Українські народні іграшки роблять з різних матеріалів, переважно природніх — з глини, тіста, дерева, соломи, лози, паперу та інших. Де-не-де ще збереглися керамічні та дерев'яні іграшки — «лялька», «кінь», «вершник», «птах» тощо, датовані 19 століттям.
Глиняні забавки майже в усіх гончарських селах виробляли переважно жінки і діти гончарів, а з окремих центрів іграшки вивозили на ярмарок. Гончарі налагодили виробництво свищиків у вигляді коників, баранців, півників.
Українські майстри роблять також дотепні механічні забавки з рухомими деталями — фігурки з'єднаних планками ведмедів, ковалів, ткачів, теслярів, які гарно "працюють" у парі внаслідок руху планок. Українські дівчатка здавна гралися ляльками, зробленими з клаптів тканини. Їх виготовляли для дітей мами і бабусі.
Є також іграшки, пов'язані з календарними обрядами. Навесні мами випікали для своїх дітлахів «жайворонки» з тіста, аби ті закликали за їхньою допомогою з вирію пташок. На Різдво пекли пряники — «півники» і «коники». На Великдень робили великодню ляльку-панянку з трави.
Усі українські іграшки навіть складно перерахувати: це свищики, мотанки, іграшковий посуд, човники, візочки, коники з вершниками, дзиги, вітрячки, деркачі, фуркала, всілякі цяцьки з кори, дерева, глини, соломи, з овочів, квітів, трави тощо. Здебільшого діти виготовляли їх самі (для себе або молодших братів і сестер).
"Мої сердечні вітання, друзі. Нині горіхова пора. З волоських горіхів (з цілих і зі шкаралупок) вийде змайструвати різні поробки. Дитиною я робила кошик з половинки горіха, оздоблювала його квітами з кісточок калини. І то було диво! Найпростіше разом з малою дитиною змайструвати отаку поробку — взяти шкаралущу горіхову, гнучкий пагінець ґринделії чи вербову гілочку, ось і ручка кошика, і насипати до кошика диких осінніх плодів — з каркаса, з глоду чи маслинки, можна такий кошик ще оздобити декоративною ниткою..." (Ірина Михалевич)
"Мороки" - це ціла група оригінальних іграшок і речей для розвитку мислення, винахідливості й уяви. Виготовляються технікою різьблення й профілювання. Зазвичай складені з окремих елементів - планочок чи брусочків, які, якщо їх скласти докупи, утворюють певні фігури, наприклад, "віночок", "хрести" або "морока-ланцюг".
Для сучасних дітей не є проблемою придбати наймодерніші фабричні забавлянки. З одного боку це не зле, що сучасні дітлахи мають змогу забавлятися набутками цивілізації, а з іншого — дармові подарунки у готовому вигляді притлумлюють потенційні здібності малюків, позбавляють їх творчого ремісництва. Мабуть, для багатьох батьків не є дивиною, коли придбаних іграшок вистачає для дітей лише на кілька днів, адже вони поводяться з ними запанібрата, знаючи, що їм невдовзі куплять нову і цікавішу забавлянку. Змайстровану власноруч, як правило, зберігають довше й поводяться з нею ощадливіше. Роблячи собі іграшки, діти проявляють неабияку кмітливість, вправність і винахідливість. Отже, саморобні народні іграшки, які діти собі майстрували протягом століть, цілком можна віднести до категорії розвиваючих.
Дуже дякую
клас