Анатолій Костецький. Добірка віршів про дітей

ХОДІМ НА НАШ МАЙДАНЧИК!

Вірте, друзі, 
чи не вірте, 
наш майданчик — 
кращий в світі!
А не вірите — 
тоді
разом глянути 
ходім!

КАРУСЕЛІ

Каруселі —
річ весела, 
не побачиш тут 
сумних.
Але наші каруселі 
не лише 
веселий сміх.

Вам відкрию таємницю — 
тільки ж ви 
не прохопіться!
Якщо хочете вже знати — 
тут готують...
в космонавти!

ПІСОЧНИЦЯ

Кожному в пісочниці 
повозитись хочеться, 
бо не просто в ній 
пісок:
тісто в ній    
на пиріжок,
для фортеці — 
цегла в ній, 
для машин — 
гараж новий.
Ось чому в пісочниці 
всім
погратись хочеться.
 
ГІРКА

З гірки 
швидко 
я лечу!
Хоч і лячно, 
а мовчу:
знизу ж
дивляться на мене 
Ліза й Ліля,
Костя й Женя.

А як буду я 
боятись — 
то почнуть вони 
сміятись,
бо мужчині    
знає кожен! — 
боягузом
буть
негоже.

ГРИБОК

Сонце з неба 
так пече, 
що на гірці — 
гаряче.

Де знайти нам 
холодок?
Так для цього ж 
є грибок!

ГОЙДАЛКА НА ДВОХ

Спробуй на гойдалці 
сам покататись! 
Будуть навколо 
всі дивуватись.
Тут
навіть зовсім 
затятий жаднюга 
місцем
повинен ділитися 
з другом.

ХАТИНКА

Раптом небо 
хмари вкрили, 
почалася 
літня злива. 
Тільки ми — 
не налякались:
ми
в хатинці 
поховались!

ЛАВОЧКА

Награлись, нагулялися — 
і всілися на лавочці, 
щоб трохи відпочити, 
а ще — 
поговорити: 
про друзів 
і про рідний клас, 
про те,
як любо жити, 
і що майданчик гарний наш 
насправді —
кращий в світі!

Ну що?
Переконалися?
А що я говорив!
Коли ж
такі майданчики 
у кожному дворі 
вам стануть будувати, 
то ви — 
допомагайте!

У ГОСТЯХ

У Віті — день народження.
Ми всі туди запрошені
і ввечері, о шостій,
прийшли до нього в гості.

Нам одчинила двері
мала сестричка Віті
і зразу запитала:
— Хто ноги з вас не витер?

В нас килим — не для того,
аби його бруднити!
Ану, біля порога
знімайте черевики!

Та подарунки зразу
давайте, я сховаю.
Та кришталеву вазу
не скиньте! Я вас знаю!..

Ви думаєте: просто
отак ходити в гості?
А це — наука справжня,
відповідальна справа!..

І меблі у вітальні
не мацайте руками,
і пальцями по стінах
не мажте — будуть плями...

Іще сестриця Віті
щось стала говорити.
Та ми її не слухали —
хіба ж це варто слухать?!

Ми від її «гостинності»
помчали геть щодуху,
бо й справді: ох, не просто
отак ходити в гості!

«УВАЖНИЙ» ВОВА

Вам за мить
«уважний» Вова
найспритнішу гаву
зловить:
цим мистецтвом
Володимир
досконало володіє!
Ще б учитись добре
міг    
був би
кращий
від усіх...

КАЗКА ПРО СІМ НЕДІЛЬ У ТИЖНІ

1

На другому поверсі,
в сьомій квартирі,
в будинку 
під номером
тридцять чотири,
на вулиці Мрій,
що тяглась 
аж під небо,
жив хлопець Сергій —
третьокласник 
і ледар.

Найбільше за все
любив він поспати,
тож кожного ранку
і мама, і тато
будили Сергія
не менше години,
бо зовсім 
не діяв будильник
на сина.

До школи 
він завжди ішов 
неохоче.
Сидів на уроках —
злипалися очі.
Зате,
як останній дзвінок
продзвенить,—
наш ледар 
найпершим
додому летить!
Наїсться,
а потім
лежить на дивані —
і мріє,
аж поки і ніч
не настане!..

А мріяв Сергій,
щоб у тижні
всі дні
зробилися 
геть як один, -
вихідні!

2

От якось під вечір,
в одну із неділь,
зостався 
Сергій у квартирі
один...

Поспав, попоїв,
увімкнув телевізор -
хотів надивитись
його скільки влізе...

