З якими думками пишемо писанку? Зі світлими, спокійними думками, скажете. Ми мимоволі надихаємося певними думками, коли бачимо ті символи, що лягають на яйце. Котрийсь знак нагадує вуха зайчика, котрийсь – пір’їнку, інший – зірочку або хрест. Писанкарські символи, говорять дослідники-науковці, давні дуже, люди придумували їх, щоб зберегти своє світобачення. Ось уже скоро ми покладемо наші писанки до пасхального кошика і понесемо для освячення до храму Божого. Там, у храмі, ми теж побачимо багато символічного. Чимало символів містять псалми: їх ми чуємо щоразу на Богослужіннях. У молитвах, наприклад, можна почути про птахів, про оленя, зорі, Місяць, Сонце, про виноград, сніг, про віск…
""Кудкудак! Кудкудак! Знесла яйце, як кулак! - закудкудакала курка на весь двір. - Та гарне ж: схоже на білий світ. Бо в світі сонце, а в яйці золотий жовток. Кудкудак!" Під хатою на стільчику грілась проти сонечка бабуня Марія. "Яйце? Та кругле, біленьке! Візьму його на писанку." І вона поклала яйце в решето до таких же, як воно, білих та кругленьких. Тоді розтопила ярого воску: "Ходи-но, Івасику, писанки писати!" Взяла бабуня писачок. Р-раз! - і лягла на яйце гаряча лінія. Два! - і розкреслилось яйце навхрест. "Бабулю, чуєш, бабуню! - запитав Івасик. - Що це за квіточка у тебе намалювалася?" "То, Івасику, не квіточка. То знак сонечка золотого..."" (Зірка Мензатюк)
"Три останні дні напередодні Великодня люди вважали жалобливими, «бо Ісус Христос покутував за наші гріхи». Найбільш богомільні не тільки «носили жалобу» — голосно не розмовляли, не сміялися, не встрявали в суперечки — а й не вживали їжі, даючи напередодні сувору обітницю, «щоб Бог допоміг позбавитися гріхів та хвороб». Здебільшого це стосувалося Чистого четверга (Живильного, Страсного, Великого, деінде Нявського Великодня). З цим днем пов'язано чи не найбільше обрядів і дійств..." (Василь Скуратівський)
"Буковина була і ще є багатоетнічним краєм, і кожний етнос має свої обряди, пов’язані із різними церковними святами та іншими подіями. Великодні обряди розпочинаються тижнем, який передує Великодню і зветься Великим: кожен із його днів ніс у давнину певне культове навантаження. Знаю багато повір'їв, пов'язаних з цими днями у горах, де проживає переважна частина гуцулів. Так, у Чорну середу заказувалося обрізати дерева, бо могли висохнути. Вірили, що на Живний четвер після того, як люди виходили з церкви після вечірньої, «приходять мерці на відправу». У Велику п’ятницю ніхто не пускав кров із ніякої маржини, так само ніхто в цей день не йшов по рибу або полювати. Це табу підкріплялося страхом, що поранений звір «клєстиме цілий рік», і це прокляття діятиме до дев'ятого покоління. Цієї застороги дотримувалися в пам'ять про страту того дня Ісуса Христа..." (Юрій Чига)
"Виграва сопілонька у ліску,
Красується землемька у вінку,
Вітерець, пустуючи, шелестить,
Молоденьке листячко мерехтить."(Катерина Перелісна)
"Гарна писанка у мене,
Мабуть, кращої нема.
Мама тільки помагала,
Малювала ж я сама.
Змалювала дрібно квіти,
Вісім хрестиків малих,
І дрібнюсінько ялинку
Й поясочок поміж них."
(Катерина Перелісна)
Маємо чудову ідею, як перетворити вашу колекцію великодніх крашанок на квітучий сад, і тим самим прикрасити святковий стіл. Прикрашений таким чином, він викличе захоплення у ваших гостей і у вас самих. Обов'язково залучіть до виконання цієї задумки своїх дітей, адже їм теж буде цікаво створювати таку красу.
