"Що ж, тепер, звичайно, вже важко повірити, що між нами є люди, які чогось бояться. Невже хтось із вас побоїться поїхати на Південний полюс, або полетіти на Місяць, або сказати неприємну правду у вічі своєму товаришеві? А от, уявіть собі, ще зовсім недавно жила дівчинка, яка всього боялася. Вона боялася мишей, хоча миші, як відомо, самі усіх бояться. Вона боялась темної кімнати, хоча завжди і вночі можна засвітити електрику. Вона боялась навіть голосно розмовляти, і вчителі не на жарт непокоїлись, що вона завжди буде мовчати. Як тоді бути їм? Як дізнатися, вивчила вона урок чи ні, і що їй треба ставити в табелі? Як усім відомо, всі діти мають властивість рости, бо з кожним роком, з кожним днем вони хочуть побачити все більше й більше. Зрозуміло, що для цього їм, насамперед, треба бути більшими на зріст. Але дівчинка, чим більш бачила і узнавала, тим більше всього боялася. Вона хотіла б сховатися від усього, і тому, прийшовши до школи, вже не росла, а навіть трохи зменшувалася..." (Оксана Іваненко)
У добірці "Лісових казок" містяться такі: "Бурулька", "Джмелик", "Дубок", "Зимова казка", "Казка про білочку-мандрівницю", "Казка про золоту рибку", "Казка про маленького Піка", "Кисличка", "Кульбабка", "На добраніч", "Про бджілку Медунку", "Про братика-ведмедика", "Про зелену ялинку та золоту мандаринку", "Синичка", "Сонечко", "Хвилька", "Цвітарінь", "Чорноморденький", "Що трапилось в саду".
Першу свою казку Оксана Дмитрівна Іваненко написала у шість років. Казка була вміщена в домашньому рукописному журналі «Гриб», який дівчинка сама й «редагувала». Пізніше її дитячі повісті з’являлися в рукописному журналі, який виходив у гімназії... Влітку дітей вабила річка Ворскла, таємничий монастир на горі, тінистий сад, а взимку малеча влаштовувала дитячі «університети». Брат Дмитро виступав у них «професором». Малеча читала, писала твори. А Оксана, коли підросла, палко мріяла бути вчителькою. Отак і розвивався у дівчинки потяг до літератури й педагогіки. Отак і несе Оксана Дмитрівна крізь усе своє життя ці два начала: одне — творити, писати, друге — засобами художнього слова навчати, впливати на формування духовного світу дитини. (Віктор Костюченко)
"От і зима прийшла. Випав сніг. Міцно скували землю морози. Розчистили хлопчаки у дворі майданчик від снігу, залили водою — замерзла вона. Добра ковзанка вийшла! Саме Юркові ковзани батько приніс - гарні такі, блискучі. Пригвинтив Юрко швиденько їх до черевиків, спустився по сходах, тримаючись за поруччя, і по снігу - до ковзанки. А у дворі вже дітей повно-повнісінько. Хто на ковзанах катається, хто просто так стоїть, хто в сніжки грається...." (Олег Буцень)
Кожне оповідання, написане Олегом Буценем, - правдиве. В ньому є щось нове, цікаве, воно чомусь повчає, від чогось застерігає. Кжен його твір є лагідним і теплим, як материнська рука, справедлива в гніві і щира в ласці. У розділі «Солодкий дощ» з книги "Наше відкриття" зібрані казки-оповідання про природу. Діють у цих казках хоробрі муравлики, квіти, гриби — вся наша навколишня природа. Автор ніби закликає пильніше придивитися до їхнього життя: того, хто уважний, справді чекають несподівані й прекрасні відкриття. До розділу "Солодкий дощ" увійшли оповідання: "Як приходить весна", "Солодкий дощ", "Хитра квітка", "Полохливий гриб", "Хоробрий Муравлик", "Неприємна пригода", "Кмітливий горобець", "Сорочині вигадки", "Пісня весни".
"Як приходить весна", "Солодкий дощ", "Пісня весни" - оповідання, що увійшли до весняної добірки Олега Буценя.