Коли закінчилась
недільна програма.
Сергій 
неохоче підвівся 
з дивана
і мовив:
— Лягатиму краще
у постіль!

Аж тут
на екрані
з'явилася постать!..
— Зажди! — просичала.—
Не треба лягати!..—
І раптом
стрибнула з екрана
в кімнату!

Злякався Сергій —
не промовить і слова...
Нарешті 
спромігся спитати:
— А хто-о ви?..

— Я грізний чаклун,
всемогутній фон Брукк,
професор і доктор
ледачих наук!
Бажай, що завгодно,
ледащо Сергію,—
я можу здійснити
усі твої мрії!

Почувши слова ці,
Сергій аж затрясся,
та вже 
не від жаху —
від радості й щастя,
і враз загорлав,
наполохавши тишу:
— Хай тільки 
неділі
залишаться в тижні,
щоб я відсьогодні
ніколи-ніколи
не мусив щоранку
спішити до школи!

Фон Брукк усміхнувся:
— Хай буде,
як хочеш!..—
І зник непомітно
у темряві ночі…

3

Наступного ранку,
о пів на десяту,
прокинувся ледар
у власній кімнаті,
покліпав очима зі сну,
позіхнув —
і вмить пригадав
про пригоду нічну!

Підскочив хутчіш,
календар відшукав,
поглянув у нього —
і мало не впав:
з листочка,
де мусило йти
«понеділок»,
до нього
всміхнулося слово
«неділя»!..

Сергій,
не повіривши
власним очам,
ще швидше
гортать календарик
почав.
Гортав і гортав,
а листки шелестіли:
«Неділя, 
неділя, 
неділя...»

«Неділя!..»

— Урра-аа! —
заволав
третьокласник і ледар. —
Так, значить, 
до школи ходити 
не треба!
Так, значить, 
насправді
у тижні всі дні
віднині й довіку 
тепер —
вихідні!..

4

Тепер у Сергія —
свободи удосталь:
захочеш —
і зранку лягай собі
у постіль,
бо в школі уроків
нема все одно!
А хочеш —
іди в зоопарк 
чи в кіно...

Підкинув наш ледар
угору п'ятак —
і випало:
їхати у зоопарк!

Все б гарно!..
Та тільки —
трамваї не ходять,
бо транспорт увесь —
вихідний
відсьогодні!

«Ач, мудрі які
спочивати б їм тільки!» —
подумав Сергій —
і поплентався пішки...

Нарешті
дістався ледь-ледь
до воріт —
поглянув...
Та що це?!
Зачинено вхід!
А поруч —
об'ява висить 
на стіні:
«Тепер в зоопарку 
всі дні -
вихідні!»

Від розпачу в ледаря
зуб заболів,
ще й так,
що від болю
гуде в голові!

Помчав до лікарні
бідаха -
та марно!
Усі лікарі —
вихідні
у лікарнях...

Вернувся додому
наш ледар сумний.
Вмикає скоріше
екран рятівний,
а там,
на екрані —
слова лиш одні:
«У нас, 
в телестудії, 
всі —
вихідні!..»

5

І тут за хвилину
збагнув третьокласник,
що сталося в місті
страшенне нещастя,
бо всі —
не працюють,
бо всі —
спочивають!..

Лікарні закрито,
не ходять трамваї,
і годі чекати
від друзів листів —
всі пошти
зосталися без поштарів!

Шофери і вчені,
майстри і міністри —
ніхто
не працює
у нашому місті,
бо всі —
вихідні,
тож од ранку до ночі
роби — 
що завгодно,
гуляй — 
скільки хочеш!..

Так чом же 
ніхто не співа, 
не танцює?
Так чом же 
навколо всі люди 
сумують?
То звісно — чому!
Бо без праці та діла
не може 
лишатися довго
людина!
Бо лікар — не лікар,
коли не лікує,
бо кухар — не кухар,
коли не готує,
а льотчик — не льотчик,
коли він без неба...
Робота улюблена —
кожному треба!..

6

І стало 
Сергію страшніше,
ніж вчора!
І вигукнув він:
— У-у, негіднику чорний,
лукавий професор,
підступний фон Брукк!
Ех, тільки б 
мені ти потрапив 
до рук!..

І ледь він устиг
ці слова проказати —
як постать фон Брукка
з'явилась в кімнаті.

— Ти кликав?
Так ось я! —
сказав він Сергію.
— Хоч я -
вихідний,
та здійсню твою мрію!..

Сергія 
удруге не треба 
просити.
Усе зрозумівши,
він зойкнув щосили:
— Хай стане скоріше
усе, як раніше:
одна лиш неділя
хай буде у тижні!..

І тільки
останні слова
відлунали, -
здригнулась підлога —
і Брукка не стало...

7

І знову навколо усе —
як раніше:
всі дні,
як і треба,
у кожному тижні!

І знову
по рейках спішать
поїзди,
і знову
до друзів надходять
листи,
знов лікар —
лікує,
а кухар — готує,
і майстер
над справами зранку
мудрує,
спішать на роботу
в трамваях
міністри...
Всі — 
знову щасливі
у нашому місті!

Сергія тепер  
не взнати нікому:
уже не тікає
зі школи додому,
а разом із класом
саджає дерева,
збирає насіння
чи брухт металевий,
майструє шпаківні,
щоб птаство зустріти...

А так, як раніше,—
не думає жити,
бо знає чудово,
що радість і щастя
приходять не ледарям,
а роботящим!

* * *

ПРОСТО

Дуже легко
й дуже просто
перегнати
тата
зростом!
Та щоб схожим
стать
на тата,
треба ще
й розумним
стати.

* * *

ВЕСЕЛО!

Тра-ля-ля!
Тру-лю-лю!
Я усіх і все 
люблю.
Дуже весело
мені
в ці ласкаві 
літні дні.
Мама — тут,
і тато — тут, 
на прогулянку ідуть. 
Тато
братика несе.
От і все!

МРІЯ 

Якась бджола 
в траві гуде.
Кудись
якийсь хлопчак іде. 
Повзе
мені на майку жук.
А я —
на сонечку лежу, 
лежу —
і думаю про те, 
чому так швидко 
клен росте?

Вночі — росте, 
росте і вдень, 
росте й тоді, 
як дощ іде,— 
щомиті вище й вище, 
мов у казках 
чи віршах!

От взяв би — 
та й мене навчив 
(йому ж це, 
мабуть, просто!) 
рости і вдень, і уночі, 
щоб стати 
вище зростом.

Бо я оце
вже десять днів
все про одне лиш мрію:
як хоч на голову мені
перерости Сергія?!

Тоді б я
так йому сказав
неголосно, та чітко:
— Гей, ти!
Щоб Олю — не чіпав! 
Вона — моя сусідка.
А як зачепиш, 
то гляди:
намну одразу ж вуха!..

Ну й налякався б 
той Сергій — 
і втік би геть 
щодуху!
Отак було б...

А поки я 
дивлюсь на нього і
здаля,
лежу на сонечку й мовчу: 
рости у клена 
вперто вчусь...

НЕМА НІКОГО ВДОМА

Ур-р-ра!        
Нема нікого вдома!        
Тепер, що хочеш —        
те й роби!        
Не заважаєш ти        
нікому,        
ніхто не заважа        
тобі.        
        
«Ввімкну спочатку        
телевізор,—        
подумав я,—        
та буду зблизька        
дивитися,        
і як захочу —        
дивитись буду    
хоч до ночі!»    
    
Ввімкнув.        
Та вже        
за три хвилини        
екран поплив        
перед очима...        
        
Тоді
до ванної сходив,
набрав
холодної води,
щоб капця мами
запускати.
Та передумав.
Нецікаво...
Я клав на стіл
обидва лікті.
Я в кухні
на підлогу влігся.
На дверях
покатався навіть!
Та все покинув.
Нецікаво...    

Все можна!
Годі й говорить...
Захочу —
буду гризти лід,
захочу —
занявчу, мов кіт,
на нашому балконі.

Адже в кіно
пішли батьки,
свободи —
як ніколи!

Я навіть можу
в шафі тата
яку завгодно книгу
взяти
і з нею
в татовому кріслі
сидіти,
підібгавши ноги...

Але мені,
немов навмисне,
чомусь не хочеться
нічого.

Хоч сядь — і плач,
діла такі...
Скоріш би вже
прийшли
батьки!

СЕКРЕТ

Що зробити,
щоб удвічі 
видавався 
торт смачнішим?

Що зробити, 
щоб удвічі 
кожен день 
для вас побільшав?

Щоб і радості, 
і щастя 
вам було — 
аж ніде діти?

А немає тут 
секрету: 
треба з другом
поділитись!

ЩО НАЙКРАЩЕ?

Не вгадать тобі 
нізащо,
котра з іграшок 
найкраща!

—    Знаю!
Трактор заводний!
—    Зовсім ні.

—    Електрична 
залізниця!
—    Помилився.

—    Ну, тоді це - 
пароплав!
—    Не вгадав.

—    Зрозуміло: 
це — літак!
—    Знов не так.

Добре,
відповідь я дам: 
та, яку зробив 
ти САМ!

ВСЕ НЕ ТАК

Сьогодні
все навкруг —
не так...
Чомусь задача —
непроста,
чомусь цукерка —
несолодка,
проміння сонячне —
холодне,
і навіть
запахуща диня
чомусь
не пахне зовсім нині...

У чому ж річ?
Скажу вам прямо:
образилась на мене
мама...

Піду
пробачення попрошу —
хай знову стане
все хорошим!

СПРАВЖНІ ПОДРУГИ

П'ятикласниця Людмила
вранці
мамі заявила:
— Все!
До школи я —
не йду!
Я не стерплю
цю біду.
Щастя
скінчено моє,
бо у Рити
джинси є!
І тепер зі мною
Рита
відмовляється
дружити...

Здивувалась мама дуже:
— Ви ж були
найкращі друзі!?
— Так.
Але сказала Рита:
поки буду я
ходити
не у джинсах,
а в спідниці —
їй не хочеться
й дивиться,
бо вона вважає:
жінці
для краси
потрібні джинси...
Мамо!
Дружбу виручай:
джинси
і мені придбай!

Мама пильно
подивилась
на похнюплену Людмилу,
а потім мовила:
— Діла-а...
Ви — спра-а-вжні подруги
й пішла...

А ви
що скажете
мені:
це справжні подруги
чи ні?

ІМЕНА

Я хотів би страшенно,
як хочете знати,
все у світі по-своєму
знову назвати!

Я назвав би волошку тоді
голубинка,
щоб дорослі ще більше
її полюбили.

А хлоп'ят і дівчат
я б назвав
любенята,
щоб іще веселіше
було їм гуляти.

Я б ласкаву тополю назвав
лопотуля,
щоб вона для птахів
дарувала притулок.

А бабусю
назвав би тоді я
любуся,
щоб світилася ніжністю
кожна бабуся.
І цвіли б любенят
голубникові очі,
і любусі
гуляли б із ними охоче,
а над ними
співала б собі
лопотуля,
і цю пісню її
всі б навколо почули...

Та речей безіменних
на світі нема.
Жаль,
що є вже для всього давно
імена...

ВІТЯ МОЖЕ ВСЕ!

Все на світі
може Вітя!..
Може
меншого побити,
на уроках
спати може
та дражнити
перехожих.
Може
бахнути з рогатки,
посадити в зошит
ляпку,
у вікно
пульнути сніжку
і нову порвати
книжку...
Словом,
все на світі Вітя
може —
годі й говорити!..
То чому ж
не може Вітя
краще, ніж на три,
учитись?..

ЧЕМНИЙ ГЕРОЙ

Вітько-третьокласник
крокує додому
героєм таким,
що й не снилось нікому.
Аж раптом
Вітькові назустріч —
першак.
Всміхнувся Вітько
і промовив:
— Так-так! —
І, випнувши груди,
підходить до нього:
— Гей, ти!
Треба старшим
давати дорогу! —
І хлопця малого
портфелем як лясне!
Аж всівся на землю
малий першокласник...

Вітько реготнув:
— Так і треба,щоб знав! —
І далі по вулиці
покрокував.

Іде і пишається
подвигом власним.
Аж раптом
назустріч йому —
семикласник!

Від жаху герой,
мов листок,
затремтів —
і в перше ж парадне
стрілою влетів.
Тремтять його руки,
тремтять його ноги...

— Чого ти злякався? —
питаю у нього.
— Та просто я чемний, —
Вітько відказав,—
тож старшому хлопцю
дорогу і дав...

НОВЕ ЖИТТЯ

Вчора Вітя
так промовив:
— З мене — досить,
от вам слово:
я почну життя нове!..

Аркуш взяв
та олівець,
сів і пише по порядку:

«В сім встаю,
роблю зарядку.
Чищу зуби,
мию шию.
Неодмінно вуха мию.
Потім — кухня.
Там сніданок
всім готую сам,
без мами.
Посуд мию,
підмітаю
і до школи поспішаю...»

Ще у плані
пунктів двадцять,
та не варто зупиняться...
Чому? — питаєте.
Все просто,
бо знову
мама
миє посуд,
підмітає та готує...

А Вітько?!
Вітько й не чує.
Він — у ліжку.
Досі спить.
Зате
над ліжком
план висить...

БЮРО ЗНАХІДОК

1
Будь ласка,
заходьте!
Скоріше заходьте!
Усе,
що згубили,—
шукайте й знаходьте!
Я все покажу вам,
що є на полицях.
Ви тільки, будь ласка,
уважно дивіться.
Можливо,
на котрійсь
із наших полиць
ви знайдете те,
що згубили колись!

