"Фантазувати й розповідати вголос різні історії я почала ще в дитячому садку, коли не вміла писати. А записувати — у шість років. Коли вперше в цьому ж віці випадково потрапила до бібліотеки, була вражена полицями з книжками, здивована тим, що ці книжки написали люди, і вирішила, що моя книжка теж колись стоятиме на такій полиці. Але про те, що книги пишуть «письменники», я тоді ще не знала". (Ірен Роздобудько)
13-річний Арсен піклується про маму сам, адже тато їх давно покинув. Однак хлопець вірить, що мама ще знайде надійного й порядного чоловіка. А найбільше він мріє про мандри, пригоди і таємниці, бо сидіти всеньке літо за компом у київській квартирі — це, погодьтеся, важко назвати незабутніми канікулами. Тому Арсен і зважився гайнути в село, до бабці з дідом, яких не бачив після розлучення батьків. І там багато про що Арсенові довелося поміркувати — особливо про те, що він має бути справжнім чоловіком; чимало здолати — образу на тата, відчуття своєї непотрібності в татовій родині та ревнощі до маленької зведеної сестрички, яка «забрала» в нього тата; чимало дізнатись — адже історія його роду стала «візитівкою» цілого села. А головне — Арсен закохався. Вперше і, можливо, назавжди…
Повість відомої письменниці Ірен Роздобудько розповідає про дорослішання, життєво важливі трансформації в свідомості й пошук моральних орієнтирів у житті.
"В одному прадавньому лісі жило маленьке звірятко — Невідомо-Хто. Воно мало таку ніжну й тонку шкіру, що на сонці крізь неї просвічувалося тремтливе серденько. Крапля дощу чи листок, що зривався з дерева й падав на Невідомо-Кого, завдавали йому неабияких прикрощів. І тому Невідомо-Хто весь час ховалося у своїй нірці під жму́тком торішнього листя. Одного разу Невідомо-Хто вирішило: «Не можу так більше жити!» — і вийшло на прогулянку..." (Ірен Роздобудько)
"Фантазувати й розповідати вголос різні історії я почала ще в дитячому садку, коли не вміла писати. А записувати — у шість років. Коли вперше в цьому ж віці випадково потрапила до бібліотеки, була вражена полицями з книжками, здивована тим, що ці книжки написали люди, і вирішила, що моя книжка теж колись стоятиме на такій полиці. Але про те, що книги пишуть «письменники», я тоді ще не знала". (Ірен Роздобудько)
"Хто прокладає у лісі стежки?
Їх тисячі можна у хащах знайти
Короткі і довгі, прямі і хвилясті
З камінням й болотом,
І навіть сріблясті.
Хто прокладає у лісі стежки?
Звірі лякливі чи їх дітлахи
Маленькі й великі, тихі й гучні
З хвостом, і – без нього:
Страшні і смішні..." (Ірина Гарванко)
Ірина Гарванко - українська поетеса, яка наразі мешкає у Люксембурзі, а останні 13 років жила у Копенгагені (Данія). У 2006 році Ірина Гарванко закінчила Львівський державний університет фізичної культури, а у 2015 році - магістратуру в Педагогічному університеті в м. Копенгаген. Вчитель молодших класів. Має двійко діток: синочка Якова та донечку Ніну. Наразі пані Ірина готує до друку збірку віршів «Сім ожин».
"Уранці, як сонце загляне в вікно
І друзі чекають, – вже час! Біжимо!
На поле, до лісу, в зелені луги...
Сміємось, стрибаємо, як скакуни.
Разом босоніж по ранковій траві,
Та ігри веселі весь день у дворі.
Які там обіди, для чого сніданки?
Одне у думках: все гуляння й співанки."(Ірина Гарванко)
Поезії Ірини Жиленко: "Жар-птиця", "ПІдкова", "Гном у буфеті", "Сніг", "Лист до Діда Мороза", "Кіт-Воркіт", "Давайте дружити", "Ягуари", "Нічна казочка".
"Новорічна історія про двері, яких нема, і про те, як корисно іноді помилитися номером" - повість-казка української письменниці Ірини Жиленко про передноворічні пригоди дівчинки Орисі, про виховання дітей в сім'ї, про нетерпиме ставлення до користолюбству, егоїзму і жорстокості, про перемогу доброти і чуйності над підступними намірами лиходіїв.
Статті Ірини Мацко, присвячені питанням і проблематиці літератури для дітей: "Серйозно про дитяче, або крок за кроком", "Дитина і казка. Казка як джерело пізнання для дитини", "Діти вулиці. Про статус сучасної української дитячої літератури", "Коли «Попелюшка» стане принцесою? Або проблеми українського казкарства", "Що несе у собі українська народна казка або чого вчить народний фольклор?".
