"У нашому дворі,
Живуть котики малі,
Дуже милі та пухнасті,
І такі уже прекрасні.
Я на руки їх візьму,
І до себе пригорну,
Муркотять собі маленькі,
Голосочки в них тоненькі,
Хвостинятками махають,
Лапкою тебе торкають."(Тетяна Прокоф’єва)
"Сонечко все ще бавило землю своїми теплими промінцями. Хоч на календарі був місяць — грудень. Горобчик, на імʼя Літайчик, усе ніяк не міг натішитися золотим павутинкам сонця, яке залітало у його домівку. І тут однієї зимової ночі у двері постукали. — Хто там? — запитав горобчик. — Білочка! — щасливим голосочком відповіла гостя. Літайчик відчинив обережно двері..." (Тетяна Прокоф’єва)
"Давно Дмитрик чекав на цей день. Сьогодні вони з татком будуть збирати гриби. Хто знає, чи багацько їх знайдуть, але ж головне — провести час разом. Зібрали все необхідне та й помандрували. Дорога була довгою, а щоб не сумувати, вирішили грати у слова. — Тобі на "а"! — говорить Дмитро. — Добре! Апельсин! — відповідає тато. Так непомітно для себе й дійшли до лісу..." (Тетяна Прокоф’єва)
"Хіба не диво бачити красу,
Як кожен ранок вбирається в росу.
Дарує радість нам і насолоду,
Осінь чудова в будь-яку погоду.
Ці неймовірно ніжні кольори,
Такі яскраві та живі,
Вони мов життєдайне джерело,
Від них йде ласка та тепло..."(Тетяна Прокоф’єва)
"Не поспішаючи, прийшла зима.
Тихенько так у двері стукотіла.
Покрила снігом всі поля
І ковдрою дахи прикрила.
Морозом ріки зупинила,
На вікнах гарний слід лишила,
І з вітром довго гомоніла,
Що кучугур нам наробила.
Тепер картинка в нас нова
Чарівна, біла, снігова."(Тетяна Прокоф’єва)
Мене звати Тетяна Прокоф’єва. Я — з міста Покров, що на Дніпропетровщині. Маю у творчому доробку 6 альманахів, де опубліковано мої поезії. Пишу від душі та серця. У кожен рядочок укладаю частинку добра. Вірю, що світло перемагає темряву!
"Розтопилися сніги,
Як тут не радіти?
Бо відразу проросли
Вже найперші...(квіти)"(Тетяна Строкач)
"Вже ясне сонце припікає,
Синичка весело співає,
Квітуча, ніжна, запашна
Ця пора року. Це — ... (весна)!"(Тетяна Строкач)
"На городі урожай!
Що вродило - те й збирай!
Не знести без помочі
Із городу...."(Тетяна Строкач)
"Закликаю сонечко — посвіти!
А весняну квіточку — розцвіти!
Закликаю дощик я — поливай!
До життя охоти всім додавай!
Закликаю пташечку — прилети!
Молоду травиченьку — прорости!
Закликаю весноньку в рідний край!
Пісенько-весняночко! Ввись злітай!"(Тетяна Строкач)
"Природа одному мати, другому мачуха.
Весняне сонце - як дівчини серце.
Сонце блищить, а мороз тріщить.
Ні від сонця тепла, ні від місяця світла.
І на сонці є плями." (з народного)
"Весна красна квітками, а осінь - плодами.
Бджоли раді цвіту, а люди - літу.
Весняний день рік годує.
Весна всім красна." (з народного)
Серед творів поетеси можна нарахувати шість збірок поезії. У пізніший період творчості Уляна Кравченко писала переважно для дітей і юнацтва. З цих віршів зібрані її останні чотири збірки. Довгий час, близько двадцяти п'яти років, поетеса публікувала твори для дітей у журналі «Дзвінок».
"Сонечко сіяє повне сили й хвали,
Вітерець тепленький віє між лугів —
А з небес блакиту, із спокою царства,
Весну нам віщує жайворонків спів..."
(Уляна Кравченко)
Відомий український художник-пейзажист Костянтин Костянтинович Степанюк — людина неординарна. Він — завжди у пошуку нових ідей у творчості та джерел для свого натхнення. Окрім викладацької діяльності, написання олійних полотен та створення неймовірно красивих виробів із дерева, митець захоплюється фотографією. На тисячах його світлин, зроблених професійною камерою, можна спостерігати, як міняється природний ландшафт протягом року, як зачаровує художника місцина, де він мешкає та працює. Тож пропонуємо нашому шановному глядачеві долучитися до онлайн-перегляду фотогалереї, яку нам люб'язно дарує автор. Насолоджуймося та надихаймося!
Збираємо пригорщу шовковиць, готуємо відвар і фарбуємо в ньому крашанки. Минає кілька годин, і барвник з шовковиці фарбує писанку в темно-синій відтінок. Лягає він нерівно, трапляються світлі плями. Таке тло непридатне для традиційної воскової техніки. Тому раджу спробувати прийом відмивання. Дивіться далі, як це можна зробити.
Оповідання Олександра Копиленка для дітей про весну та природу: "Весна іде", "Сади ідуть", "Найвеселіший місяць", "Покинуте гніздо".
Коли в нас виникає бажання написати писанку, ми відшукуємо традиційні зразки і відтворюємо за ними вподобаний орнамент. Щедрим натхненням можуть зарядити писанки, які походять з села Суржа, що на Поділлі. Унікальна річ! З цього села збереглася сорок одна писанка. Одна з них має біле тло. Відтворюймо традиційні писанки! Заряджаймося натхненням!
"Якось над золотистим полем нависла хмара. Чорна, грозова, ось-ось з неї вдарить блискавка. І дійсно, невдовзі загуркотів грім, і хмарюка почала закидати поле градом та кресати страшні блискавиці. Довго це відбувалося..." (Юлія Забіяка)
"Якось хлопчику на день народження подарували маленьку черепашку. Але він чомусь незлюбив її: "Яка ж вона повільна, не може виконувати команди, мовчить собі та повзає по тераріуму як сновида. Краще б собаку подарували!". Хлопчик не знав, що черепашка все відчувала і тихенько плакала в панцирі, розуміючи що він її ніколи не полюбить. Від постійних переживань та образ вона перестала їсти та не виходила зі своєї домівки. Друзі, котрі подарували хлопчику черепашку, більше не хотіли з ним гратися. І лише тоді він зрозумів, як важко їй було і почав хвалити та цінувати свою домашню тваринку. Згодом все налагодилося, і між ними зав'язалася міцна дружба." (Юлія Забіяка)