Як народне свято, день Івана Купала відбувається з багатьма своєрідними обрядами та піснями. З далекої давнини збереглися в українського народу ці купальські звичаї.
Ведмедик попiд вишнею на вулик погляда,
Бджолиний рiй iз вулика сердито вилiта:
«Iди-но геть, ведмедику, ти тут не поласуєш,
Iнакше так пожалимо, що дуже пожалкуєш». (Олександр Єна)
"Насипало снігу в лісі багато, такого пухкого снігу та білого. Ходити в лісі взимку важко людині. А на лижах куди завгодно пройдеш. Тихо навколо в лісі, тільки поскрипує веселий морозець у стовбурах сосен, ялинок та дубів. Скрип-скрип... Тварини лісові не бояться снігу й морозу не бояться. Одяглися в тепле хутро звірятка, у густий пух пташки й шукають собі їжу. Під дуплом старого дуба миша собі ще влітку нірку вирила, наносила тоненьких травинок і сухого моху — зробила тепле кубельце. Спала миша, виспалась, треба піти й погуляти. Вилізла з нори, озирнулася навкруги. Тихо, очі сліпить білий сніжок..." (Олександр Копиленко)
"Не щастить мені з собаками! Багато років я полюю і стільки ж років мрію мати доброго мисливського собаку. Та не щастить мені! А значно цікавіше й веселіше вештатись по болотах з рушницею, коли в тебе ще є й собака. Така думка не виходила мені з голови, коли приїхав я в місто Чернігів улітку 1933 року. Двоє моїх знайомих і я намірились з Чернігова поїхати на хутір Тупичів постріляти качок, а може, й тетеруків. Один з моїх знайомих вже їздив туди одного разу і розповідав про величезну кількість дичини на болотах серед могутніх поліських лісів. Він і спокусив мене на цю далеку подорож, бо жив я тоді в Харкові. Приїхав я в Чернігів днів на два раніше і чекав своїх товаришів. Тут і трапилось так, що один місцевий мисливець запропонував мені купити в нього собаку..." (Олександр Копиленко)
"Проминувши город, хлопці вибігли на луки до лісу. Біля самого тину росли кущі бузини, терну, шипшини. Здіймалася вгору на тонких стеблах густа кропива. Тому між кущами лазити було небезпечно: кропива жалила ноги, руки, навіть обличчя. Хоч як обережно йдеш, однаково не врятуєшся. Кропива мала страшних ворогів в особі Василя, Миколки та ще кількох хлопців, що вийшли бавитися на луки. В кожного з них у руках шаблюка, вирізана з деревини, з дротяною ручкою. Тільки у Василька справжня, залізна. Хлопці прийшли воювати зі своїм; ворогом — з кропивою. Вишикувавшись рівненько, піднявши шаблі, вони з бойовими вигуками кинулися вперед. Примчали до кущів і почали нещадно рубати зелені стебла кропиви. Вигукували: "Тепер будеш жалити? Будеш сверблячкою колоти, говори?" Але кропива мовчала, тільки голівки хилилися, зрубані хоробрими вояками. Знищивши в одному місці, Василь кинувся в друге й почав тут винищувати ворога. Кілька разів рубнув — так і повалилися голови кропив’яні. Розмахнувся ще раз і не рубнув. Рука спинилася, і Василь глянув здивовано..." (Олександр Копиленко)
"Із широкого яру виходжу я до тернику, з якого вітер недавно оббив білі ніжні пелюстки цвіту. ІІереді мною розквітлий пишнии кущ шипшини, весь у рожевих зорях. У кущ сховався від мене великий рожевогрудии сорокопуд. Цей злодюжка не хоче підпускати людину близько до себе. Я сів спочити. Зірвав пухнасту кульку кульбаби, подув на неї. У повітря знялися парашутики, а під кожним парашутиком висить насіннячко кульбаби. От воно й полетіло за вітром, доки десь не впаде на землю. А де впаде, там з нього розцвіте жовта квітка кульбаби. Сиджу я, не ворушусь. Мене приховав височенький уже бур’ян. Не помітивши мене, по бур’яну підіймається вгору малесенька миша..." (Олександр Копиленко)
Умовилися ми з Василем піти на цілий день на річку. Окунів ловити та на качок полювати. Любить такі мандрівки мій допитливий малий приятель. Обіцяв Василь раненько до мене зайти, та щось довго його немає. Я вже й зібрався, наготував усе, погодував своїх вихованців — пташок та білку. Думав, доведеться самому йти — мабуть, мій Василь заспав, хоч такого з ним ніколи не було. Коли умовлялися вдвох іти по рибу чи на полювання, Василь ніколи не спізнювався, а часом і мене будив. Такий завзятий він мисливець та рибалка! Аж ось, зрештою, хтось тихенько постукав у двері. Відчиняю двері; бачу, що Василь якусь новину приніс. По очах бачу, бо вони переможно посміхаються і блискають.
