Гра — важливий засіб виховання, який доступний кожному, має тісний зв‘язок з життям. Граючись, дитина пізнає світ, навчається спілкування з іншими, виконує побутові дії, фантазує. Для маленької дитини гра — це життя. Читайте в цій статті про ігри "Подоляночка", "А ми просо сіяли", "Там на горі мак" та "Забавлянки" та пальчикові ігри для дітей.
Читайте у цій добірці українські народні думи: "Маруся Богуславка", "Буря на Чорному морі", "Козак Голота", "Іван Богун", "Смерть козака бандуриста", "Федор безродний, бездольний", "Сокіл і соколя", "Невольницький плач", "Двох братів-невольників пісня", "Самійло Кішка", "Втеча трьох братів із города Озова, з турецької неволі", "Отаман Матяш старий", "Три брати самарські", "Іван Богуславець", "Коваленко", "Смерть Корецького", "Вдова Сірчиха-Іваниха", "Козак Нетяга Фесько Ганжа Андибер", "Розмова Дніпра з Дунаєм", "Про Сулиму, Павлюка ще й про Яцька Остряницю", "Хмельницький та Барабаш", "Хмельницький і Василій молдавський" (Похід у Молдавію), "Перемога Корсунська", "Про Хмельницького Богдана смерть, про Єврася Хмельниченка і Павла Тетеренка" (Про смерть Богдана Хмельницького), "Олексій Попович", "Проводи козака до війська", "Івась Удовиченко, Коновченко", "Повстання проти польських панів", "Утиски польської шляхти і нове повстання проти неї" (Повстання після Білоцерківської угоди).
Усі українські іграшки навіть складно перерахувати: це свищики, мотанки, іграшковий посуд, човники, візочки, коники з вершниками, дзиги, вітрячки, деркачі, фуркала, всілякі цяцьки з кори, дерева, глини, соломи, з овочів, квітів, трави тощо. Здебільшого діти виготовляли їх самі (для себе або молодших братів і сестер).
Читайте українські народні казки: "Батьківський заповіт", "Пригоди м'яча", "Дідова дочка й бабина дочка", "Красний Іванко і закляте місто", "Розумниця", "Розум та щастя", "Про правду і кривду", "Мудра дівчина", "Про Жар-Птицю та Вовка", "Кирило Кожум'яка", "Яйце-райце", "Про бідного парубка й царівну", "Лисиця і козел у ямі", "Ох". А також — народні казки зі збірки Івана Рудченка «Народныя Южнорусскія Сказки» 1869 року.
"Ой радуйся, земле! Коляда іде!
Святий вечір, добрий вечір!
Коляда іде, всім дари везе.
Всім дари везе, нам слово каже,
Нам слово каже, що весь світ сяє.
Земле,земле, одчиняй двері.
Одчиняй двері, бо твій князь їде!"(українська народна колядка)
"Хто багат, той усім брат, а хто нічого не має, за того ніхто не знає."
"Хто більше має, той більше бажає."
"Хто хоче пса вдарити, той бука знайде."
"У кого багато є, тому ще й Бог дає."
Ці та багато інших приповідок зі словом "ХТО" читаймо у добірці.
"Для нашого Федота не страшна робота.
До роботи в Гриця порвані чоботи.
Робота мучить, кормить і вчить.
Робота не дає журбі журитися.
Чи літо, чи зима, в мене робота одна.
Яка робота, така й зарплата.
До роботи боком, а з роботи скоком.
За роботу не платять тим, що на печі сидять." (з народного)
Дітям завжди подобалися скоромовки. Переймаючи від старших, вони легко їх запам’ятовували і залюбки розважалися ними. Ігровий ефект скоромовок будується на навмисному утрудненні вимови певного тексту (часом римованого або ритмізованого), викликаному відповідним розташуванням звуків. Для дітей така розвага має і виразне практичне значення — допомагає формуванню мовного апарату дитини, привчає до складних поєднань звуків. Читайте 23 народні дитячі скоромовки.
"З давніх-давен існує в нас на Україні повір’я, що на Великдень, під час сходу, сонце «грає». «Великдень — таке велике свято, що й сонце гуляє, сказано бо: все радується і на небі, і на землі. Як йдеш з обідні й дивишся, воно гуляє: парости по ньому, наче хто мотає туди й сюди». На Гуцульщині кожен, побачивши сходяче сонце, побожно здіймає накриття голови і, звернувшись обличчям до сходу, віддає йому глибокий поклін, хреститься і шепче слова молитви: Слава тобі, Господи, за личенько твоє Господнє, що ся показало, праведне; слава тобі, просвященне!" (Олекса Воропай)
З давніх часів в Україні словом і ділом люди створювали у цей день образ багатства, щастя, миру і спокою у своєму домі. В цей день уся родина має бути вдома; не можна сваритися, і краще помиритися з ворогами. Коли сонце починає заходити, вносять у хату сніп жита — "дідух" — і ставлять його на почесному місті. Зараз замість урочисто прикрашеного "дідуха" люди прибирають ялинки. Найголовніша урочистість цього вечора — свята вечеря. Вона виготовлена на "новому вогні" з різних плодів землі і символізує утворення нового добробуту на наступний рік. Починається свята вечеря з першою зорею, бо саме в цей час народився Ісус Христос.
