В неосяжному океані народної пісенності важливе місце посідають соціально-побутові (або суспільно-побутові) пісні: козацькі, чумацькі, кріпацькі, рекрутські, солдатські, бурлацькі, наймитські, заробітчанські, робітничі. Розвинулися вони на основі традиції, виробленої ще раніше обрядовою і позаобрядовою ліричною та епічною пісенністю, продовжуючи і збагачуючи її. Це ліричні твори, де на перший план виступає ідейно-емоційне ставлення до події, а оповідальний елемент відіграє підпорядковану роль (на відміну від епічних і ліро-епічних). У соціально-побутовій ліриці відобразилися думки, почуття, настрої народу, викликані явищами, подіями чи обставинами суспільного життя, класовими суперечностями, боротьбою проти іноземних загарбників та феодально-капіталістичного гноблення. Взяті в сукупності, ці пісні дають широку, правдиву картину історичного буття народу. В них особливо виразно виявляються його волелюбність, ненависть до насильства й експлуатації, мрії про справедливий суспільний лад.
Вікторія Гарванко – зіронька, яка так стрімко сходить на мистецькому небосхилі, і творчий потенціал якої, як і її талант загалом, зростають день за днем. 6 травня у Мадриді відбувся перший сольний концерт юної співачки Вікторії Гарванко. 11-річна талановита дівчинка зібрала повну залу глядачів, цінителів української музики.
У збірці "Малий Кобзар" Тараса Шевченка читайте вірші (зміст за абеткою):
"Був собі дід та баба",
"В неволі тяжко",
"Вечір",
"Давно те діялось! Ще в школі",
"До Основ’яненка",
"Доля",
"Думи мої, думи мої!",
"Зa сонцем хмаронька пливе",
"Заповіт",
"Заросли шляхи тернами",
"Зацвіла в долині червона калина",
"І золотої й дорогої",
"І небо невмите, і заспані хвилі",
"Іван Підкова",
"Ішов кобзарь до Київа",
"Маркові Вовчкові",
"Мені однаково, чи буду",
"Мені тринадцятий минало",
"Ми вкупочці колись росли",
"Ми восени таки похожі",
"Н. Маркевичу",
"На Великдень, на соломі",
"Над Дніпровою сагою",
"Не додому вночі йдучи",
"Не молилася за мене",
"Ой, умер старий батько",
"Ой, я одна",
"Перебендя",
"Питала зозулі",
"Реве та стогне Дніпр широкий",
"Світає, край неба палає",
"Село",
"Сестрі",
"Сон",
"Тече вода з-під явора",
"Тополя",
"Три шляхи",
"Тяжко-важко в світі жити",
"У нашім раї, на землі",
"Учітеся, брати мої!",
"Човен".
"Яремо! герш-ту, хамів сину?
Піди кобилу приведи,
Подай патинки господині
Та принеси мені води,
Вимети хату, внеси дрова,
Посип індикам, гусям дай,
Піди до льоху, до корови,
Та швидше, хаме!.. Постривай!.."(Тарас Шевченко)
"Все йде, все минає — і краю немає.
Куди ж воно ділось? відкіля взялось?
І дурень, і мудрий нічого не знає.
Живе... умирає... одно зацвіло,
А друге зав'яло, навіки зав'яло...
І листя пожовкле вітри рознесли..."(Тарас Шевченко)
"Було колись — в Україні
Ревіли гармати;
Було колись — запорожці
Вміли пановати."(Тарас Шевченко)
Любов'ю і турботою про дітей, які є майбутнім народу, наповнена остання книжка Шевченка - його "Буквар". Та навіть у „дорослому” Шевченковому „Кобзарі” є твори, які цікаві дітям - про чарівну українську природу, про лицарів-козаків, про видатне минуле України. Є також і жартівливі вірші. Славний український дух, завдяки Кобзаревому слову, прищепиться і наступним поколінням.
"...Я сирота з Вільшаної,
Сирота, бабусю.
Батька ляхи замучили,
А мене... боюся.
Боюсь згадать, моя сиза..."(Тарас Шевченко)
"У гаю, гаю
Вітру немає;
Місяць високо,
Зіроньки сяють.
