — Ти собі спатимеш, а я… а мені той Яшка… таке влаштує!.. І Вовчик Вовченко знову чіплятиметься, за вуха кусатиме. Так він хоч твоїх колючок боявся, а тепер…
— Думаєш, мені хочеться залягати у ту сплячку? Думаєш, так цікаво? — зітхнув Колько. — Ти тут Новий рік зустрічатимеш, на лижах, на ковзанах, на санчатах кататимешся, а я… Я ж ніколи в житті ще зими не бачив, снігу, ковзанки. Ніколи! Уявляєш? Не кажучи вже про Діда Мороза, Снігуроньку, про новорічну ялинку.
— Бідолаха! — співчутливо похитав головою Кося.
— Слухай! — стрепенувся раптом Колько. — А давай ти мене збудиш перед Новим роком! Га?
— А… а можна? — розгубився Кося.
— Не можна, звичайно. Та хіба роблять тільки те, що можна? Тоді б у житті не було нічого цікавого. Бо можна лише те, що нецікаво. А те, що цікаво, не можна. Як правило. Ти ж знаєш.
— Та знаю, — Кося на мить задумався, потім почухав лапою потилицю. — Збудити тебе я, звичайно, можу. Але… Ти ж замерзнеш. У тебе ж зимової шубки нема. А твої голочки не гріють. Замерзнеш ти.
— Нічого! Не замерзну! — бадьоро мовив Колько. — Я на голочки опалого листя понастромлюю. Така шубка вийде, що ого-го!
— Це ідея! — усміхнувся Кося. — Молодець! Варить у тебе макітра.
— Так збудиш?
— Авжеж!
— Не забудеш?
— Не хвилюйся!
З-під великої купи опалого листя край галявини почувся голос Колькової мами:
— Колько! Спати! Чуєш? Кому кажу! Швиденько!
— О! Кличуть, — зітхнув Колько.
— Ну, біжи! — зітхнув Кося. — Прощай! Тобто — до побачення! Новорічного!
— До побачення! — і Колько побіг до свого барлогу.
А Кося пострибав додому, де мама шила йому нову білу зимову шубку. Треба було приміряти.
— Хе-хе! Гарненька витівочка накльовується на Новий рік. Гарненька! Хе-хе-хе! — І за великим дубом майнуло щось руде і волохате.

 