Кожна нація, кожен народ, навіть кожна соціальна група має свої звичаї, що виробилися протягом багатьох століть і освячені віками. Але звичаї — це не відокремлене явище в житті народу, це — втілені в рух і дію світовідчуття, світосприймання та взаємини між окремими людьми. А ці взаємини і світовідчуття безпосередньо впливають на духову культуру даного народу, що в свою чергу впливає на процес постання народної творчости. Саме тому народна творчість нерозривно зв’язана зі звичаями народу. Звичаї народу — це ті прикмети, по яких розпізнається народ не тільки в сучасному, а і в його історичному минулому.
У нарисі Олекси Воропая розповідається про історію вертепу на території України, про будову українського вертепу, про «святу» і «народну» частини вертепу.
Пісенна творчість українського народу багата й різноманітна. З глибокої давнини супроводжує вона життя народу. Жоден із фольклорних жанрів не може порівнятися з піснею широтою охоплення життєвих явищ, відображення народного світосприймання, моралі, естетичних уподобань. Створена в незапам'ятні віки, вона хвилює й сьогодні правдивістю, свіжістю і щирістю почуттів, чарує поетичністю, художньою красою. До розділу увійшли: пісні літературного походження, весільні пісні, родинно-побутові пісні, історичні пісні, стрілецькі пісні, коломийки, календарно-обрядові пісні (пісні зимового циклу: колядки та щедрівки, жниварські пісні, петрівки, русальні пісні, купальські, веснянки та гаївки), суспільно-побутові пісні (заробітчанські, наймитські, строкарські та робітничі пісні, бурлацькі пісні, рекрутські та солдатські пісні, кріпацькі пісні, чумацькі пісні, козацькі пісні).
"Весна красна квітками, а осінь - плодами.
Бджоли раді цвіту, а люди - літу.
Весняний день рік годує.
Весна всім красна." (з народного)
І досі не втратила свого значення збірка етнографічних та фольклорних матеріалів українського етнографа, фольклориста, письменника і педагога Матвія Номиса (1823 - 1901), метою якого було «зберегти для нащадків розповіді бувалих, старосвітських людей, цікаві факти з минулого різних українських станів і тим самим сприяти розвитку національної самосвідомості». Приказки та прислів'я, вміщені в книжці, охоплюють найрізноманітніші сфери життя, звичаїв, вірувань українського народу. Пропонуємо шановному читачу підбірку приказок про щастя.
"Діждались ми паски, а далі діждемо і Божої ласки.
На Великдень і крашанки цілуються.
За тиждень Великдень - недалечке червоне яєчко!
Красна річка берегами, а Великдень пирогами.
Будь великий, як верба, а здоровий, як вода, а багатий, як земля."
(з народного фольклору)
"Куди голка, туди й нитка.
Згубилась, як голка в сіні.
Поки зерно в колоску - не засиджуйся в холодку.
Біліє колос — давай жатці голос.
Кисла яблуня солодке яблуко не вродить.
Від одного гнилого яблука увесь віз гниє. "
День великомучениці Катерини чи, як звичайно це свято в народі називається, «Катерини», є свято дівочої долі. Напередодні цього свята колись парубки постували, щоб Бог послав їм добру жінку. В канун святої Катерини, увечері, дівчата гадали. Робили це в такий спосіб: крали в чужому садку гілочку вишні і ставили її у воду. Якщо вона до Різдва розквітне, то того ж року дівчина вийде заміж. На Свято Катерини дівчата робили те, що і на канун. Брали стільки гіллячок, скільки членів сім’ї. Які галузки не розвивалися, то начебто стільки чоловік помре в родині. Ворожили і в такий спосіб. Дівчата насипали в миску каші і йшли гуртом на двір кликати судженого на вечерю, б’ючи по воротах макогонами по черзі, приказуючи: «Іди, іди, суджений, кашу їсти!» Звідки загавкає пес, туди й заміж піде.
"Рідний край", "Цей твій брат, моя дитино", "Ті старші наші сестри, побратими", "Ой ся землиця", "Думка" ("Хоч ти неначе в домовині"), "Думка" ("Як палають в темнім борі ягідки калини"), "Молись, дитино", "Боже!", "Мова без слів", "Заспів" - поезії Уляни Кравченко, присвячені рідній Україні.
Вишивання – це є невід’ємна складова декоративно-прикладного мистецтва, одна із конструктивних ланок української національної духовності, морально-етичної та матеріальної культури. У цьому розділі збираємо усю найцікавішу інформацію про українську вишивку та вишивання.
