"Улюбленими заняттями в дитинстві було воювати з осами або шершнями, сікти лозинами на городі листя кабачків, блукати в кукурудзяних лабіринтах з дерев’яним автоматом. Ще — ходити поміж бібліотечних полиць у передчутті неймовірної насолоди від нових пригод і подорожей. Любив борюкатися з братами в запахущому сіні й робити в ньому нори. Любив залізти в бабусин малинник, наминати ягоди і задоволено слухати, як усі дивуються: «Де ж це Сашко?». Любив іти з мамою до школи лісовою стежкою й помічати, який довкола прекрасний світ... Любив мріяти. Мріяв навчитися літати не лише уві сні..." (Сашко Дерманський)
Читаючи чудові твори Галини Римар, ми бачимо, що авторка добре знає світ дитячих фантазій, любить дітей, знайома з дитячими мріями. Злет душі пані Галини знайшов своє місце у її творчості, оповіданнях, казках, поезії, музиці, натхненній співпраці з талановитими людьми.
Галини Римар. "Вечір на Варвари" (казка)
"Вечір на Варвари. Діти не хочуть спати. "Ідіть-но, маленькі, вмощуйтеся зручненько, розкажу вам щось", - мовлю. Лягли в ліжечка. "Чи то ж встигне Миколайчик усім дарунки наготувати?" - стурбовано питає Даринка. "Встигне, аякже". "А як хто не заробив, але про те, що щось не так зробив, шкодує, то і йому гостинець буде?" "Якщо щиро жалкує і більше не робитиме щось нехороше - то, певно, так". "І фарби, і альбоми у Миколая є?.. А чи всім вистачить, хто малювати любить?" - допитується Катруся. "Звичайно. А послухайте ось що..."" (Галина Римар)
Читаймо у першій частинці збірки Галини Римар "Полінчині казки" казочки про дивовижних тварин:
"Жила собі на світі цибулинка на ім’я Буля.
Буля дуже хотіла мати багато друзів! Одного разу, коли вона йшла по стежці, побачила моркву на ім’я Ква. Буля запитала у Ква:
- Давай будемо дружити?
Але Ква заплакала. Буля не зрозуміла, чому заплакала Ква..." (Вікторія Лабунець)
"Здається, після себе я
зненацька спалахну новим життям,
побачу і піду, навчусь новим словам,
і помилку зроблю а чи не в кожнім слові,
перш, ніж скажу, що я відвідав храм
свого життя, натхнення і любові…
Здається, й після себе я
піду у світ..,
але на іншій мові..." (Сергій Губерначук)
"Пишемо традиційну поліську писанку крок за кроком. Писанка має назву "Півонія з трав'янцями", походить з села Добротів, що на Чернігівщині. Перш ніж занурити писанку до першого барвника, потрібно нанести чимало ліній на біле тло шкаралупи. Найчастіше то і є основний масив роботи..." (Ірина Михалевич)
"Професор саме вийшов прогуляти свою собачку Іжку, як несподівано його вразив дивний м'який скрип. Глянув на високу яблуню, звідки долинав той незнайомий поголос, аж угледів двох сорок. Та, власне кажучи, то були сорока і сорок. Провесінь, провесна, небо за блакитніло, аж милує зip, а вони, приязні, вже й узялись плести гніздо. А в сороки гніздо не будь-яке. Воно хитро вимережене тонкими гілочками. Покрівлю має, туди руку не засунуть бешкетники, і не доберуться ворони, коли з’являться сороченята..." (Микола Корсюк)
"Степанко з великим нетерпінням чекав середини березня - час, коли вони з дідусем щороку ходять до березового лісу збирати березовий сік. Саме в цю пору, коли бруньки ще не з'явилися, а береза вже жене «березові сльози», як називає їх дідусь, вони найцілющі..." (Михайло Трайста)
Галина Римар. "Полінчині казки". Друга частинка: казочки про принцес (читати та слухати, відео)
Віргілій Ріцко, "Весна" (оповідання)
"Коли ще лютує зима, ще стоять сильні морози і лежать великі сніги, в повітрі вже пахне весною. Весна - це пробудження природи від зимового сну. Весною Зима - стара баба, а Літо - молода дівчина. Весна, весна... Щороку весна приносить нам нові надії..." (Вергілій Ріцко)
"Купила мама Василькові гумові чоботи. Тільки взути їх ніяк: сонячно, сухо. У всьому селі жодної калюжі. А Дощ іти не квапиться. Дрімає собі у хмарині, в тій, шо зачепилася за верхівку тополі на вигоні. Пооглядав Василько чоботи, поприміряв та й подався на вигін, до тополі. "Дошику,— гукає,— іди, щоб калюжі були! В мене чоботи нові, хочеться походити". А Дощик ніби не чує. Дрімає та й дрімає. Вернувся Василько додому ні з чим. Нипає по двору, нудьгує. Зазирнув у квітник, а там чорнобривці та петунії, що учора сестра Мирославка пересадила, зовсім головки посхиляли, пов'яли. Знов побіг Василько до тополі..." (Зірка Мензатюк)
Галина Римар. «Полінчині казки». Третя частинка: казочки про феєчок (читати та слухати, відео)
Читаймо казочки про феєчок у третій частинці збірки Галини Римар "Полінчині казки":
"Як же райдуга з’явилась,
Звідкіля те сяйво,
Чому в небі проявились
Після зливи барви?.."(Наталя Карпенко)
Дитячі поезії Марії Деленко
Марія Деленко — відома українська поетка та письменниця, яка мешкає у чарівному та неповторному Львові. Пані Марія закінчила свого часу Львівський національний університет імені Івана Франка. Наразі працює директором школи й пише чудові казки та вірші для дітей.
