"Вітання, друзі. Поговорімо про найпрекраснішу барву на писанках і про те, з чого її можна добути в природі. Найпопулярнішим натуральним барвником в усіх країнах залишається цибулиння. Воно доступне, не потребує протрави, дарує темні брунатні барви, приємні жовтогарячі відтінки, і навіть золотаві. Для крашанок це барвник номер один. У випадку з писанками є одна дрібничка — цибулева барва несвітлостійка, тому краще класти її на жовту барву, а не на біле яйце.У червону барву також можна фарбувати червоним сандалом, барвником “sappan wood” (це деревина дерева роду цезальпінія), карміном (його можна зустріти під назвою барвник Е120, це перетерта в порошок комаха кошеніль). Кармін фарбує не в червону, а в насичену малинову барву. Маю кілька таких писанок. Вдячна друзям зі Швейцарії за таку можливість. Я мала нагоду фарбувати всіма видами червоних барвників (крім рогу оленя)..." (Ірина Михалевич)
"Вітання, друзі. Цей допис присвячено одній чудовій дикій рослині, плоди якої дозрівають у серпні, вони чорні зовні і коричневі зсередини, дуже соковиті і цілющі, а ще ж вміють фарбувати. Мова піде про жостір очисний (Rhamnus cathartica). Серпень тече, крутить полиновими пахощами під променями золотистого сонця. У серпні дозріває чимало чорних плодів. Найпершою згадується бузина. Здалеку її плоди здаються чорними, стиглими, а підійдеш ближче — плодоніжки зелені, а значить і плоди ще не поспіли. Дозріває бузина аж тоді, коли плодоніжки в кетягах рожевіють, стають такого кольору, як ото лапки в голубів...." (Ірина Михалевич)
"Друзі, вітаю! В якому лісі не житимуть кажани? Може, у привітному і чепурному? В Україні є до трьох десятків видів кажанів. Харчуються вони сотнями видів комах і, виявляється, багатьом із них подобається жити в дуплах дерев, у порожнинах під корою. У лісі, де немає старих дерев, не побачиш кажанів. А от ліс, поміж вітами якого пурхають кажани, саме такий, як треба. У порожнинах старих дерев мешкають жуки-олені, синиці, шпаки, мухоловки, сичики-горобці, крутиголовки, сови, качки, білки, соні. До речі, білки та соні ще й комори влаштовують під корчами. От і виходить, що не молоді, а старі дерева є джерелом розмаїтого життя в лісі. Дупла, окрім дятлів, створюють і гриби. До того ж, багатьом видам тварин для життя необхідні дупла, утворені саме природним чином, а не дятлами. Правильний ліс — це отой, що з моторошних казок, це Зеленолісся Джона Рональда Руела Толкіна, де листя на деревах блищало, і кожна гілочка плакала, а трава була сірою від холодної роси..." (Ірина Михалевич)
"Вітаю, друзі! Поспілкуймося про чорний колір і вишні. Їх є багацько сортів — морелі (з густо-червоними майже темними плодами), смачнюча карликова вишня, чорна антрацитова, аморель зі світлими вишеньками, всіма нами знана рання українська шпанка... З біологічного погляду серед фруктових дерев, які суттєво відрізняються поміж собою, можна виокремити тільки три — грушу, яблуню і сливу. Тобто й абрикоси, і всі вишні, і черешні, і сливи всілякі угорки, і терен, і черемшина — усе це сливи, бо ж належать до роду слива (Prunus). Для порівняння латинська назва у сливи домашньої — Prúnus doméstica, а у терена колючого — Prúnus spinosa.... " (Ірина Михалевич)
"...Ми всі знаємо як виглядає горобина звичайна (Sorbus aucuparia) з непарноперистими листками. Тендітне струнке дерево. А чи доводилося Вам бачити інакшу горобину, з високим могутнім стовбуром і листям, схожим на дубове? На фото — горобина проміжна (Sorbus intermedia). Її ще називають горобиною скандинавською чи шведською. У природі це дерево поширене в Швеції, Норвегії, Данії, південних районах Фінляндії, Прибалтиці, майже на всій території Польщі та Німеччини. Поширюється горобина проміжна за допомогою птахів, які поїдають її плоди та насіння. Це дерево може вирости до 20 м у висоту. Стовбур дерева товстий, кора сіра, крона куполоподібна. Влітку листя на горобині проміжній зелене і блідо-сіре знизу. Восени воно набуває жовтуватого, сіро-коричневого забарвлення. Плоди — оранжево-червоні..." (Ірина Михалевич)
