КРАЇНА СОНЯЧНОГО ДОБРА
Коли починаєш подумки мандрувати кращими дитячими книжками двадцятого століття, то майже відразу, досить зримо й відчутно, уявляєш таку собі «Казкову географічну енциклопедію», до якої б увійшли описи віртуальних країн, яких не знайти в жодному географічному атласі світу.
На жаль, такої «Казкової географічної енциклопедії» досі ще не створено.
Власне, монополістом, творцем і владарем казкових країн у нашій літературі, яка твориться для дітей, на моє глибоке переконання, слід уважати відомого дитячого письменника, лауреата літературної премії імені Лесі Українки, багатьох інших премій і відзнак, у тому числі й міжнародних, - Всеволода Зиновійовича Нестайка.
Гадаю, особливо представляти цього письменника не треба. Варто назвати лишень саме його прізвище - Всеволод Нестайко! - і відразу ж на обличчях переважної більшості дітей заквітнуть усмішки, а в очах їхніх мам і тат заграють веселі бісики. Та й чимало бабусь і дідусів це прізвище не залишить байдужими: вони одразу ж засвітяться сонечками, бо і їм пригадається власне дитинство...
І немає в цьому анічогісінького дивного: адже дитячий письменник Всеволод Зиновійович Нестайко своїми веселими, дотепними й мудрими повістями й казками радує, щедро ділиться вже не з одним поколінням юних читачів, бо за плечима у нього — десь за сотню виданих книжок — ціла авторська бібліотека!
Книжка, яку ви тримаєте в руках, починається з повісті-казки «В Країні Сонячних Зайчиків» - однієї з перших казкових повістей Всеволода Нестайка. Власне, як відомий казкар письменник почався саме з «Країни Сонячних Зайчиків». Ба ні, казкарем він, мабуть, уже народився, бо з дитинства постійно вигадував щось таке химерно-хитромудре, що від подиву робили великі очі не лише його друзі-ровесники, а й рідні та вчителі.
А коли він підріс, то якось подумав: «А чого б мені не порадувати-подивувати дітей України в цілому, га?!» - і почав, користаючи слова з його славнозвісних «Тореадорів з Васюківки», писати, писати, писати, а потім - друкуватися, друкуватися, друкуватися!..
Отак, зрештою, Всеволод Зиновійович і зробився улюбленим письменником не лише дітей України, а й дітлашні у багатьох країнах світу: адже його твори перекладались і перекладаються десятками мов інших народів.
Відома повість-казка «В Країні Сонячних Зайчиків» з'явилася більше півстоліття тому. Про живого сонячного зайчика з довгими вушками, лапками та куцим хвостиком писало багато поетів, але відкрити й описати казкову Країну Сонячних Зайчиків, мов Колумбові Америку, пощастило саме Всеволодові Нестайку.
Невдовзі повість-казка зажила своїм життям, здобула всесвітньої слави. Письменник гадав, що вже більше не писатиме про цю дивовижну країну та про її мешканців, але помилився, на щастя!..
Якось, під час виступу в одній із шкіл, до письменника, як він сам розповідав, підійшла вчителька молодших класів, молоденька, гарненька, з променистими розумними очима, і розповіла йому, як вона читає дітям у класі про сонячних зайчиків, і що вони разом навіть придумали гру в Країну Сонячних Зайчиків: малюють малюнки до цієї казки, а переможцям конкурсу вручають посвідчення почесних громадян Країни Сонячних Зайчиків.
Письменника ця розповідь страшенно зворушила й він сказав учительці: «Та ви ж просто чарівниця із Країни Сонячних Зайчиків!» - і після цього почав думати над новою казковою повістю, героїнею якої була б ота вчителька - Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків.
Так з'явилась нова казкова повість, яка була своєрідним продовженням попередньої, де згадувалася ота Незнайомка, бо, на глибоке переконання письменника, класні керівники - то класні чарівники, які улітку, під час відпустки, навчаються на курсах підвищення кваліфікації класних чарівників у Країні Сонячних Зайчиків!
Не сумніваюся: не один раз ви і ваші друзі, кожний по-своєму, прочитають повість-казку «Пригоди в лісовій школі»,- до речі, саме за неї Всеволод Нестайко був відзначений літературною премією імені Лесі Українки, найвищою нагородою за кращі твори для дітей в Україні. І кожний з вас неодмінно впізнає у персонажах цього твору і себе самого, і своїх однокласників, не кажу вже про вчителів (будемо відвертими до кінця - чуйних, щирих, хороших і не дуже, як буває в усіх наших школах).
Скажу вам, друзі, відверто, що твори, які увійшли до цієї збірки, подарують вам багато сміху, веселощів, радощів,пустощів.