Казочки Ірини Мацко для дітей: "Мамине серденько", "Різдво ялиночки", "Загублена писанка", "Тік-Так", "Медовий сухарик", "Як корова царицею стала", "Пригода дубового листочка", "Зажурилася бабуся Зима", "Вушик, Горлик та Носик", "Лелеченя", "Пригоди маленького Мобіка".
"Колись давно в нашому краї, де буяли зелені ліси, височіли гори, квітувала природа, біля бурхливої річки жила українська сім’я. Мати була красивою, співучою і дуже роботящою. У заквітчаній хатині завжди було вдосталь харчів, спечений смачний хліб, вишиті рушники на стінах. Батько мав золоті руки – будь–яку роботу міг виконати, й усе йому вдавалося. Був у них син Тарас, талановита і розумна дитина. Він завжди допомагав батькам і справно виконував свої обов’язки. Сім’я жила весело, в достатку та здоров’ї, у мирі й любові, аж поки в їхньому краї не поселився дивний чоловік. Зовні він був дуже привітним, вітався з усіма, говорив приємні слова, але люди помітили, що після того, як до них примкнув чужинець, почалися між ними біди та нещастя, чвари та злоба. І ніби причин не мали, а неприязнь виросла така, що аж у повітрі відчувалось. І одного дня насупилося небо, зашумів злісно вітер, здіймаючи пилюку та зриваючи дахи на хатинах. А з двору чужинця потяглося по всіх усюдах чорне і страшне змійство. Від жаху та розпачу люди не знали, куди бігти, що робити..."
"Павучок, павучок, ти – малесенький жучок.
Спати вже давно пора, бо на вулиці – Зима!
За віконцем – тиха Ніч, Казочка давно вже спить.
Іграшки побігли спати, бо втомилися вже грати.
А малята все не сплять та у ліжках гомонять.
Просять Зірочку вони: “Казочку нам розкажи!
Й Павучок нехай прийде, Казочку він нам сплете”..."(Ірина Мацкова)
"Жив собі Сніговичок,
Скільки років мав? Мовчок...
Сніговик був непростий,
Сніговик був чарівний.В лісі він хатинку мав,
Де сніжинки малював
Всіх їх сріблом посипав
І ялинки прикрашав..."(Ірина Мацкова)
"Прийшов до лісу Котик, такий собі мазун.
Ім'я він мав Муркотик, пухнастенький лизун.
Вмивав собі він лапки, і хвостик теж вмивав.
Заспав він бідолашний, бо в лісі заблукав.
І сниться Кошеняті уся його рідня –
І Мама-Киця, й Тато, і Братик, і Сестра.
Вони йому кивають і за собою звуть,
До човника сідають і річкою пливуть... "(Ірина Мацкова)
Письменниця Ірина Мацкова: "Писати для дітей це — радість! Тішуся, що дітки познайомляться з чарівним світом казок з книги "Казковий подарунок", написаних мною для них з любов'ю, де панують Дружба, Повага, Добро, Вдячність та Любов до рідного краю, своєї родини, справжніх друзів. Дитина поступово пізнає навколишній світ починаючи з рідної мови, материнської пісні, рідної домівки, через українські казки, пісні, легенди, вірші, народні та сімейні традиції. Народна мудрість і народні звичаї передавалися із покоління в покоління нащадкам. Тож щиро бажаю юним читачам бути допитливими та працелюбними, любити та шанувати свою рідну мову, свій рідний край, його історію, народні традиції. Читайте, дітки, якомога більше хороших книжок, адже вони несуть добрі знання. Хай збуваються ваші мрії!"
"Вітаю Вас, друзі, з новим 2023 роком! Бажаю всім нам Перемоги, Миру і Добра! Зима. А в Аргентині — літо. Усе так тісно переплетено в нашому світі. У німецькій мові пори року чоловічого роду, в нас — жіночого, за виключенням літа. Року десь 94 (мені тоді було років 9) я ходила до пекарні, давали по хлібині в одні руки. Здається, то було взимку. Крім хліба, в тому пекарському магазині продавалися ще якісь продукти. Люди в черзі зодягнені в темні куртки. Тьмяве світло з вікна. Нудно. І раптом все змінилося — я забула, що вичікую чергу, стіни під кахлем кудись позникали. Якусь хвилю я стояла як зачарована, бо побачила на магазинній полиці коробку цукерок із написом “Пори року”. На малюнку — чотири панни з виразними очима, в яскравих шатах. Літо тримає сніп, на голові — вінок із колосся. Якби “літо” було ім'ям, воно звучало б як Сапфо, Кліо, Каллісто..." (Ірина Михалевич)
У добірці представлені твори Ірини Мойсей, головної редакторки літературного журналу Союзу Українців Румунії "Наш голос": «Не цурайся свого роду», «Найкраща мама» (за В. Сухомлинським), «Куди поділось літо», «Oсінній сад, «Де знайти весну?», «Хто ж насправді винуватий?», «Лісова пригода Таркана» та «Пригоди Марусі в дідуся й бабусі».
