"Професор саме вийшов прогуляти свою собачку Іжку, як несподівано його вразив дивний м'який скрип. Глянув на високу яблуню, звідки долинав той незнайомий поголос, аж угледів двох сорок. Та, власне кажучи, то були сорока і сорок. Провесінь, провесна, небо за блакитніло, аж милує зip, а вони, приязні, вже й узялись плести гніздо. А в сороки гніздо не будь-яке. Воно хитро вимережене тонкими гілочками. Покрівлю має, туди руку не засунуть бешкетники, і не доберуться ворони, коли з’являться сороченята..." (Микола Корсюк)
"Степанко з великим нетерпінням чекав середини березня - час, коли вони з дідусем щороку ходять до березового лісу збирати березовий сік. Саме в цю пору, коли бруньки ще не з'явилися, а береза вже жене «березові сльози», як називає їх дідусь, вони найцілющі..." (Михайло Трайста)
Галина Римар. "Полінчині казки". Друга частинка: казочки про принцес (читати та слухати, відео)
Віргілій Ріцко, "Весна" (оповідання)
"Коли ще лютує зима, ще стоять сильні морози і лежать великі сніги, в повітрі вже пахне весною. Весна - це пробудження природи від зимового сну. Весною Зима - стара баба, а Літо - молода дівчина. Весна, весна... Щороку весна приносить нам нові надії..." (Вергілій Ріцко)
"Купила мама Василькові гумові чоботи. Тільки взути їх ніяк: сонячно, сухо. У всьому селі жодної калюжі. А Дощ іти не квапиться. Дрімає собі у хмарині, в тій, шо зачепилася за верхівку тополі на вигоні. Пооглядав Василько чоботи, поприміряв та й подався на вигін, до тополі. "Дошику,— гукає,— іди, щоб калюжі були! В мене чоботи нові, хочеться походити". А Дощик ніби не чує. Дрімає та й дрімає. Вернувся Василько додому ні з чим. Нипає по двору, нудьгує. Зазирнув у квітник, а там чорнобривці та петунії, що учора сестра Мирославка пересадила, зовсім головки посхиляли, пов'яли. Знов побіг Василько до тополі..." (Зірка Мензатюк)
Галина Римар. «Полінчині казки». Третя частинка: казочки про феєчок (читати та слухати, відео)
Читаймо казочки про феєчок у третій частинці збірки Галини Римар "Полінчині казки":
"Як же райдуга з’явилась,
Звідкіля те сяйво,
Чому в небі проявились
Після зливи барви?.."(Наталя Карпенко)
Дитячі поезії Марії Деленко
Марія Деленко — відома українська поетка та письменниця, яка мешкає у чарівному та неповторному Львові. Пані Марія закінчила свого часу Львівський національний університет імені Івана Франка. Наразі працює директором школи й пише чудові казки та вірші для дітей.
"У суботу тридцятого вересня о тринадцятій годині двадцять п'ять хвилин раптово і загадково зник учень шостого «Б» класу Вітасик Дорошенко. Останнім Вітасика бачив його друг і однокласник Женя Кисіль. "Ну, давай розказуй все по порядку!" — старший слідчий карного розшуку капітан Горбатюк пильно примружився, дивлячись на Женю. Шестикласнику Киселю здалося, що ті примружені очі зазирнули йому в самісіньку душу...." (Всеволод Нестайко)
Перебуваючи в Києві, майстриня-писанкарка Ірина Михалевич презентувала порадник «Фарбування писанки. Природні барви» у дитячій бібліотеці імені Василя Симоненка (на запрошення майстрині-вишивальниці Тетяни Серебреннікової) та в музеї Івана Гончара (на запрошення Катерини Качур). Також Ірину запросили до участі в програмі на Українському радіо (програма «Український ракурс», радіоведуча – Галина Соломінська), а працівниками музею Гончара був відзнятий промо-ролик, в якому Ірина розповідає про те, чим буде корисний порадник читачам.
Найпершими навесні прокидаються трав’янисті рослини – кропива, деревій, чистотіл. Ще раніше нагадують про скору весну, припорошені снігом, зелені поля. У каталозі Кульжинського записано, що озимина здатна подарувати писанці зелену барву. Мені захотілося спробувати. Тож сіла до автобуса і поїхала до окраїни міста, до найближчого поля). У спину тепло, світить лагідне сонце, угорі співають жайворонки. Синьо і гарно довкруж. Озимина з корінням не виривається, зривати її легко і швидко. Для барвника достатньо пари оберемків.