"Є чимало диких рослин, що квітнуть восени. Деякі з них уже встигли стати популярними, наприклад, шафран банатський (Crocus banaticus). Цю рослину можна зустріти у південних та східних Карпатах. Цвітіння (а цвіте шафран банатський виразними синіми квітами) триває з другої половини вересня до кінця жовтня. Зростає в Україні і шафра́н га́рний (Crocus speciosus) або ж крокус осінньоквітучий. Інколи період цвітіння шафрана гарного триває до листопада. Квіти розкриваються лише за ясної погоди, в дощ пуп'янки щільно закриті. Ці рослини (шафрани банатський і гарний) входять до української флори, але є вразливими видами. Серед дикоростучих рослин є й такі, що використовують осінній період часу, коли річки підсихають й оголюють ділянки суші, для того, аби встигнути заквітнути і дати насіння до перших заморозків. Такі рослини не мають привабливих квітів і належать до груп осокових чи злакових. Але й серед них є декоративні види. Наприклад, осока богемська..." (Ірина Михалевич)
"У традиційній українській писанці найчастіше бачимо поєднання трьох кольорів — жовтого, червоного та чорного. Тож, коли перед нами постане задача відтворити автентичний орнамент саме в такій палітрі, перешкод не буде. Знайти серед рослин джерело жовтої барви не становить проблеми. Забарвити жовту поверхню яйця в червоне теж нескладно — у цій справі допоможуть такі рослини як марена красильна або цезальпінія. Червону писанку пофарбувати в чорне також неважко, у нагоді стануть ягоди бузини чорної, які гарно фарбуть і свіжими, і після морозильної камери. Бачити на традиційних писанках поєднання компліментарних кольорів, наприклад, зеленого й червоного, доводиться рідше. На мою думку, причина того проста — ці кольори добре виглядають разом, але накладаються одне на одного не так вдало, як червоний на жовтий. Гарно поєднуються в орнаменті суміжні кольори — жовтий, помаранчевий, коричневий." (Ірина Михалевич)
"Ось тепер мені, начебто, зрозуміло стає, чому ж та коза дерезою прозвана. Росте в Україні одна дика рослина — дереза. Наукова назва — "Повій звичайний" (Lycium barbarum L.). Кинувши на ту дерезу одним оком, одразу помічаєш її дивовижні квіти: на одній гілці поряд і кремові, і лілові цвітуть. Свіжа лілова квітка через день-другий починає половіти. У вересні на довгих гнучких гілках поміж квітів з'являються ягоди. Достигають вони у вересні, мають яскравий червоний колір на межі з морквяним. Продовгуваті. По 5 мм завдовжки. Повій — медоносна рослина. Мед із неї, кажуть, такий темний, аж чорний. Темніший від гречаного..." (Ірина Михалевич)
"У цьому блозі є допис про фарбування писанок плодами вишні-антипки. Цей текст присвячено самій антипці. Щоб назбирати плодів, треба знати, де їх шукати. Отож, поговоримо більш детально про це чудове дерево — вишню-антипку. Маю щастя запропонувати Вам цікаві свідчення про антипку.Отже, дика вишня (Prunus Mahaleb) — це вид дикорослої вишні з дрібними чорними, терпкими на смак плодами, непридатними для споживання; кучина . Листя в неї як у груші, вона має крихітні серцеподібні плоди, чорні при дозріванні і гіркі на смак. Є сорти з солодко-терпким смаком. Плоди спінуть з середини липня, по серпень. Де ж можна побачити вишню-антипку? Часто зустріти це дерево можна на Одещині, Полтавщині, Київщині, Хмельниччині, на Херсонщині..." (Ірина Михалевич)
"Був один князь і мав чотири дочки. Тих дочок повіддавав заміж Та навкучилось йому самому, і він покликав до себе одну дочку в гостину. Дочка прийшла і привела з собою трьох синів. Красні були, молоденькі й веселі. Та які робітні! Перший ходив по полях і нивах, здіймав з них білі покривала і застеляв килимами з зеленого шовку, а як закінчив, покликав свого брата і питається в нього: "Чи красно своєму дідові прибрав землю?" Братчик сказав, що красно і що він йому допоможе, щоб ще краще було. І розкинув по зелених килимах квіти білі, сині, жовті...." (Марійка Підгірянка)
У добірочці представлено вірші Марійки Підгірянки "Азбука"та "Голосні звуки".
Вірші Марійки Підгірянки "Юрко, Жмурко і Хмурко", "Чорнячок", "Киця і квачик", "Брисько, Гуска і Лисичка", "Лисиччина Штука", "Подертий кожушок", "Їжачок".
Віршики Марійки Підгірянкм про тварин: "Котик", "Зайчик в тернині", "Киця-Миця з Коломиї", "Біжить зайчик по сніжку", "Пташки взимку".
