Публікації за тегом: Діти

Ця повість для тих, хто не знає, що відро з колодязя можна витягти кішкою, хто не вміє відрізнити курку від квочки чи здає до металобрухту цілий бульдозер – але хто хоче відкривати нові світи, знаходити нових друзів і переконуватися в тому, що дорослих теж можна ставити в куток.

Читаймо продовження повісті Володимира Рутківського "Ганнуся" – від розділу "Лист від мами" до кінця твору. 

Читаймо продовження повісті-казки Володимира Рутківського "Гості на мітлі" (від розділу "Втеча" – до кінця твору). 

"У тім краю, відкіль весна нам перші вісті шле, 
Була собі вдова одна — Нанана Боселе.
Дві дівчинки росло при ній і ще дитя мале.
І кажуть люди, що вдова поставила свій двір 
Коло дороги, де блукав і кочовик, і звір,
І що двора не прихищав ні тин, ні частокіл,
Нанана смілива була і певна власних сил.
От сталося, пішла вона у гай по вітролом,
Аж до оселі слон бреде, виляючи хвостом, 
Неначе скирта лугова, оперта на стовпи.
Від човгання незграбних ніг здвигаються степи..."

(Володимир Свідзінський)

"Колись у давній давнині - є в людях поговір -
Численні карлики жили серед Кавказьких гір,
Такі дрібні, що папороть здавалась їх очам 
Високоверхим деревом з розложистим гіллям.
На неї лазили вони, стинали гілочки 
І мудро будували з них хороші теремки.
І добре жити їм було. Розумні та сильні, 
Вони уміли ставити огради кам'яні, 
Стріляли з лука дичину, багато мали стад, 
Удозвіль зерна й волокна..."

 (Володимир Свідзінський)

"Був дід, і баба, і синок їх милий, 
Івасик був, чорнявий хорошень.
Він пас гусей, робив до лука стріли 
Або кував зозулею з вишень.
Була й сестра в Івасика, Олена.
Та що ж? Сестра не бавилася з ним: 
Завжди понура, заздра, потаєнна, 
Вона не знала приязні ні з ким..."

(Володимир Свідзінський)

Зміст книги: Нанана Боселе Сонцева помста Сопілка Чудесна тростка​ Кий

Казки класика вітчизняної літератури, одного з найбільших поетів XX століття Володимира Свідзінського друкувалися в часописах ще в 1930-ті роки, а відтак на довгі десятиліття були несправедливо забуті разом зі своїм автором. Лише в останні роки український читач наново відкриває для себе дивовижний казковий світ поезії цього «тихого генія». Сюжети одних його казок - «Сопілка», «Чудесна тростка» - знайомі всім нам, і навіть годі сказати, коли ми їх уперше почули. Інша - «Кий» - нагадує одразу кілька здавна знайомих казок, та водночас не повторює жодної з них. Натомість ще інші - «Нанана Боселе», «Сонцева помста» - вражають своєю екзотичністю, хоча водночас також мають карб тисячолітньої традиції казкотворчості. Втім, у переказі незрівнянного майстра слова всі вони набувають первозданної свіжості, ніби їх торкнулася «чудесна тростка» чарівника.

"Був собі парубок убогий
Та й пішов найматися в службу.
Коли зирк — чоловік устрічу.
«Хочеш, сину, наймися до мене!»
Хлопець каже: «Чому б не найнятись?
А яка у вас, діду, робота?»
«Та робота, сказати б, звичайна:
У незгасимій печі палити».
От прийшли вони в ліс великий,
Несказанно сильний і темний..."

(Володимир Свідзінський)

"Був дід і баба, і синів троє —
Два розумних, а третій дурень.
Як були при малім достатку,
То старший син каже до мами:
«Піду я, нене, та десь наймуся».
Спорядили його, пішов він.
Іде та й іде, коли дід назустріч —
Сам коротун, сміхотливі очі.
«Куди ти, парубче, чимчикуєш?»
- Та ось іду, чи не стану в службу..."

(Володимир Свідзінський)

Дитячі оповідання Володимира Сенцовського: "Оленка не хоче спати", "Донька Ойболитя", "Край шляху верба", "Лист", "Розкажи мені про Телесика", "Хто порахує каченят?", "Лебідка над луками".

"Чи то соняшник гойднувся біля тину, чи білявий хлопчик заглядає в подвір’я баби Стехи. Старенькій уже важко розпізнати. Сидить вона на ослінчику біля хати, на колінах руки тремтять — купаються в щедрому сонячному промінні. А довкола — зграйка білих ромашок, ніби сузір’я.
"Бабуню, — крутнувся біля неї Андрійко. — Послала мати, щоб я обірвав вишні. Ви, мабуть, самі не здужаєте?" "Еге ж, не здужаю-таки", — старенька привітно глянула на сусідського хлопчика..." (Володимир Сенцовський)

 

Оповідання Володимира Сенцовського: "На кладці", "Бабусин онучок", "Іде Андрійко вулицею", "Квіти для Марійки", "Полуниці на вареники", "Дивень-ранок", "Парасолька", "Маляр", "Жаринки".

