"У суботу тридцятого вересня о тринадцятій годині двадцять п'ять хвилин раптово і загадково зник учень шостого «Б» класу Вітасик Дорошенко. Останнім Вітасика бачив його друг і однокласник Женя Кисіль. "Ну, давай розказуй все по порядку!" — старший слідчий карного розшуку капітан Горбатюк пильно примружився, дивлячись на Женю. Шестикласнику Киселю здалося, що ті примружені очі зазирнули йому в самісіньку душу...." (Всеволод Нестайко)
Перебуваючи в Києві, майстриня-писанкарка Ірина Михалевич презентувала порадник «Фарбування писанки. Природні барви» у дитячій бібліотеці імені Василя Симоненка (на запрошення майстрині-вишивальниці Тетяни Серебреннікової) та в музеї Івана Гончара (на запрошення Катерини Качур). Також Ірину запросили до участі в програмі на Українському радіо (програма «Український ракурс», радіоведуча – Галина Соломінська), а працівниками музею Гончара був відзнятий промо-ролик, в якому Ірина розповідає про те, чим буде корисний порадник читачам.
Найпершими навесні прокидаються трав’янисті рослини – кропива, деревій, чистотіл. Ще раніше нагадують про скору весну, припорошені снігом, зелені поля. У каталозі Кульжинського записано, що озимина здатна подарувати писанці зелену барву. Мені захотілося спробувати. Тож сіла до автобуса і поїхала до окраїни міста, до найближчого поля). У спину тепло, світить лагідне сонце, угорі співають жайворонки. Синьо і гарно довкруж. Озимина з корінням не виривається, зривати її легко і швидко. Для барвника достатньо пари оберемків.
"За Прутом є село, за селом — гора, а на горі лісок-перелісок, такий невеличкий, що його можна оббігти довкола. У тому лісочку живе мавка-зеленавка, мала, як і він. Взимку вона спала в сухому листячку, а поверх листя лежав сніг. Але прийшла весна, сніжок розтав, і мавка прокинулась. "Що це дзвенить, мов чисте срібло, аж мене розбудило? Може, це ви, струмочки?" — спитала вона. "Ні, мавко. Ми дзюрчимо не перший день, але ти не будилася", — відповіли струмки. "То, може, це ти, берізко?" "Я всю зиму дзвонила обмерзлими гілочками, — сказала берізка. — Але ти того не чула". "Тоді, напевно, це вітер, що гуляє над горою?" "Ні, мавко, не я це. Я взимку дзвенів-свистів, мів летючими снігами, а тепер я тихий і лагідний". "То хто ж воно?" — роззирнулася мавка довкола й побачила на лужку, на узліссі, дівчаток. Вони бігали й сміялися голосно-голосно, аж котилася луна. Адже почалися канікули, і нарешті була весна: тепле сонечко й воля гратися скільки захочеш. "Он хто мене розбудив", — усміхнулася мавка, бо цих дівчаток вона знала від торік: Марусю, Олюсю і старшеньку Миросю. "Скоро Великдень, — тим часом казала до менших дівчаток Мирося. — А ви ще не навчилися веснянок". "Таки ні..." — кивнули Маруся й Олюся. "Я знаю «Молоданчика». Мене бабуся навчила, а я навчу вас!"" (Зірка Мензатюк)
До книги увійшли такі притчі:
Притча про милосердного самарянина
Король і його боржник
Розповідь про сіяча
Притча про таланти
Притча про скарб у полі
Запрошення на бенкет
Притча про блудного сина
З якими думками пишемо писанку? Зі світлими, спокійними думками, скажете. Ми мимоволі надихаємося певними думками, коли бачимо ті символи, що лягають на яйце. Котрийсь знак нагадує вуха зайчика, котрийсь – пір’їнку, інший – зірочку або хрест. Писанкарські символи, говорять дослідники-науковці, давні дуже, люди придумували їх, щоб зберегти своє світобачення. Ось уже скоро ми покладемо наші писанки до пасхального кошика і понесемо для освячення до храму Божого. Там, у храмі, ми теж побачимо багато символічного. Чимало символів містять псалми: їх ми чуємо щоразу на Богослужіннях. У молитвах, наприклад, можна почути про птахів, про оленя, зорі, Місяць, Сонце, про виноград, сніг, про віск…
""Кудкудак! Кудкудак! Знесла яйце, як кулак! - закудкудакала курка на весь двір. - Та гарне ж: схоже на білий світ. Бо в світі сонце, а в яйці золотий жовток. Кудкудак!" Під хатою на стільчику грілась проти сонечка бабуня Марія. "Яйце? Та кругле, біленьке! Візьму його на писанку." І вона поклала яйце в решето до таких же, як воно, білих та кругленьких. Тоді розтопила ярого воску: "Ходи-но, Івасику, писанки писати!" Взяла бабуня писачок. Р-раз! - і лягла на яйце гаряча лінія. Два! - і розкреслилось яйце навхрест. "Бабулю, чуєш, бабуню! - запитав Івасик. - Що це за квіточка у тебе намалювалася?" "То, Івасику, не квіточка. То знак сонечка золотого..."" (Зірка Мензатюк)
"Три останні дні напередодні Великодня люди вважали жалобливими, «бо Ісус Христос покутував за наші гріхи». Найбільш богомільні не тільки «носили жалобу» — голосно не розмовляли, не сміялися, не встрявали в суперечки — а й не вживали їжі, даючи напередодні сувору обітницю, «щоб Бог допоміг позбавитися гріхів та хвороб». Здебільшого це стосувалося Чистого четверга (Живильного, Страсного, Великого, деінде Нявського Великодня). З цим днем пов'язано чи не найбільше обрядів і дійств..." (Василь Скуратівський)
"Буковина була і ще є багатоетнічним краєм, і кожний етнос має свої обряди, пов’язані із різними церковними святами та іншими подіями. Великодні обряди розпочинаються тижнем, який передує Великодню і зветься Великим: кожен із його днів ніс у давнину певне культове навантаження. Знаю багато повір'їв, пов'язаних з цими днями у горах, де проживає переважна частина гуцулів. Так, у Чорну середу заказувалося обрізати дерева, бо могли висохнути. Вірили, що на Живний четвер після того, як люди виходили з церкви після вечірньої, «приходять мерці на відправу». У Велику п’ятницю ніхто не пускав кров із ніякої маржини, так само ніхто в цей день не йшов по рибу або полювати. Це табу підкріплялося страхом, що поранений звір «клєстиме цілий рік», і це прокляття діятиме до дев'ятого покоління. Цієї застороги дотримувалися в пам'ять про страту того дня Ісуса Христа..." (Юрій Чига)
"Виграва сопілонька у ліску,
Красується землемька у вінку,
Вітерець, пустуючи, шелестить,
Молоденьке листячко мерехтить."(Катерина Перелісна)
"Гарна писанка у мене,
Мабуть, кращої нема.