Розділ 2

Баба Морозиха


І от уже тридцять перше грудня. Завтра — Новий рік.
Снігу в лісі намело величезні кучугури. Дерева стоять білі-білі, аж очі сліпить.
Іде по лісі Баба Морозиха, лісова зимова двірничка, що за порядком стежить. Вона схожа на снігову бабу: на голові відро, очі — вуглинки, ніс — морквина, в руках мітла. Вийшла на Велику Галявину, носом-морквиною покрутила:
— Щось тут не теє… Носом чую — непорядком пахне. Треба постояти, повартувати.
І стала, завмерла під дубом — наче й нежива. Наче звичайнісінька снігова баба.
Визирнув з-за дуба загадковий Яшка — рудий, волохатий, неоковирний, ні на кого не схожий. Очі лукаві так і шмигають.
— "Не теє, не теє!" — стиха перекривив Бабу Морозиху (щоб не почула). — Авжеж, не теє. Бо зараз Кося Вухань будитиме Колька Колючку. Як же її спровадити звідси? А от всю витівку зіпсує. — І раптом зашепотів скоромовкою: — Тири-дири-нашатири! Двадцять дев’ять на чотири! Вісімнадцять на п’ятнадцять. Сорок вісім на сімнадцять. Тридцять п’ять на… Тьху! Знову збився. Не вийшло. Коли ж я нарешті навчуся! Ех! — з досадою вдарив себе по лобі. І одразу сховався за дуба.
На Велику Галявину вискочив Кося Вухань з великим дрючком на плечі. Підскочив до кучугури снігу край галявини і дрючком у кучугуру — штрик…
— Бу-бу-бу! — почулося з-під снігу басовите.
— Ой! Це тато! — І знову — вже обережніше — дрючком у кучугуру — штрик!
— Бо-бо-бо! — забурмотіло з-під снігу.
— Ой! Мама! Вибачайте! — І втретє — штрик!
Заворушився сніг на кучугурі, з’явилася голова Колька Колючки. Очі заспані-заспані, носик здивовано ворушиться.
— Ой! Що це? Сніг? — вигукнув нарешті, вилазячи. — Гарно як!
— Здоров! Здоров, сонько! — усміхнувся Кося.
— Здоров! Ой, сніг!
— Та сніг же! Сніг! Не цукор!
— Пухкий який! І холодний. А то баба снігова? Це ти її зліпив?
— Та ні. Мабуть, хтось із наших. Я навіть і не вгледів, коли вона з’явилась.
— А як сніжки ліпляться?
— А отак! — Кося зліпив сніжку і кинув у Колька.
— Ах, ти ж! — Колько теж зліпив сніжку і кинув у Косю.
І завелися гратись. Бігають хлопці, регочуть, за дерева ховаються, один в одного сніжками поціляють…. А з-за дуба загадковий Яшка то в одного, то в другого сніжки кидає. Та так ловко, щоразу як не по лобі, так по носі. Баба Морозиха кілька разів уже поривалася змахнути мітлою, щоб навести порядок, але чогось ніяк не могла, тільки розгублено кліпала вуглинками-очима.
І раптом…
— Ой! Що ж ми наробили? — вигукнув Кося. — Ми ж сніжками усю твою шубку з опалого листя збили! Замерзнеш тепер!
— Ой! Справді!.. Х-холодно с-стало! — зацокотів зубами Колько.
— Доведеться тобі, мабуть, назад лізти у барліг.
— Н-ні-ні! Н-нізащо! Я Д-діда М-мороза п-побачити х-хочу. І С-снігуроньку. І новорічну ялинку.
— То що ж робити?
— А т-ти м-мені принеси свою сіру осінню шубку.
— О! Правильно! Молодець! Стривай! Я швидко! — і Кося щодуху пострибав додому.
Баба Морозиха враз ожила.
— Хху! Що це зі мною? Задубіла, ворухнутися не могла! Тільки зараз одпустило. — І до Колька: — Що ж ти, голубе, правила порушуєш? Га? Чого виліз? Чого самочинно сплячку припинив?
— Ой, х-хто ви? — отетеріло втупився у неї Колько. — В-ви ж-жива?
— Авжеж! Баба Морозиха я. Двірничка зимова лісова. За порядком у лісі наглядаю. Так чого, питаю, порядок порушуєш? Чого виліз?
— А я… Н-новий рік зустріти х-хочу, Діда Мороза побачити, Снігуроньку…
— Ну, це я тобі зроблю. Дід Мороз — чоловік мій, а Снігуронька — онука.
— Серйозно?
— Абсолютно. Але зараз мушу тебе затримати, забрати.
— Куди? Почекайте! Зараз Кося принесе мені шубку свою осінню. Бо я д-дуже з-змерз.
— Ні, голубе, чекати не можу. Інструкція в мене. Порушника негайно мушу забрати, скласти протокол і доповісти начальству. Не можу я чекати. Бо в мене будуть неприємності. Не треба було, голубе, порушувати порядок.
І не встиг Колько Колючка отямитися, як Баба Морозиха закрутила навколо нього мітлою завірюху, підхопила і понесла кудись.
— Ух, ти! Здорово! Ну, починається! — визирнув з-за дуба загадковий Яшка. — Закрутилося! Ух! Люблю пригоди. І я туди! Там витівка моя! — Щось руде й волохате майнуло за дубом і зникло угорі.
Аж тут, захекавшись, прибіг на Велику Галявину Кося Вухань зі своєю сірою шубкою під пахвою. Став, роззирається розгублено навкруги, очима кліпає, друга виглядає.
— Колько! Агов! Де ти? — загукав нарешті.
Але ніхто йому не відповів. Колько зник.