"За Прутом є село, за селом — гора, а на горі лісок-перелісок, такий невеличкий, що його можна оббігти довкола. У тому лісочку живе мавка-зеленавка, мала, як і він. Взимку вона спала в сухому листячку, а поверх листя лежав сніг. Але прийшла весна, сніжок розтав, і мавка прокинулась. "Що це дзвенить, мов чисте срібло, аж мене розбудило? Може, це ви, струмочки?" — спитала вона. "Ні, мавко. Ми дзюрчимо не перший день, але ти не будилася", — відповіли струмки. "То, може, це ти, берізко?" "Я всю зиму дзвонила обмерзлими гілочками, — сказала берізка. — Але ти того не чула". "Тоді, напевно, це вітер, що гуляє над горою?" "Ні, мавко, не я це. Я взимку дзвенів-свистів, мів летючими снігами, а тепер я тихий і лагідний". "То хто ж воно?" — роззирнулася мавка довкола й побачила на лужку, на узліссі, дівчаток. Вони бігали й сміялися голосно-голосно, аж котилася луна. Адже почалися канікули, і нарешті була весна: тепле сонечко й воля гратися скільки захочеш. "Он хто мене розбудив", — усміхнулася мавка, бо цих дівчаток вона знала від торік: Марусю, Олюсю і старшеньку Миросю. "Скоро Великдень, — тим часом казала до менших дівчаток Мирося. — А ви ще не навчилися веснянок". "Таки ні..." — кивнули Маруся й Олюся. "Я знаю «Молоданчика». Мене бабуся навчила, а я навчу вас!"" (Зірка Мензатюк)
До книги увійшли такі притчі:
Притча про милосердного самарянина
Король і його боржник
Розповідь про сіяча
Притча про таланти
Притча про скарб у полі
Запрошення на бенкет
Притча про блудного сина
З якими думками пишемо писанку? Зі світлими, спокійними думками, скажете. Ми мимоволі надихаємося певними думками, коли бачимо ті символи, що лягають на яйце. Котрийсь знак нагадує вуха зайчика, котрийсь – пір’їнку, інший – зірочку або хрест. Писанкарські символи, говорять дослідники-науковці, давні дуже, люди придумували їх, щоб зберегти своє світобачення. Ось уже скоро ми покладемо наші писанки до пасхального кошика і понесемо для освячення до храму Божого. Там, у храмі, ми теж побачимо багато символічного. Чимало символів містять псалми: їх ми чуємо щоразу на Богослужіннях. У молитвах, наприклад, можна почути про птахів, про оленя, зорі, Місяць, Сонце, про виноград, сніг, про віск…
""Кудкудак! Кудкудак! Знесла яйце, як кулак! - закудкудакала курка на весь двір. - Та гарне ж: схоже на білий світ. Бо в світі сонце, а в яйці золотий жовток. Кудкудак!" Під хатою на стільчику грілась проти сонечка бабуня Марія. "Яйце? Та кругле, біленьке! Візьму його на писанку." І вона поклала яйце в решето до таких же, як воно, білих та кругленьких. Тоді розтопила ярого воску: "Ходи-но, Івасику, писанки писати!" Взяла бабуня писачок. Р-раз! - і лягла на яйце гаряча лінія. Два! - і розкреслилось яйце навхрест. "Бабулю, чуєш, бабуню! - запитав Івасик. - Що це за квіточка у тебе намалювалася?" "То, Івасику, не квіточка. То знак сонечка золотого..."" (Зірка Мензатюк)
"Три останні дні напередодні Великодня люди вважали жалобливими, «бо Ісус Христос покутував за наші гріхи». Найбільш богомільні не тільки «носили жалобу» — голосно не розмовляли, не сміялися, не встрявали в суперечки — а й не вживали їжі, даючи напередодні сувору обітницю, «щоб Бог допоміг позбавитися гріхів та хвороб». Здебільшого це стосувалося Чистого четверга (Живильного, Страсного, Великого, деінде Нявського Великодня). З цим днем пов'язано чи не найбільше обрядів і дійств..." (Василь Скуратівський)
"Буковина була і ще є багатоетнічним краєм, і кожний етнос має свої обряди, пов’язані із різними церковними святами та іншими подіями. Великодні обряди розпочинаються тижнем, який передує Великодню і зветься Великим: кожен із його днів ніс у давнину певне культове навантаження. Знаю багато повір'їв, пов'язаних з цими днями у горах, де проживає переважна частина гуцулів. Так, у Чорну середу заказувалося обрізати дерева, бо могли висохнути. Вірили, що на Живний четвер після того, як люди виходили з церкви після вечірньої, «приходять мерці на відправу». У Велику п’ятницю ніхто не пускав кров із ніякої маржини, так само ніхто в цей день не йшов по рибу або полювати. Це табу підкріплялося страхом, що поранений звір «клєстиме цілий рік», і це прокляття діятиме до дев'ятого покоління. Цієї застороги дотримувалися в пам'ять про страту того дня Ісуса Христа..." (Юрій Чига)
"Виграва сопілонька у ліску,
Красується землемька у вінку,
Вітерець, пустуючи, шелестить,
Молоденьке листячко мерехтить."(Катерина Перелісна)
"Гарна писанка у мене,
Мабуть, кращої нема.
Мама тільки помагала,
Малювала ж я сама.
Змалювала дрібно квіти,
Вісім хрестиків малих,
І дрібнюсінько ялинку
Й поясочок поміж них."
(Катерина Перелісна)