Мама тільки помагала,
Малювала ж я сама.
Змалювала дрібно квіти,
Вісім хрестиків малих,
І дрібнюсінько ялинку
Й поясочок поміж них."
(Катерина Перелісна)
Маємо чудову ідею, як перетворити вашу колекцію великодніх крашанок на квітучий сад, і тим самим прикрасити святковий стіл. Прикрашений таким чином, він викличе захоплення у ваших гостей і у вас самих. Обов'язково залучіть до виконання цієї задумки своїх дітей, адже їм теж буде цікаво створювати таку красу.
"Сьогодні для мене важкий день. Учителька задала нам описати свою улюблену пору року. А що робити мені, якщо я всіх їх люблю?.. Я добре пам’ятаю, як одного разу запитав у батька кого він більше любить: мене чи маму. Батько відповів коротко: "Обидвох!". Хоча я наполягала, що хоча би мене трішки більше, ніж маму. Та він усе своє і те саме: "Обидвох нарівно!" Ось так і зараз. Не можу розділити їх. Бо усе одно їх люблю. Для мене це - великий пейзаж, у одній рамі, яка має чотири частини, підписані тим самим художником і намальовані теж ним, лише в різнім стані свого душевного та сердечного настрою..." (Василина Головчук)
Галина Мирослава. Вірші про дітей
"Як дванадцята настала,
Лялька тишу перервала,
Хоч Маруся вже заснула,
Та крізь сон таки почула:
Каже лялька ляльці: "Дзуськи,
Не піду я до Маруськи".(Галина Мирослава)
"Залишивши гніздечко, покотилось яєчко... Та котилось воно недалечко. Квочка з курчатами на подвір’ї гуляла, діток своїх забавляла. "Мамо, он яєчко по стежинці котиться, - сказало найменше курчатко. - Ану ж, яке воно на колір?" "Біле, як сніг", - сказала квочка. "А сніг який?" - спитав півник, бо курчаток взимку ще не було, і снігу вони не бачили. "Такий білий, як оте яєчко, що котиться, - відповіла квочка. - Однак скоро Великдень. То давайте пофарбуємо яєчко, щоб воно було барвисте, як весна." Закотили курчатка яєчко до своєї хати й ну його фарбувати. Припустив теплий дощик, потім стала веселочка в небі. Курчатка у веселочки фарб позичали, на білому яєчку весну малювали. Малювали лапками та писали пір’ячком - і покотилася писанка зеленим подвір’ячком..." (Андрій М'ястківський)
"Нелегку зиму пережила молоденька вербиця. Цілу зиму вітрюган намагався зламати її гілочки, дув щосили і пригинав до землі, але вона не здавалася, гнулася, жалібно змахувала руками-гілочками, та не ламалася. І коли несміливе весняне сонце почало голубити землю, і в її скованому стовбурі почало прокидатися життя. Вербиця хотіла розплющити очі, та поки ще не могла - її бруньки не налилися соком, а міцно спали на гілочках. Та не надовго. Під теплими променями сонця сік розтав і побіг по стовбуру. "Годі спати, дівиці-сестриці, весна вже!" - бадьоро співав він, біжучи стовбуром та гілочками. Ось так поступово бруньки почали наливатися соком, набрякати і ставали все більшими й більшими, аж поки не виросли стільки, що змогли відчинити віконечка і показали світу свої пухнасті біленькі голівки...." (Людмила Дорош)
"Рукавички мама доні
Виплела рідненькій,
Щоб загрілись її ручки,
Ніжні та маленькі."(Галина Мирослава)
"У сінях стояла велика миска із яєчками. "Нас усіх з'їдять люди," - басом сказало найбільше яєчко. "І це добре. - обізвалися інші.- люди матимуть із нас користь." "Але я все-таки найкраще з-поміж вас, бо я - найбільше!" - не вгавало велике яєчко. Найменше яєчко лежало у мисці поруч із своїми братами і мовчки прислухалося до розмови. "А тебе, найменше, - знову обізвалося басом найбільше яєчко, - тебе ніхто і їсти не захоче, бо ти таке маленьке!.." Маленьке яєчко дуже шкодувало, що не виросло більше. Але що воно мало робити?.." (Леонід Полтава)
"...Як добре, коли вміють діти
Слова хороші говорити.
Але ще краще, як уміло
Слова оці довести ділом."(Тетяна Строкач)
