"Природа одному мати, другому мачуха.
Весняне сонце - як дівчини серце.
Сонце блищить, а мороз тріщить.
Ні від сонця тепла, ні від місяця світла.
І на сонці є плями." (з народного)
"Весна красна квітками, а осінь - плодами.
Бджоли раді цвіту, а люди - літу.
Весняний день рік годує.
Весна всім красна." (з народного)
Серед творів поетеси можна нарахувати шість збірок поезії. У пізніший період творчості Уляна Кравченко писала переважно для дітей і юнацтва. З цих віршів зібрані її останні чотири збірки. Довгий час, близько двадцяти п'яти років, поетеса публікувала твори для дітей у журналі «Дзвінок».
"Сонечко сіяє повне сили й хвали,
Вітерець тепленький віє між лугів —
А з небес блакиту, із спокою царства,
Весну нам віщує жайворонків спів..."
(Уляна Кравченко)
Відомий український художник-пейзажист Костянтин Костянтинович Степанюк — людина неординарна. Він — завжди у пошуку нових ідей у творчості та джерел для свого натхнення. Окрім викладацької діяльності, написання олійних полотен та створення неймовірно красивих виробів із дерева, митець захоплюється фотографією. На тисячах його світлин, зроблених професійною камерою, можна спостерігати, як міняється природний ландшафт протягом року, як зачаровує художника місцина, де він мешкає та працює. Тож пропонуємо нашому шановному глядачеві долучитися до онлайн-перегляду фотогалереї, яку нам люб'язно дарує автор. Насолоджуймося та надихаймося!
Збираємо пригорщу шовковиць, готуємо відвар і фарбуємо в ньому крашанки. Минає кілька годин, і барвник з шовковиці фарбує писанку в темно-синій відтінок. Лягає він нерівно, трапляються світлі плями. Таке тло непридатне для традиційної воскової техніки. Тому раджу спробувати прийом відмивання. Дивіться далі, як це можна зробити.
Оповідання Олександра Копиленка для дітей про весну та природу: "Весна іде", "Сади ідуть", "Найвеселіший місяць", "Покинуте гніздо".
Коли в нас виникає бажання написати писанку, ми відшукуємо традиційні зразки і відтворюємо за ними вподобаний орнамент. Щедрим натхненням можуть зарядити писанки, які походять з села Суржа, що на Поділлі. Унікальна річ! З цього села збереглася сорок одна писанка. Одна з них має біле тло. Відтворюймо традиційні писанки! Заряджаймося натхненням!
"Якось над золотистим полем нависла хмара. Чорна, грозова, ось-ось з неї вдарить блискавка. І дійсно, невдовзі загуркотів грім, і хмарюка почала закидати поле градом та кресати страшні блискавиці. Довго це відбувалося..." (Юлія Забіяка)
"Якось хлопчику на день народження подарували маленьку черепашку. Але він чомусь незлюбив її: "Яка ж вона повільна, не може виконувати команди, мовчить собі та повзає по тераріуму як сновида. Краще б собаку подарували!". Хлопчик не знав, що черепашка все відчувала і тихенько плакала в панцирі, розуміючи що він її ніколи не полюбить. Від постійних переживань та образ вона перестала їсти та не виходила зі своєї домівки. Друзі, котрі подарували хлопчику черепашку, більше не хотіли з ним гратися. І лише тоді він зрозумів, як важко їй було і почав хвалити та цінувати свою домашню тваринку. Згодом все налагодилося, і між ними зав'язалася міцна дружба." (Юлія Забіяка)
"Жили собі братик і сестричка. Жили гарно і дружно в хатині невеличкій. Хоч хатинка була маленька, але діти і мама прибирали її чистенько. Діти у мами були слухняні-слухняні і дуже чемні. Одного разу сестричка, братик і їхній друг, песик Бровко пішли до лісу по ягоди. Зайшли до лісу, а там суниці, чорниці, малинка, ожинка. Збирають вони ягоди, збирають, трішки балакають, веселі пісеньки співають. Аж раптом..." (Юлія Смаль)
"Живуть в океані величезні хижаки – акули. Їдять різних тварин – риб, морських котиків, тюленів, навіть необережних крокодилів. Можуть відкусити шматок човна або з’їсти цілу консервну банку. Акули дуже небезпечні і немає в воді істоти, яка б їх не боялась... Крім маленького смугастого лосося – смачної невеликої рибки. Чому ж акули її не їдять? Все почалося дуже-дуже давно. Земля ще була молода, сонце світило яскравіше, і панували в світі величезні рептилії – динозаври. Панували майже скрізь – на суші, в повітрі, та не в воді. Володарем вод була акула – мастодонт. У небі ширяли птеродактилі – гігантські літаючі ящери, по суші ходили велетенські диплодоки та тиранозаври. Вони не дожили до наших днів, а акули й досі є... Одного разу, саме в ті далекі часи, велика біла акула вийшла на полювання..." (Юлія Смаль)
"Велике жовте сонце повільно котилося по безкрайому небу. З самого ранку воно відкривало свої долоні і випускало світло на землю. Всі раділи і посміхалися золотобокому сонцю. Його тепла і щедрості вистачало на всіх. Але траплялося, що припливали величезні гривасті хмари–леви. Не звичайні, білі, а сірі і похмурі, кудлаті і грізні. Вони були такі великі, що затуляли собою ціле синє безкрає небо. Від їх гуркоту здавалося, що десь ламалась земля..." (Юлія Хандожинська)
"... З того часу на світі з’явилось чотири пори року. Літо – період, коли панує тепло, як у добрі давні часи, осінь – коли всі збирають урожай, зима – коли земля спить і відновлює свої сили, і, нарешті весна, коли прилітає Стрітень, будить землю, і все розквітає. Адже Стрітень і Природа відтоді просто стали невидимі для людей. На згадку про ті давні часи люди влаштовують свято. А ще випікають невеличких жайворонків, якими закликають весну. Ви запитаєте, що ж сталося із Павуком? Він отримав по заслузі, і тепер щоосені наплітає купу павутиння, яке, політавши, бабиним літом падає людям до ніг." (Юлія Хандожинська)