Вийди, серденько,
Я виглядаю;
Хоч на годину,
Моя рибчино!.."
(Тарас Шевченко)
"Задзвонили в усі дзвони
По всій Україні;
Закричали гайдамаки:
«Гине шляхта, гине!.."
(Тарас Шевченко)
"... Про те, що діялось на Украйні 1768 року, розказую так, як чув од старих людей; надрукованого і критикованого нічого не читав, бо, здається, і нема нічого. Галайда вполовину видуманий, а смерть вільшанського титаря правдива, бо ще є люди, которі його знали. Гонта і Залізняк, отамани того кровавого діла, може, виведені в мене не так, як вони були, - за це не ручаюсь. Дід мій, нехай здоров буде, коли зачина розказувать що-небудь таке, що не сам бачив, а чув, то спершу скаже: «Коли старі люди брешуть, то й я з ними." (Тарас Шевченко)
"Сійся, родися, всяка пашниця: жито, пшениця, Ячмінь, овес, гречка, горох, сочевиця, Та на цей новий рік най вам дасть Господь Бог, Щобисьте біди-смутку не знали, В щастю, здоров’ю многі літа проживали, А по смерті царство небесне оглядали. Гаразд вам, мир Божий зо всіма вами! (Новорічне вітання на Гуцульщині)
"Благовіщення", "Вербна неділя", "Чистий четвер", "Великдень" — поезії Тетяни Строкач, що увійшли до цієї святкової весняної добірочки.
Назва «рушникові шви» походить від їх конкретного, багатовікового застосування та призначення — вишивання рослинних орнаментів на рушниках. Це нескладні рахункові шви в специфічно-комбінативному поєднанні між собою. Рушниковими швами виконують в основному рослинні орнаменти, що асоціюються із зображенням «Дерева життя», «Вазона» і найрізноманітніших квіткових композицій. Такі орнаменти нерідко поєднують в собі антропоморфні, зооморфні, орнітоморфні мотиви.
Традиції українського народного виховання сформовані та відшліфовані через безперервне застосування протягом багатьох віків. Це ціла педагогічна система поглядів, ідеалів та засобів батьківсько-материнського, а також суспільного впливу на дітей та молодь.
"Козака несуть і коня ведуть.
Кінь головоньку клонить.А за ним, за ним його дівчина
Білі рученьки ломить..."(Українська народна балада)
"У ніч на Івана Купала дівчата плели вінки, а потім кидали їх на воду Черемоша. Пливіть, мовляв, укаіть на судженого. Тільки Лади, наймолодшої і найвродливішої, не було серед дівчат. Вона так захопилася збиранням квітів, що забрела далеко в ліс. Злякалася Лада, опинившись сама-самісінька в нічному лісі. Почала гукати своїх подруг. Та дарма, лиш таємниче відлуння відгукувалося на її голос. А ніч, ця чудова купальська ніч, творила в лісі справжні дива: чулися голоси якихось птахів, на галявині завели свій танок лісові мавки. А під темними кущами розквітали небачені квіти. Вони розкривали свої ніжні пелюстки і сяяли сріблясто, манили до себе, ніби обіцяли розкрити якусь таємницю." (з народної легенди)
"У містечку Богуславі сидить дівок купка
А між ними Бондарівна як сива голубка.Прийшов до їх пан Каньовський тай шапочку ізняв
Обійняв він Бондарівну та й поцілував..."(Українська народна балада)
"У містечку Богуславку
Каньовського пана,
Там гуляла Бондарівна,
Як пишная пава.
Ой в містечку Богуславку
Сидить дівок купка,
Межи ними Бондарівна,
Як сива голубка...."(українська народна пісня-балада)
"Поверталася стара лисиця з невдалого полювання. У животі бурчить від голоду. Іде, солодкими оченятами позирає. Назустріч їжак. "Здоров був, їжаче!" — "Здоровенькі й ви будьте," — відповів їжак і згорнувся клубочком. "Як здоров’ячко?" — "Спасибі." — "А давно ми не бачилися, голубчику. Давай на радощах поцілуємось." Згорнувся їжак іще тугіше, засопів..." (з української народної казки)