 

 

 

 

 

Восьмирічна українка Марія Воловод Христодуліду посіла перше місце на міжнародному пісенному фестивалі “Eurokids”. Цього року фестиваль проходив у Італії, де брало участь 29 учасників з різних країн.

 

Всеволод Нестайко — автор, чиї твори для дітей увійшли до золотого фонду дитячої літератури. Вони видавалися 136 разів багатьма мовами світу, в незалежній Україні — 53 видання. Загальний наклад — понад 2 млн. примірників. Його трилогія «Тореадори із Васюківки» внесена до Почесного списку ім. Андерсена як один з найвидатніших творів світової літератури для дітей.

 

Цей пригодницький роман Всеволода Нестайка побачив світ 1982 року. Автор розповідає про київське шкільне життя вчорашнього сільського хлопчика Стьопи Наливайка, про його друзів із 6-Б та про його фантастичні мандри в минуле і майбутнє за допомогою старшого друга Чака, старого клоуна і чаклуна. Завдяки Стьопі та невгамовному духові козацьких пращурів, що живе в його душі, читач має змогу побачити Київ і киян у різні історичні епохи, починаючи від часів Ярослава Мудрого і закінчуючи XX століттям.

"У суботу тридцятого вересня о тринадцятій годині двадцять п'ять хвилин раптово і загадково зник учень шостого «Б» класу Вітасик Дорошенко. Останнім Вітасика бачив його друг і однокласник Женя Кисіль. "Ну, давай розказуй все по порядку!" — старший слідчий карного розшуку капітан Горбатюк пильно примружився, дивлячись на Женю. Шестикласнику Киселю здалося, що ті примружені очі зазирнули йому в самісіньку душу...." (Всеволод Нестайко)

Повісті Всеволода Нестайка: "В Країні сонячних зайчиків", "Чарівне дзеркальце або Незнайомка з Країни сонячних зайчиків", "В країні місячних зайчиків", "Пригоди Грицька Половинки", "Одиниця з обманом" (повість в оповіданнях про 4-Б клас), а також - повісті з книги "Неймовірні детективи": "Таємничий голос за спиною", "Ципа зникає вдруге", "Агент СД", "«Барабашка» ховається під землею", "До катастрофи лишалося кілька секунд", "Чарівний талісман", 

.

"Дівчинку звали Ганнуся. Але змалечку всі називали її просто Нуся. Була вона білявенька, голубоока, кирпата й дуже симпатична. От бувають такі - не вельми, може, й гарні, але страшенно симпатичні. Глянеш - і губи самі розтягуються у привітну усмішку. Це вже, як то кажуть, од Бога - така симпатія. Симпатичні вони не лише на обличчя, а й за вдачею симпатичні - щирі, доброзичливі, усміхнені. Тому їх люди й люблять. Бо вони люблять людей і завжди намагаються покращити людям настрій. Тато навіть склав про свою доню такого віршика..." (Всеволод Нестайко)

 

"Раз ти розгорнув цю книжку — ти вже прохилив двері в нашу казку. Здрастуй, друже! Заходь, будь ласка!.. Ми завжди раді хорошим гостям. Але пробач, одійдем на хвилиночку вбік. Я мушу спитати тебе по секрету одну річ (щоб ніхто не чув): "Як ти ставишся до рудих? Так, так, до рудих і веснянкуватих?… Це для нас дуже важливо…" Ні, ні, я нічого не думаю, але, знаєш, трапляються іноді такі, що ото бігають за рудим хлопчиком або дівчинкою і дражняться противними голосами: «Рудий!», «Рудько!», «Пожежна команда!..» Але тепер я знаю, що ти не такий, що ти справжній молодець, і тебе спокійно можна вести у надзвичайну країну Ластовинію. Ходімо!.." (Всеволод Нестайко)

 

"«Капітане Горбатюк! Ти вважаєш себе великим сищиком, але ти такий самий нездара, як і вся сучасна міліцейська шарага. Щоб довести це, заздалегідь попереджаю: тринадцятого липня на тринадцятому кілометрі Південного шосе о десятій вечора відбудеться катастрофа. Загине багато людей, у тому числі жінки й діти. Акція провадиться на знак протесту проти гнилої міліцейської системи, яка ні на що не здатна. У вас три дні в запасі, але ви, козли, все одно нічого не зможете зробити.Отож чекайте катастрофи. Тринадцятий Апостол». "Отакого, друже, листа одержав я сьогодні. На, полюбуйся", — капітан Горбатюк простягнув капітанові Попенку аркуш із надрукованим на принтері текстом. Анатолій Петрович довго роздивлявся, перечитував, потім сказав: "Гадаю, це хтось із твоїх колишніх «клієнтів». Що, як то кажуть, затаїв у душі помсту і, вийшовши після відсидки, вирішив тебе полякати"..." (Всеволод Нестайко)