"У суботу тридцятого вересня о тринадцятій годині двадцять п'ять хвилин раптово і загадково зник учень шостого «Б» класу Вітасик Дорошенко. Останнім Вітасика бачив його друг і однокласник Женя Кисіль. "Ну, давай розказуй все по порядку!" — старший слідчий карного розшуку капітан Горбатюк пильно примружився, дивлячись на Женю. Шестикласнику Киселю здалося, що ті примружені очі зазирнули йому в самісіньку душу...." (Всеволод Нестайко)
Перебуваючи в Києві, майстриня-писанкарка Ірина Михалевич презентувала порадник «Фарбування писанки. Природні барви» у дитячій бібліотеці імені Василя Симоненка (на запрошення майстрині-вишивальниці Тетяни Серебреннікової) та в музеї Івана Гончара (на запрошення Катерини Качур). Також Ірину запросили до участі в програмі на Українському радіо (програма «Український ракурс», радіоведуча – Галина Соломінська), а працівниками музею Гончара був відзнятий промо-ролик, в якому Ірина розповідає про те, чим буде корисний порадник читачам.
Найпершими навесні прокидаються трав’янисті рослини – кропива, деревій, чистотіл. Ще раніше нагадують про скору весну, припорошені снігом, зелені поля. У каталозі Кульжинського записано, що озимина здатна подарувати писанці зелену барву. Мені захотілося спробувати. Тож сіла до автобуса і поїхала до окраїни міста, до найближчого поля). У спину тепло, світить лагідне сонце, угорі співають жайворонки. Синьо і гарно довкруж. Озимина з корінням не виривається, зривати її легко і швидко. Для барвника достатньо пари оберемків.
"За Прутом є село, за селом — гора, а на горі лісок-перелісок, такий невеличкий, що його можна оббігти довкола. У тому лісочку живе мавка-зеленавка, мала, як і він. Взимку вона спала в сухому листячку, а поверх листя лежав сніг. Але прийшла весна, сніжок розтав, і мавка прокинулась. "Що це дзвенить, мов чисте срібло, аж мене розбудило? Може, це ви, струмочки?" — спитала вона. "Ні, мавко. Ми дзюрчимо не перший день, але ти не будилася", — відповіли струмки. "То, може, це ти, берізко?" "Я всю зиму дзвонила обмерзлими гілочками, — сказала берізка. — Але ти того не чула". "Тоді, напевно, це вітер, що гуляє над горою?" "Ні, мавко, не я це. Я взимку дзвенів-свистів, мів летючими снігами, а тепер я тихий і лагідний". "То хто ж воно?" — роззирнулася мавка довкола й побачила на лужку, на узліссі, дівчаток. Вони бігали й сміялися голосно-голосно, аж котилася луна. Адже почалися канікули, і нарешті була весна: тепле сонечко й воля гратися скільки захочеш. "Он хто мене розбудив", — усміхнулася мавка, бо цих дівчаток вона знала від торік: Марусю, Олюсю і старшеньку Миросю. "Скоро Великдень, — тим часом казала до менших дівчаток Мирося. — А ви ще не навчилися веснянок". "Таки ні..." — кивнули Маруся й Олюся. "Я знаю «Молоданчика». Мене бабуся навчила, а я навчу вас!"" (Зірка Мензатюк)
До книги увійшли такі притчі:
Притча про милосердного самарянина
Король і його боржник
Розповідь про сіяча
Притча про таланти
Притча про скарб у полі
Запрошення на бенкет
Притча про блудного сина
