"Як подружитися з Чакалкою" - мізансцена з п’єси для дитячого театру за мотивами повісті Івана Андрусяка "Стефа і її Чакалка". Чакалка, казкове страшидло, приходить уночі до неслухняної дитини, забирає її у звуконепроникний мішок, несе в темний ліс... Так починаються веселі розбишацькі пригоди дітлахів…
Вірші сучасного українського поета Івана Андрусяка: "Пісня", "Рибалки", "У морі жаби не живуть", "Лякація", "Про вміння читати", "Тринадцятий трамвай".
У цій книжці ви знову зустрінетеся з героями повісті Івана Андрусяка «Стефа і її Чакалка», які полюбилися не лише багатьом юним читачам, а й навіть їхнім батькам. Екскурсія осіннім лісом – захоплююча штука, особливо якщо її веде сама Чакалка... Утім, не радійте передчасно, бо на весь клас чекає тут страшна небезпека! Колишні Чакалчині приятелі, Бабай і його страшидла, задумали ВЕЛИКУ ПОМСТУ!!! І хтозна, чим би все закінчилось, якби не кмітлива Стефа, безстрашний зайчик Куслапко та їхні нові лісові друзі...
Іван Михайлович Андрусяк - відомий український поет, прозаїк, автор багатьої творів для дітей, талановитий літературний критик та перекладач. Народився він 28 грудня 1968 року в селі Вербовець Косівського району Івано-Франківської області. Закінчив філологічний факультет Івано-Франківського державного педагогічного інституту імені В.С. Стефаника. Живе в Березані під Києвом, працює головним редактором видавництва «Фонтан казок».
Повість Івана Андрусяка з ілюстраціями Ганни Осадко «Вісім днів із життя Бурундука» — один із найуславленіших у сучасній українській літературі творів для молодших підлітків. 2013 року вона увійшла до престижного каталогу найкращих дитячих книжок світу «White Ravens» («Білі Круки»).
"Третій сніг" (уривок), "Як подружитися з Чакалкою" (мізансцена з п’єси для дитячого театру), повісті-казки "Стефа і її Чакалка" та "Вісім днів із життя Бурундука", повість "Кабан дикий – хвіст великий", кілька віршів зі збірок "Лякація", "Чупакабра та інші зайчики. Усе солодший сад", "М’яке і пухнасте" та інші казкові твори Івана Андрусяка представлені на "Малій Сторінці".
Письменник Іван Андріанович Багмут був невситимим мандрівником. Свою любов до подорожей пояснював так: «Бачити життя, людей, свою країну. Ні, не так. Насамперед хотіти бачити. Так хотіти, щоб ви не могли всидіти вдома! А щоб так хотіти, треба любити. Любити людей, природу, любити життя». Маршрути подорожей Івана Андріановича пролягали через Карелію, Алтай, узбережжя Охотського моря, Казахстан, Індію, Європу, Кубу… Письменникові не один раз доводилось ризикувати життям: то він висів у горах над проваллям (був альпіністом), то потрапляв у страшні сибірські хуртовини, а то долав на плотах річкові пороги. І всюди були зустрічі з цікавими людьми, споглядання природи, знайомство з різним способом життя. Оскільки Іван Андріанович мав поетичну душу і легко сходився з людьми, це стало багатим підґрунтям для написання його творів — нарисів, оповідань, повістей.
"Може, декому видасться дивним, що кіт узявся за літературу, але це цілком зрозуміло. Річ у тім, що котові випадає бути свідком таких моментів у житті людини, які сховані від суспільства - кіт чує розмови, що точаться в родині, бачить, що роблять люди, коли їх ніхто не бачить. Словом, я перебуваю в таких умовах, в яких не може бути жоден письменник, і можу писати про те, що справді бачив і чув, не домислюючи і не вигадуючи, як то змушений робити письменник-людина. Взявся я за перо ще й тому, що деякі вчинки людей дивують мене. Я хотів поділитися з людьми враженнями від їхнього життя, щоб вони поглянули на себе, так би мовити, збоку, бо ж збоку краще видно і достойності, і хиби. На жаль, письменник, який редагував мій рукопис, дещо викреслив з того, що було написано цікавого про людину..." (Іван Багмут)
"Посперечалися одного разу Олівець з Гумкою, хто з них достойніший і потрібніший малому учневі Юрку. А треба вам ще знати, що Олівець дуже гордився своїм чудовим почерком, а Гумка була страшенно вперта... Так Олівець писав, а Гумка витирала. Поки не залишилась від них купка пилюки... Настав ранок. Зійшло сонце. В кімнату ввірвався свіжий вітерець і змів із письмового столу купку сміттячка - все, що залишилося від Олівця й Гумки. Ось яка історія сталася, браття. Обидва наші герої загинули дарма. Так воно не раз і між людьми буває." (Іван Керницький)
"Спи, мій хлопчику малий,
Оченя свої закрий.
