"Один дідусь, звали його просто - Бортник, жив високо у горах, ув одному з найглухіших гірських місць. Мав він велику пасіку, де вирубував вулики – борті в деревах, але найбільше любив відшукувати мед у природних бджолиних гніздах. Пасіку полишив йому його дід, щоб жив онук солодко серед розкоші природи. Бортник змалечку ріс при меді, тому був навчений брати його з вуликів так, щоб не руйнувати бджолиних гнізд. Умів він і з вощиною собі порадити - робив з неї свічки. Якось на широку полонину завітав Гукало-Грюкало. Від нього в усі боки неслись якісь неперервні писки, калатання, шамкотіння, гудіння, дикий рев, грюканина, тарахкання, гуркання, а Бортник звикся з блаженною тишею гір, зі звуками живої природи, його серце не готове було до дурного галасу. Знав дідусь стрільбу з рушниць і пістолів, проте той звук був короткий і швидко забувався, машинний звук також швидко минав, а ця какофонія не закінчувалась..." (Галина Мирослава)
"Жив на світі маленький Меліпончик. Батьки здебільшечки називали його Мелі, що означало "мед" грецькою мовою. Якщо ви подумали, що Меліпончик – це традиційний польський пончик або солодкий галицький пампух, то дуже помилились. "Чому? Ким же він був?" – запитаєте мене. Відповідаю: "Безжальним меліпоном з великої родини меліпоніні." Лише не подумайте, що він когось кривдив без причини. Мелі, як усі бджоли з родини меліпонів, не мав жала, тобто був безжальний. Такий собі блакитноокий пустунчик-трутничок у штанцях у жовтаво-чорнуватеньку смужку, однак до справжнього трутня йому ще треба було рости..." (Галина Мирослава)
"Мені Сонечко призналося:
– Я люблю цей світ!
Я ізранечку всміхаюся
до усіх-усіх!!
Усміхайтеся й до мене ви,
дітки, пташечки!..
Щоб від радості у світі всім
стали добрі всі!"(Галина Римар)
"Мені тринадцятий минало;
Я пас ягнята за селом.
Чи то так сонечко сіяло,
Чи так мені чого було –
Мені так любо, любо стало,
Неначе в Бога..." (Тарас Шевченко)
"Залишився місяць до того дня, коли мої вихованці стануть учнями. Наближався чудовий місяць літа - серпень. У спекотні липневі дні діти приходили в школу рано вранці і у передвечір’я. Декому далеко було йти додому обідати, тому діти залишалися обідати в шкільній їдальні. У мене зародилася думка: нехай з місяць поживуть малюки не вдома, а десь в саду, на березі ставка. Місце облюбували поруч зі ставком; в заростях дерев старші школяри допомогли нам спорудити кілька куренів - в таких куренях ціле літо живуть сторожа баштанів. В курені наклали соломи, зробили столики для малювання. До наших куренів прилягав великий сад. Садовод дозволив: сад буде головним місцем нашого відпочинку. Поруч з куренями побудували кухню, сільський голова дав нам продукти, призначив кухаря. Батько Сані спорудив купальню, поруч з нею стояв моторний човен, побачивши який у хлопців спалахували очі. Почалося життя нашого колективу в Саду здоров'я - так назвали наше житло і місце відпочинку батьки дітей..." (Василь Сухомлинський)
"Музика, мелодія, краса музикальних звуків — важливий засіб морального і розумового виховання людини, джерело благородства серця й чистоти душі. Музика відкриває людям очі на красу природи, моральних стосунків, праці. Завдяки музиці в людині пробуджується уявлення про високе, величне, прекрасне не тільки в навколишньому світі, а й у самому собі. Музика — могутній засіб самовиховання. Багаторічні спостереження над духовним розвитком одних і тих самих вихованців від молодшого віку до зрілості переконали мене в тому, що стихійний, неорганізований вплив на дітей кіно, радіо, телебачення не сприяє, а скоріше шкодить правильному естетичному вихованню..." (Василь Сухомлинський)
"Мій ангел такий маленький,
ну просто крихітка —
я навіть не бачу,
чи він сидить
на моєму плечі..."(Галина Кирпа)
Доречні застереження для дітей при зустрічі з незнайомцями та що робити малечі, коли вона загубилася у натовпі, - дивіться у наступних цікавих серіях циклу "Корисні підказки, створеного командою фахівців під керівництвом Світлани Ройз.
У повісті-казці Юрія Винничука “Місце для дракона” усе навпаки: дракон зовсім не лютий і кровожерливий хижак, що поїдає молодиць, а добрий травоїдний мрійник та романтик. Він тішиться метеликам, пише вірші та читає Біблію. Біля його печери милують око доглянуті клумбочки мальв, а своє полум’яне дихання він спрямовує тільки вгору – щоб не нищити природу.... Лише одна річ залишається незмінною: у світі й досі діють “драконячі закони”...
"Темна-претемна ніч. Місто, як завжди, заплющило очі, вимкнувши світло у будинках. Тиша! І в ніякому разі не смій заважати цій тиші. Навіть, якщо тобі не спиться! Навіть, якщо цікавість долає страх, не смій підійматися, щоб зрозуміти, що то за скрипіння дверцят чи потаємне шкрябання під ліжком! Усі ці звуки є ознакою того, що він поряд. Але дуже сильно хвилюватися непотрібно, адже він, загалом, приходить в ніч, з четверга на п'ятницю. Тож, усі інші ночі, можна спати спокійно. Принаймні так вважала Марічка, та на жаль, вона помилилася. Цього разу він прийшов у саму неочікувану ніч, з неділі на понеділок. Мабуть, найтяжчу ніч тижня, адже вона є коридором між закінченням вихідних і початком навчання..." (Євген Дмитренко)
"Морозець ковтнув тумани,
Відв’язав сріблясті сани,
Посадив у сани вітер
І помчав гуляти світом."(Наталя Карпенко)
"Не чіпай, не щипай, морозець біленький!