 

Розділ 3

Дюдя


В обійсті Діда Мороза та Баби Морозихи перед білою сніговою хаткою з блакитними крижаними віконцями стояли Дід Мороз і Снігуронька. Вони пакували мішок з новорічними подарунками.
— Оце Васі, найпершому в класі. А це Олі, найсумліннішій в школі! — приказував Дід Мороз, кладучи подарунки в мішок. — Це Марині, гарній господині! А це Юлі, охайній чистюлі!
Снігуронька зітхнула.
— Ти чого зітхаєш? — спитав Дід Мороз.
— Шкода, — ще раз зітхнула Снігуронька.
— Кого?
— Романа-хулігана шкода, Сергійка-неумійка, Данила-дражнила… Тамару-нечупару… Ви ж їх повикреслювали. Всі одержать новорічні подарунки, а вони…
— Було б раніше дбати, аби щось мати. Мені теж прикро. Та що зробиш: як робив, так і заробив. Летимо швиденько. Нас уже давно чекають — з усіх вікон виглядають.
Дід Мороз підхопив на плечі мішок. Навколо нього й Снігуроньки враз закрутило-завірюшило, снігова хмаринка піднялася в небо, полетіла і незабаром зникла.
Натомість у небі з’явилася інша хмарка, яка опустилася на подвір’я. Сніг опав, і от уже перед хатинкою стоять Баба Морозиха і Колько Колючка.
Баба Морозиха зазирнула в хату:
— Нема. Подалися вже.
— Хто? — спитав Колько.
— Таж артисти мої — Дід Мороз і Снігуронька. Тільки й знають, що по концертах літають. Тут працюй, хурделицю-заметіль роби, снігу натрушуй, за порядком у лісі стеж… А їм тільки оплески в голові… Морозива хочеш?
— Т-та яке т-там м-морозиво. З-зуб н-на з-зуб не попадає. Мені б чаю!
— Гарячого не держимо! Гарячого нам не можна.
— Ж-жаль!
— Ну, погуляй тут, а я піду протокол писати. В хату не запрошую, бо там ще холодніше. — І Баба Морозиха зникла за дверима.
"Ну от, — подумав Колько. — Що ж тепер буде? Кося з шубою там, а я тут. І мороз пробирає дедалі дужче. Замерзну я".
— А ти хто? — почулося раптом ззаду.
Колько обернувся.
Позад нього стояла дівчинка — маленька, худенька, у куценькому платтячку з короткими рукавами. І ручки і ніжки в неї були голі-голісінькі і голівка теж неприкрита — ні шапки, ні хустини. Так що навіть дивитися на неї було холодно. Бррр!..
— Ти хто? — спитала дівчинка.
— А ти? — спитав Колько.
— Я — Дюдя. А ти?
— А я Колько Колючка. Їжачок.
— Їжачок?! Ніколи не бачила їжачків.
— Бо ми взимку спимо. Зимова сплячка у нас. Ми тут тільки весною, влітку і восени буваємо.
— А-а… А я, навпаки, влітку тут не буваю. Ми, як починає теплішати, перебираємося у холодні краї — в Арктику, Антарктику.
— А тобі не холодно?
— Авжеж, холодно! Але мені треба, щоб було холодно. Я ж Дюдя. Сестра Снігуроньки. Тільки Снігуронька артистка, з Дідом Морозом на концертах новорічних виступає. А я Бабі допомагаю — віхолити-завірюшувати, снігом натрушувати, за порядком у лісі стежити. А у вас тут навесні гарно?
— Ого! Ще й як! Усе цвіте, зеленіє. Тепло, сонячно. Соловейко співає, метелики пурхають.
— А що таке метелики?
— Ти метеликів ніколи не бачила? О! Це диво! Це летючі квіти. Така краса!
— Я давно мрію побачити все це. Але… — Дюдя зітхнула. — Нам у теплі не можна. У теплі ми танемо. А тебе Баба чого сюди привела?
— Бо я порядок порушив. Самочинно із зимової сплячки прокинувся, із барлогу виліз.
— Нащо?
— На зиму подивитися захотів. На Діда Мороза, на Снігуроньку. Не бачив же ніколи.
— Ич який! Видумляка! Такий, як я, — усміхнулася Дюдя. — Подобаєшся ти мені. Такий кумедний, симпатичний, з голочками, які не гріють. Їжачок-дивачок. Хіба можна на мороз отак виходити?
— Друг мій, зайчик Кося Вухань, побіг шубку свою осінню сіру мені принести. Хвилюється, мабуть, чекає, гасає там по Великій Галявині.
Дюдя на якусь мить задумалася:
— Ех, і перепаде мені! За те, що я й сама порядок порушила. Але — хай!
Вона рішуче махнула рукою:
— Гайда!
— Куди? — не зрозумів Колько.
— Таж на Велику Галявину. До твого Косі Вуханя.
І не встиг Колько й оком зморгнути, як Дюдя закрутилася дзиґою на одній нозі. І враз навколо неї заіскрилося, засвистіло, огорнуло Колька, підняло над землею і понесло в небо.
— Ану вас! — почулося з-за хатки. — Нащо я тоді сюди тарабанився, як треба назад летіти?
І загадковий Яшка теж знявся у небо.

