Збірка віршів Ірини Жиленко "Вуличка мого дитинства"


Ірина Жиленко

ВУЛИЧКА МОГО ДИТИНСТВА

 

Українська література, Ірина Жиленко, збірка поезій Вуличка мого дитинства

Це була звичайна вуличка.
Липи. Лави. Квітники.
Школа. Біля школи—«Булочна».
Блиск веселої ріки.

Пофарбовані парканчики,
і кульбаби, і коза,
і морозиво в «стаканчиках»,
і фонтанчик, і базар.

Я ходила до дитсадика.
А за мною — котик Лис.
А в зелених палісадниках
синьо півники цвіли.

Пахло кропом з магазинчика,
півень радісно кричав,
а бабусі на ослінчиках
колихали онучат.

А дорослі все балакали
про незрозуміле нам.
І частенько мами плакали.
Бо була тоді війна.

 

Українська література, Ірина Жиленко, збірка поезій Вуличка мого дитинстваЩо таке війна — збагнула я
в літній день біля ріки,
коли небо затягнулося
чорнохмар'ям літаків.

І моя маленька вуличка
спалахнула з краю в край —
школа, біля школи — «Булочна»,
двір, і липи, і сарай.

Як будинки з криком падали
в палісадники лицем!
Я боюсь про це і згадувать.
Я боюсь писать про це.

Я живу на іншій вулиці.
Знову мир. І тиша знов.
В синім небі розгорнулися
паруси новобудов.

Та іноді серце все-таки
озирається назад.
Де дівчатко у беретику?
Де фонтанчик? Де базар?

Школа. Біля школи—«Булочна».
Сквер синичками дзвенить.
Я зітхаю: рідна вуличка
не вернулася з війни...

 

* * *

 

ПІДКОВА

 

Українська література, Ірина Жиленко, збірка поезій Вуличка мого дитинстваБула зима. Ішов зелений сніг.
За ним — рожевий. Потім — фіалковий.
І раптом протрюхикав на коні
Дідусь Мороз. І загубив підкову.

Та не просту. А золоту. Таким,
на місяць схожим, серпиком лежала, —
аж розгубились в небі літаки,
кричали: «Мама!» —
Й крильцями дрижали.

А я знайшла. Сказала їй: — Світи
тут, на вікні. Щоб все мені збулося! —
Зійшлися і роззявили роти
сімсот роззяв. Стоять вони і досі...

Круг них світився то зелений сніг,
то голубий, то ніжно-фіалковий.
Вони стояли вперто, день при дні, —
зачарувала їх моя підкова.

Що ж, покладу підкову в чемодан,
куплю я шубу. А тоді поїду
в Лапландію. Хоч трішки і шкода,
вже так і буть — віддам підкову Діду.

Оце і все. А сніг звичайним став.
Легкий і рівний, пада, пада, пада...
Роти закрили всі сімсот роззяв.
І розійшлись... І полягали спати.

 

 

* * *

 

 

В ГОСТЯХ У ДІДА МОРОЗА

 

А в Лапландії, дітоньки, гарно!
Я не марно намерзлась, не марно.
Голубі там сніги і заноси
круг хатиночки Діда Мороза.

Серед білих снігів таємниче
палахтіло там сяйво північне,
і світились кристали торосів
по дорозі до Діда Мороза.

Дід Мороз був до мене привітний.
Чай пили ми із липовим цвітом.
Розмовляли про все загадкове,
про діла новорічні, казкові.

На столі, біля риночки з медом,
метушився   народець кумедний.
Втім, народець той дітям відомий —
то були звичайнісінькі гноми.

А віконце світилось до ранку.
Тупцювали там лосі під ґанком.
Зазирали у вікна, зітхали,—
голубі, з золотими рогами.

А коли я збиралась додому,
всі кричали: — Не їдь, не пора ще! -
У Лапландії, дітоньки, добре.
Але вдома усе-таки краще!

Українська література, Ірина Жиленко, збірка поезій Вуличка мого дитинства

 

 

* * *

 

 

ВЕЧІРНІЙ МАРШ

 

Вечоріє. День відходить.
Сонно дихають поля.
Тихі зорі, повні води —
це, дитя, твоя земля!

За рікою пахнуть трави.
Стука дятел по корі.
У шибках цвітуть заграви
надвечірньої зорі.

Дома затишно і чисто.
Чайник пісеньку співа,
золотисту, голосисту.
Та біда — забув слова.