Лист тріпоче,
Спати хоче.
Спи, мій хлопчику малий..."(Іван Коваленко)
Їй з Дуба Ворон промовля, -
Коли коріння ти оголиш, воно засохнуть може..." (Іван Крилов)
"Господи, літа стебельце
всели до самітніх душ,
дай кожному звити кубельце,
і не поруш..."(Іван Малкович)
"Все у нас, бачиш, не так:
ранок долину залляв,
лісу сосновий їжак
сонце на спину узяв..."(Іван Малкович)
"Хай це, можливо, і не найсуттєвіше,
але ти, дитино,
покликана захищати своїми долоньками
крихітну свічечку букви «ї»..."(Іван Малкович)
"Цю історію на Святвечір любив оповідати мій дідусь... Не тепер і не колись жила собі в нашому містечку одна сім’я: тато, мама і троє діток — Тарасик, Настуня та Ільчик. У їхній привітній оселі завжди було багато радості і сміху. Яких лишень забав не вигадували вони — і «князівна», і «чіт-нечіт», і «скіки-скіки», і, звичайно ж, «смішний телефон». А на свята їхній татусь наймав бри́чку із золотогривим конем, і вони всі разом їхали за місто до лісу..." (Іван Малкович)
У цій книжечці, гарно ілюстрованій художницею Людмилою Постних, представлено оповідання Івана Сенченка: "Виноград у саду", "Мандрівна квітка", "Що приснилось Катрусі", "Бій за гніздо", "Золота Ренета", "Горобчик Івасик", "Хто вишні поїв", "Льонок", "Добре, як голому в кропиві".
До ілюстрованої збірки Івана Сенченка "За лісом, за пралісом золота діжа сходить" увійшли оповідання: "Бува, що й вовка пійма теля", "В осінній час сім погод у нас", "Вимок, викис, виліз, висох", "Де сім господинь, там хата неметена", "Добре вівці: і кожух, і свита, і сама сита", "Жаль, та не дуже; плакала б, та не хочеться", "За лісом, за пралісом золота діжа сходить ", "Здоровий ніс між очима та двоє вух за плечима", "Кумася Гася й кумася Кася", "Лисий віл через ворота дивиться", "Маленький — батькові штанці по колінця", "Ніхто не чув, як комар чхнув", "Пастух рогатий", "Пес бреше, а сонце світить", "Плюснуло, луснуло та й нема", "Розпалилася, як жаба на каченят", "Рукавичка і струмочок", "Сердитий Юрчик", "Стоїть верба насеред села, розпустила гілля у кожне подвір'я", "Така пара, як миша з волом", "Ударив, як жолудь ведмедя", "Хліб святий", "Я ж інкубаторський!", "Як на лихо, то і в киселі пальця поламаєш", "Яке ж це сіно — сама суха трава".
"У нашій в хаті небагато дівчаток. Тільки Оксана, та Юля, та Марина, та Христя, та Катря, та Оля, та ще Ліна... Порахуйте, скільки їх? Мама каже: "Оксано, хату підмети!" "Добре, — обзивається Оксана, та тільки мама за двері — кричить — Юлько, хату підмети! Кому я кажу!"..." (Іван Сенченко)
"Сім господинь", "Пастух рогатий" - дитячі оповідання Івана Сенченка. Також дивіться ілюстровану збірку оповідань, складену за народними приказками та загадками. До неї увійшли оповідання: "Бува, що й вовка пійма теля", "В осінній час сім погод у нас", "Вимок, викис, виліз, висох", "Де сім господинь, там хата неметена", "Добре вівці: і кожух, і свита, і сама сита", "Жаль, та не дуже; плакала б, та не хочеться", "За лісом, за пралісом золота діжа сходить ", "Здоровий ніс між очима та двоє вух за плечима", "Кумася Гася й кумася Кася", "Лисий віл через ворота дивиться", "Маленький — батькові штанці по колінця", "Ніхто не чув, як комар чхнув", "Пастух рогатий", "Пес бреше, а сонце світить", "Плюснуло, луснуло та й нема", "Розпалилася, як жаба на каченят", "Рукавичка і струмочок", "Сердитий Юрчик", "Стоїть верба насеред села, розпустила гілля у кожне подвір'я", "Така пара, як миша з волом", "Ударив, як жолудь ведмедя", "Хліб святий", "Я ж інкубаторський!", "Як на лихо, то і в киселі пальця поламаєш", "Яке ж це сіно — сама суха трава".