 

Розділ 4

Крижан Холодрига


На Велику Галявину вбіг захеканий Кося Вухань.
— Нема! Весь ліс оббігав — нема! І в барліг зазирав. І там нема. Де ж він подівся? Пропаде ж, замерзне без шубки.
І раптом у небі з’явилася біла снігова хмарка. Стала наближатися, рости, спустилася на Велику Галявину. Обтрусилася від снігу. І Кося тільки ойкнув — перед ним стояли Колько Колючка і якась дивна дівчинка.
— Ой! — кинувся Кося до Колька. — Де ти був? А я вже так хвилювався!
— Баба Морозиха мене забрала. За порушення порядку. А от Дюдя виручила. Швидше давай шубку! І знайомся!
— Дюдя! — усміхнулася дівчинка, простягаючи Косі руку.
— Кося! Вухань! — сказав зайчик, потискаючи лапкою холодну як крижинка руку.
— Це сестра Снігуроньки, — сказав Колько. — Дуже симпатична дівчинка.
— Я бачу. Симпатична, — зашарівся Кося.
У цей час щось руде й волохате спустилося з неба і сховалося за дубом. Та ні Кося, ні Колько не встигли те "щось" як слід роздивитися, бо Дюдя раптом вигукнула:
— Ой! Лютий пан Крижан Холодрига йде! Господар Зими. Наш повелитель. Ховайтеся!
І ледве Кося й Колько встигли сховатися за кущем, як з лісу на галявину вигулькнула біла неоковирна постать — прозора, химерна, з величезною крижаною сокирою в руці.
Трісь! Трісь! Трісь! — затріщали дерева від лютого морозу, який враз настав. Добре, що Колько встиг накинути шубку. А то б одразу замерз на бурульку.
— Що тут діється?! — скрипучим голосом проказав Крижан. — Чому справжнього холоду нема? Сам мушу морозити?
— Бабуся саме з поля щойно. Заметіль здіймала, — сказала Дюдя.
— Бачив я ту заметіль, — пхикнув Крижан. — Казна-що. Як кіт надмухав. А ти за порядком як стежиш? Чого сторонні в лісі?
— Які сторонні?
— А онде там, за кущем.
— Де? Не бачу! — вдавано здивувалася Дюдя.
— Дурити мене здумала?.. Ану вилазьте, барбоси!
— Ми не барбоси, — сказав Колько, вилазячи разом із Косею з-за кущів.
— А хто ж ви?
— Я їжачок Колько Колючка, а він зайчик Кося Вухань.
— А чого він мовчить? Чого ти за нього балакаєш?
— Бо він… скромний.
— А тремтить і зубами цокає — теж від скромності? Інтересно!
— А у них, у зайчиків, так заведено.
— Щось ти дуже балакучий! От я вас у холодильник-морозильник посаджу, заморожу, щоб ви мене не дратували.
— Ой, не садіть їх у морозильник, будь ласка! — скрикнула Дюдя.
— А чого це ти за них заступаєшся?
— Бо вони… хороші.
— Ха-ха-ха! "Хороші"! Які ж вони хороші, коли теплі?! Хорошими у нас бувають тільки холодні. От я їх і зроблю хорошими. Хе-хе-хе! — І пан Крижан забубонів скоромовкою: — Крига-дрига-холодрига! Вуха-чуха-завірюха! Віхола поїхала! Ж-жух!
І вмить пан Крижан зник.
Разом з ним зникли і Колько Колючка, і Кося Вухань.