"Всі хлопці заздрили Василеві. Ще б пак не заздрити! Синичка, яку він вирвав з кігтів шуліки, зовсім звикла до хати. Василь вирубав для неї велику гілку і причепив до стіни. Там синиця і лазила, мов акробат. Годував її Василь. Насипле насіння конопляного, синичка і клює його. Всіх комах синиця в хаті виловила. Лазить вона всюди, в кожну щілину зазирає. Помітить таргана, то вже не втече! Націлиться своїм довгим, чорним, тонким дзьобом — і немає таргана. Проковтнула його синиця. Тепло в хаті. А надворі завірюха гуде, снігу намело так багато, що й тинів не видно. Все позамітало. Цілий ранок Василь з батьком сніг одкидали, стежки прочищали. Прийшов до Василя його товариш Миколка. Дивилися хлопці, як синичка весело стрибає. А Миколка й каже..." (Олександр Копиленко)
Письменник-природолюб, глибокий знавець таємниць природи, майстер літератури для дітей та юнацтва, що залишив десятки книг для дитячого читача – таким постає Олександр Копиленко. Працював він у літературі 35 років, створив більше 40 книг, вклавши в них енергію душі й серця.
"Степ весною — наче килим,
сонце кидає нитки,
вишиває візерунки,
то розводи, то квітки..."(Олександр Олесь)
"Все навколо зеленіє,
Річка ллється і шумить.
Тихо, тихо вітер віє
І з травою гомонить..."
(Олександр Олесь)
"Коли сутеніє — й стає не видно очей будинків, хатин і ліхтарів — навколишнє світло розсіюється, і яснішають погляди відкритих далеких зірок — у такий момент стають голоснішими звуки, розмаїтий шелест, і шелест розмов, й ось, просто зараз, лунає розмова. — Якось забралися квіти на дах старого, трохи поржавілого, гаража, — звучить приємний чоловічий голос. — Тобто поплелися? А це вже голос співрозмовниці. — Ні. — То змогли вирости там? — Ні, залізли, як, буває, підлітки залазять. Отож сиділи, листками чеберяли. А вже вечір був..." (Олена Більчук)
До збірки віршів Олени Журливої "У нашої Наталі" з ілюстраціями увійшли її віршики: "Весна", "Не дівчинка, а квітка", "Моя поличка", "Хазяєчка", "Наш Воркотик", "Гиля, гиля, гусоньки", "Вийшла кізонька гуляти", "Перекотиполе", "Ластівки", "Хто це?", "Сторож", "Холодно, холодно", "Узяла лисичка скрипку", "Хто чим любить ласувати?", "Зима".
У колі річних свят Купало — одне з найголовніших і відзначалося урочисто, чому значною мірою сприяла благодатна пора його проведення: буяла рослинність, сонце було в апогеї своєї сили, тепла та впливу на природу. За народним повір’ям у цей день «сонце сходить, грає», трави і квіти набирають найбільшої сили, а опівночі вогнистим цвітом розквітає папороть, віщуючи тому, хто здобуде його, скарби, багатство, статок і здоров’я.