І взагалі, - хоч яку казку цієї книги ви прочитаєте, неодмінно і назавжди Сонячний Зайчик оселиться і у вашому серці! А тому - краще зупинюся і візьму до рук - вже вкотре! - та прочитаю разом з вами цю чудову Нестайкову книгу!
(Анатолій Костецький)
За матеріалами: Всеволод Нестайко. "Казкові пригоди і таємниці". Повісті-казки. Передмова Анатолія Костецького. Малюнки Анатолія Василенка. Київ, "Веселка", Тернопіль "Навчальна книга - Богдан", 2003 р., стор. 5 - 6.
Дружній шарж народного художника України Анатолія Базилевича.
-----------------------
Всеволод Нестайко. "В Країні Cонячних Зайчиків" (повість-казка)
"Раз ти розгорнув цю книжку — ти вже прохилив двері в нашу казку. Здрастуй, друже! Заходь, будь ласка!.. Ми завжди раді хорошим гостям. Але пробач, одійдем на хвилиночку вбік. Я мушу спитати тебе по секрету одну річ (щоб ніхто не чув): "Як ти ставишся до рудих? Так, так, до рудих і веснянкуватих?… Це для нас дуже важливо…" Ні, ні, я нічого не думаю, але, знаєш, трапляються іноді такі, що ото бігають за рудим хлопчиком або дівчинкою і дражняться противними голосами: «Рудий!», «Рудько!», «Пожежна команда!..» Але тепер я знаю, що ти не такий, що ти справжній молодець, і тебе спокійно можна вести у надзвичайну країну Ластовинію. Ходімо!.." (Всеволод Нестайко)
Повість-казка "Чарівне дзеркальце або Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків" (Всеволод Нестайко)
"Вася Глечик мріяв стати героєм. Але про це не знала жодна жива душа. Не те що в їхньому четвертому «Б», а взагалі у світі. Бо якби хтось дізнався, сміху було б на всю школу. Ви ж погляньте тільки на Васю. Щуплявий, маленький. Шийка тоненька, вуха великі, від стовбурчені ще й окуляри на носі. Ні, на героя Вася не схожий. НІЯК..." (Всеволод Нестайко)
Всеволод Нестайко. Повість-казка "В Країні Місячних Зайчиків"
"Дівчинку звали Ганнуся. Але змалечку всі називали її просто Нуся. Була вона білявенька, голубоока, кирпата й дуже симпатична. От бувають такі - не вельми, може, й гарні, але страшенно симпатичні. Глянеш - і губи самі розтягуються у привітну усмішку. Це вже, як то кажуть, од Бога - така симпатія. Симпатичні вони не лише на обличчя, а й за вдачею симпатичні - щирі, доброзичливі, усміхнені. Тому їх люди й люблять. Бо вони люблять людей і завжди намагаються покращити людям настрій. Тато навіть склав про свою доню такого віршика..." (Всеволод Нестайко)
Зміст казкового серіалу "Незвичайні пригоди в лісовій школі" з книги "Казкові пригоди і таємниці":
Сонячний зайчик і сонячний вовк
"Коли він нарешті проклюнувся і вистромив на білий світ свого довгого цікавого носа — сліпуче сонце сяяло з безхмарного неба, на старій вербі весело щебетало птаство, а лагідний ранковий вітрець про щось грайливо шепотів на вухо шурхотливому очерету.
І рідне болото здалося йому таким гарним, а життя навколо таким прекрасним, що він засміявся від нестримної радості. І ну витанцьовувати в гнізді, весело піднімаючи свої цибаті ноги. Та раптом почув сердитий скрипучий голос: "Ква! Ква! Кум! Чого це ти розкричався, голомозий!" Він обернувся. Недалеко від гнізда на лататті сиділа велика баньката жаба в золотих окулярах..." (Всеволод Нестайко)
"Біжить зимовим лісом Дід Мороз. За спиною — здоровенницький мішок з новорічними подарунками для дітей. Аж тут із-за куща несподівано вистромилася довга палиця, схожа на держак від мітли. Дід Мороз перечепився через неї і бебехнувся на землю, боляче вдарившись коліном об пеньок. Мішок покотився, розв’язався, подарунки посипались у сніг. Ох! Що ж це таке? Так болить коліно!.. Тепер клопіт матиму, бо тепер кульгатиму! А мені ж треба поспішати… І подарунки розсипалися, збирати треба… Ох, запізнююсь я, запізнююсь!.. А з-за куща почувся тихий сміх, потім свист. Враз знялася завірюха, і той, хто свистів і сміявся, умить зник…" (Всеволод Нестайко)