 

Розділ 5

Дюдя і Яшка об’єднуються


— Це я, я винна! Було б мені не забирати Колька від Діда й Баби. Вони б його хоч снігом притрусили, не дали б замерзнути. А Крижан, лютий пан — недарма зимовий місяць його іменем лютим назвали — заморозить хлопців! Це я, це я винна! — заголосила Дюдя.
— "Це я, це я", — раптом почулося з-за дуба. — Гей, Дю-дю! Не реви! Тобі не можна плакати. Бо в тебе сльози одразу замерзнуть — і очі псуються. Осліпнути можеш.
— Ой! Хто це? — здригалася Дюдя.
— Це я! Яшка!
— Ану вийди! Покажись!
— Не можу.
— Чому?
— Бо я не просто Яшка, а загадковий Яшка. Мені не можна показуватися. Але я все бачив і чув. Треба хлопців виручати. Бо з ким я тоді витівки свої витворятиму?!
— А як виручати? Як?!
— Треба твоїх Діда й Бабу підпрягти. Вони дорослі. Вони силу мають, багато знають і можуть. То хай допоможуть… Тільки ти про мене їм не кажи, гаразд? Дорослі мене не бачать і не чують. І не повірять, що я є на світі.
— Не скажу. Хоч і не розумію, хто ти… Ну, я помчала додому, бо не можна гаяти ні хвилини. Як заморозить Косю й Колька, пізно буде.
— Ну, давай! А я до Крижана.
Дюдя крутнулася дзиґою на одній нозі, утворивши завірюху, і знялася в небо, а за нею і Яшка…

 

Розділ 6

Снігуронька подає ідею


Баба Морозиха нарешті скінчила писати протокол (ох, та бюрократична писанина!), аж раптом з двору почувся плач. Баба визирнула з хати.
Плакала Дюдя.
— Ти чого? — здивувалася Баба. — А де той їжачок? Проґавила?
— Гірше! — схлипнула Дюдя. — їх обох лютий пан Крижан забрав.
— Кого це обох?
— Колька і його друга зайчика Косю. Вони такі симпатичні. Один з голочками кумедними. Другий з довгими вушками. А тепер лютий Крижан з них дві льодяні бурульки зробить…
— А Кося звідки там узявся?
— Ай, Бабо! Хлопців рятувати треба, а ви балакаєте! У-у-у!
— Не плач, Дюдю! Ти ж знаєш, нам плакати не можна. Сльози замерзають, і очі псуються.
— І хай псуються! Хай я осліпну, раз ви не рятуєте хлопців!
— А як я їх урятую? Лютий пан Крижан — наш начальник. Не ми йому — він нам наказує.
— Придумайте щось. Ви ж добра. То у вас робота така сувора, а сама ж ви добра, я знаю.
— Що ж я можу придумати? Мене поставлено за порядком стежити, а ти мене змушуєш той порядок порушувати.
— Тоді я сама піду, раз ви не хочете.
— Куди ти підеш, дурненька?! Він же тебе й слухати не стане. Замкне в буцегарні на три крижані замки, як мене колись замкнув. І сидітимеш день і ніч.
— І сидітиму, раз ви такі!
Раптом у небі з’явилася біла хмарка і на обійстя опустилися Дід Мороз і Снігуронька. У Діда під пахвою був порожній мішок.
— О! А чого це Дюдя так невесела? — кинулася до сестрички Снігуронька.
— Що тут у вас трапилося? — стурбовано запитав Дід Мороз.
— Ой, біда! Лютий пан Крижан Холодрига забрав зайчика Косю та їжачка Колька на заморожування. А Дюдя засмутилася і плаче.
— Отакої! А звідки їжачок узявся? У них же зимова сплячка, — здивувався Дід Мороз.
— Спеціально прокинувся, — сказала Баба Морозиха. — Виліз, щоб на тебе, артиста, подивитися, на Снігуроньку, на ялинку новорічну. А вас носить десь. Я б давно уже вас йому показала і назад у барліг поклала.
— Ну, хто ж знав? — розпачливо розвів руками Дід Мороз. — Жалко бідолайчика їжачка… і зайчика.
— Не руками розводити треба, а робити щось! — прохопилася Дюдя.
— Що ж тут вдієш? — почухав потилицю Дід Мороз.
— Я ж і кажу, — підхопила Баба Морозиха. — Не ми ним, а він нами керує.
— Керує! — пхикнула Дюдя. — А ви знаєте, Бабо, що він про вас сказав?
— Ану-ну?
— Що ваша заметіль — не заметіль, а казна-що, як кіт надмухав.
— Що-о?! — очі-вуглинки Баби Морозихи запалахкотіли гнівом. — "Як кіт надмухав"? Це про мою прекрасну заметіль, що по всьому полю гуляла?
— Стривайте! — вигукнула раптом Снігуронька. — Здається, я придумала. Давайте…
— Тссс! — перебив її Дід Мороз. — Тихше! Бо ще почує. Ви ж знаєте, який він…
Усі схилилися до Снігуроньки, і вона їм щось зашепотіла.

