Публікації за тегом: Езоп

"...Людина з часом звикає до будь-чого, яке-воно не є, добре чи погане. Добре стає не таким добрим, а погане — не таким поганим, як здається попервах."

(Езоп)

 

 

 

 

 

"... Ти добре робиш, що так пильнуєш собак, бо вони нас бережуть...."

(Езоп)

 

 

 

 

 

 

"... Чи не забрав ти собі в голову, цапе, що це я тебе так налякався?  Ба ні!  За мною гнався лев — ось кого я боюся!  Та хай він тільки звідси піде, отоді взнаєш, що таке цап, а що — віл..." (Езоп)

 

 

 

 

 

 

"... Коли б то тільки біль — поболить і перестане. А чи минеться лиха слава?..." (Езоп)

 

 

 

 

 

 

"... Коли ти гадаєш, цапику, що з мене поглузував, то сам себе дуриш. Знаєш, хто тут насправді з мене насміявся? Не ти, а скеля, на яку я не можу вилізти!"

(Езоп)

 

 

 

 

"[...] Є й людей,  і звірів чимало,  котрі вдають, що  вони працюють,  мучаться, дбають за все, що без них і світ перевернеться. Насправді ж вони нічого не роблять; інші працюють за них."

(Езоп)

 

 

 

 

" [...] Дорого обійшлися галці хитрощі. Бо не тільки царя з неї не вийшло, а й стала вона посміховиськом для всього птаства.
Отак деякі люди чужими думками заживають собі слави, але незабаром слава та стає їхньою ганьбою."

(Езоп)

 

 

 

 

"... Було б співати та міру знати. Чому не сидів собі любесенько з нами, а видерся хтозна-куди та й вихвалявся перемогою? Аби не горланив, жив би між нас і біди не знав."

(Езоп)

 

 

 

 

 

"... Вертайтеся до своїх домівок та будьте вдоволені з того, які ви є. Подалися зайці назад. І здався їм ліс гарнішим, сонце теплішим, вітрець — ніжнішим. Трава видалася смачнішою, а життя — прекрасним. І донині так ведеться зайцям, і вікують вони радісно та щасливо." (Езоп)

 

 

 

 

 

"...​Чоловік підніс ліхтаря до обличчя потерпілого і враз вигукнув, сміючись: "А, тепер я тебе впізнав! Ти звіздар! Усе місто знає тебе, бо ти мудрий. Але я скажу тобі дещо, а ти вже мені вибачай, звіздарю. Ти поклав усе своє життя на те, щоб дізнатися, що діється на небі, але ніколи й оком не кинув униз, щоб дізнатися, що діється в тебе під ногами." Звіздар не відповів. Ще раз подякувавши чоловікові, він швидко подався своєю дорогою. А чоловік сів на віслюка й рушив до міста, похитуючи головою й бурмочучи: "Багато є таких. Думають лише про велике, а тим часом безпорадні в найпростішому ділі, яке й дитина годна зробити."" (Езоп)

 

"[...] Важко підійматися в таку спеку, тож кочовик ступав угору смутний-пресмутний. Але як вибралися на вершину й почали спускатися — повеселішав.
—  Таки вилізли! А спускатися куди легше, хіба ж ні? Верблюд мовчав. Кочовик озирнувся.
—  Хіба ж ні? — перепитав. — Тобі що більше до вподоби: дертися на гору чи спускатися з гори?
—  Я залюбки пройшов би іншою дорогою — довшою, але рівною. Чому ти про неї забув?"

(Езоп)

 

 

"... Воно й зрозуміло. Десь позбулася свого, а тепер соромно, тож і хочеш, аби й ми собі повідтинали. Гадаєш, тоді з тебе не сміятимуться? Сама зазнала лиха, й нам того зичиш! Іди собі геть! А ви, браття й сестри, розходьтеся по домівках і менше слухайте дурних балачок."

(Езоп)

 

 

 

 

" [...] — Не так мене діймає біль та слабість,— каже лев,— як те, що стільки мучився, а скористалася з того лисиця.
—  І я про це думаю, — озвався ведмідь. — Ми стільки натерпілися, а здобич дісталася лисиці. Отож треба було таки поділитися козеням. Були б наїлися та й подужчали."

(Езоп)

 

 

 

"Ох, як же ж хотілося опівдні лисиці їсти! Та то й не дивно, бо хоч стільки вона вибігала, хоч як обнишпорила всю гору, ніякої поживи так і не роздобула. І крім ожини відучора й рісочки не мала в роті.
—    Ні, так не годиться, — сказала вона сама собі. — Спущусь-но я в долину, може, хоч там на щось натраплю. Вона побігла схилом гори вниз і незабаром уже була в зеленій долині. І перше, що вона побачила перед собою, був густий, тінистий кущ винограду, обвішаний спокусливими чорними гронами — безліччю грон, вони висіли одне біля одного..." (Езоп,  переклад українською мовою Володимира Забаштанського та Анатолія Чердаклі)

 

"...Журавель їв собі юшку, а лисиця облизувалася. Нарешті вона підвелася, подякувала й пішла, украй роздратована. «Голодна я залишилась, — думала вона, — але хто винен? Моя голова. Як я повелася з журавлем, так і він повівся зі мною. То що ж тут нарікати?»" (Езоп)

 

 

 

 

 

"... Найстрашніші речі, коли до них звикнеш, стають нестрашними."

(Езоп)

 

 

 

 

 

 

"... Бракує мені розуму. Але це лихо мене навчило. Надалі ніколи не починатиму жодної справи, не подумавши перше, чи зможу довести її до ладу."

(Езоп)

 

 

 

 

 

"... Правду казала подруга, що треба зачекати. Адже з часом минають скрута та лихо!"

(Езоп)

 

 

 

 

 

"... Коли б леви знали різьбярство, чи не побачив би ти хтозна-скільки статуй, які б зображували людину, що її переміг лев і звалив додолу?.."

(Езоп)

 

 

 

 

 

" ...Ніжитесь у моєму затінку, в холодку, і кажете, що я нікчемна. Як то можна приймати все добре, що я вам даю, і ганити мене?.."

(Езоп)