І підспівує поважно
з печі сірий кіт Степан.
Доїдай же манну кашу
і лягай, дитинко, спать.

За вікном ласкаво диха
золота твоя земля.
Трактори у полі стихли.
Журавлі в гніздечку сплять.

Уві сні сміються вишні,
сиплють квітом...
«Спати, спать!»
пісню ніжну, дивовижну
грає коничок-скрипаль...

Українська література, Ірина Жиленко, збірка поезій Вуличка мого дитинства

 

 

* * *

 


ЗИМОВИЙ ВІРШ

 

Українська література, Ірина Жиленко, збірка поезій Вуличка мого дитинстваСонце вже похиле й смутнувате.
Вже донизу сонечко росте.
Вже йому не треба нахилятись,
щоб у щічки цілувать дітей.

Облетіли клени і каштани.
А сніжок у хмарі забаривсь.
Де ти, сніг? Давно позамітали
двірники бульвари і двори.

Полягали спати водограї.
Спить калюжка і малий струмок.
Вже не можна пити воду з крана
і не можна їсти ескімо.

В синьому морозному світанні
розгорілись теплі вікна шкіл.
Мама з шафи валянці дістала
і зимові теплі кожушки.

А синок одягся й засмутився,
що зробився кожушок малий.
«Він, мабуть, навмисне вкоротився.
Він, мабуть, не хоче бути мій.

Він такий зробився невеличкий,
щоб втекти від мене до сестрички...»

А коли до школи йшов хлопчина,
перший сніг зустрів він.
І сказав: — Здрастуй, сніг!
Який ти молодчина, що прийшов.
Я так тебе чекав!

Дзеленчали дзвоники у школах,
радісно горіли ліхтарі.
І такий був теплий, загадковий,
новорічний настрій у вітрин.

 

 

* * *

 

 

ВЕЧІР ГНОМІВ

 

Тишком-нишком, чапи-чапи,
в капелюхах, як гриби,
гноми шастають ногами,—
чапи-чапи,— сніг рипить...

Йдуть вони один за одним,
невдоволено сопуть,
сварять зорі, сніг, погоду,
і котів, і довгу путь.

Дуже добрий то народик.
Просто в них така вже мода:
Добре вихований гном
мусить буть буркотуном.

Звісно, їм таки не з медом.
Ніч. Коти. Ще й мерзнуть вуха.
Червоніють між заметів
чудернацькі капелюхи.

У торбинках гноми ті
носять сонне конфетті.
Лиш сипнуть в шибки віконні —
дітям сняться сни казкові.

В них носи — смішні, червоні,
і хода у них чудна.
Але ти не смійся, доню,
як побачиш їх з вікна.

То для них — страшна образа.
Пробурмочуть: — Що за смішки!.
І, розсерджені, одразу
перетворяться на шишки.

Тишком-нишком,
тишком-нишком...

 

Українська література, Ірина Жиленко, збірка поезій Вуличка мого дитинства

 

 

* * *

 


З ДОБРИМ РАНКОМ!

 

Українська література, Ірина Жиленко, збірка поезій Вуличка мого дитинства, З добрим ранкомДонечко, з добрим ранком!
Глянь за вікно, маленька.
Котик на нашім ґанку
з чорного став біленький.

Сніг йому в очі диха,
котик кумедно чмиха.
Вуха сховавши в іній,
диба трамвайчик синій.

З неба летять троянди —
щічки дітей квітчають.
Мама прасує банти,
поки співає чайник.

Тато вмиває доню.
Доня сміється: — Тату!
Треба купити поні —
в саночки запрягати.

Сонце прийшло до ґанку,
котику в очі диха...
Донечко, з добрим ранком!
Донечко, з першим снігом!

 

 

* * *

 

 

ВЕСНА І МАМА

 

Березень. Подув ласкавий вітер.
Засиніли оченята квітам.
Котики муркочуть на вербичці,
І не спиться під снігами річці.

І ведмедик вже не хоче спати
Там, під снігом, у ведмежій хаті.
Він штовхає маму волохату:
—  Вже весна, мамуню. Можна встати?

І малому проліску не спиться,
Поспішає пролісок родиться:
—  Ой, матусю, кучугура тане,
Вже весна. Хутчіше проростаймо!

І листочку в брунечці обридло,
З бруньки ж нічогісінько не видно.
Він товчеться в бруньці і бурмоче,
Він на волю, непосида, хоче.