 

Розділ 7

Демонстрація-маніфестація


Пан Крижан був у чудовому настрої. Він дуже любив когось заморожувати. Весело походжаючи величезною голубою верандою свого крижаного палацу, він співав:

Я Крижан — лютий пан,
Крижаний ношу жупан.
Я всевладний, я все можу,
Будь-кого я заморожу,
Заморожу, заморожу до загину
На сніжинку, на бурульку, на крижину.
Я дивлюся, я дивлюся залюбки,
Як когось ха-ха-хапають дрижаки.
Це для мене насолода, ще й яка,
Як на когось напустити дрижака!
Всі тремтять переді мною, всі тремтять…

І раптом пан Крижан затнувся і здивовано роззявив рота. У дворі з’явилася дивна процесія. Попереду йшов Дід Мороз з транспарантом: "Свободу Кольці Колючці!". За ним сунула Баба Морозиха з транспарантом: "Свободу Косі Вуханю!" А за Бабою ступала Снігуронька з транспарантом: "Захистимо звірячі права!"
Пан Крижан кулею вилетів надвір.
— Це що таке?! — закричав він несамовито.
— Демонстрація-маніфестація… — почав Дід Мороз.
— …протесту… — продовжила Баба Морозиха.
— …проти порушення звірячих прав! — закінчила Снігуронька.
— Та ви що?! Очманіли?! — аж захлинувся пан Крижан.
— Відкривай, Бабо, мітинг! — не зважаючи на його крики, наказав Дід Мороз.
— Мітинг протесту оголошую відкритим! Слово надається Діду Морозу! — урочисто виголосила Баба Морозиха.
Тим часом Дюдя за спиною Крижана прошмигнула у крижаний палац.
— Ми, депутація зимового лісу, висловлюємо своє обурення протиправними діями адміністрації панства Крижанства і вимагаємо негайного звільнення їжачка і зайчика! — вимахуючи руками, говорив Дід Мороз.
— Замовкни! Припини негайно! — заверещав пан Крижан.
— Вимкнути другий мікрофон! Продовжуйте, депутате Мороз! — сказала Баба Морозиха.
— Ми не допустимо, щоб були заморожені вільні громадяни Казкового Лісу Кося Вухань і Колько Колючка! — вів далі Дід Мороз.
Тим часом з крижаного палацу вискочили Дюдя, Кося і Колько. І знову-таки за спиною Крижана прошмигнули до лісу і кинулися навтіки.
Однак пан Крижан щось запідозрив.
— А де Дюдя? — раптом пронизливо глянув він на Діда Мороза. — То заступалася так за них — і раптом не бере участі у вашій дурній демонстрації…
І пан Крижан кинувся у палац.
— Треба тікати! — вигукнула Снігуронька.
— Ех-хе-хе! Куди ж від нього втечеш? — зітхнув Дід Мороз.
Та вони й не встигли б утекти, бо лютий Крижан прожогом вискочив з палацу:
— Негідники! Обдурили! Звільнили! Випустили!.. Ну тепер ви у мене на волі не гулятимете! Всіх у буцегарню на потрійний крижаний замок!.. А в Казковому Лісі оголошу надзвичайний стан. Усіх позаморожую! Всіх!.. Крига-дрига-холодрига! Віха-чуха-завірюха! Віхола-поїхала! Жжжух-х-х-х!..
І Дід Мороз, Баба Морозиха й Снігуронька миттю зникли з подвір’я.

 

Розділ 8

Що робити?