"Десь високо-високо в горах, де зелені полонини, де, мов звивисті стрічки, плаї, де беруть початок чисті джерельця, де і сонечко, здавалось, ближче до землі, жив собі хлопчик Данилко – малий пастушок. Мав він білявого чубчика, сині, мов погідне літнє небо, оченята, рум'яні щоки та прудкі ноженята, які не знали втоми, бігаючи по гірських стежинах. Разом із дорослими вівчарями випасав хлопчик овечок на полонині. От пасе собі Данилко овечки, а рученята все щось майструють та майструють. То сопілочку голосисту, то топірець узорчастий, то тайстрину. Та ще багато чого умів робити хлопчик, усього і не перелічиш. І знали малого майстрика усі люди в довколишніх селах. Любили його, поважали. Та не тільки за рученята умілі, а й за серденько добре та щире. Бо ніколи нікого не кривдив, усім допомагав: чи то пораненій пташці, чи скривдженому дереву, ба, навіть дощовому струмкові, який збився з дороги, зачепився за велику каменюку і кружляв довкола неї, бо ніяк не міг потрапити у русло мами Річки..." (Марія Деленко)
"Землею мандрувало веселе літечко. Побувало всюди: у полі, у лісі, у саду і квітнику, у місті і селі. У торбинці несло вишеньки-черешеньки, сунички, глечик липового меду, пучечок м’яти-любисточку, наперсточок та кольорові нитки, бо ж час від часу після дощу потрібно було веселицю на небі вишивати. За довгий літній день притомилося і присіло під копичкою запашного сіна. Зелений коник Цвікунець взявся його розважати. На маленькій скрипочці вигравав мелодію радості, а Соловейко, замруживши очі, витьохкував на калині для усього світу. Окрайчик сонця сховався за видноколо. Тихо-тихо на землю опускався кучерявчик вечір. Усе темрявою окутав. А всеньке небо зорями засіяв. Літечко зручно вмостилося під копичкою і задрімало, бо ж завтра знову у мандри..." (Марія Деленко)
"Вірш Тараса вчу раненько,
Бо для мене він рідненький.
І казав сьогодні тато
День Шевченка — наше свято,
Бо любив він Україну
Так, як мама любить сина.
Мріяв щиро і безмежно
Про Вкраїну незалежну.
Його думка, слово, діло
Шлях в майбутнє освітили:
Уперед на новий крок
Надихає нас Пророк..." (Марія Дем'янюк)
"Як же він любив гори, цей карпатський кінничий на ймення Степан! Подобалося йому споглядати, як сонячне проміння цілує бескиди, а хмари горнуться до них, як місяць моститься на самісінькій вершині гори та задумливо дивиться вниз на долину, як зорі спілкуються поміж собою і розповідають одна одній карпатські легенди. З тією ж ніжністю любив він і своїх двох коней : одного – рисака, швидкого, але слухняного з дуже добрими очима, які випромінювали тепло, і маленького поні з білою гривою і білим хвостом. Ті відчували, що серце Степана належить горам і їм й обдаровували кінничого світлом своїх дюжих сердець. До Степана люди йшли звідусіль. Несли свою біль, незгоди, немічі, а натомість отримували омріяне зцілення й дивовижний спокій у душі. І хоча складно було іноді кінничому, проте він був переконаний, що допомагати людям — його призначення від Бога. Отож має слідувати йому…" (Марія Дем'янюк)
"Хмарки — гойдалки для мрій,
Ти поглянь на них мерщій:
Там блакитне сяйво ллється,
Небо золотом сміється,
Сонце в центрі каруселі
Вертить промені веселі."(Марія Дем'янюк)
"Це був Тюльпановий ельф. І мешкав він у білому тюльпані. Прокидався раненько, вилітав із квітки й дбайливо оглядав усі тюльпани, що квітнули довкола: білі, жовті, червоні та навіть сині. У полудень, зазвичай, Тюльпановий ельф зустрічався зі своїм найкращим другом – Ельфом нарцисів. Вони радо віталися, ділилися новинами, а далі летіли до свого спільного друга – Бузкового мага. Той був дуже гостинний і завжди чекав їх на смачне чаювання. Бузковий маг мав неабиякий авторитет у Королівстві весняних квітів, бо легко міг причарувати будь-кого ароматним запахом бузку. А ще, він теж як і ельфи був справжнім ласуном, любив у товаристві гарних друзів посмакувати запашним квітковим чаєм з медовим пилком. Отож з нетерпінням чекав на приятелів. Та цього дня Бузковий маг вже добре зачекався на ельфів. Чай вже вихолов, хоча медовий пилок усе ще золотів на блюдечку в надії, що невдовзі ельфи таки завітають і проявлять до нього інтерес. Зрештою терпець у мага увірвався і він вирішив розвідати, що скоїлося у його друзів. Швидкоруч зодягнув бузкову накидку й полетів..." (Марія Дем'янюк)