Знову закрутились каруселі,
Засурмили коники веселі.
Розічхався коник кольоровий,
А весна сказала:— На здоров'я!

Якось я спитала у весни:
—  Ти чому приходиш, поясни? —
І весна мені сказала прямо:
—  Поспішаю я на Свято мами!

Поспішають квіти проростати,
Поспішають журавлі вертати,
Поспішає сонечко теплішать,
Поспішають дітки розумнішать.

В Африці далекій, пам'ятаю,
Говорив мені премудрий слон,
Що якби на світі мам не стало,
То й весни б на світі не було!

Ще сказав:— Ви помічали, може,-
Кожна мама із весною схожа? —
І відкрив мені він таємницю,
Що весна із мамою — сестриці.

 

Українська література, Ірина Жиленко, збірка поезій Вуличка мого дитинства

 

 

* * *

 

 

ПОНІ, КОНИК І МАНДАРИНКИ

 

Українська література, Ірина Жиленко, збірка поезій Вуличка мого дитинстваСусід мій, маленький оранжевий поні,
ростив деревце на блакитнім балконі.
Щодня достигали на нім мандаринки —
оранжеві кулі в пахучих шкоринках.

І кожного ранку оранжевий поні
своє деревце поливав на балконі.
І кожного вечора їв мандаринки —
оранжеві кулі в пахучих шкоринках.

 

Та якось вночі під блакитним балконом
проходив зі скрипкою крихітний коник.
Він грав серенаду про море і пальми,
про білі вітрила, про край чужодальний.

Пройшов. А за ним, одягнувши хустинку,
втекло деревце в золотих мандаринках.
Оранжевий поні пішов їх шукати
і вже не вернувся ніколи до хати.

Мені залишився оранжевий спомин
про ті мандаринки, про доброго поні.
Частенько стою під блакитним балконом.
Невже не вернуться
ніколи-ніколи?!

 

Українська література, Ірина Жиленко, збірка поезій Вуличка мого дитинства

 

 

* * *

 

 

КАЛАТАЛО

 

Українська література, Ірина Жиленко, збірка поезій Вуличка мого дитинстваТуки-таки... По кімнаті
ходять ходики окаті.
Туки-таки, туки-так —
біга стрілка золота.

В тій хатинці із металу
проживає Калатало,
і товчеться, і кахика —
туки-таки, туки-тики.
І сказала Киця: — Няв!
Я не витерплю ні дня.
Утечу я на край світу.
В коридорі буду жити! —
Навіть Лампа прошептала:
— Майте совість, Калатало! —
І сказав Буфет поважний:
— Ви до інших неуважний!
Відпочиньте!
Сядьте!
Станьте!
Хоч на хвильку!
Хоч на мить! —

І зітхає Калатало:
— Вам мене не зрозуміть...
Туки-таки!.. Для людей
я вистукую години.
Я кажу їм: — Час іде.
Не забудь про це, людино!
Час минає, час мина.

 

Поспішай! Потрібно встигнуть
за життя усе пізнать,
всі шляхи, ремесла, книги,
і природу, і людей...
Не марнуй хвилин безцінних!
Час минає, час іде
невмолимо, безупинно...
Мій школярику, спіши!
Вчись у тата, вчись у мами.
Треба встигнуть залишить
по собі хорошу пам'ять.
Добру славу,
добрий слід,
добре діло на землі! —
Стрілка бігає по колу.
Туки-таки! Вже пора...
Туки-таки! Час до школи!
І — ні пуха ні пера...

 

 

* * *

 

 

БАХ-ТАРАХ

 

Є на світі чоловік Бах-Тарах.
Він ховається завжди по кутках.
Він за шторою сидить і мовчить.
Він за шафою сопе уночі.

Прошептав чоловік Бах-Тарах:
—  Є в буфеті бабусинім птах.
Він у чашці сидить аж на дні.
Ти віддай того птаха мені!

Тільки чашку дістала я ту —
чоловік Бах-Тарах тут як тут.
Чашку вихопив з рук Бах-Тарах.
І розбив, і утік Бах-Тарах.
Вбігла мама, заахкала: — Ах! —
—  То ж не я. То лихий Бах-Тарах!
Вбігла бабця, не стримає сліз:
—  Ах-ах-ах! Мій фамільний сервіз!

Я стою у куточку давно.
Я не піду ні в цирк, ні в кіно.
І не візьме татусь на парад.
І сміється в кутку Бах-Тарах.