— А він знову нас не забере? — відхекуючись, спитав Кося.
— Ні! — сказала Дюдя. — Не хвилюйтесь. Вдруге він забрати вас уже не зможе. Такий чарівний закон Казкового Лісу.
— Спасибі тобі, Дюдю! — сказав Колько. — Ти врятувала нам життя.
— До чого тут я? Це Снігуронька придумала. А допомагали всі.
— Навіть загадковий Яшка, — додав Кося. — Ми б давно вже замерзли, якби не він.
— Як це так?
— А він увесь час примушував нас рухатися, не сидіти на місці. Ми весь час чули його голос.
— Ми думали, що він тільки на витівки здатний, а він, виявляється… — сказав Колько.
— Молодець! — сказала Дюдя і враз спохмурніла: — Щось довго наших нема. Стривайте, погляну лишень у чарівне дзеркальце, де вони там…
Дівчинка заскочила до хати, а Кося й Колько лишилися на подвір’ї Діда Мороза й Баби Морозихи. Вони навіть не встигли перемовитися між собою й кількома словами, як з хати вискочила Дюдя.
— Біда! Лихий пан Крижан засадив Діда, Бабу й Снігуроньку у буцегарню на три крижані замки.
— Ой! Що ж це буде?! — в один голос скрикнули Кося й Колько.
— Їм-то нічого не буде. Вони ж холоду не бояться. Але новорічне свято зривається. Без Діда Мороза й Снігуроньки який же Новий рік?.. Новорічні ялинки не засвітяться. Тисячі хлопчиків і дівчаток залишаться без новорічного свята, без новорічних подарунків. Особливо шкода тих, хто не має батьків, хто у дитячих будинках, в інтернатах… Вони так чекали цього свята!..
— Що ж робити? — розпачливо спитав Кося.
— Це я винен! Це все через мене! — скрушно похитав головою Колько. — І я мушу спокутувати свою провину.
— Що ти збираєшся робити? — спитала Дюдя.
— Піду назад до Крижана.
— Та ти що?! Він же тебе заморозить!
— Буду рухатися. Може, й не замерзну.
— Але ти не зможеш рухатися весь час, день і ніч!
— Я не допущу, щоб через мене зривався Новий рік!
— Я не залишу тебе! Разом підемо! — вигукнув Кося. — Хоч і страшно…
— Хлопці! Куди ви?! Це ж вірна загибель! — скрикнула Дюдя.
І от почувся переможний регіт лютого пана Крижана:
— Га-га-га! На це я й розраховував! Вдруге забрати їх я не можу. А якщо добровільно — будь ласка!.. Крига-дрига-холодрига! Вуха-завірюха! Віхола-поїхала! Жжух-х-х!..
І вмить зникли і Кося Вухань, і Колько Колючка, і сам лютий пан Крижан.

 