2
Отут перед вами —
загублена совість.
Гадаю,
вона в нас
лише тимчасово:
без неї ж не можуть
дорослі та діти
і тижня прожити
на білому світі...
Згубив її хлопець,
який тишком-нишком
надворі
малому підставив підніжку,
у іншого хлопця
м'яча одібрав,
сусідці по парті
малюнок порвав.

А тільки
спитають у нього:
— Навіщо? — Провину
він звалить одразу
на інших,
тому
ні в дворі з ним,
ні в класі не грають.
Гадаю,
він скоро
до нас завітає...

Ну от, подивіться,
а що вам казав я!
Уже поспішає по совість
хазяїн!
— Ця совість, я бачу,
належить тобі?
Будь ласка, бери,
але більш не губи!

3
А тут на полиці —
роззява з роззяв,
найкращий ловець
і винищувач гав.

Давно вже
усе він забув і проґавив:
забув
школярські* обов'язки
й справи,
забув десь портфель,
рукавички красиві,
забув і про те він,
що мама просила.

А якось на ґаву
так рота роззявив,
що сам загубив себе,
бідний роззява!

Ще й досі
дивується всюди народ:
од хлопця зоставсь
лиш роззявлений рот...

Як тільки зустріне його
хтось із вас,
скажіть,
щоб зайшов за собою
до нас.

4
Ця купа велика —
загублений час.
Боюся, що й місця
не вистачить в нас...

Ось — час для навчання,
загублений в школі,—
його вже, напевно,
не вернеш ніколи!

Тут — час допомоги
і мамам, і татам,
який у розвагах
втрачали завзято.

Там — час для зарядки,
що в ліжках згубили
і разом зі спортом
у ліні втопили...

Тут стільки часу
погубили невчасно,
що я вже й не знаю,
куди його класти!

Напевно,
мені доведеться
на дверях
скоріше прибити
табличку фанерну,
щоб з неї
нарешті довідався кожний:

«Загублений час
повернути не можна!»

5
А онде в куточку,
далекім і темнім,
лежить і страждає
загублена чемність.
Страждає
за хлопця якогось
страшенно!..

Він лізе в тролейбус,
немов навіжений,
всідається й дума:
«Усі ви хоч трісніть,—
нізащо у світі
не встану я з місця!»

Він запросто
дівчинку може принизить.
Для нього
повага до старших —
дурниці...

Тому-то й страждає
так гірко та вперто
загублена чемність,
що може й померти.
Шепоче про себе:
«Спасибі!», «Будь ласка!» —
таким голосочком,
що й слухати важко.
Привітно
киває голівкою всім
і всім поступається
місцем своїм.

Візьміть її швидше,
я дуже вас прошу,
бо може, бідаха,
загинути просто!
 
6
Ось — дружба,
забута під партою
в школі.
Такого
не бачив я досі ніколи!
Ну як —
поясніть мені! —
може це бути,
щоб дружбу,
як зошит чи ручку,
забути?!

Два хлопці
у класі її загубили —
вони на перерві
ні за що побились.

А друзі ж були —
можна заздрити тільки!
Довіку дружили б,
якби ж то не бійка.
А з чого вона —
невідомо нікому...

Тож порізно
ходять віднині
додому,
насуплені
в класі сидять
на уроках,
і жоден
не зробить до друга
ні кроку.
А вдома сумують,
зітхаючи тужно,
і згадують часто
загублену дружбу...

Я певен:
недовго пролежить вона
її заберуть неодмінно
від нас!

7
Це — сміх розвеселий
сидить і регоче,
неначе його
безперервно лоскочуть.
І всі,
хто погляне
на згублений сміх,
так сильно сміються,
що валяться з ніг!
Лежать і регочуть,
забувши про тишу,
а сміху од того
утричі смішніше.

От тільки хазяїн його -
у зажурі...
Од ранку й до вечора
ходить похмурий,
не біга, не гра,
не співа і не скаче,
а сяде
в якомусь куточку —
і плаче...

Хай швидше до нас
завітає за ним.
Невже йому весело
жити сумним?..

8
Як бачите,
є в нас
на що подивитись,
тому не соромтесь,
дорослі та діти,
будь ласка, заходьте,
скоріше заходьте,
усе,
що згубили,—
шукайте й знаходьте!
І все,
що вам треба,—
скоріше беріть.
Та більше
ніколи в житті
не губіть!