І шепоче лихий Бах-Тарах:
—  Є у вазі невидимий птах!
Він сидить і зітхає на дні,
ти віддай того птаха мені.

Та не слухаю я Бах-Тараха.
Не віддам Бах-Тарахові птаха!

 

Українська література, Ірина Жиленко, збірка поезій Вуличка мого дитинства

 

* * *

 

 

ПАВУЧОК

 

Павучок Рудий Бочок
мив надвечір ніжки.
Був він добрий павучок,
та дурненький трішки.
Мив він ніжки, вимивав,
їх ретельно рахував:
—  Перша й друга — при мені.
Ось і третя ніжка.
А четверта? Є чи ні? Є!
Вона вже в ліжку...—
А весела ніжка п'ята
все ще хоче танцювати.
Ну невже та п'ята ніжка
не втомилась анітрішки?
Вередлива шоста ніжка
не давала знять панчішку,
упиралася, сміялась,
ніжка лоскоту боялась.
Сьома — митись не любила:
— Ой, змивається загар! —
Восьма крику наробила,
що на неї наступила
ще не вимита нога.
Павучок благає: — Досить!
Не пустуйте! Час у ліжко! —
Доки вимив ніжку восьму,
забруднилась перша ніжка.
Вимив першу — десь поділась
сьома. Де ти, сьома?

... Вже і сонце закотилось
втомлено і сонно.
Спить конячка і бичок,
птиці сплять і мишки.
ільки смішний павучок
все ще лічить ніжки...

Українська література, Ірина Жиленко, збірка поезій Вуличка мого дитинства

 

 

* * *

 

 

КАЗОЧКА ПРО ЗОЛОТОГО ПІВНИКА

 

А нам до чудес не звикать.
Послухайте віршик правдивий.
Із брунечки, замість листка,
розвинувся липовий Півник.
Жартун був отой чарівник,
що скоїв таке нерозумне.                
Дивився той Півничок сумно
на наш галасливий курник.
Його піднімали на сміх
усі — і листочки, і кури.
А він кукурікать не міг,
сидів на гіллячці понуро.
Так солодко усміхалась              
до нього руда лисиця!
Облизувалась, зітхала:
— Зелений ще! Не годиться...—
На осінь пожовкла липка.
А Півник позолотів.
Закукурікав хрипко
і з гілки злетів...
І жив би у курнику,               
дзьобав би пшоно і манку,
кричав би «кукуріку!»
мені щосвітанку.

Та якось, коли в політ
летіли над ним лелеки,—
подався і він услід,
у вирій далекий.

Я знаю: йому там добре!
Там пальми. І какаду.
А я все дивлюсь на обрій.
А я його все ще жду...

 

Українська література, Ірина Жиленко, збірка поезій Вуличка мого дитинства

 

За матеріалами: Ірина Жиленко. "Вуличка мого дитинства". Художник Наталія Левчишина. Київ, видавництво «Веселка», 1979, 32 с.

 

Більше дитячих віршів Ірини Жиленко на нашому сайті:

Поезії Ірини Жиленко для дітей

Українська література, Поезії Ірини Жиленко для дітейПропонуємо до читання збірки поезій Ірини Жиленко для дітей: "Казки буфетного гнома" та "Вуличка мого дитинства".

 

 

 

 

 

 

Читайте також цікаву новорічну повість-казку Ірини Жиленко:

Ірина Жиленко. Казка "Новорічна історія про двері, яких нема, і про те, як корисно іноді помилитися номером"

Ірина Жиленко, Казка Новорічна історія про двері, яких нема"Новорічна історія про двері, яких нема, і про те, як корисно іноді помилитися номером" - повість-казка української письменниці Ірини Жиленко про передноворічні пригоди дівчинки Орисі, про виховання дітей в сім'ї, про нетерпиме ставлення до користолюбству, егоїзму і жорстокості, про перемогу доброти і чуйності  над підступними намірами  лиходіїв.


Останні коментарі до сторінки
«Збірка віршів Ірини Жиленко "Вуличка мого дитинства"»:
хтось , 2018-02-05 18:33:00, #
Лесь Маланка , 2018-02-05 19:31:42, #
марк , 2018-02-24 19:49:20, #
Артём , 2018-09-01 16:02:30, #
маріна , 2019-09-16 21:35:54, #
Оновити список коментарів
Всьго відгуків: 13     + Додати коментар
Топ-теми