Розділ 9

Яшка стає повнолітнім


— Ой! Що я накоїла?! — у розпачі вигукнула Дюдя. — Нащо я сказала, що зривається Новий рік?!. Яшко!.. Яшко!.. Де ти?
— Я тут! — почулося з-за хати.
— Іди сюди швиденько! Треба щось робити. Загинуть же хлопці! Ну, чого ти ховаєшся?!
З-за хати вийшов загадковий Яшка.
— Чого ховаюсь? Ти ж бачиш, який я… — він похилив голову.
Дюдя уважно глянула на нього:
— Ну який… Звичайний. Симпатичний навіть…
— Я ні на кого не схожий. Ні на людину, ні на звірину. Опудало якесь…
— І не опудало зовсім! Та й чого це треба обов’язково бути на когось схожим?.. Ти тому й ховався від лісових школярів?
— Так, — зітхнув Яшка.
— Хотілося з ними гратися, а ти соромився?
— Соромився… — знову зітхнув Яшка.
— А ти взагалі хто?
— Барабашка я. Яшка-барабашка.
— Барабашка? Так барабашки ж невидимі, по-моєму. І безсловесні, німі.
— То повнолітні барабашки невидимі й безсловесні. А неповнолітніх можуть бачити й чути. Правда, лише діти. Дорослі — ні.
— Здається, ви вмієте чаклувати, робити різні неймовірні дива.
— Дорослі — вміють. А неповнолітні вчаться. Правда, в мене вже трішечки виходить. Я сьогодні навіть твою Бабу Морозиху… зачаклував. Сказав "замри", і вона завмерла, ворухнутися не могла. Це коли ми з Косею і Кольком у сніжки гралися.
— Яшечко! Спробуй! Зроби що-небудь, щоб врятувати хлопців. Вони ж замерзнуть. Гаяти не можна ні хвилини!
— Пана Крижана може перемогти тільки дорослий барабашка. Правда, як дуже захотіти, я можу стати дорослим… Але тоді… — Яшка зітхнув і раптом зник.
— Ой! — вигукнула Дюдя. — Де ти? Яшко! Яшечко! Озовися!
Але ніхто їй не відповів. Дюдя розгублено озиралася на всі боки…
Аж тут у небі з’явилася біла снігова хмарка. Стала швидко наближатися. Опустилася. Сніг опав. І на обійсті з’явилися Дід Мороз, Баба Морозиха, Снігуронька, Кося Вухань і Колько Колючка.
— Ой! Це ви! — радісно скрикнула Дюдя.
— Нічого не розумію! — розвів руками Дід Мороз. — Сидимо з Бабою і Снігуронькою у буцегарні за трьома крижаними замками. І раптом замки падають, розчиняються двері, входить пан Крижан із Косею і Кольком і каже: "Забирайте їх швиденько і поганяйте звідси, щоб я вас не бачив".
— Дивина та й годі! — підхопила Баба Морозиха.
— Ніяка не дивина, а Яшка-барабашка! — вигукнула Дюдя. — Це він вас усіх визволив!
І вона розповіла про все, що сталося.
— А де ж він? Де? Ми так його побачити хочемо, подякувати йому!.. Яшко! Яшко! Де ти?
Але Яшка не з’являвся і не озивався.
— Я знаю, — тихо мовила Дюдя. — Він не з’явиться і не озоветься більше ніколи. Щоб перемогти Крижана і врятувати вас, він розпрощався з дитинством і став дорослим — невидимим і німим барабашкою…
Усі вражено примовкли.
— Він хотів з нами гратися, а ми не розуміли… — тихо проказав Кося.
— Спасибі! Спасибі тобі, Яшко! — загукав Колько.
— Він не говорить, але ж, мабуть, чує, — сказав Кося. — Дякуємо тобі, Яшко! Пробач нам, будь ласка!
— Раз він став дорослим і вміє чаклувати, то, може, він зробить так, щоб Дюдя і Снігуронька подивилися весною на квіти, на зелені дерева, на траву, на метеликів… І послухали соловейка… — мрійливо сказав Колько.
— Агов, Яшко! — вигукнув Кося. — Чуєш?!
Ніхто не відповів, але кожному здалося, що хтось лагідно дихнув йому в обличчя.
— А тепер усі — на новорічну ялинку! — весело вигукнув Дід Мороз.
— Дарма, чи що, Колько порядок порушував! — засміялася Снігуронька.
Десь далеко ударив дзвін і заграла музика.
Починався Новий рік.

Всеволод Нестайко. Загадковий Яшка. Казка. Незвичайні пригоди в лісовій школі. Казковий серіал. Казкові пригоди і таємниці. Книга. Малюнки Анатолія Василенка.

За матеріалами: Всеволод Нестайко. "Казкові пригоди і таємниці". Повісті-казки. Передмова Анатолія Костецького. Малюнки Анатолія Василенка. Київ, "Веселка", Тернопіль "Навчальна книга - Богдан", 2003 р., стор. 271 - 288.

 

 

Інші казки з казкового серіалу Всеволода Нестайка "Незвичайні пригоди в лісовій школі":

Зміст казкового серіалу "Незвичайні пригоди в лісовій школі" з книги "Казкові пригоди і таємниці":
 
 
 
Більше творів Всеволода Нестайка на нашому сайті:
 
Всеволод Нестайко, життєвий шлях, твори
Всеволод Нестайко - автор, чиї твори для дітей увійшли до золотого фонду дитячої літератури. Вони видавалися 136 разів багатьма мовами світу, в незалежній Україні - 53 видання. Загальний наклад - понад 2 млн. примірників. Його трилогія «Тореадори із Васюківки» внесена до Почесного списку ім. Андерсена як один з найвидатніших творів світової літератури для дітей.

Останні коментарі до сторінки
«Всеволод Нестайко. "Загадковий Яшка" - з казкового серіалу "Незвичайні пригоди в лісовій школі"»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми