Притча — невелике усне оповідання повчального характеру про якусь життєву пригоду. Вона утверджує перемогу добра, cправедливості. Притчі — це історії, які передаються від серця до серця, відкривають людям почуте, побачене, але найголовніше — душу. Вікова мудрість, що закладена в притчах, перетворює їх на своєрідну книгу життя, яка допомагає нам зрозуміти себе та наше майбутнє.
У вересні так багато погожих тихих днів! Важко всидіти у чотирьох стінах. Як проігнорувати ясно-голубу осінь? Як відмовитися від її снажного тепла? Вересневий сонячний день треба бачити, і бачити довго-довго. Дивитися йому просто в очі. Відтак увечері усамітнюватися і писати писанки. Осінь. Час червоної барви. Гріємося біля куришки і фарбуємо писанки цезальпінією, червоним сандалом, кошеніллю, мареною. Усі ці рослини (і комаху кошеніль) можна придбати в інтернет-крамницях. Про сандал і кошеніль розповім докладніше.
"Зроніть сльозу. Бо ми не мали сліз.
Заплачте разом, а не наодинці.
Зроніть сльозу за тими, хто не зріс,
Що мали зватись гордо — українці.
Заплачте! Затужіть! Заголосіть!
Померлі люди стогнуть з тої днини,
Й благають: українці, донесіть
Стражденний біль голодної країни..."(Ніна Виноградська)
У давнину у наших предків були боги Купало і Коляда, які уособлювали два великих свята — літнє і зимове сонцестояння. Отож, наша коляда походить від прадавнього бога зимових свят Колядщи. Стародавні новорічні пісні, колядки і щедрівки, обіцяють господарям багатство і добробут. Співаючи колядки, хлопці і дівчата переодягаються у козу, ведмедя, журавля, чорта, і цей звичай йде також із давніх часів і нагадує ігри веселих скоморохів. Головна мета колядників — не тільки звеселити хазяїв і самим отримати щедру нагороду, а ще й накликати щастя і достаток для господаря-хлібороба у наступному році.
Як народне свято, день Івана Купала відбувається з багатьма своєрідними обрядами та піснями. З далекої давнини збереглися в українського народу ці купальські звичаї.
"За давніх часів колись на Україні були такі люди, що не признавали над собою ніякої влади. Кожний з них мав старшого за ворога, рівного за брата, бо в рівні поважав самого себе, власну самостійність, а менших мав за бидло, прах, посміття. Усе, що господь щедрою рукою розсипав по світу, усе те побачили б у їх палацах, а кругом тих палаців – непокриті халупи, обідраний, голодний і холодний люд. Усе добре і чуле, чим наділя господь чоловіка, даючи йому серце й душу, усе те в них заплило глеєм чванства, ганьби і ненатлі. І як то чудно усе в них зложилось і перекорилось: проповідували вольность, непідлеглість, а тим часом чухрали батогами свою ж таки шляхту! Палили слободи, вибивали народ тисячами і плакали над їх безголов’ям. Строїли монастирі, костьоли, а душі свої губили в тяжких гріхах... А знаєте, люди добрі, як звали тих людей?.. Польськими магнатами!.." (Олекса Стороженко)
"Я був малий, як і всі діти,
і все не міг я зрозуміти
кого кляла перед порогом,
тихо звертаючись до Бога,
моя бабуся. Тихо там
Вона комусь бажала смерті.
Казала: — Прийде час і мертві
його самі під руки візьмуть
та разом з ним до Пекла підуть
і віддадуть його чортам..."(Олександр Кулінський)
У колі річних свят Купало — одне з найголовніших і відзначалося урочисто, чому значною мірою сприяла благодатна пора його проведення: буяла рослинність, сонце було в апогеї своєї сили, тепла та впливу на природу. За народним повір’ям у цей день «сонце сходить, грає», трави і квіти набирають найбільшої сили, а опівночі вогнистим цвітом розквітає папороть, віщуючи тому, хто здобуде його, скарби, багатство, статок і здоров’я.