"Сьогодні для мене важкий день. Учителька задала нам описати свою улюблену пору року. А що робити мені, якщо я всіх їх люблю?.. Я добре пам’ятаю, як одного разу запитав у батька кого він більше любить: мене чи маму. Батько відповів коротко: "Обидвох!". Хоча я наполягала, що хоча би мене трішки більше, ніж маму. Та він усе своє і те саме: "Обидвох нарівно!" Ось так і зараз. Не можу розділити їх. Бо усе одно їх люблю. Для мене це - великий пейзаж, у одній рамі, яка має чотири частини, підписані тим самим художником і намальовані теж ним, лише в різнім стані свого душевного та сердечного настрою..." (Василина Головчук)
Галина Мирослава. Вірші про дітей
"Як дванадцята настала,
Лялька тишу перервала,
Хоч Маруся вже заснула,
Та крізь сон таки почула:
Каже лялька ляльці: "Дзуськи,
Не піду я до Маруськи".(Галина Мирослава)
"Залишивши гніздечко, покотилось яєчко... Та котилось воно недалечко. Квочка з курчатами на подвір’ї гуляла, діток своїх забавляла. "Мамо, он яєчко по стежинці котиться, - сказало найменше курчатко. - Ану ж, яке воно на колір?" "Біле, як сніг", - сказала квочка. "А сніг який?" - спитав півник, бо курчаток взимку ще не було, і снігу вони не бачили. "Такий білий, як оте яєчко, що котиться, - відповіла квочка. - Однак скоро Великдень. То давайте пофарбуємо яєчко, щоб воно було барвисте, як весна." Закотили курчатка яєчко до своєї хати й ну його фарбувати. Припустив теплий дощик, потім стала веселочка в небі. Курчатка у веселочки фарб позичали, на білому яєчку весну малювали. Малювали лапками та писали пір’ячком - і покотилася писанка зеленим подвір’ячком..." (Андрій М'ястківський)
"Нелегку зиму пережила молоденька вербиця. Цілу зиму вітрюган намагався зламати її гілочки, дув щосили і пригинав до землі, але вона не здавалася, гнулася, жалібно змахувала руками-гілочками, та не ламалася. І коли несміливе весняне сонце почало голубити землю, і в її скованому стовбурі почало прокидатися життя. Вербиця хотіла розплющити очі, та поки ще не могла - її бруньки не налилися соком, а міцно спали на гілочках. Та не надовго. Під теплими променями сонця сік розтав і побіг по стовбуру. "Годі спати, дівиці-сестриці, весна вже!" - бадьоро співав він, біжучи стовбуром та гілочками. Ось так поступово бруньки почали наливатися соком, набрякати і ставали все більшими й більшими, аж поки не виросли стільки, що змогли відчинити віконечка і показали світу свої пухнасті біленькі голівки...." (Людмила Дорош)
"Рукавички мама доні
Виплела рідненькій,
Щоб загрілись її ручки,
Ніжні та маленькі."(Галина Мирослава)
"У сінях стояла велика миска із яєчками. "Нас усіх з'їдять люди," - басом сказало найбільше яєчко. "І це добре. - обізвалися інші.- люди матимуть із нас користь." "Але я все-таки найкраще з-поміж вас, бо я - найбільше!" - не вгавало велике яєчко. Найменше яєчко лежало у мисці поруч із своїми братами і мовчки прислухалося до розмови. "А тебе, найменше, - знову обізвалося басом найбільше яєчко, - тебе ніхто і їсти не захоче, бо ти таке маленьке!.." Маленьке яєчко дуже шкодувало, що не виросло більше. Але що воно мало робити?.." (Леонід Полтава)
"...Як добре, коли вміють діти
Слова хороші говорити.
Але ще краще, як уміло
Слова оці довести ділом."(Тетяна Строкач)
Олег Буцень. Три оповідання про весну.
"Як приходить весна", "Солодкий дощ", "Пісня весни" - оповідання, що увійшли до весняної добірки Олега Буценя.
"Вже йшла весна. Горобці першими побачили, як ожила і заговорила з холодним берегом річка. "Прокидайся! — казала річка берегові— Годі вже тобі спати. Цілу ж зиму проспав!" "Зимі кінець! Зимі кінець! — радо вигукували над річкою горобці.— Нам не буде холодно! Нам не буде голодно!" Річка виглянула з ополонки, але видно було погано. Лунко тріснув лід. Аж горобці налякалися. Пороснули врозтіч і присмирніли, зачаїлися сірими грудочками на всніженому березі. Лід сердився й щосили намагався тримати річку..." (Михайло Слабошпицький)
Писанка, помережана сіткою таємничих ліній, і сама – суцільна загадка. Мало відомо про походження звичаю розписувати пташині яйця, невідомо звідки і коли цей звичай виник на нашій рідній землі. А що ж відомо про писанкарські символи? На багатьох сайтах можна знайти детальне потрактування орнаментів. У різних текстах повторюється одна і та ж думка – раніше люди надавали числам особливого сакрального значення і тому поділ писанки на певну кількість частин не є випадковим. Можна зустріти ось таку трактовку – поділ писанки на дві рівні частини передає уявлення про два світи, коли бачимо поділ на три частини, то це на позначення трьох небесних сфер. Прочитав і хочеться пояснень – про які світи йдеться, що то за небесні сфери, чому квітка на писанці має саме п’ять пелюсток, а не сім тощо?
…Була така в Галичині поетка. Її знають переважно як дитячу авторку. Свого часу вона активно брала участь в українських галицьких шкільних, просвітницьких справах, багато писала для дитячих журналів ("Світ дитини" і ін.), допомагала в складанні букварів та читанок. Наразі продовжують виходити її дитячі збірки, можна знайти її і в сучасних читанках (дитяча класика на кшталт "Українка я маленька, українці – батько й ненька…" чи "Мати наша мати, як голубка сива…" або такі шедеври дитячої поезії, як "Безконечні казочки"). Але насправді Марійка Підгірянка була не лише дитячою письменницею. У 1919 вона видала зовсім не дитячу поему "Мати-страдниця". Недитячими були її перші збірки: "Відгуки душі" (1908), втрачена "Краплини крові". Більшість її творів розкидано в різних тогочасних часописах. Марійка Підгірянка багато писала не тільки "актуальних" патріотичних, "виховних" віршів, але й чимало і чистої лірики – світлої, сумної, гіркої і трагічної.
"Місяць викотив на луг
Світлячковий капелюх,
Розсмішив кирпаті зорі,
Гуртом сховані в коморі,
Розгулявся, розшарівся
Та й на повен зріст з’явився."(Галина Мирослава)