Ми тебе не боїмося, хоч іще маленькі.
Не чіпай, не щипай носа, вушка, щічки!
Заховаємо усе ми під рукавички!"
(Юлія Хандожинська)
"Їхали раз зимою пан і мужик в ліс по дрова. А було дуже холодно, морозно, то обидва лаялись. "От проклятий мороз", - каже пан, кутаючись у хутро. "От проклятий мороз, бодай ти сказився!" - каже й мужик, щулячись у старій кожушині. А шляхом гуляли собі старий Мороз і молоденький Морозенко. "Е, - каже Мороз, - як вони мене лають! Треба ж їх провчити!" Як заходився старий Мороз біля пана, так той і коміра підіймав, і полами загортався, - ні, таки дойняв лютий Мороз. Ледве-ледве пан додому добрався. А Морозенко подався до мужика та й собі почав його пробирать: то за комір лізе, то дірочку в кожушині знайде. А мужик приїхав у ліс, витяг сокиру та як почав рубати, то й упрів та й скинув кожуха..." (українська народна казка)
Вірші "Молитва" (Галина Чорнобицька), "Вересень" (Наталя Забіла), "Андрійко-школярик" (Наталя Забіла), "Чого я вчуся?" (Михайло Маморський), "Хто чого вчиться" (Василь Фетисов), "До школи" (Павло Грабовський), "Уставати рано треба" (Володимир Лучук), "До школи" (Микола Сингаївський), "Школа" (Марійка Підгірянка).
Дитячі вірші Наталки Поклад зі збірки "На веселій вулиці": "А зібрати як?", "Андрієва веремія", "Бабуся і киця", "В нашому дворі", "ВерЕда-вередА", "Владка умивається", "Гарбузи", "Гарно жити у селі", "Гончар", "Гостя", "Гоша", "Диво-капустина", "До бабусі", "Друзі", "Зимовий вечір", "Зламався краник", "Киця", "Книжковечір", "Козак Андрій", "Літо", "Мікроб", "На веселій вулиці", "На зарядку!", "Наша хата", "Не цьомав!", "Небилиця", "Неслухняна лялька", "Пригода", "Родичі", "Роман-ураган", "Рюкзак", "Самокат", "Сміливиця!", "Сміливці", "Снігу випало!", "Сонячний зайчик", "Сонячні курчатка", "Сорока", "Сходить сніг", "Тиждень", "Україночка Оленка", "Хвалько", "Хто ж там є?", "Чому?", "Що за день?", "Як татусь", "Якби".
"Іду я луками, між трав
Я пахощі вдихаю літа
І де б я, досі, не блукав
На цій землі я хочу жити.
Цю землю хочу обіймать,
Гриби збирать, траву косити
Нічого кращого не знать,
А лиш її весь вік любити...."(Світлана Пасенюк)
"Дуже важливо, щоб дивовижний світ природи, гри, краси, музики, фантазії, творчості, що оточував дітей до школи, не закрився перед дитиною класними дверима. Навчання в перші місяці і роки шкільного життя не повинно перетворитися в єдиний вид діяльності. Дитина лише тоді полюбить школу, коли вчителі щедро відкриють перед ним ті ж радості, які були у нього раніше. Разом з тим навчання не можна пристосовувати до радощів, навмисне полегшувати його тільки для того, щоб дитині не було нудно. Поволі дитину треба готувати до найголовнішої справи свого життя - до серйозної, наполегливої праці, яка неможлива без напруження думки. Важливу виховну задачу я бачив в тому, щоб поступово прищеплювати дітям навички напруженої, творчої розумової праці. Дитина повинна вміти відволікатися від навколишньої дійсності в даний момент, щоб розумові зусилля спрямувати на досягнення мети, поставленої учителем або самим собою..." (Василь Сухомлинський)
"Випало Совеня із гнізда та й повзає лісом. Далеко забилось, не може знайти рідного гнізда. Побачили птахи малого - некрасивого, з великою головою, вухатого, банькатого, жовторотого. Побачили та й питають, дивуючись: - Хто ти такий? Де ти взявся?.." (Василь Сухомлинський)
"Що не кажіть, а в таборі було здорово! Ух, як було в таборі! Ех, як у таборі було. А ми з Митьком спершу і їхати не хотіли. У нас на літо свої плани були… Але виявилося, що вони не збігаються із планами батьків, і ми поїхали у табір..." (Ярослав Стельмах)
"Побачило Сонечко хвору Дівчинку в ліжку. Дівчинка лежала, очі її були закриті, вона тихо стогнала. Жаль стало Сонечкові Дівчинку. Нахилилось воно над її голівкою й тихо прошепотіло: "Візьми, Дівчинко, чарівне намисто з чотирма променями. Чотирьох нещасних ти можеш зробити щасливими. На кого спрямуєш промінь — той і стане щасливим." Відкрила очі Дівчинка, бачить — лежить на постелі чарівне намисто, чотири промені грають на стіні. «На кого ж направити щасливі промені? — думає Дівчинка. — Хто у нас нещасливий?» Подумала і важко зітхнула: нещасними були бабуся, дідусь, тато й мама. У бабусі зуб болить, у дідуся ліжко скрипить, татко горілку п'є, мама сльози ллє..." (Василь Сухомлинський)