Олесь Донченко (1902 – 1954) жив у неспокійні часи революцій та воєн. Потяг до літературної творчості виявив з дитинства. Його батько був учителем, і хлопчик зростав у атмосфері поваги й любові до книжки. Мати знала безліч народних пісень, казок та приповідок. Справила вплив на вибір життєвого шляху ще одна обставина: народився Олесь у Великих Сорочинцях – там само, де й Микола Гоголь. Батько подарував сину повне зібрання творів Гоголя, і читанням їх Олесь захоплювався. Дитячі та шкільні роки майбутнього письменника минули в Лубнах на Полтавщині. Тут він формувався як письменник, тут пройшли і його останні роки життя.
Добірка оповідань Івана Франка для дітей: "Малий Мирон", "Грицева шкільна наука", "Schönschreiben (каліграфія)", "Schönschreiben (каліграфія)", "Олівець", "Мій злочин".
Уся проза письменника складає невелику книжку, але ця книжка створює цілий світ — самобутній, неповторний і магічний. Читайте оповідання Василя Стефаника: "Мамин синок", "Давня мелодія", Камінний хрест".
Дивіться оповідки майстрині Ірини Михалевич про наступне:
Писанка із села Суржа, що на Поділлі
Пишемо писанку "Юрдана" з колекції Володимира Ястребова
Бессарабські писанки: краса, що нас об'єднує
Писанка "Клиння". Червоно-чорний лабіринт
Оповідка про червоно-чорну бессарабську писанку (символіка, орнаментика, техніка виконання)
Писанки Центральної України. Писанка "Заступці": цікаві геометричні орнаменти
Дослідження про "рослинні" назви писанок середньої Наддніпрянщини
Відтворюємо болгарські писанки. Писанка «Крестовца» на жовтій основі
Пишемо писанку з ломаним хрестом з колекції Володимира Ястребова
Шукаємо вишуканих рішень: писанка з червоними лініями основи
Рідкісна красуня — подільська писанка
Яку б то написати. Обираємо орнамент
20 липня — День Пророка Іллі (до 01.09.2023 року це свято відзначалося в Україні 2 серпня)
27 липня — День святого Палія (до 01.09.2023 року це свято відзначалося в Україні 9 серпня)
1 серпня — Маковія (Маковея). Свято «Першого Спаса», «Спаса на воді», «Медового Спаса» (до 01.09.2023 року це свято відзначалося в Україні 14 серпня)
6 серпня — Великий Спас (до 01.09.2023 року це свято відзначалося в Україні 19 серпня)
15 серпня — "Перша Пречиста" (до 01.09.2023 року це свято відзначалося в Україні 28 серпня)
29 серпня — "Головосіка" (до 01.09.2023 року це свято відзначалося в Україні 11 вересня)
1 вересня — "Семена" (до 01.09.2023 року це свято відзначалося в Україні 14 вересня)
8 вересня — "Друга Пречиста" (до 01.09.2023 року це свято відзначалося в Україні 21 вересня)
14 вересня — "Здвиження Чесного Хреста" (до 01.09.2023 року це свято відзначалося в Україні 27 вересня)
01 жовтня — свято Покрови Пресвятої Богородиці (до 01.09.2023 року це свято відзначалося в Україні 14 жовтня).
26 жовтня — Святого Дмитра (до 01.09.2023 року це свято відзначалося в Україні 8 листопада)
28 жовтня — День святої П'ятниці (до 01.09.2023 року це свято відзначалося в Україні 10 листопада)
1 листопада — Кузьми-Дем'яна (до 01.09.2023 року це свято відзначалося в Україні 14 листопада)
8 листопада — День святого Михайла (до 01.09.2023 року це свято відзначалося в Україні 21 листопада)
„Пальчикові" ігри - вiршованi рядки, що ілюструються за допомогою ритмічних pyxiв рук, пальчиків. „Пальчикові" ігри допомагають батькам не тільки розвивати мовлення та iнтeлектуальнi здiбностi дитини, а й приносять задоволення від проведеного разом часу, допомагають у хвилини плачу, стають у пригоді для створення ритму впродовж дня. Тексти пальчикових ігор.
Роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» засвідчив новий етап і у творчому зростанні Панаса Мирного, і в розвитку прози взагалі: це був перший зразок соціально-психологічного роману в українській літературі, перший «роман з народного життя», в якому, за визначенням Івана Франка, «змальовано майже столітню історію українського села», розкрито соціальну дійсність в усіх її суперечностях, показано, як соціально-економічні умови, конкретне життєве середовище формували характер особистості, зумовлювали, визначали її поведінку.
"Велике село Піски. Розкинулось, розляглося і вздовж, і вшир, і впоперек на рівній низині, в балці, а перед самим селом, мов хто борошна насипав — білого піску серед чорної землі. Так, наче хто білий килимок прослав, щоб витирати ноги, вступаючи в село. Посеред села стоїть невеличка старенька церковця, трохи перехилилася на один бік і вросла в землю. Не тільки покрівля, де-где й ребра поросли зеленим мохом. Проти церкви, на невисокім згірку, величезний палац світить дверима-вікнами... І палац уже, видно, давній та ще й запущений. Стіни пооблупувані — де-где вивалюється цегла; покрівля поржавіла; у вікнах шибок не долічишся. Мабуть, ніхто не живе в тому палаці, бо й двір нерозчищений — заріс густою муравою. Тільки дві протоптані узенькі стежечки тягнуться через увесь двір до двох невеличких будинків — по один і по другий бік палацу. Все те осунулось, опустилося... Так виглядали Піски перед волею..." – читаймо роман далі: частина друга.
"Життя, кажуть, зжити — не поле перейти. Життя — що погода. Як серед ясного літнього дня, коли сонце аж пече, так гріє та світить, дивись: де не взявся вітер, надув-нагнав з усіх боків чорні хмари, — заклуботались вони; насупилось небо... заховалось сонце — похмуріло... загуло, закрутило, закушпелило шляхом... Зиркнула блискавка, загуркотав грім... гряк! трісь!.. Отакечки й тут. Оце тихо й мирно, любо та мило... гульк! — не вспів озирнутись, як повернуло на негоду... Увосени, тільки що позвозив додому Чіпка хліб з поля й лагодився молотити, сам собі міркуючи, як тепереньки бачитись з Галею, — на тік до його вскочило лихо... Стоїть він на току з ціпом, аж приходить десятник з волості. «Чого йому треба?» — подумав Чіпка і прикро глянув десятникові в вічі..." – читаймо роман далі: частина третя.
"Була темна осіння ніч. Дощ, як крізь підситок, сіяв — густий та дрібний; з землі вставала важка пара, закутувала все в свое вогке запинало, котре не давало бачити, що діється на землі. Скрізь тихо, темно, сумно, наче у мертвому царстві. Під таку годину завжди важко дишеться, сумно живеться. Добрі люди, аби смеркло, мерщій засовуються по своїх домівках; з вікон низеньких сільських хат блимав світло якимись жовтими кружалами. Кожному чогось не по собі. Всяк не знає, що розпочати, як би хоч трохи розважитись... Чоловіки: одні — чоботи латають, другі рукавиці плетуть, треті — щось інше... Жінки та дівчата — то прядуть, то сорочки шиють. Діти, позалазивши на піч, дрімають... У хаті тепло, тихо — хоч і неясно: серед полу на перекинутім горщаті ледве блищить каганчик; як синя горошина, темно світить накипілий гніт... Якісь померки окривають хату. Негода й туди залазить, і там своє бере? Коли не дощем обдає крізь лиху оселю, то в вікна; не важким туманом налягає, от, як надворі, — то німим сумом по хаті снує, в журбу людей сповивав, тяжкою тугою в душу залазить, сном укриває... Оце дівчина співає-співає своїх любих пісень; а там — дивись: обірвався голос... слабшає, тихшає.... поки й сама незчується — коли й як задубіє голка у недошитій мережці... Схилила над нею дівчина важку голову, заколивалася... дрімає..." – читаймо роман далі: частина четверта.
"Народе без пуття, без честі і поваги,
Без правди у завітах предків диких,
Ти, що постав з безумної одваги
Гірких п'яниць та розбишак великих!.."(Пантелеймон Куліш)
